- Сорок років у такому місці...
— Пам'ятайте одне, — проворчав Масімо, не обертаючись. — Вночі з кімнат ні ногою, що б ви там не почули за стінами. У цих горах живуть демони. Колись зиму сюди присилали охоронців, і щоранку недорахувалися когось. Будьте обережні, коли дорога веде до життя.
- Демони? Ви серйозно? Вони справді існують? — З живим інтересом запитав Генрі.
Старик залишив питання без уваги. Еміль відповів:
— Колись тут дійсно стояв зимовий караул, але люди зникали безслідно, один за одним. У результаті це місце просто перестали охороняти в холодний сезон.
Ми все одно приїхали? « Генрі вкинув брови у небезпечну авантюру проти волі.
Еміль коротко розсміявся, і в його сміхі вперше за день прорізалися живі ноти:
— Кинь, демони - це казки для селян. Взимку голодні звірі спускаються з хребти у пошуках їжі. Вночі сам і вперто краще не бродити, але невже ми з тобою лякаємося зграї вовків?
Генри задумливо кивнув. Звичайна тварина не вважалася загрозою, а радше могла бути чудовим доповненням до харчування. Проте його турбували інші аномалії цього світу, закони яких інколи порушували логіку колишнього життя.
Територія ферм була забудована ґрунтовно: більше десятка будинків різного калібру. Великі будівлі служили амбарами, щоб зберігати зерно та овочі.
Масімо лютувався в хатині на північному краю, а Еміль з Генрі відвели триповерховий будинок у центрі двору. Усередині пустища і товстий шар пилу, але після кількох годин енергійної прибирання кімнати прийняли цілком житловою й навіть затишним видом.
У кухоні знайшли вхід до погребів. Еміль відкинув важкі дошки люка, опустив на мотузці олійну лампу і, переконавшись, що полум'я не гасне, зістрибнув вниз.
Серед мішків з зерном він помітив кілька пузаних бочок. Обличчя лицаря помітно світило; він вибив пробку з однієї, принюхався і досить кряв:
— Справжній скарб!
Подвоюємо вони викати бочку наверх. На світ було виштовховано густе, яскраво-червоне вино. Його треба було розлити по кружечках, подібно як у кімнаті залив терпий аромат ягід і сонця.
— За зустріч! — Еміль підняв чашку, і в його очах нарешті блиснула іскра попереднього застуду.
— За зустріч!
Після виснажливої дороги, яка змила ковток міцного вина, було дуже доречно. Хоча й укріплення тіла лицаря майже не піддавалося алкогольному дурману, напруження останніх днів почало зникати. Залишившись наодинці з товаришем, Генрі вирішив поставити прямі запитання:
- Ти ховаєшся тут від Мелісси... Не боїшся, що потім буде занадто пізно для жалю?
Еміль гірко посміхнувся, дивлячись у дно своєї кухочки:
— Я уже жаль. Щосекунди. Але є речі, які стоять вище особистих почуттів і бажань.
Він замовк на мить, а потім продовжив глухим голосом:
— Барон іде на цей шлюб, щоб врятувати наші землі. Якщо через мою пристрасть союз з сім'єю Бехард вибухне, я обречу на загибель всіх - барона і простих людей.
Генрі заплутався, аналізуючи отриману інформацію:
— Спасителю? Але Бехарди ледве зводять кінці з кінцями. Звідки у них така сила, щоб погрожувати долині Дул або, навпаки, захищати її?
Еміль підняв на нього важкий погляд:
- Знаєш, чому барон Бак стільки років утримує владу в долині попри всіх неприязнь? Не через стіни замку і не через нашу вартову. Він великий лицар. У королівстві Нортон таких людей можна порахувати по пальцях.
Він зробив ще один ковток і додав:
- Саме ця міць є запобіжним фактором. Ніхто не вирішить напасти на нас великими силами, знаючи, що один-єдиний Великий лицар може самотужки вирізати всю родину агресорів.
Генрі, наче частина пазла, згуртувався в різні факти. Його проколола здогадка:
- Хіба барон...
Якщо Бак серйозно хворий або помер, то долина Дул з неприступної фортеці перетворюється на легку й бажанішу здобич для кожного сусіда.
Еміль, уважно подивившись в обличчя Генрі, відразу зрозумів, що юнак зайшов у свої припущення надто далеко.
— Не бери в голову зайвого. Стан барона в повному порядку, його здоров'я ніщо не загрожує.
— Тоді в чому справжня причина поспіху? — Він прямо запитав Генрі, намагаючись вловити найменшу зміну у тоні співрозмовника.
— Кажуть, що Симон з Бехарда зміг вийти на контакт із таємничим чарівником.
- Чарівник? Отже, легенди не брешуть і вони дійсно існують? « Генрі швидко підійшов, а його погляд набув гострого досвіду.
« Особисто я не зустрічався з ними, але, здається, це правда. Інакше барон не став би так гарячково шукати підтримки на стороні.
Еміль зробив великий ковток вина, наче змиваючи неприємний присмак розмови, і продовжив:
— Сім’ї барона і Симона є давніми ворогами, а їхня ворожнеча тягнеться десятиліттями, якщо не століттями. Але після того як молодший син Симона розбився на скачках, він втратив розум. Він подумав, що це був вчинок рук барона. Розумієш, великий лицар на зразок нашого пана практично нев’язуючим для звичайних людей. Симон, мабуть, зрозумів це і звернувся до владних сил. Одному богові відомо, яку ціну він заплатив за послуги чаклуна.
— Отримавши донесення від свого інформатора, барон вирішив форсувати події і негайно укласти шлюб з будинком герцога Тюльпанова. Автор герцога такий великий, що він навряд чи наважиться на відкриту атаку.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu