Кан О швидко зрозумів, що саме на нього напало. Зрештою, це був досить відомий монстр.
- Крюгер!
Він був схожий на жабу. Проте він був занадто великим, щоб його можна було вважати просто жабою, і мав потворну морду йому до пари.
Кров капала з гострих зубів у його гігантській пащі.
Крюгери спеціалізувалися на закопуванні в землю; зазвичай вони залишалися під землею, доки не помічали здобич. Потім вони раптово вискакували з ґрунту і атакували.
Цей був 250 рівня!
Крюгер кинувся до Кан О, намагаючись поглинути його своєю роззявленою пащею.
- Не вийде!
Кан О швидко змахнув своїм демонічним мечем.
Шух.
Гуп!
Він ударив його по маківці.
Хоча монстр отримав пошкодження від цієї атаки, він не відступив і люто замахнувся товстими гострими кігтями передніх лап.
Кан О швидко нахилився. Проте атака Крюгера виявилася швидшою, ніж він очікував.
"Агрх".
Товсті кігті подряпали його обладунки Барамута, змусивши уламки світла посипатися на землю.
Кан О втратив рівновагу і впав.
"Ах ти ж покидьку!"
Едер кинувся вперед і вдарив його булавою по загривку.
Куах!
Крюгер негайно контратакував.
Він запекло замахнувся передніми кігтями, і Едер підняв свій чотириколірний черепний щит.
Дзень!
Сила була настільки великою, що вона впевнено відштовхнула Едера назад.
Крюгер потужно відштовхнувся від землі і кинувся на Едера, наче лев, що стрибає на буйвола!
Тіньк.
Сефіро випустив три стріли.
Потрійний Постріл!
Свист! Свист! Свист!
Три стріли пролетіли зі свистом і одна за одною пробили бік Крюгера.
Проте атака не була достатньо сильною, щоб відвернути його увагу від Едера.
Крюгер безперервно атакував Едера.
"Тц!"
Крюгер уже гриз щит Едера до того часу, як Сефіро наклав іншу стрілу.
Хрусь!
Його укус був настільки потужним, що щит видав звук, ніби його розчавлюють.
"Ти, монстре!"
Едер щосили змахнув булавою.
Важкий Удар!
Коли його булава вдарила в морду, стався невеликий вибух.
Проте...!
Це лише ще більше розлютило Крюгера. Крюгер видав несамовитий вереск і люто замахнувся передніми кігтями, намагаючись розірвати його на шматки.
Потім...
Кан О знову з'явився позаду Крюгера. Він підстрибнув і щосили рубонув зверху вниз.
Вертикальний удар засяяв золотистим світлом.
Гуп!
Щойно його меч торкнувся спини, вивільнився Тигр Буревію.
Бум!
Шух!
Це було поєднання золотої аури та вихору!
Його атака змусила монстра похитнутися, і Едер скористався цією можливістю, щоб відступити.
Через деякий час...
Коли вихор зник, Крюгер кинувся на Кан О.
- Подумати тільки, що він здатний контратакувати одразу після того, як отримав Тигра Буревію прямо в лоб!
У нього була живучість п'явки.
Курааа!
Крюгер поводився дико, наче поранений звір, і випустив шквал атак.
"Ти що собі надумав!?"
Кан О не відступив. Він розширив очі і бився з ним віч-на-віч.
Вони неодноразово обмінювалися жорстокими ударами.
Як і очікувалося від звіра 250 рівня!
Кан О не міг ухилитися від кожної його атаки. Таким чином, він з часом накопичував пошкодження.
Звичайно, Крюгер був у такому ж стані.
Ухаааа!
Кураа!
Вони шалено атакували один одного, ніби змагаючись у тому, хто вб'є іншого першим.
Кан О вдалося перемогти в цій смертельній сутичці.
У Крюгера було набагато більше одиниць здоров'я, ніж у нього, але сила атаки Кан О була набагато вищою.
Особливо коли його атаки посилювалися Ударом Темряви або Зубчастим лезом. Щоразу, коли вони активувалися, здоров'я Крюгера значно падало.
Мало того, це не був бій один на один. Сефіро та Едер підтримували його в потрібні моменти, змушуючи Крюгера помирати ще швидше.
Незважаючи на це, це не скасовувало того факту, що Крюгер був грізним ворогом.
Зрештою, він змусив Кан О активувати Вітряний Щит його обладунків.
Гуп.
Крюгер упав мордою в землю.
[Ви перемогли Крюгера.]
[Ви отримали новий рівень.]
Кан О піднявся до 187 рівня. Він перевів подих, переконавшись, що той мертвий.
"Хух".
"Він був шалено сильним", — сказав Едер, дивлячись на сліди укусів на своєму щиті.
"Ну, їх не просто так називають Тиранами Великого Лісу", — сказав Сефіро.
Крюгерів називали Тиранами Великого Лісу через їхню агресивність, наполегливість і величезну живучість.
"Їх не часто зустрінеш... Нам не пощастило".
"Гадаю, це не має особливого значення. Зрештою, ми перемогли".
Щойно Едер закінчив говорити, він підібрав випавшу непотрібну річ. Вона називалася Кіготь Крюгера.
"Ось".
Кан О поклав річ до кишені і сказав: "Ходімо".
Вони закликали своїх Юм і знову рушили крізь Великий Ліс.
***
Захід сонця настав швидко, поступаючись місцем нічній темряві.
"Ми на місці".
Група Кан О нарешті прибула до села Юкл.
"Пхех!"
Едер перевів подих.
Він був у жахливому стані. Його червоні обладунки були подряпані та в дірках.
Його щит також був розчавлений, а кілька шипів з його булави відпали.
Звичайно, Сефіро та Кан О теж були не в найкращій формі.
Як Лучник, Сефіро носив легкі та міцні шкіряні обладунки. Проте вони були поцятковані дірками та вимазані брудом.
У випадку Кан О його обладунки з тигровим принтом були вкриті довгими подряпинами.
"Як би там не було, ми дісталися благополучно", — сказав Едер.
По дорозі сюди вони зіткнулися з кількома перешкодами, такими як червоно-плямисті садові павуки, що падали з дерев, великі лісові зелені змії, які маскувалися під дерева і вивергали отруту, тисячі червоних ос, рослини-людожери, що плювалися кислотою, та безліч інших монстрів, таких як Лізардмени та Крюгери!
Протягом дня вони зустріли чимало монстрів, яких міг запропонувати Великий Ліс.
Тут не було ніяких справжніх доріг, про які можна було б говорити, а місцевість була небезпечною, тож без Юм вони не змогли б дістатися до села до кінця дня.
"Ви до цього звикнете", — сказав Сефіро.
"Нам слід спочатку відремонтувати наше спорядження", — сказав Кан О.
Зброя та обладунки потребували догляду. Вони також використали всі свої запаси зілля, тож мали поповнити і їх.
"Я знайду нам провідника, який відведе нас до Підземного лабіринту Пармарл. Ви ж не збираєтеся йти туди прямо зараз?"
Великий Ліс був набагато небезпечнішим вночі, ніж вдень.
Кан О добре це знав.
"Сонце сіло, тож на сьогодні ми зупинимося тут".
"Тоді давайте знайдемо собі якесь житло і відремонтуємо спорядження".
"Гаразд".
Група Кан О вирушила на пошуки належного притулку для ночівлі.
Але в селі Юкл не було багатоповерхових будівель. Що ще гірше, тут була лише одна двоповерхова будівля.
"Усі будівлі такі крихітні, я не думаю, що тут є місце, де ми можемо відпочити", — сказав Едер.
"Плем'я Юкл живе під землею. Будинки, які ми бачимо... це щось на кшталт дахів", — сказав Сефіро.
"Вони живуть під землею?"
"Так. Ось чому їм не потрібні багатоповерхові будівлі".
"Розумію".
Едер кілька разів кивнув головою.
"Це схоже на заїжджий двір".
Кан О вказав на певну будівлю.
Будівлю якраз покидали якісь гравці, а сама вона випромінювала яскравіше світло, ніж інші.
Кан О мав рацію.
Це був єдиний заїжджий двір у селі Юкл, і група Кан О змогла отримати там кімнату.
"Як я вже казав, відремонтуйте все своє спорядження і підготуйтеся. Побачимося завтра".
"Добре".
"Зрозумів".
Їхній важкий день у Великому Лісі нарешті добіг кінця.
***
Наступного дня Сефіро прийшов із провідником.
"Мене звати Анракум".
Очевидно, у племені Юкл була традиція наносити на обличчя чорний, червоний або жовтий грим.
Анракум дотримувався цієї традиції.
Він повністю вкрив своє обличчя гримом, наче солдат маскувальною фарбою.
"Мене звати Кан О. Будь ласка, подбайте про мене".
"Мене звати Едер".
"Гаразд. Будь ласка, відведіть нас до руїн Пармарл".
"Добре".
Група Кан О вирушила до Підземного лабіринту Пармарл верхи на своїх Юмах.
Анракум виконував свою роботу належним чином. Група Кан О не зустріла багато монстрів чи мешканців Великого Лісу; можливо, це була заслуга наставництва Анракума.
Кан О під'їхав на своїй Юмі до Анракума.
"Пане Анракум".
"Слухаю?"
"Ви знаєте плем'я Нувак?"
"Знаю", — відповів він негайно.
Як і очікувалося від місцевого!
"Де вони живуть?"
"Вони живуть у південному лісі".
"Південь, значить... Це досить далеко".
Великий Ліс був настільки величезним, що подорож кудись вимагала чимало зусиль.
"Що це за плем'я?" — запитав Кан О.
"Вони малюють третє око на лобі".
"Це я вже знаю".
"Вони особливо вправні в тренуванні ворон. Також вони майстерно навчають інших птахів, наприклад, орлів".
"Охо".
Він вперше про це чув.
"І, як і ми, вони не ворожі до чужинців".
"Це приємно чути".
Кан О виглядав заспокоєним. У цей момент до розмови приєднався Сефіро.
"Пане Анракум".
"Так?"
"Після того, як ви відведете нас до руїн Пармарл, чи зможете ви також провести нас до племені Нувак, якщо виникне потреба?"
Сефіро ніколи раніше не користувався послугами місцевого провідника, але поки що він був повністю задоволений Анракумом.
"Якщо ви мені заплатите, то так..."
Ніщо в цьому світі не буває безкоштовним!
"Звичайно".
Через деякий час...
Група Кан О благополучно прибула до руїн Пармарл, де нібито знаходився Підземний лабіринт Пармарл.
Руїни Пармарл були заповнені камінням, схожим на Стоунхендж* або дольмени*.
Тут були явні ознаки того, що каміння було оброблене штучно; через те, що це місце було занедбане на такий довгий час, ліани та коріння також вкрили територію.
Там були статуї у формі людей, тварин і монстрів, але жодна з них не залишилася неушкодженою.
Кан О ретельно оглядав статуї, про всяк випадок, якщо активується його Гіперінтуїція.
Але це була марна трата часу.
"Де вхід до підземного лабіринту?" — запитав Кан О.
"Ось тут".
Анракум підвів їх до крутої скелі, де знаходилися щільно зачинені ворота.
Ворота мали очі, ніс і рот, тому виглядали схожими на людські. По суті, це було схоже на сплюснутий Моаї*.
"Кажуть, що вхід лежить за цими дверима", — сказав Сефіро.
Кан О уважно оглянув двері.
"У кожному оці є отвори".
Якщо там були отвори, то туди мало щось вставлятися.
"Ви повинні вставити відповідні деталі в ці отвори. Враховуючи розмір і форму отворів, схоже, туди підійде щось на кшталт скляної намистини", — сказав Кан О.
"Так. Кілька гравців намагалися вставляти туди всілякі предмети, але нікому ще не вдалося успішно відкрити ворота", — сказав Сефіро, передаючи те, що він чув від своїх інформаційних брокерів.
"Пане Анракум, ви знаєте, як відкрити ці двері?" — про всяк випадок запитав Кан О.
"Ні, не знаю. Все, що ми знаємо, це те, що це місце називається Пармарл. Це все".
"Гмм".
Кан О ще раз оглянув щільно зачинені двері. Його Гіперінтуїція все ще не активувалася.
"Що нам робити тепер?" запитав Едер.
"Як це що? Тепер ми маємо піти до вождя Нувак".
Чоловік, якого називають Мудрою Душею.
Він мусив зустрітися з ним за будь-яку ціну.
Стоунхендж
Дольмени
Моаї
