"Я маю один із двох ключів, необхідних для відкриття дверей до підземного лабіринту. У твоєму розпорядженні вже є демонічний меч, тож ти маєш бути гідним володіти і мечем Гранде", — сказав Шула.
"Будь ласка, віддайте мені ключ".
Кан О простягнув складені разом долоні.
"Перш ніж я це зроблю, я хотів би поставити тобі кілька запитань".
"Прошу".
"Що ти збираєшся робити з мечем Гранде?"
- Це ж очевидно...
Він хотів стати сильнішим за будь-кого іншого, як у часи Warlord. Звичайно, він також хотів заробити купу грошей.
Але він не міг дозволити собі розкрити справжні наміри. Це не пройшло б із Шулою, бо зробило б його в очах вождя занадто матеріалістичним.
- Насправді у мене є гарне виправдання.
"Ви коли-небудь чули про того, хто захищає континент із тіні?" — запитав Кан О.
"Ти маєш на увазі охоронця континенту?"
"Так. Я наступник Демонічного Мечника Валана, який є нинішнім охоронцем континенту".
"Ти наступник Валана? Того самого Валана, який переміг Якона?"
Шула виглядав шокованим.
- Як я і думав, він знає, хто це такий.
Коли він вперше пройшов Випробування Демонічного Меча, він бачив запис історії життя Валана.
Саме там він бачив, як Валан переміг гігантського рейд-боса Якона у Великому Лісі.
Тож він припустив, що Шула знає про нього. І він виявився правим.
"Я офіційно став його наступником не так давно. Я маю намір захищати континент мечем лорда Гранде", — сказав Кан О, дивлячись прямо в очі Шулі.
Він справді був наступником Валана і справді мав намір час від часу виходити на бій і перемагати монстрів, що загрожували континенту.
Кан О також відчував, що Валан буде тягати його за собою і змушувати виконувати роботу наступника.
Тому його погляд ні на мить не здригнувся. Не було жодної причини для вагань.
"Розумію".
Шула кивнув головою.
"Тепер ви можете дати мені ключ?"
"У мене є ще одне запитання".
"Тільки одне".
"Наскільки мені відомо, якщо ти не зможеш належним чином контролювати демона, який живе у твоєму мечі, то він може вирватися з клинка".
Шула мав цілковиту рацію.
У цьому полягав ризик володіння демонічним мечем. Хоча цей ризик був вартий того, якщо врахувати неймовірну силу атаки демонічного меча.
"Ви праві".
"Чи готовий ти піти на цей ризик і взяти на себе відповідальність за те, що станеться потім?"
Кан О раптово оголив свій демонічний меч; його вугільно-чорне лезо зачаровувало кожного, хто на нього дивився.
"Якби я не був готовий, я б не зміг володіти цим мечем", — твердо сказав Кан О.
"Гаразд. Я віддам тобі ключ".
Шула поправив свій обруч, змусивши прикрасу у вигляді ока відкритися. Звідти з'явилася намистина.
"Це доказ того, що плем'я Нувак визнало тебе".
Кан О прийняв намистину і оглянув її.
Намистина називалася Токеном племені Нувак. Це була чорна намистина, що випромінювала зелене світло.
- Схоже, вона підійде до одного з отворів.
Кан О поклав намистину в інвентар.
"Де знаходиться інший ключ?"
"Плем'я Недав зберігає інший".
"Плем'я Недав?"
Кан О зиркнув на Анракума, ніби питаючи: "Ти знаєш, хто вони такі?".
"Плем'я Недав — найворожіше плем'я у Великому Лісі. Воно також вважається могутнім. Їхнє село знаходиться на сході", — сказав Анракум.
"Охо, на сході, значить. До того часу, як ми закінчимо, ми пройдемо крізь кожен регіон".
"Проте... Малоймовірно, що плем'я Недав прийме чужинців. Звичайно, це стосується і мене, оскільки я належу до іншого племені", — стурбовано додав Анракум.
"Ось що він каже".
Кан О подивився на Шулу. — "Чи є у вас якась порада для нас?"
"Плем'я Недав поважає сильних. Покажи їм, наскільки ти могутній".
"Я впевнений у своїй силі".
Кан О розплився в посмішці.
"Здається, ти закінчив тут, тож вирушай у дорогу".
"Зрозумів".
Група Кан О піднялася.
"Тоді бережіть себе", — попрощався Кан О і спустився з вежі.
"Перепрошую, бачите он те місце з вогнями? Це заїжджий двір", — сказала Суї.
Вона вийшла, щоб провести їх, і вказала на один бік села.
"Дуже дякую".
"До побачення".
Кан О подивився на нічне небо. Ніч була темною, настільки, що зірок не було видно.
"Ми не можемо піти туди прямо зараз, чи не так?"
"Аж ніяк!" — негайно відповів Сефіро.
"Я теж так думаю", — погодився Едер.
"Це занадто небезпечно".
Анракум висловив остаточну думку.
"Тоді закінчимо на цьому. Ми підемо до села Недав завтра".
"Добре!"
***
Як тільки зійшло сонце, група Кан О покинула село Нувак.
Анракум вів їх найбезпечнішим маршрутом.
Таким чином, вони прибули до села Недав приблизно до полудня, б'ючись якомога менше.
"Хіба це не виглядає якось войовничо?" — сказав Едер.
Як він і зауважив, десять людей патрулювали вхід до села Недав.
"Це занадто, чи не так?" — запитав Сефіро.
"Просто таке воно, плем'я Недав", — відповів Анракум.
"Ходімо".
Кан О пішов попереду.
Як тільки вони наблизилися до села, охоронці раптово націлили на них зброю.
"Стій!" — крикнув охоронець середнього віку, який, очевидно, був лідером групи.
"Вітаю".
Кан О ввічливо посміхнувся.
"Йди геть, чужинцю!"
Але це зовсім не спрацювало.
- Як і очікувалося, вони не ті люди, з якими можна домовитися словами.
Він певною мірою очікував цього.
Якщо це так, то...
"Я чув, що Недав — найсильніше плем'я у Великому Лісі", — вигукнув Кан О.
"Це правда. Ми найсміливіше плем'я тут!" — крикнув чоловік середнього віку.
Його голос був сповнений гордості.
"І наскільки я розумію, ваше плем'я поважає силу".
"Саме так!"
"Хто тут у вас найсильніший, виходь вперед. Зіграємо раунд!" — впевнено вигукнув Кан О.
"Я не проти!"
Чоловік середнього віку зробив крок вперед. Очевидно, він був найсильнішим серед присутніх.
Кан О оголив меч і зайняв бойову позицію. Чоловік середнього віку наставив на нього свій меч.
Повітря між ними напружилося.
"Я Кан О!"
"Я воїн племені Недав, Карадун!"
Як тільки вони закінчили з представленням, Карадун атакував.
Його меч полетів прямо в серце Кан О!
Кан О вирішив відбити удар, а не ухилятися.
Дзень!
Два мечі зіткнулися, відлунюючи металевим дзвоном.
Потім...
Кан О швидко кинувся на Карадуна і змахнув мечем знизу вгору.
Шух!
Вугільно-чорна хвиля вирвалася з його леза.
Удар Темряви!
"Агрх!"
Карадун не міг дозволити собі заблокувати Удар Темряви. Тому він відступив, ухиляючись від удару.
Тоді Кан О кинувся вперед і рубонув зверху вниз.
Шух!
Його меч розітнув повітря і впав на голову Карадуна, наче блискавка!
Карадун виставив меч боком, захищаючись.
Дзень!
Карадун здригнувся від величезної сили удару Кан О.
"Ух!"
Він зціпив зуби і намагався витримати атаку Кан О будь-що-будь.
Проте...!
Невдовзі кінчик меча Кан О був націлений на кадик Карадуна. Кан О не пропустив вразливе місце, на яке вказала Гіперінтуїція.
"Ух, я програв. Я визнаю твою могутність".
Карадун гідно прийняв поразку.
"Це був хороший бій".
Кан О прибрав меч.
"Я хотів би зустрітися з вашим вождем".
"Вождь напевно захоче зустрітися з кимось таким могутнім, як ти. Йди за мною".
Група Кан О рушила за Карадуном у село Недав. Їм не знадобилося багато часу, щоб організувати зустріч із вождем.
"Він сказав, що прийме тільки тебе".
Карадун вказав на Кан О.
"Зрозумів".
Через деякий час...
Кан О мав приватну зустріч із вождем племені Недав.
"Я Аман".
Вождь був досить молодим. Йому було щонайбільше років 30; він мав міцну статуру і був суворо вродливим.
Як від молодого, відважного лева, від його тіла, здавалося, виходила певна гідність і енергія.
"Мене звати Кан О".
"Тож це ти той, хто легко переміг Карадуна, га?"
"Саме так", — впевнено сказав Кан О.
"Яка у тебе справа до мене?"
"Я прийшов за ключем, який відкриває Підземний лабіринт Пармарл".
"Навіщо?"
"Я прийшов, щоб успадкувати меч Гранде Локсії".
"З таким-то рівнем майстерності?"
Аман пирхнув.
Кан О не розлютили зауваження Амана; навпаки, він поводився ще впевненіше, ніж раніше.
"Я Демонічний Мечник, що дозволяє мені володіти такими мечами, як у Гранде! Я достатньо вправний, оскільки вже сам володію демонічним мечем".
"Гаразд. Я сам перевірю твої здібності".
"Як забажаєте".
Кан О був упевнений у собі.
Аман підвівся і схопив великий меч, що висів на стіні.
"Йди за мною".
"Добре".
***
Вождь привів його до центру села, який нагадував колізей.
Цей "колізей" називався Великим залом турнірів.
"Бийся зі мною. Покажи мені свою майстерність", — сказав Аман, поклавши меч на плече.
"Не скаржся, коли програєш".
Кан О оголив меч.
"Воїни племені Недав ніколи не скаржаться", — твердо сказав Аман.
Потім...
Повітря між ними напружилося. Кан О та Аман дивилися один на одного, і їхні погляди стали лютими.
"Побачимо".
Кан О спостерігав за Аманом.
Аман був понад 2 метри на зріст. Його поза створювала відчуття розслабленості, притаманне тому, хто звик бути сильнішим за інших.
Хоча він здавався недбалим, тримаючи меч на плечі, не було жодної щілини, якою міг би скористатися Кан О.
- Він сильний.
Кан О міг сказати це навіть не б'ючись із ним. Аман точно був сильний!
- Я дізнаюся, наскільки він сильний, тільки після бою. Почнемо з малого...
Кан О швидко кинув у нього кинджал.
Шух.
Кинджал полетів у бік Амана!
Аман ухилився від кинджала, злегка нахиливши голову.
Потім Аман жестом запросив його атакувати в лоб. Він явно говорив: "Припини витрачати час і атакуй".
- Як забажаєте.
Кан О розплився в посмішці і почав робити крок за кроком назустріч Аману.
Повітря ставало все напруженішим, чим ближче вони ставали. Коли вони були достатньо близько, щоб їхні мечі могли торкнутися один одного, напруга досягла свого апогею.
Потім...
Цього разу Кан О почав дражнити його, точно копіюючи дії Амана.
"Зухвалий покидьок!"
Аман оголив меч і атакував.
Шух!
Його меч розітнув повітря, видавши важкий свист! Атака була водночас вагомою та швидкою.
Кан О негайно теж змахнув мечем.
Дзень!
Демонічний меч і великий меч зіткнулися!
Кан О був тим, кого відштовхнуло назад. Його руки поколювало від сили атаки Амана.
Аман відштовхнувся від землі і кинувся до відкинутого Кан О.
"Помри!"
Обличчя Амана викривилося в люті, коли він рубонув зверху вниз, а його лезо засяяло червоною енергією.
Обезголовлення!
Аман використав свою головну навичку.
Небезпека, небезпека!
Кан О відчув, як сильний холод пробіг по тілу, сигналізуючи про те, наскільки небезпечною була атака Амана.
- Спочатку заберуся з дороги.
Кан О нахилив тіло вбік і на волосину ухилився від атаки Амана.
Бум!
Меч Амана вдарив у землю, а за траєкторією його меча потягнулася червона лінія.
Кажуть, що можливість з'являється після небезпеки.
"Моя черга!"