Кайтан був монстром, який носив чорний шолом. Зі шолома стирчав прямий ріг, дуже схожий на ріг єдинорога. Це було саме те, що потрібно Гоффману, щоб створити новий Демонічний меч для Кан О.
Його рівень був близько 450.
Кан О прибув до каньйону Ватикан, де мешкав цей монстр.
У цій зоні гравцям доводилося стикатися з кількома високорівневими монстрами одночасно. Тому високорівневі гравці зазвичай полювали тут групами.
Однак Кан О увійшов у каньйон сам. Згідно з проханням Гоффмана, Кан О мав здобути матеріали для Демонічного меча самостійно та особисто.
Раптом до нього звернулася дівчина-гравець. Поруч із нею стояли четверо її товаришів по команді.
"Послухайте."
Кан О порожнім поглядом подивився на неї.
"Ви прийшли самі?"
Кан О кивнув.
"Ви хоч знаєте, що це за місце!? Каньйон Ватикан — це мисливські угіддя високого рівня. Тут небезпечно навіть у групі, то чому ви йдете самі!? Негайно розвертайтеся і повертайтеся з групою."
Гіперінтуїція Кан О попередила б його, якби хтось мав злі наміри. Однак він не відчув нічого подібного від неї.
- Вона просто пхає носа в чужі справи.
Йому не потрібно було терпіти її втручання.
"Я можу подбати про себе сам," — сказав Кан О, а потім увійшов у каньйон.
"Послухай!"
Він чув, як вона крикнула йому навздогін, але у нього не було жодної причини зупинятися і слухати.
"Це буде дуже небезпечно..." — сказала дівчина, хмурячись.
"Це його рішення, жити йому чи померти. Ти зробила все, що могла," — — відповів її супутник.
"Так." — дівчина кивнула.
Через деякий час...
Чоловік підбіг до їхньої групи. Він тримав меч і щит.
"А, вибачте. Я трохи запізнився."
"Все гаразд."
"Ходімо!"
"Рушаймо, рушаймо!"
Дівчина та її супутники увійшли у каньйон Ватикан.
Незабаром вони підійшли до місця, яке часто було забите монстрами. Але коли вони дісталися туди, то широко розплющили очі й роззявили роти.
Кайтани — це гігантські монстри, які носили рогаті шоломи, а Гругру мали пащі, що відкривалися, наче квітка, що розпускається! А ще були Лайтхай, які випускали сині блискавки, і Смертоносні Язики, які шмагали своїми вкритими отрутою язиками!
Купа трупів монстрів здіймалася в небо — це були монстри високого рівня з каньйону Ватикан.
І...!
На вершині цієї купи стояв один чоловік!
В одній руці він тримав вугільно-чорний великий меч, а в іншій — білосніжний клинок. Темрява піднімалася від великого меча, що спочивав на його плечі, тоді як білосніжний клинок випромінював яскраво-червоне світло, наче сяйво призахідного сонця.
"Цей меч... Я вже бачив його раніше."
Один із членів їхньої групи вказав на великий меч.
"Що? Де?"
"По телевізору."
"По телевізору?"
"Саме так! Це меч Кан О!"
"Хижак Кан О!"
"Один із Чисел?"
"Справді?"
Дівчина, яка вичитала Кан О, почервоніла. Вона насправді попереджала Хижака Кан О, одного з Чисел, триматися подалі від каньйону Ватикан.
Дівчина інстинктивно закрила обличчя. Здавалося, ніби Кан О дивиться на неї з висоти.
Однак Кан О не звертав на неї чи її супутників жодної уваги. Він навіть не подивився в їхній бік.
Кан О зібрав достатньо Рогів Кайтана, тож йому більше не було чого тут робити. Він розірвав сувій повернення і зник разом із срібним порошком.
"А, він пішов."
"Я вперше бачу когось із Чисел особисто."
"Ого, він перебив усіх цих поодинці? Він неймовірний."
"Хотів би я бачити його в дії."
"Так. Це все твоя провина, бо ти прийшов пізно."
Чоловік, який запізнився, склав руки разом. — "Мені так шкода!"
***
Писк!
Гігантський, огидний метелик упав із неба. Його крила були чудовим набором різноманітних кольорів.
Туп!
Шкіряний черевик, вкритий червоним візерунком, наступив на монстра-метелика.
[Ви перемогли Драксека з Болота Амтарі.]
Це був Кан О, одягнений у броню, яку скинув Король Віверн, Драка.
Кан О нахилився, підбираючи оранжевий порошок, який залишив по собі монстр, і поклав його у пляшку.
[Ви зібрали Порошок Драксека.]
[Ви зібрали всі необхідні матеріали для квесту "Щирість, присвячена Оргону". Поверніться до Гоффмана і віддайте йому матеріали.]
"Фух, я нарешті закінчив," — сказав Кан О з полегшенням.
Він був оточений трупами Драксеків. Здавалося, він вбив їх понад сотню.
Кан О поклав пляшку з порошком у свій інвентар і залишив Болото Амтарі. Болото Амтарі було відоме своїм огидним запахом, тож він не хотів залишатися там ні на секунду довше.
Він негайно вирушив до Схованки Дворфів Чорного Молота. Звідти він пішов прямо до кузні — місця, де панував нестерпний жар і було чути гучний дзвін молотів, що б'ють по металу.
"Пане Гоффман!"
"Ти прийшов?" — Гоффман пильно подивився на Кан О. Його вперте обличчя виражало суворість.
"Я приніс те, про що ви просили." — Кан О дістав Яйця Орла Смерті, Порошок Драксека, Роги Кайтана та Серце Кальвайдума.
"Ти сам їх здобув?"
"Звісно."
"Хороша робота. Оргон безперечно оцінить твої зусилля."
"Я дуже на це сподіваюся. У будь-якому разі, ви збираєтеся почати кувати демонічний меч зараз?"
Гоффман кивнув.
"Я викую тобі меч, достатньо величний, щоб убити дракона. Це я тобі обіцяю!" — впевнено сказав Гоффман.
"Я вб'ю Інаріуса цим мечем."
- Колись у майбутньому! Тільки не зараз!
"Ти мусиш!" — Очі Гоффмана спалахнули від люті. - Інаріус! Ти забрав мою дружину і дитину! Вони були для мене всім!
Навіть поїдання серця Інаріуса, що ще б'ється, було б недостатньо, щоб вгамувати його лють.
"Скільки часу це займе?" — запитав Кан О.
"Я не знаю. Я повідомлю тобі через пана Ман Бока, коли все буде готово."
"Це ж не займе більше місяця, правда?"
"Я не знаю."
Здавалося, докучання йому не зробить процес швидшим.
"Я розраховую на вас."
- Будь ласка, зробіть меч, який буде не гіршим за ті, що в мене вже є!
"Будь ласка, йди. І, якщо можливо, не приходь шукати мене. Я збираюся повністю зосередитися на демонічному мечі."
"Зрозумів."
Гоффман забрав частину матеріалів, які приніс Кан О, і зник у кузні.
- Новий демонічний меч, ха...
Він гадав, яким він буде. Кан О був дуже схвильований, очікуючи на результат.
- Закінчуйте швидше!
Кан О склав руки разом і помолився перед кузнею.
***
Палац Екле. Вважалося, що підземелля душ дарує своєму власнику таємничий сувій, який підвищує ранг навички або заклинання.
Незліченні гравці та середні гільдії увійшли в його приховане підземелля, «Підземний Лабіринт Сталевої Принцеси». Усі вони були сповнені рішучості знайти фінального охоронця/управителя підземелля.
Але його не дарма називали 'підземним лабіринтом'. Приховане підземелля було заповнене безліччю пасток, могутніх монстрів і гігантських, складних доріг.
Більше того, там було дещо страшніше за сам лабіринт. Люди!
Якщо гільдія перетиналася з іншою гільдією або гравцем, вони негайно вступали в бій, без жодних питань.
Це було пов'язано з гільдіями та гравцями, які без розбору вбивали інших, щоб отримати перевагу над конкурентами. Спочатку деякі гравці уникали битв. Але тепер вони атакували першими, бо не хотіли опинитися з іншого боку клинка.
"Помри!"
"Ви, божевільні виродки!"
"В атаку!"
"Ухеок!"
"Угх."
Зрештою, більше гравців було вбито іншими гравцями, ніж пастками та монстрами лабіринту.
П'ять середніх гільдій (Атросіті, Залізна Булава, Лазурит тощо), що увійшли першими, були не набагато кращими. Їх поступово виснажували монстри, пастки та інші гільдії.
Попри це, вони не здавалися. Вони просувалися вперед, долаючи будь-яку небезпеку, що траплялася на шляху, і шукали господаря лабіринту.
Кажуть, віра може зрушити гори. Гільдія Лазурит нарешті знайшла охоронця підземелля глибоко в лабіринті.
[Ви виявили Сталеву Принцесу, Аманду.]
Аманда була зростом близько 3 метрів і носила шолом, прикрашений крилами. Вона також була в червоно-срібній броні, що за формою нагадувала спідницю.
"Я хочу стати господарем підземелля," — крикнув майстер гільдії Лазурит.
"Тоді переможи мене!"
Дев'ять мечів літали навколо неї, як супутники, що обертаються навколо планети.
"В атаку!" — крикнув майстер гільдії Лазурит, і члени його гільдії кинулися на Аманду.
Сталевий Шторм!
Дев'ять мечів Аманди літали всюди, почавши розсікати членів гільдії Лазурит.
"Обережно!"
"Угх!"
"Прокляття!"
"Шикуйтеся! Не панікуйте!" — Майстер гільдії Лазурит підвищив голос і вимовив заклинання.
Крижаний Бур!
Гострий конус льоду вилетів із його посоха. Водночас члени гільдії Лазурит вистрілили стрілами та іншими заклинаннями в Аманду.
Аманда легко стрибнула в повітря! Потім у її руках з'явилися два мечі.
Стук.
Вона приземлилася прямо посеред їхніх рядів і закрутилася.
Обертовий Розріз у Стилі Екле!
Свист!
Її клинки вивільнили сяючу червону ауру, що розійшлася навсібіч.
"Кеок!"
"Угх!"
Ті, хто був близько до неї, вибухнули величезними осколками світла і впали на землю.
"Прокляття. Вилікуйте їх!"
"Танки, що ви робите!?"
Члени гільдії Лазурит кричали.
Однак крики не вирішували їхніх проблем. Аманда підкинула свої два мечі в повітря.
Сталевий Дощ!
Її дев'ять клинків полилися дощем зверху, швидко летячи на них, наче оси.
Штрик! Штрик! Штрик! Бах! Бам! Хлоп!
Дев'ять клинків Аманди сяяли срібним світлом і забрали життя трьох членів гільдії.
Лазурит прикусив губу. Не виглядало так, ніби вони могли перемогти Аманду.
Зазвичай гільдія Лазурит не програла б так легко. Проте їхня подорож сюди була занадто небезпечною. Деякі члени їхньої гільдії загинули від рук інших гравців, і їхня відсутність гостро відчувалася.
"Ми відступаємо." — У Лазурита не було іншого вибору, окрім як наказати відступати.
Однак...!
"Куди, ви думаєте, ви йдете!?"
Через їхній єдиний шлях відступу з'явилися люди. Чоловік попереду носив на голові вовчу голову. Це був Атросіті, майстер гільдії Атросіті.
"Ми відступаємо, просто дайте нам пройти. Ви справді хочете битися з нами перед тим, як битися з охоронцем?"
Лазурит висловлювався цілком розумно.
Однак...
"Ха-ха, ми вб'ємо вас і охоронця." — Очі Атросіті були червоними. Це була чітка ознака злочинця.
"Навіть якщо вам вдасться вбити нас усіх, ми повернемося і помстимося. Просто дайте нам пройти," — холодно сказав Лазурит.
"Зрозумів. Ми вб'ємо вас і заберемо всі предмети, які ви маєте." — Очі Атросіті блиснули.
"Ти, божевільний виродок."
"Ха-ха-ха." — злісно засміявся Атросіті.
"Брати, вбийте якомога більше цих виродків!"
"Ооо!"
Решта членів гільдії Лазурит проігнорували Аманду і кинулися на гільдію Атросіті.
"Заблокуйте прохід. Не дозволяйте жодному з них пройти," — сказав Атросіті.
"Так, пане!"
Гільдія Атросіті вирвалася з тунелю і вишикувалася.
"Йдіть ва-банк! Прорвіться крізь них!"
"Ухаааап!"
Члени гільдії Лазурит, що вижили, кинулися на гільдію Атросіті.
"Помріть, виродки!"
"Ви, брудні виродки!"
"Поранених тварин вбивають."
"Пфу!"
Битва між двома гільдіями була абсолютно однобічною.
Гільдія Лазурит ніяк не могла зрівнятися з гільдією Атросіті. Гільдія Лазурит уже була на межі після подорожі лабіринтом та битви з Амандою. З іншого боку, гільдія Атросіті була в порівняно гарній формі.
Більше того, гільдія Атросіті вже зайняла позиції, а гільдія Лазурит налітала на них. Не кажучи вже про те, що Аманда пішла за ними і безжально розсікала їх зі спини.
"Я принаймні заберу вас із собою!" — Стиснув зуби Лазурит і випускав заклинання за заклинанням у бік Атросіті.
Однак маги Атросіті заблокували його заклинання своїми власними. Атросіті підстрибнув вперед, наче пружина, і пронизав серце Лазурита своїм ятаганом.
Штрик!
"Ха-ха, ще побачимось!" — засміявся Атросіті.
"Ти, вирод..."
Лазурит помер, не встигнувши закінчити речення.
Атросіті провернув свій ятаган, через що обличчя Лазурита стало сірим.
"Лазурит!"
"Майстер гільдії!"
Доля його членів гільдії не відрізнялася від його власної. Усі вони були вбиті.
Після вбивства Лазурита Атросіті швидко крикнув: "А тепер розберімося з цим охоронцем! Ти і ти, зберіть предмети, які вони залишили."
"Так, пане!"
Тепер настала черга гільдії Атросіті битися з Амандою.
Через деякий час...
Штрик!
Гладкий срібний клинок пронизав серце Атросіті.
"Чому... вона така сильна!?" — Це було останнє, що він сказав.
"Ви не гідні," — сказала Аманда і повільно зникла десь у лабіринті.
За нею лежали трупи гільдій Лазурит та Атросіті.