Група Кан О увійшла в останнє підземелля Сахараманату.
[Вхід у підземелля, Снігові поля Травіума.]
Вони пройшли крізь тунель, і їх зустрів вид засніжених полів. З неба падав сніг, а земля була абсолютно білою, наче чистий аркуш паперу.
"Ху-у."
Їхній подих миттєво замерзав. До того ж... Було справді холодно!
[Холод сповільнив ваші рухи.]
[Холод поступово зменшує ваші НР.]
"Ух."
Сефіро затремтів, повністю обхопивши руками Варьона. Маля віверни притулилося головою до його грудей, не в силах витримати таку низьку температуру.
Порівняно з ними, Едер почувався нормально, оскільки був нежиттю, але його швидкість пересування також знизилася.
"Може, повернемося?" — запитав Сефіро. — "Тут так холодно!"
Г'яа!
Варьон раптово підняв голову і запищав: - Давайте повернемося!
"Ні," — рішуче сказав Кан О.
Їхні НР поступово зменшувалися, але це не вбило б їх миттєво. Поки що вони могли це терпіти.
"Ву-у!" — зашипів Сефіро.
Кан О залишався непохитним, не зважаючи на холод.
"Вперед!" — Кан О почав прокладати шлях крізь снігові рівнини.
"Пхе," — зітхнув Сефіро.
Едер поплескав його по спині і сказав: "Ходімо."
"Гаразд."
Група Кан О залишала відбитки ніг на білій, вкритій снігом землі.
Трохи згодом...
Гуп! Гуп! Гуп!
Земля затремтіла. Щось наближалося до них.
"Ховайтеся," — сказав Кан О.
"Куди ховатися?" — запитав Сефіро.
Ховатися було нікуди. Всюди був лише сніг.
"Просто лягайте."
Кан О ліг першим. Едер і Сефіро послідували його прикладу.
Гуп! Гуп!
Трясіння лише посилювалося, а нескінченний снігопад заважав розгледіти, що це було. Тим не менш, вони бачили гігантську тінь.
Ковть.
Сефіро сглотнув.
Істота була надзвичайно великою. Сефіро закрив Варьону пащу на випадок, якщо той видасть хоч звук.
Гуп!
Гігантська істота продовжувала наближатися.
І...
Вона нарешті показалася.
- Ведмідь?
Морда великої істоти нагадувала ведмежу, але вона не була схожа на звичайного білого ведмедя. Це був двоногий звір, що ходив на двох лапах, як людина. Крім того, його тулуб вкривав синьо-білий нагрудник, а в руках він тримав гігантську льодяну сокиру.
[Ви виявили Правителя Снігових полів, Травіума.]
- Це рейдовий бос. — Очі Кан О зблиснули.
Його чиста міць, присутність і розміри робили це цілком очевидним для нього.
- Давайте просто не чіпати його. — Кан О ще сильніше притиснувся до землі і затамував подих.
Він не хотів битися з ним прямо зараз. У них не вистачало людей, та й готові вони не були. Більше того, довкілля було несприятливим. Навіть зараз холод повільно зменшував їхні НР.
Гуп! Гуп!
На щастя, Травіум не помітив групу Кан О і просто пройшов повз них.
"Ху-у, пішов." — Сефіро випустив повітря, яке затамував.
"Що скажеш?" — запитав Кан О.
"Це рейдовий бос. Він вище 400-го рівня, і нам трьом його не перемогти," — твердо сказав Сефіро.
Кан О кивнув головою. Він був згоден; не було жодного шансу, що вони зможуть його здолати.
Якщо так, то...
"Зберемо рейдову команду."
***
Кан О, Едер і Сефіро повернулися до Алтейну.
"Пане Сефіро, Едере."
"Так?"
"Слухаю."
"Я хочу, щоб ви двоє дізналися якомога більше про Травіума в Центральній бібліотеці Алтейну," — сказав Кан О.
"Зрозумів." — Едер кивнув головою.
"А як щодо рейдової команди?" — запитав Сефіро.
"Я спробую знайти людей."
"Якщо знадобиться допомога, просто скажіть. Я теж знаю декого," — сказав Сефіро.
"Зрозумів."
Едер і Сефіро попрямували до Центральної бібліотеки Алтейну.
Кан О пішов у протилежному напрямку. Він попрямував до Холізею — білої будівлі, яка дуже нагадувала свій реально існуючий прототип.
"Брате," — Кан О відчинив двері і покликав.
"О, ти прийшов?" — відповів Буркан.
"Як справи?"
"Непогано."
Кан О оглянув його обличчя. Його шкіра сяяла.
"Бачу, з пані Дорою все йде чудово," — зауважив Кан О. — "У тебе жодної зморшки!"
"Хе-хе." — Буркан засміявся. Це було відповіддю на запитання.
"Ви одружуєтеся?"
"Одружуємося."
"Вітаю."
"Привітаєш на весільній церемонії."
"Ти ж не забув про мою роль у цій всій справі, правда?" — Кан О усміхнувся.
Закон еквівалентного обміну. Він щось йому дав, тож тепер хотів щось натомість.
"Чого ти хочеш?" — запитав Буркан.
"Мені потрібно вполювати рейдового боса, тож..."
"Ні, дякую. Звучить як купа гемору," — рішуче сказав Буркан.
"Мені просто потрібно, щоб ти махнув мечем кілька разів. Хіба це так важко?" — Кан О втупився в нього. — "Ти забув, що я для тебе зробив!?"
"Так. Ні, дякую," — твердо повторив Буркан.
"Тц, тоді... будь ласка, позич мені 100 Бійців."
100 Бійців були елітним загоном, що складався з найкращих гладіаторів Холізею. Крім того, у них був командир, Діон, який був на зовсім іншому рівні!
Що, якби Діон і 100 Бійців допомогли йому полювати на Травіума?
- Вони не будуть такими ефективними, як Буркан, але вони дуже допоможуть.
Вони були б навіть кориснішими, ніж Відьмин ліс, який допомагав йому полювати на Ліча Екліпса.
"100 Бійців зараз відпочивають. Йди і запитай Діона," — сказав Буркан.
"Де він?"
"Даріоне!" — крикнув Буркан.
Двері відчинилися, і увійшов красень Даріон.
"Кликали?"
"Відведи мого молодшого брата до Діона."
"Будь ласка, йдіть за мною," — ввічливо сказав Даріон.
"Побачимося пізніше."
"Ага, йди вже."
Кан О попрощався і пішов за Даріоном.
"Як справи?" — запитав Кан О, оглядаючи його.
"Добре," — коротко відповів Даріон.
"Який у тебе рівень?"
"...Трохи за 200," — повільно промовив Даріон, уникаючи погляду Кан О.
- Тільки погляньте на нього. — Кан О примружив очі.
Даріон поводився підозріло, а названий рівень був занадто низьким.
"Брехун."
"Прошу?" — Очі Даріона забігали.
"Не бреши мені."
"Я не брешу." — Даріон продовжував прикидатися невинним.
"Тоді давай поб'ємося об заклад."
"Заклад?"
"Так. Якщо ти справді лише на початку 200-х, я почну називати тебе "братом". Але якщо ти перейшов за 250, то..."
"Т-тоді що?" — Голос Даріона затремтів.
"Тоді ти підпишеш зі мною контракт найманця за 3 срібняки. На місяць!"
Коли Кан О тільки почав грати, він "найняв" Даріона за мізерні 3 срібняки. З того часу Даріону ставало зле щоразу, коли він бачив обличчя Кан О.
"Ні, дякую. Навіщо мені такий заклад?"
"Тоді чому ти мені брешеш?"
"Я не брешу." — Навіть зараз Даріон вдавав невинність.
"Тоді чому не приймаєш ставку?"
"Т-тому що..."
"Може, нам повернутися і запитати Буркана?"
"..."
"Кажи правду. Який у тебе рівень?" — Кан О втупився в нього.
"289..."
"Ого, це досить високий." — Кан О усміхнувся.
"Хе-хе, пане Кан О. Будь ласка, забудьмо про це..." — сказав Даріон з улесливим виразом обличчя.
"Звісно, чому б і ні."
"Дяку..."
Кан О перервав його на півслові.
"Натомість допоможи мені вбити рейдового боса."
"Що?"
"Це означає "ні"?"
"У-ух..."
"Я поставив тобі запитання." — Кан О подивився на нього вбивчо, його голос був холодним як лід.
"Я зроблю це."
Зрештою, у Даріона не було іншого вибору, окрім як погодитися.
"Я не буду тобі платити. Я також не буду ділитися з тобою здобиччю."
Іншими словами, він працюватиме безкоштовно.
"Добре," — слабко промовив Даріон.
Кан О був задоволений результатом.
- Я знайшов когось, хто допоможе безкоштовно!
Даріон же дивився на все з відчаєм.
- А-а-а, я знову потрапив до лап диявола!
Чому ще він збрехав про свій рівень? Щоб цей демон не заганяв його до смерті. Якби він сказав правду, Кан О зробив би все можливе, щоб використати його.
Однак брехня не покращила його ситуацію; він лише відстрочив неминуче. Зрештою, його знову ганятимуть до сьомого поту!
Це було справді жахливо.
"А тепер ворушися і веди мене до пана Діона."
"Так."
***
"Ха-ап!"
"Хать!"
Дзень, дзень, дзень, бах, ляп!
Діон і 100 Бійців інтенсивно тренувалися на підземній гладіаторській арені. Діон вільно розмахував своїми мечами, б'ючись одночасно з п'ятьма гладіаторами.
"Я вже піду." — Даріон пішов.
"Ага, йди. Не забудь про свою обіцянку мені."
"Так," — слабко відповів Даріон і побрів геть з опущеними плечима.
Кан О спостерігав за тренуванням Діона та 100 Бійців.
- Вони дивовижні.
Кожен із них був досвідченим гладіатором. Особливо Діон, який був на голову вищим за інших.
Трохи згодом...
"Перерва!" — крикнув Діон.
Тільки тоді гладіатори опустили зброю, розділилися на групи по двоє-троє і почали спілкуватися між собою.
Діон підійшов до Кан О. — "Давно не бачилися."
"Так. Як ви?"
"Мм. Ти проходиш одне з випробувань лорда Валана, щоб стати його наступником?"
"Саме так."
"Старайся."
"Так."
"То за чим ти прийшов сьогодні?"
"Я хотів би найняти вас і 100 Бійців."
"Кажи."
"Я хотів би, щоб ви та 100 Бійців допомогли мені вполювати рейдового боса на ім'я Травіум. Травіум — це..." — Кан О описав його зовнішність, якості та рівень, який він припускав.
"Травіум, га... Скільки людей тобі потрібно?"
"Мені потрібно 20 ваших елітних бійців. Звичайно, мені потрібні і ви також, пане Діоне."
"Яка наша частка?"
"Можете забрати половину."
"Цього недостатньо. Тобі також доведеться заплатити нам."
"Скільки?"
"Оскільки ти пропонуєш нам половину здобичі, я гадаю, вийде близько 5 000 золотих."
"Ого!" — Кан О роззявив рота: - 5 000 золотих!? Ви серйозно!?
"Ми професіонали, і ми сильні. Тож логічно, що наші послуги стільки коштують."
"Кхм. Оскільки я наступник майстра Валана, хіба ви не можете просто допомогти мені безкоштовно?"
Кан О вирішив витиснути з імені Валана все можливе.
"Ти ще не його наступник."
Але це зовсім не спрацювало.
"Але я вже майже він. Тож, будь ласка, знизьте ціну."
"Я не знижу ціну до того дня, поки не буду переможений!" — твердо сказав Діон.
"Тоді давайте поб'ємося. Якщо я виграю або буде нічия, ви допоможете мені безкоштовно."
"Ого." — Очі Діона засяяли. — "Якщо я виграю, я подвоюю ціну. І ти заплатиш мені 10 000 золотих на місці! Якщо ні, то тобі доведеться віддати своє життя натомість," — пригрозив він.
"Мм." — Кан О прикусив губу.
- Якщо я програю... я втрачу 10 000 золотих.
Але якщо він виграє або зведе до нічиєї? Тоді він заощадить 5 000 золотих.
"Мені підходить будь-який варіант."
"Ні, я зроблю це!"
"Ось як?" — Діон хижо посміхнувся.
"Але я хотів би додати умову."
"Яку?"
"Якщо мені вдасться протриматися 10 хвилин, це вважатиметься моєю перемогою."
"З чого б мені на це погоджуватися?"
"Ну, як хочете." — Кан О знизав плечима.
"Гаразд. Починаймо."
Діон вихопив гладіус і націлив його на Кан О. Його очі світилися впевненістю; він був переконаний, що переможе за 10 хвилин.
"Ого, у Командира поєдинок."
"Нумо, ходімо подивимося."
Гладіатори зі "100 Бійців" оточили Кан О та Діона.
"На кого ставиш?"
"Я, звісно, ставлю на Командира."
"Я ставлю на іншого хлопця. Він має протриматися 10 хвилин."
"Ти жартуєш? Як він може протриматися 10 хвилин проти Командира? Я ставлю на Командира!"
Де є поєдинок, там є ставки. Гладіатори почали ставити гроші на Кан О або Діона. Очевидно, більшість людей ставили на Діона.
Ті, хто голосував за Кан О, не вірили в його перемогу. Вони вірили, що 'він зробить усе можливе, щоб протриматися 10 хвилин'.
Хай там як...!
Саме так розпочався поєдинок між Кан О та Діоном.