Як винагороду за виконання завдання Богині Смерті, Кан О та Едер отримали єдину можливість вирушити у потойбіччя.
Сефіро також отримав цю рідкісну можливість, хоча на цей момент його тут не було.
"Едере, ти — надія всіх Некромантів! Пообіцяй мені, що ти повернешся і запишеш усе, що дізнався! Ти розумієш?" — міцно схопив Едера за руку Талесман.
"Зрозумів". — кивнув головою Едер.
"Чи знаєте ви що-небудь про потойбіччя?" — запитав Кан О.
Високоранговий Некромант був здатний викликати душі померлих. Він мав дізнатися щось від цих душ.
"Живі практично нічого не знають про потойбіччя. Величезна річка тече крізь нього, яка змиває спогади померлих".
"Хм".
Якби це було все, що знав Некромант Знань, то інформації про потойбіччя мало б бути майже нуль.
Однак...!
Жерці Богині Смерті мали б знати більше про потойбіччя.
Кан О подумав про Синдію.
Якщо він хотів отримати доступ до потойбіччя, то спершу йому доведеться поговорити з нею. До того ж він міг запитати її про потойбіччя, поки буде там.
Кан О, Едер та Асу залишили вежу Талесмана, а потім зустрілися з Сефіро та Нілом.
"Оо, потойбіччя. Будь ласка, візьміть мене з собою!" — Ніл схопив Кан О за рукав, виглядаючи дуже заздрісним.
- Брате, будь ласка, візьми мене з собою!
"Я теж хочу поїхати!" — сказала Асу, її очі були ясними та сяючими.
"Ходімо до Храму Смерті разом. Я запитаю, чи можете ви піти з нами".
"Справді?"
"Я знав, що ти мене не підведеш, Брате!"
Асу та Ніл підстрибнули від радості.
Група Кан О попрямувала до Землі Богині.
***
Вони з'явилися в Латнії, місті, присвяченому Богині Смерті. Будівлі були розмальовані чорним кільцем, яке було символом Дебори.
Тепер уже не було рідкістю бачити тут гравців.
Один шукач пригод виявив шлях до Деспії. Цей шукач пригод встановив магічне коло переміщення в Латнії і почав бізнес із перевезень.
Після цього гравці високого рівня почали стікатися сюди, приваблені обіцянкою кращих місць для полювання та підземель.
Кан О мав приховувати свою особу. Це було не так критично, як у великому місті, наприклад, в Альтейні, але стало б добрячим клопотом, якби він ходив із відкритим обличчям.
Сефіро та Ніл мали зробити те саме.
Вони обоє були Числами. Хоча вони не були настільки популярними, як Кан О, вони все одно були достатньо відомими, щоб хтось їх упізнав.
Варьон був таким же популярним, як і вони, тому він відпочивав у своєму власному особистому гнізді — яйці — в інвентарі Сефіро.
Асу була іншою; на відміну від реального життя, вона не була дуже відомою в грі.
Група Кан О пішла дорогою до вершини гори Латнія. Великий Храм Смерті знаходився на вершині.
Це не було місце, куди міг увійти будь-хто. Паладіни церкви старанно охороняли вхід.
Зазвичай людині потрібно було піднести данину на вівтар, і їй дозволяли вхід, якщо богиня була задоволена.
Однак група Кан О була винятком.
"Привіт".
Кан О злегка відкрив обличчя.
"Привіт, пане Кан О".
Паладін, який бився пліч-о-пліч із Кан О проти Маянесів, радісно посміхнувся.
"Я прийшов побачитися з пані Синдією".
"Я відведу вас до неї".
Храм Смерті не змінився. Старі колони та статуї були доглянутими, а атмосфера всередині була одночасно урочистою та важкою.
Це був перший раз Асу та Ніла тут, тому вони весь час витратили на те, щоб роззиратися довкола.
Однак там насправді було не так багато на що дивитися, тому вони швидко втратили інтерес.
"Пані Сіндія всередині".
Паладін залишив їх одразу після цього.
Вони відчинили мармурові двері і побачили Синдію, що сиділа перед довгим столом. Вона була одягнена в шати Верховної Жриці.
"Ласкаво просимо". — Сіндія злегка посміхнулася.
"Минуло багато часу. Вітаю з призначенням на посаду Верховної Жриці".
Верховна Жриця. Це була найвища досяжна посада в церкві.
"Дякую. Будь ласка, сідайте".
Його група сіла пліч-о-пліч.
Потім він сказав: "Я прийшов поговорити з богинею. Я хочу вирушити у потойбіччя. Це включає всіх, хто тут є. Будь ласка, запитайте її, чи не проти вона, щоб Асу та Ніл приєдналися до нас".
"Я повідомлю богині".
"Дякую. До речі, чи знаєте ви що-небудь про потойбіччя?"
"Потойбіччя — це місце, де очищуються душі".
"Душі очищуються?"
"Душі наповнені спогадами. Якщо ці спогади не змити, то вони не зможуть народитися знову".
"Чи є щось ще, що ви можете мені розповісти?"
- Будь ласка, розкажіть мені більше.
"Я теж мало що знаю", — Сіндія похитала головою.
"Тц".
"Тоді, якщо дозволите".
Сіндія заплющила очі і склала руки. Потім верхівка її голови випромінила світло.
Фіолетова вуаль разом із силуетом богині з'явилася позаду неї.
"Кан О, Едер, Сефіро". — Голос богині був таким же похмурим, як завжди. Він змушував кожного, хто її слухав, бути уважним.
"Всевишня", — схилив голову і ввічливо сказав Кан О. Решта його групи зробили те саме.
"Я чула, ви хотіли вирушити у потойбіччя".
"Так. Чи нічого страшного, якщо ці двоє будуть супроводжувати нас?" — обережно запитав Кан О, вказуючи на Асу та Ніла. Він добре знав, що потойбіччя — це не те місце, куди може піти будь-хто.
"Я дозволяю".
"Дякую".
Кан О був збентежений тим, як легко вона прийняла його прохання, тому він швидко подякував їй, перш ніж вона змінила свою думку.
"В обмін... мені потрібно, щоб ви дещо зробили для мене".
Як і очікувалося! У цьому світі нічого не буває безкоштовно.
"Що ви вимагаєте від мене?"
- Це буде не так важко, як убити Маянесів, чи не так? Ну, припускаю, я зроблю це, якщо вона запропонує мені достатньо хорошу винагороду.
"За три дні, вночі, відкриються двері до потойбіччя. Там буде провідник. Виконуйте його інструкції".
"Зрозумів, Всевишня".
"Говори".
"Я бажаю отримати Камінь Воскресіння з потойбіччя".
Камінь Воскресіння. Це був цінний скарб, який міг створити нове тіло, придатне для душі! Навіть якби йому вдалося знайти його, йому знадобився б дозвіл Дебори, щоб винести його за межі потойбіччя.
"Камінь Воскресіння не для того, щоб ви його забирали".
"Я знаю того, хто був отруєний силою Злого Бога. Його звати Валан... Мені потрібен Камінь Воскресіння, щоб врятувати його. Чи є спосіб отримати ваш дозвіл?" — щиро сказав Кан О.
"Хранитель Континенту, Валан".
"Так. Ви знаєте його?"
"Валан зробив багато для підтримки балансу на континенті..." — богиня на мить замовкла, а потім сказала: "Добре. Я дозволю вам використати Камінь Воскресіння на Валані. Однак я не дозволю вам використовувати його на комусь іншому."
"Зробіть це, і на вас чекає божественна кара", — суворо додала Дебора.
"Звісно".
"Провідник покаже вам шлях до Каменю Воскресіння".
"Дякую".
"Це винагорода Валана за захист континенту. Ретельно підготуйтеся. Потойбіччя неймовірно небезпечне. Обов'язково візьми із собою Демонічний меч Убіст. Він вам знадобиться".
Фіолетова вуаль зникла. Дебора залишила світ смертних.
"Клас". — стиснув кулак Ніл. - Так, я потраплю у потойбіччя!
"Дякую, Оппа". — обняла його Асу.
Кан О широко посміхнувся.
***
Три дні промайнули миттєво.
Кан О, Асу, Сефіро, Едер та Ніл підготувалися якнайкраще, а потім повернулися до міста Латнія.
Земля Богині була закритим простором; у неї не було неба, лише стеля. Стеля була викладена гігантськими сферами, які освітлювали землю. Потім вони вимикалися, дозволяючи темряві накрити землю.
"Ходімо".
Настав час увійти у потойбіччя.
Група Кан О негайно попрямувала на схід. Двері до потойбіччя знаходилися в підземеллі на сході.
Помах.
Варьон енергійно замахав крилами і злетів у повітря, несучи Сефіро, Едера та Ніла.
Позаду них був пегас із білими крилами.
Це був пегас, якого спочатку використовував Дукерам. Однак Кан О вбивав Дукерама знову і знову і врешті-решт отримав у свої руки свисток для виклику.
Пфрр.
Пегас пирхнув, несучи обох, Кан О та Асу.
Віверна та пегас розсікали темні, величезні пасовища.
Якийсь час потому...
[Ви увійшли до Входу в Потойбіччя.]
Група Кан О увійшла в те, що спочатку було підземеллям '???', яке було вщерть заповнене Василісками.
Жовті очі світилися в темряві!
Вони випромінювали неймовірний тиск, але вони були нічим іншим, як смачною, поживною здобиччю для групи Кан О.
Крім того, Кан О знав, де знаходяться двері до потойбіччя.
Його група перебила кожного Василіска на своєму шляху і миттєво досягла пункту призначення.
Кан О, який вів свою групу попереду, підняв голову і зупинив свою групу. Потім він зашикав на них вказівним пальцем.
Шш.
Хр-р. Хр-р. Хр-р.
Вони чули хропіння всередині камери.
Воно йшло від триголового пса, Цербера.
Двері розміром із 10-поверхову будівлю стояли позаду собаки, що лежала і спала.
Кан О обережно наблизився до Цербера. Його група зайняла бойові позиції і спостерігала за тим, як розвиватиметься ситуація.
Нюх, нюх.
Цербер принюхався до повітря, а потім розплющив очі.
Грр!
Він вишкірив зуби і загарчав на нього. Гострі кігті висунулися з його передньої лапи.
Ковть.
Кан О проковтнув слину і жестом показав йому залишатися на місці. - Хто хороший хлопчик!
Водночас він швидко озирнувся навколо.
Дебора заявляла, що на нього чекатиме провідник. Однак він не бачив нічого, крім Цербера.
- Цербер не повинен бути провідником.
Куханг!
Цербер кинувся на Кан О своїм гігантським тілом.
Він не був упевнений, що робити. Зрештою, він не міг завдати шкоди улюбленому вихованцю Дебори, чи не так?
Кан О швидко витягнув Блад та Сарахофф, а потім використав Тригер Диявола.
Бам!
Цербер тупнув по землі, де стояв Кан О, своєю гігантською лапою. Однак Кан О вдалося ухилитися, злетівши в повітря.
"Тримайтеся подалі!" — крикнув Кан О своїм товаришам.
Якщо вони втрутяться, то ситуація може погіршитися.
Цербер кидався своїми трьома головами одна за одною і намагався вкусити Кан О.
Однак жодна з них не змогла влучити в нього.
Він досить добре ухилявся.
- Де, чорт забирай, провідник!?
Кан О відчайдушно шукав провідника.
Потім...
Гігантські двері злегка відчинилися, і вийшов добрий на вигляд старий чоловік.
"О боже, здається, я прийшов трохи пізно".
Старий виглядав трохи збентеженим, а потім вивільнив величезний тиск.
Кан О широко розплющив очі. Його шкіра поколювала. Тільки хтось рівня Валана міг вивільнити такий тиск.
Куеонг?
Цербер був збентежений і озирнувся назад.
Він відчув запах старого чоловіка, а потім почав виляти хвостом!
Як тільки старий підійшов до нього, Цербер висунув голову вперед.
"Все добре, все добре. Їм дали дозвіл увійти".
Старий погладив гігантське підборіддя собаки.
Муркотіння.
Цербер замуркотів і відступив назад.
"Підходьте сюди". — помахав рукою Старий.
Кан О та його група підійшли до старого.
- Він виглядає знайомим.
Кан О вже бачив обличчя цього чоловіка раніше.
- Де я його бачив?
Трясь!
Потім Блад сильно затремтів. У той же час він почув, як Таша крикнула у нього в голові.
"Гранде!"
Лампочка спалахнула у нього в голові. - Точно!
"Локсія!"
Лицар, який запечатав Демона Великого Лісу, створивши Демонічний меч Блад!
Гранде Локсія!
Він був першим головою родини Локсія і був видатною людиною, яка служила моделлю для всіх лицарів!
Коли Кан О вперше отримав Демонічний меч Блад, він розмовляв із залишковими думками Гранде. Ось чому він виглядав таким знайомим.
Він міг зрозуміти реакцію Таші. Зрештою, Гранде був першою людиною, яка поставилася до неї з добротою і захищала її до самого кінця.
"Таша?" — Гранде Локсія з подивом подивився на Демонічний меч Блад.
Супутники Кан О виглядали спантеличеними. - Що відбувається?
Гранде Локсія опанував себе, посміхнувся, а потім сказав: "Йдіть за мною. Ми зможемо поговорити, коли зайдемо всередину".
"Так", — відповів Кан О.
Локсія пройшов крізь злегка відчинені двері. Кан О та його група пішли за ним.
Тук.
Як тільки Ніл пройшов крізь них, двері зачинилися.
Позіх.
Три голови Цербера позіхнули, а потім він знову заснув.
Хр-р. Хр-р. Хр-р.