"Будинок, значить..."
Кан О занурився в роздуми. Якщо задуматися, всередині лабораторії не було місця для відпочинку.
Усі будівлі були або дослідницькими центрами, або розраховані на нагляд за штучними формами життя.
Це не мало жодного сенсу.
В Арті персонажі мали власне життя та особистість. Кудал був одним із таких NPC, тож у нього теж мало бути власне життя.
Але тутешні будівлі стосувалися лише його 'роботи', а не 'життя' чи 'відпочинку'.
"Ба більше, Кудал палко кохав свою дружину. Проте тут майже немає її речей, спогадів чи портретів. У кращому випадку — Квітка Ренджі" - сказав Едер.
- Він правий.
Причина, чому тут нічого про неї не було...
"У них мав бути окремий простір для себе. Цією приватною територією має бути 'будинок Кудала'" - сказав Кан О.
"Цілком імовірно."
Едер кивнув головою.
"Як ти гадаєш, де може бути його будинок?"
"Я не впевнений."
"Ну, тут його точно немає."
Якби він був захований десь тут, він би вже зміг його знайти.
"Хмм."
Едер згадав усе, що читав про Кудала. На жаль, у книгах про його будинок нічого не згадувалося.
Те саме стосувалося і Кан О.
"Повернімося до Майрона. Нам потрібно більше інформації."
Майрон був містом, де народився Кудал. Там обов'язково має бути якась зачіпка, що допоможе їм знайти будинок Кудала.
"Так, це звучить як гарна ідея."
***
По всьому місту Майрон стояли бронзові статуї, встановлені на честь великого алхіміка Кудала.
Звісно, по всьому місту височіли пам'ятники й іншим видатним алхімікам.
Вздовж вулиць тягнулися крамниці, що купували та продавали всілякі інгредієнти, нагадуючи йому торговців ліками.
Він також бачив великі аптеки, де продавали величезну кількість рідких зілль.
Кан О та Едер йшли саме такою дорогою.
"Є два гарних місця для збору інформації: Бібліотека Майрона та Гільдія Алхіміків" - сказав Кан О.
"Нам варто шукати окремо?"
"Так, так буде краще. Я піду до Гільдії Алхіміків."
Кан О віддавав перевагу зустрічам і розмовам з людьми, аніж сидінню над книжкою в бібліотеці.
"Тоді я вирушу до Бібліотеки Майрона."
"Домовилися. Якщо щось знайдеш, негайно приходь. Якщо я щось знайду, то одразу тебе прикличу."
"Зрозумів."
Вони розійшлися.
Кан О попрямував прямо до Гільдії Алхіміків.
Гільдія Алхіміків Майрона була головним штабом гільдії, тому ця будівля була величезною.
Можливо, саме тому тут було повно гравців та NPC.
"Якщо хочеш стати алхіміком, збери ці матеріали."
"Зрозумів."
Гравець, який виглядав як новачок, прийняв квест і залишив гільдію.
"Будь ласка, покажіть мені алхімічний гримуар."
Здавалося, цей гравець, який ніс алхімічний котел, намагався вивчити нові алхімічні здібності.
"Хмм."
Кан О міркував, як йому зібрати інформацію серед цього натовпу.
Він не міг просто схопити когось за руку і, наче ідіот, запитати про будинок Кудала.
Це б просто кричало: 'Гей, я щось шукаю!'. Це могло привернути до нього зайву увагу.
Кан О озирнувся навколо. Він не побачив нікого, хто міг би надати йому потрібну інформацію, тому піднявся на поверх вище.
На другому поверсі було тихіше, ніж на першому. Кан О знову озирнувся.
На стільці сидів старий чоловік.
Він був одягнений у білий халат, заплямований різними хімікатами.
- Це NPC-алхімік.
Кан О підійшов до старого.
"Вітаю."
Кан О ввічливо посміхнувся.
"Мм. Я ніколи раніше не бачив твого обличчя."
Старий уважно оглянув його.
"Так. Я прибув сюди лише кілька днів тому."
"Ось як? То що ти від мене хотів?"
"Я просто хочу дізнатися про місто. Ах, і ще..."
Закінчивши речення, Кан О дістав Квітку Ренджі зі свого інвентарю.
"Будь ласка, візьміть це. Це невеликий знак моєї вдячності."
Було дві причини, чому він дарував старому квітку.
По-перше, як він і сказав, це був знак вдячності. По-друге, він хотів перевести тему розмови на Кудала.
Старий прийняв квітку.
"Хмм. Це Квітка Ренджі. Коли я був молодим, я казав, що створю еліксир кохання... Я використовував її досить часто."
Старий дивився на квітку, здавалося, поринувши у спогади про минуле.
"Еліксир кохання? Хіба ця квітка має якісь особливі властивості чи щось таке?"
"Кажуть, що алхімік Кудал усвідомив своє кохання завдяки цій квітці, тому я намагався зробити так само."
"Хіба Кудал не назвав квітку на честь своєї дружини і не використав її для освідчення, замість того, щоб створювати еліксир кохання?"
Кан О переказав історію, яку йому розповів Едер.
"Пхе. Це не має жодного сенсу! Кудал був бідним і непривабливим алхіміком, а його дружина була єдиною донькою неймовірно багатої людини. Якщо подумати, вони б ніколи не були разом. Але вони зійшлися попри це, а отже, Кудал, мабуть, створив еліксир кохання, який згадується лише в легендах, і змусив її випити його. Одним з основних інгредієнтів еліксиру мала бути Квітка Ренджі" - люто сказав старий, здавалося, розсердившись.
"Тож ви кажете, що... історія про те, як він дав їй еліксир кохання, перетворилася на історію про те, як він освідчився їй з Квіткою Ренджі?"
"Саме так. Загальновідомі факти завжди спотворюються з часом."
Кан О примружив очі.
- Схоже, це якраз той старий, хто спотворює факти.
Насправді старий ігнорував дійсність і вигадував власну історію.
Але Кан О все одно продовжував уважно слухати.
- Бідний хлопець і багата донька...
Створення лабораторії на вершині гір Маррон мало коштувати ціле багатство.
Звідки взялися ці гроші?
Мабуть, вони з'явилися завдяки тому, що він став зятем у заможній родині. Якщо це так, то чи не могла його дружина купити йому і будинок?
- Якщо я запитаю про його дружину, то можу отримати якісь зачіпки...
"Ви сказали, що Ренджі була єдиною донькою багатої людини?"
"Саме так."
"Її будинок досі існує?" - запитав Кан О.
"Хмм. Я не впевнений, але я знаю її повне ім'я: Ренджі Ішмаель. Якщо хочеш дізнатися більше про родину Ішмаелів, йди до мерії."
[Ви почули вирішальну зачіпку для пошуку будинку Кудала.]
Кан О розплився в посмішці від системного повідомлення. Він точно поставив правильне запитання.
"Зрозумів. Мені було приємно поспілкуватися. Я вже піду."
Кан О хотів негайно вирушити до мерії Майрона. Там він мав отримати необхідну інформацію.
Старий просто махнув йому на прощання.
Кан О швидко залишив Гільдію Алхіміків.
***
"Це тут?"
Кан О прибув до мерії Майрона. Будівля виглядала як новозбудована через чистоту фасаду.
- Мені поки не потрібно кликати Едера.
Він залишить Едера з його книгами, а сам з'ясує, де знаходиться маєток родини Ішмаелів.
Однак...!
"Пане Кан О!"
Раптом він почув, як хтось його кличе. Кан О повернувся і побачив Едера, що біг до нього.
"Едере. Ти щось знайшов?"
Вони двоє були пов'язані. Едер міг знайти Кан О в будь-який час і в будь-якому місці, і те саме стосувалося призову Едера Кан О; він міг прикликати його, коли захоче.
"Ні. Я знайшов важливу зачіпку в бібліотеці Майрона і прийшов сюди, щоб перевірити, правда це чи ні... І тут зустрів вас."
"Ця твоя важлива зачіпка — родина Ішмаелів?"
"Га? Ви вже знаєте. Тоді ви теж?"
"Так. Я теж."
"Вау, як ви дізналися?"
"А ти як?"
"Переглядаючи книги, я знайшов щоденник, у якому про Кудала писали всілякі гидоти. Це був щоденник чоловіка, який був безнадійно закоханий у Ренджі... У будь-якому разі, там було сказано, що Кудал наблизився до родини Ішмаелів заради їхніх грошей. Потім, коли я почав шукати інформацію про родину Ішмаелів, я дізнався, що вони були неймовірно багатими, тоді як Кудал був молодим і бідним алхіміком. Тож у мене з'явилося передчуття!"
Кан О кивнув головою.
"А як щодо вас, пане Кан О?"
Він пропустив ту частину, де хотів запитати: 'Звідки ви дізналися про родину Ішмаелів?'.
"Мм. Я почув це від одного старого. Що Ренджі була єдиною донькою багатої людини, тож у мене теж з'явилося передчуття."
"Я так і думав."
Едер показав йому великий палець.
"Давай поспішимо і з'ясуємо, де знаходиться маєток Ішмаелів."
"Гаразд."
Кан О та Едер увійшли до мерії Майрона.
Через деякий час...
Вони вийшли з тих самих дверей, через які увійшли.
Обличчя Кан О та Едера сяяли, адже вони отримали інформацію, яку шукали.
"Ходімо."
"Добре."
Вони без зволікань вирушили до маєтку родини Ішмаелів.
***
На північ від Майрона був ліс, а в цьому лісі стояв маєток родини Ішмаелів.
"Здається, це він." - сказав Едер, дивлячись на маєток перед собою.
"Так, але, як я і думав... Він покинутий." - сказав Кан О.
Маєток родини Ішмаелів був повністю безлюдним. Одна частина даху повністю обвалилася, а всі вікна були розбиті.
- Гадаю, саме так він і мав би виглядати...
Кан О отримав інформацію про родину Ішмаелів у мерії.
На момент одруження Ренджі з Кудалом вона була єдиною спадкоємицею статків Ішмаелів.
Однак вона померла, так і не народивши спадкоємця, а в якийсь момент зник і Кудал, тож родина Ішмаелів занепала.
Маєток Ішмаелів, вочевидь, залишився без господаря, і з часом він став зовсім занедбаним.
"Давай підійдемо ближче."
Кан О та Едер наблизилися до маєтку. Чим ближче вони підходили, тим гірший він мав вигляд.
Раптом з-за рогу маєтку вийшли двоє гравців.
"Що це за місце?"
"Хтозна."
"Давай зайдемо."
"Давай."
Двоє гравців пройшли повз Кан О та Едера, а потім увійшли через напіввідчинені парадні ворота.
"Як нам діяти?" - запитав Едер.
"Зайдімо теж і все перевіримо, але не подавай виду, якщо щось знайдеш."
Кан О та Едер також увійшли до покинутого маєтку, виглядаючи розслаблено, наче туристи.
"Схоже, Кудал справді тут жив."
Едер вказав на одну зі стін. Там було два портрети.
На одному був молодий блідий чоловік, а на іншому — жінка з прекрасною посмішкою.
Це були портрети Кудала та Ренджі.
Це точно був 'будинок Кудала', який вони шукали.
- Тепер нам просто потрібно знайти секретну зону.
Очі Кан О заблищали.
У цей момент він побачив гравців, які зайшли перед ними.
"Тут нічого немає, так?"
"Так. Якби тут щось було, інші б уже давно це знайшли."
"Ходімо вже."
"Ага."
Двоє гравців попрямували до виходу.
Кан О та Едер здалеку простежили за ними і переконалися, що ті залишили маєток.
"Вони пішли."
"Так. Тепер давай обшукаємо це місце по-справжньому."
"Так, пане!"