Кан О зайшов у Гільдію Авантюристів. Там він побачив натовп гравців, а також досвідчених авантюристів, які з ними розмовляли.
- Давно я тут не був.
Кан О озирнувся навколо. Він ніде не міг знайти Джейса.
"Вибачте.", — Кан О зупинив досвідченого авантюриста, що проходив повз.
"У чому справа?"
"Ви не знаєте, де пан Джейс?"
"Джейс? Він має бути внизу."
"Дякую.", — Кан О спустився на нижній поверх. Це була зона відпочинку для авантюристів із м'якими диванами та столами.
- Он він де!
Кан О знайшов його миттєво. Той відпочивав і пив чай.
"Привіт, пане Джейсе."— Кан О підійшов до нього і привітався.
"О, це ти. Давно не бачилися." — Джейс розплився в посмішці.
"Так, і справді давно." — Кан О ввічливо посміхнувся.
"Сідай."
"Дякую."
"Хочеш чаю?"
"Ні, дякую." — Кан О замахав руками.
"Минулого разу ти казав мені, що шукаєш новий демонічний меч. Ти знайшов його?" — з цікавістю запитав Джейс.
Кан О витягнув меч із інвентарю і поклав його на стіл.
Білосніжне лезо випромінювало зловісну червону енергію; це був Демонічний Меч Блад!
"Ооо, він водночас таємничий і грізний! Саме такий, як я чув. Не міг би ти розповісти, як він тобі дістався?" — запитав Джейс, і його очі заблищали.
Кан О розповів йому про свою пригоду в Підземному Лабіринті Пармарл, про бій із Блад та зустріч із привидом Гранде Локсії.
"Ти зустрів лорда Гранде Локсію, хм. Це велика честь." — висловив захоплення Джейс.
"Це моя історія. Тепер ваша черга, пане Джейсе."
"Га? Про що ти?"
"Ви казали, що матимете для мене певну інформацію після того, як я здобуду демонічний меч. Я чітко пам'ятаю ваші слова!"
У минулому Джейс говорив, що хоче передати йому деяку інформацію. Однак він хотів, щоб Кан О спершу зосередився на пошуку меча. Джейс обіцяв надати відомості, як тільки завдання буде виконано.
Настав час почути, що це була за інформація.
"А, точно. Було таке."
"Що це за інформація?" — у голосі Кан О відчувалося очікування.
Джейс завжди давав йому корисні підказки.
"Ти коли-небудь був у західній частині континенту?"
"Я тільки чув про неї. Насправді я ніколи там не був."
Захід був степовим регіоном; там були річки, ліси, гори, пагорби та невеликі пустелі.
Там можна було знайти різноманітні природні середовища, проте земля не була родючою.
Також це було щось на кшталт раю для нелюдських рас, таких як ельфи, орки, тролі тощо.
"Там живе кілька могутніх монстрів і представників нелюдських рас. Однак головним хижаком там є віверна."
"Віверна!"
Віверна — це, по суті, рептилія з крилами. Вони були грізними монстрами, відомими своєю лютістю, агресивністю та майстерністю в польоті!
"Віверни збираються в місці під назвою Каньйон Берніс. Однак я чув чутки, що там з'явилася особлива віверна."
"Що в ній особливого?"
"По-перше, її розмір. Коли вона розправляє крила, вона завбільшки з дві звичайні віверни разом узяті."
"Що ще?"
"У неї є ріг, вона темно-червоного кольору і має незвичайний візерунок."
"Ви думаєте, це бос?"
"Якби це був бос, у нього б не було рога. Крім того, він не був би настільки більшим за звичайну віверну і мав би такий самий колір, як інші."
"Тоді ви праві; це має бути особлива віверна,", — сказав Кан О.
- Це унікальний монстр?
Якщо вона настільки особлива, то це точно унікальний монстр. На всьому континенті існував лише один такий екземпляр.
"Хіба приручення або полювання на неї не було б захоплюючим?", — Джейс розплився в посмішці.
"Віверна — це не жарти."
Навіть дитинча віверни було могутнім монстром. Якщо малюк мав близько 300-го рівня, то доросла особина була вище 350-го.
"Так, вони небезпечні. Тому я розповідаю про це лише сильним і надійним людям."
"Скільком людям ви вже це розповіли?"
"Десь п'ятьом?"
"Я не зможу зробити це прямо зараз."
У своєму нинішньому стані він не мав би жодного шансу проти віверн.
"Я знаю. Віверни... вони досить грізні. Я кажу тобі це зараз, щоб ти міг потренуватися і спробувати, коли будеш готовий."
"Я зрозумів. А, до речі, ви не проти, якщо я дещо запитаю?"
Кан О згадав, чому прийшов до Джейса. Він намагався знайти морські скарби.
"Мм. Про що?"
"Я шукаю певні предмети: Тканину Сілліона, Лікер Вераріса та Молюска Калодії. Ви коли-небудь чули про них?"
"Морські скарби."
"Ви таки знаєте про них!"
"Це надзвичайно рідкісні речі. Я торкався Тканини Сілліона лише один раз. Вона була настільки м'якою, що я ніколи не забуду це відчуття."
"Де ця тканина зараз?"
"Не знаю. Минуло занадто багато часу."
"Ви знаєте, як дістати інші скарби?"
"Вибач, не можу придумати, як тобі допомогти.", — Джейс почухав потилицю.
"Нічого,", — сказав Кан О.
Якщо нічого не вийде, доведеться знову повертатися до Лупенії. Але це буде мій останній засіб.
Кан О був досить близький із племенем Лупенія. Тож він міг би використати свої зв'язки з ними, щоб отримати інші скарби. Однак Лупенія була далеко, і не було жодних гарантій, що вони справді дістануть предмети для нього лише тому, що він попросив.
Навіть якщо вони це зроблять, то змусять його виконувати якесь нудне завдання натомість.
Тому це справді був останній варіант, якщо нічого іншого не спрацює.
"Тоді я піду." — Кан О підвівся.
"Ти вже йдеш?" — Джейс виглядав розчарованим.
"Я повернуся пізніше."
"Мм, сподіваюся на це."
"Так.", — Кан О вийшов із Гільдії Авантюристів і попрямував до бару "Джуренто".
***
Грюк.
Кан О відчинив двері й вийшов.
"Тц. Яка марна трата часу.", — він цокнув язиком.
П'яниця Тіно нічого не знав, тож він прийшов даремно.
"Мм. Наступний...", — Кан О відкрив вікно повідомлень.
⟨ Су А.⟩
⟨Так?⟩
⟨Що ти зараз робиш?⟩
⟨ Намагаюся наздогнати тебе, тому йду на полювання. А що?⟩
⟨Коли матимеш час, не могла б ти запитати свого майстра гільдії дещо для мене?⟩
Су А була частиною гільдії "Ліс Відьми". Мало того, що її майстер гільдії була однією з "Чисел", вона також була наймогутнішим магом у грі (окрім NPC); це була Кривава Відьма, Хелена! Тож вона могла щось знати про морські скарби або навіть мати один із них.
⟨Про що саме мені її запитати?⟩
⟨Запитай пані Хелену, чи знає вона когось, хто володіє Тканиною Сілліона, Лікером Вераріса та Молюском Калодії, або, можливо, вона сама має щось із цього.⟩
⟨А що це таке?⟩
⟨ Їх називають морськими скарбами. Вони мені потрібні для однієї справи.⟩
⟨Добре. Я запитаю її, коли закінчу полювання.⟩
⟨Добре, красно дякую.⟩
Кан О закрив вікно повідомлень і попрямував до високої вежі.
Колиска Магів, Вежа Магів.
Через деякий час...
Кан О зустрівся з Грано в кафе на другому поверсі Вежі.
"Привіт, пане Кан О.", — Грано виглядав досить стомленим.
"Привіт. Ви виглядаєте виснаженим. Були зайняті останнім часом?"
"Трохи."
"Як ваша родина?"
"Мої доньки такі непосидючі, що вдома панує справжній хаос.", — Грано розплився в посмішці, незважаючи на втому.
"Я використав той магічний сувій, який ви мені дали."
"Де ти його застосував?"
"Використав його, щоб прибрати деякий мотлох.", — Кан О посміхнувся.
Він отримав величезне задоволення, спостерігаючи, як усіх Послідовників Злого Бога змиває Великим Цунамі.
"Вони були схожі на Модуна та його спільників?"
"Порівняно з ними Модун виглядає хорошим хлопцем."
Якби у лиходіїв були ранги, то Модун був би D, а Послідовники Злого Бога — А.
"Пфух. Настільки все погано?"
"Так. Але завдяки вам я зміг владнати ситуацію. Ще раз дякую.", — Кан О схилив голову.
"Це дрібниці,", — смиренно сказав Грано. — "Хай там як, про що ти хотів зі мною поговорити?"
"Я хотів запитати, чи знаєте ви, що таке Тканина Сілліона, Лікер Вераріса та Молюск Калодії," — сказав Кан О.
"Я ніколи раніше про них не чув.", — Грано нахилив голову.
"Пане Грано. Пам'ятаєте, як ви, я та Едер зустріли плем'я Лупенія?"
"Звісно."
"Коли все закінчилося, королева Лупенія дала вам райдужний кристал. Це ви теж пам'ятаєте?"
"Пам'ятаю."
"Цей райдужний кристал та інші предмети, про які я щойно згадав, вважаються морськими скарбами."
"Хо. Він був настільки цінним?"
"Так. Я зрозумів його справжню цінність зовсім нещодавно."
Якби він знав про це раніше, то взяв би райдужний кристал замість спорядження.
"Розумію."
"Що ви зробили з райдужним кристалом?"
"Подарував його дружині."
"Кхм. Розумію."
Кан О відмовився від свого плану.
Так, він був пройдисвітом, але не настільки низьким, щоб просити люблячого чоловіка віддати подарунок, який той зробив своїй дружині.
"Я не можу віддати його тобі. І продати не можу. Він більше мені не належить,", — сказав Грано, вгадавши думки Кан О.
"Так, я цілком розумію. І все гаразд, оскільки у Едера він також є."
"Натомість я запитаю тутешніх магів про три інші предмети, які ти шукаєш. Будь ласка, знайди мене десь через три дні."
Вежа мала величезні запаси цінних матеріалів, і багато магів тут також володіли рідкісними речами. Тож існував шанс, що або Вежа володіє цими предметами і вони лежать на складі, або хтось із магів має один із них.
"Щиро дякую."
Саме про це він і хотів попросити Грано. Він був вдячний, що той зголосився допомогти ще до того, як він встиг про це попросити.
"Хо, хо."
Після цього Кан О та Грано перекинулися парою слів про всяку всячину і розійшлися.
***
Прогресу в пошуку морських скарбів було небагато.
Сефіро, який пішов із такою впевненістю, повернувся з порожніми руками.
"Ух. Я знаю людину, яка володіє Тканиною Сілліона, але кількість золота, яку він за неї хоче, просто нечувана,", — сказав Сефіро.
"Скільки він хоче?"
Сефіро прошепотів суму йому на вухо, і Кан О витріщив очі.
"Боже, він що, з'їхав з глузду?"
Сефіро мав рацію; сума, яку той вимагав, була сміховинною.
"Ти справді думаєш, що він продасть її за таку ціну? Мабуть, він просто поставив таку високу ціну, щоб його ніхто не турбував."
"Тож ти повернувся з порожніми руками."
"А як щодо вас, пане Кан О?"
"Я бачився з паном Грано. Виявляється, у Вежі вони є."
"О, справді?"
"Проте у них є лише по одному примірнику, тому вони ні за яких обставин не можуть їх продати."
"А як щодо аукціонного дому?"
"Їх немає у продажу."
"Форуми спільноти?"
"Там теж нічого."
"Ти пробував щось інше?"
"Я запитав одну дуже відому гравчиню, але у неї їх теж не було."
Цією "дуже відомою" гравчинею, про яку він згадував, була Кривава Відьма Хелена.
"То що нам тепер робити?"
"У мене немає вибору. Мені доведеться знову зустрітися з племенем Лупенія."
Це був його єдиний варіант.
"Гаразд, щасти." — Сефіро помахав рукою.
"Ти йдеш зі мною."
"Що? Я?"
"Так."
Він був упевнений, що там обов'язково вплутається в якусь халепу, тому не міг просто залишити Сефіро тут.
"Я зрозумів."
- У мене немає іншого вибору, окрім як залишити Едера.
На даний момент Едер мав певну владу над ним, оскільки володів райдужним кристалом. Тому він не міг змусити його піти з ними.
"Ходімо."
Кан О та Сефіро вирушили до портового міста Сітін через міжміську браму. Потім вони сіли на човен, який мав відвезти їх до безлюдного острова. Саме там знаходився прохід, що вів до племені Лупенія.
А потім... Асу раптово надіслала йому повідомлення.
⟨Оппа!⟩
⟨Що сталося?⟩
⟨Я дістала його!⟩
⟨Що?⟩
⟨Дістала ту річ, яку ти хотів. Як вони там називалися? Морські скарби? Я дістала Лікер Вераріса!⟩
⟨Справді?⟩
⟨ Так!⟩
⟨Ого, неймовірно!⟩
Іноді життя підкидає приємні сюрпризи. Як-от зараз!