Як тільки Едер залишив потойбіччя, він негайно повернувся додому.
"Ласкаво просимо назад". — Мила служниця посміхнулася йому.
"Мені доведеться скоро вийти".
Едер пішов у свою особисту лабораторію і забрав звідти всі ліки. Він також упакував своє медичне обладнання про всяк випадок, якщо стан Валана погіршиться.
Це буде перший випадок, коли Едер використає Камінь Воскресіння. Він не міг не відчувати нервозності через це.
Однак Кунта проінструктував його щодо належного способу використання Каменя Воскресіння. Це трохи зняло тиск із його плечей.
"Я йду".
"Щасливої дороги".
Едер попрямував до Холізея. По дорозі він зробив гак до нового подружнього будинку Буркана.
"Я знайшов спосіб вилікувати лорда Валана".
"Справді? О, дякую тобі щиро". — схопив Едера за руку Буркан, виглядаючи повністю зворушеним. - Нарешті!
"Кохана, я скоро повернуся".
"Бережи себе". — посміхнулася і провела чоловіка Дора.
Даріон жив у Холізеї, тому не було потреби шукати його.
Едер, Буркан і Даріон разом попрямували до резиденції Валана.
Сьорб.
Валан пив чай.
Його рана на грудях була такою ж, як завжди. Він усе ще не мав однієї зі своїх рук.
Більше того...
Едер бачив ледь помітні зморшки на лобі Валана.
Навіть зараз Валан відчував нестерпний біль. Однак він надзвичайно добре вмів це приховувати.
"Лорде Валан".
"Вітаю, лікарю", — радісно сказав Валан.
"Я знайшов спосіб вилікувати вас".
"Це так? Цікаво. Яку магію ви використаєте, щоб вилікувати мене?" — посміхнувся Валан.
"Будь ласка, довіртеся мені. Я звільню вас від вашого болю. Чого б це не коштувало".
Слово «біль» змусило губи Валана злегка здригнутися.
"Ви знали?"
"Я здогадався лише деякий час тому".
"Я добре це приховував, чи не так?" — Валан продемонстрував пустотливий вираз обличчя, як у жартівника.
Едер хотів дорікнути йому. - Ти мав сказати мені, що болить!
Однак він вирішив не чіплятися до нього, оскільки подумав, що це може зачепити його гордість. Натомість він підіграв йому.
"З вас міг би вийти актор".
"Якби я ним був, то став би найкращим. Хіба не згодні?" — запитав Валан.
"Шлях меча — ваше покликання, Майстре. Тому, будь ласка, одужуйте і знову тримайте меч", — щиро відповів Буркан.
"Так, ти маєш рацію."
"Як ми й обговорювали, ми перетворимо залу ради на лазарет. Пане Даріон допоможе мені, і коли я покличу, будь ласка, візьміть лорда Валана із собою".
"Зрозумів".
Едер і Даріон залишили кімнату, залишивши там лише Буркана і Валана.
"Майстре".
"Що таке?"
"Коли ви повністю одужаєте, давайте влаштуємо дуель".
Буркан сумував за часами, коли Валан був у своїй найкращій формі, попри те, яким запальним і нестримним він був. Він справді сумував!
"Ти впевнений?"
"Звісно".
"Гаразд. Ми вже давно не спарингували". — променисто посміхнувся Валан. Буркан також посміхнувся у відповідь.
Через деякий час...
Даріон повернувся в кімнату.
"Вже все готово. Ходімо".
Даріон і Буркан хотіли підтримати його, але Валан відмовився від їхньої допомоги.
"Я впораюся сам".
З якоїсь причини магічні ліхтарі, що вишикувалися вздовж стелі знайомих коридорів Холізея, здавалися набагато яскравішими, ніж зазвичай.
"Ху".
Валан зробив глибокий вдих і повільно увійшов у світло.
***
Паласіо був генералом, який захищав велике місто Лонк. Після своєї смерті він потрапив до потойбіччя.
Він був солдатом, який тренувався все життя, тому його душа була неймовірно сильною. Його душа не текла річкою душ; натомість вона увійшла в простір без гравітації за межами її тяжіння.
"Це потойбіччя? Досить загадкове місце". — Паласіо озирнувся, оглядаючи околиці.
"Що це?"
Він побачив півсферичний світ Ноя. На його поверхні були всілякі будівлі.
"Це місто?"
Паласіо тягнуло до міста.
Хоча він ще не міг добре рухатися, це не означало, що він не міг рухатися зовсім.
Паласіо попрямував до Ноя.
Однак він не зміг дістатися до нього. Це було через людину в чорній мантії, яка стояла перед ним.
"Х-Хто ти?"
"Я?" — чоловік посміхнувся.
Паласіо несвідомо підготувався до битви, відчувши злий намір чоловіка.
"Лиходій". — Чоловік витягнув чорну сферу, яка була більшою за кавун.
Тріск!
Сфера тріснула, і вискочив чорний язик, проковтнувши душу Паласіо цілком.
"Рости швидко".
Потім чоловік пішов геть.
Не було нікого, хто знав би, що душа Паласіо потрапила до потойбіччя, і ніхто не знав, що його душа була поглинута.
***
Минув тиждень відтоді, як Едер залишив потойбіччя.
Чи пройшло лікування Валана добре?
Ймовірно.
Кан О довіряв Едеру.
Потім...
Сефіро вивів його зі ступору.
"Справді?" — запитав Сефіро.
Стражі Душ та його супутники сиділи за круглим столом, маючи серйозні вирази облич.
"Я бачив це на власні очі", — Кунта вказав на свої очі.
"Мамонас повернувся... Хіба ми не знищили всіх їх тоді?" — Сефіро подивився на нього з недовірою.
"Ми це зробили".
"Думаєш, ми пропустили одного?" — запитав Ніл.
Джавен похитав головою. — "Ні. Ми тоді повністю знищили його".
"Тоді це, мабуть, Мамонас, якого там не було", — сказала Асу.
"Ось це й дивно. Коли з'являється Камінь Воскресіння, Пожирачі Душ інстинктивно прямують до нього, як метелики до вогню", — сказав Гоулка.
"Це також одна з функцій Каменя Воскресіння. Він служить приманкою, щоб виманити всіх Пожирачів Душ", — додав Локсія.
"Коли з'являється Камінь Воскресіння, з'являються всі Пожирачі Душ... А ми повністю знищили Мамонаса. Проте з'явився новий Мамонас?" — пробурмотів Кан О, занурений у роздуми. Щось тут було не так.
"Є лише одне пояснення", — сказав Джавен.
Стражі Душ кивнули головами.
"Яке саме?" — запитав Сефіро.
"Хтось створює Мамонаса", — відповів Кан О.
"Так. Хтось тут вирощує Мамонаса", — сказав Локсія.
Асу насупила брови. — "Хто міг би зробити таке?"
"Ось це нам і потрібно з'ясувати", — холодно сказав Джавен.
- Ким би він не був, я знайду його і вб'ю, чого б це не коштувало.
***
Стражі та група Кан О розділилися на групи по двоє або троє і вирушили на пошуки джерела Мамонаса.
Кан О пішов за Джавеном.
"У тебе є якісь припущення?" — запитав Кан О.
"Є. Але проблема в тому, що їх більше, ніж кілька".
Потойбіччя, або Ной, містив усіляких людей. Там були герої, лиходії, дракони, легендарні звірі тощо.
Тому, якби в них не було конкретних доказів, вони б не змогли знайти винного. Тут було занадто багато людей, здатних вирощувати Мамонаса.
"Чи траплялося щось подібне раніше?" — запитав Кан О.
"Траплялося".
"Як ви тоді впоралися з цим?"
"Були люди, які використовували Пожирачів Душ, щоб дістати Камінь Воскресіння. Вони контролювали Пожирачів Душ, щоб атакувати нас, Стражів".
"Тоді що сталося?"
"Вони були покарані відповідним чином", — жорстоко посміхнувся Джавен.
"Те саме станеться з тим, хто це зробив", — додав він.
"Як нам їх знайти?"
"Ходімо до Акасуса".
"Чому до нього?"
"Побачиш".
Карлик Акасус сидів у кріслі-гойдалці. У нього на колінах був чорний кіт, а навколо нього було повно котів і собак.
"У тебе все добре?"
"Так".
"Я хотів би запитати тебе про дещо".
"Запитуй".
"Отже..." — Джавен коротко пояснив, чому він тут.
"Чи є якийсь спосіб знайти винного?"
"Отже, у винного є частинка Мамонаса із собою?" — запитав Акасус.
"Ймовірно".
"Гм". — Акасус гладив кота по голові, занурений у роздуми.
"У тебе є щось, що пахне Мамонасом? Ось цей тут має гострий нюх", — Акасус вказав на плямистого собаку.
"Ні. Інші варіанти є?"
"Я не впевнений..." — Акасус похитав головою. Потім він подивився на Кан О, і здалося, ніби в нього в голові спалахнула лампочка.
"Чи був Убіст присутній, коли ви билися з Мамонасом?" — запитав Акасус.
"Убіст? Так, він був", — відповів Кан О.
"Чи їв він Мамонаса?"
"Так".
- Насправді, цілу купу.
"Тоді тобі просто потрібно попросити Убіста про допомогу".
"Що ти маєш на увазі?"
"Убіст має здатність відстежувати те, що він з'їв. Це, мабуть, здатність, яку він набув, щоб не втрачати свою здобич".
"Справді?"
- Мій собака мав таку корисну здібність?
"Це правда. Зрештою, я це бачив". — Акасус вказав на свої очі. Його очі відрізнялися від очей більшості інших.
Очі Бога.
Він міг миттєво «бачити» емоції, сили, здібності, характеристики тварини тощо.
"Це добре", — сказав Джавен.
"Так". — Кан О витягнув Демонічний меч Убіст і використав Сходження Демона.
Демонічний меч трансформувався у чорного як смола звіра.
Його тіло, яке значно збільшилося після поїдання Мамонаса, зменшилося до свого початкового розміру. Він закінчив перетравлювати монстра.
Грр.
Убіст вишкірив зуби на Кан О. Однак він не кинувся на нього.
Потім...
Акасус опустив кота і встав.
"Схоже, він злий". — Акасус витягнув маленьку пляшечку зі своїх грудей і відкрив її, наповнивши кімнату делікатним ароматом.
Убіст понюхав її і повільно ліг!
Акасус витягнув гребінець і обережно розчесав «хутро» Убіста.
Мурр.
Убіст щасливо мурчав.
Кан О вирішив навчитися правильно взаємодіяти з Убістом, поки він був тут.
"Чи міг би ти сказати нам, де той кит, якого ти з'їв?" — м'яко запитав Акасус.
Убіст повернув голову вбік.
"Там? Де?"
Грр.
Убіст встав і повів їх геть. Акасус, Кан О і Джавен пішли за ним.
***
Убіст привів їх до невеликої гори. Там також були ворота перед нею, які підтримувалися товстою круглою колоною.
Це було схоже на вхід до могили або навіть гнізда.
"Це місце..." — вираз обличчя Джавена став суворим. Акасус мав вигляд, ніби не знав, що робити.
"Де це?" — запитав Кан О.
"Це Гніздо Зефаріуса", — відповів Джавен.
"Зефаріус... Гніздо дракона?"
Кан О згадав чоловіка з рудим волоссям і рудими бровами, якого він зустрів у ресторані Алена. Він був драконом, і його точно звали Зефаріус.
"Так".
"..."
Кан О і Джавен мовчали.
- Це не справа рук дракона, чи не так? — Кан О не наважився вимовити ці слова.
Зрештою, дракони були, безперечно, наймогутнішими істотами у світі. Вони були настільки могутніми, що змушували навіть Стражів Душ відчувати напругу.
Якби це справді була справа рук дракона, тоді все стало б набагато складнішим.
"Це правильне місце?" — запитав Кан О.
Грр!
Убіст сердито вишкірив зуби.
"Він каже, що це те саме місце", — сказав Акасус.
"Як нам... діяти далі?" — обережно запитав Кан О.
Джавен нічого не сказав. Зрештою, він промовив: "Як би я не думав про це, це не може бути дракон. Особливо, якщо мова йде про Зефаріуса".
Це не було в стилі Зефаріуса — робити щось настільки підозріле.
"Я розумію".
Кан О насправді мав лише два погляди на драконів. З одного боку, у вас був Божественний Дракон, Гайнус, а з іншого — Злий Дракон, Інаріус. Добро проти зла. Янгол і демон.
Тому він не відчував, що було б дивно, якби це був дракон. Зрештою, існували злі дракони, такі як Інаріус.
"По-перше, нехай ніхто не знає про те, що ми дізналися сьогодні. Я вірю, що ти теж нікому не розповіси".
"Зрозумів", — негайно відповів Акасус.
"Який твій план?"
"Ми повинні знайти більше інформації. Таємно".
"Зрозумів". — Кан О кивнув головою. Потім він склав руки і відчайдушно молився.
- Будь ласка, не дозволь, щоб винним був дракон!
Він уже мав достатньо проблем із Інаріусом.
- Тож, будь ласка, більше ніяких драконів!