- Схоже, він справжній.
- Так, гадаю, ти правий.
Побачивши спілкування Грано та Туру, Кан О та Едер ще раз перезирнулися.
"Я справді Туру." - сказав Туру Кан О та Едеру.
- Він бог, тож спробуймо трохи лестощів.
Його навичка лестощів, яка виявилася ефективною проти Майстра Глядіаторів Буркана, тепер знову була пущена в хід після тривалої перерви.
"Хе-хе, звісно" - Кан О засміявся і вже збирався сказати: "Ваша приголомшлива гідність дала це зрозуміти з першого погляду".
Саме в ту мить, коли він збирався підлеститися...
Гуп! Гуп!
Туру раптом ударив Кан О та Едера по чолах своїм посохом-питанням.
"Ай. Чому ви мене вдарили!?" - запитав Кан О.
Він не зміг ухилитися навіть зі своєю Гіперінтуїцією. Коли посох наблизився до нього, його тіло ніби заціпеніло.
"Ой" - Едер схопився за чоло.
"Це вам покарання за те, що сумнівалися в мені, негідники." - Туру бешкетливо посміхнувся.
Побачивши це, Кан О більше не намагався лестити йому. Лестощі не здавалися чимось, що спрацює на цьому дратівливому старому. Цей дідуган був людиною, ні, богом, який радше любив завдавати клопоту, ніж слухати вихваляння.
"Кхм. Чесно кажучи, ви не дуже схожі на бога." - сказав Кан О, потираючи чоло.
"Боги без вірян зазвичай виглядають потертими, як я." - відповів Туру.
"У вас немає вірян? Що ви маєте на увазі? Хіба ви не відомий бог у пустелі Баритон?" - запитав Едер, також розтираючи чоло.
"Бути відомим і бути тим, у кого вірять — це різні речі".
"То ви кажете, що у вас немає жодних вірян." - сказав Грано.
"Ха-ха".
"Що сталося з Орденом Істини? Хіба вони не були вашими послідовниками, лорде Туру?" - запитав Грано.
"Замість того, щоб називати їх вірянами, точніше було б сказати, що у нас були стосунки взаємозалежності." - відповів Туру.
"Чи не могли б ви висловлюватися трохи ясніше?" - сказав Кан О, прийнявши розслаблену позу.
"Хочеш, щоб я врізав тобі ще раз?"
"Кхм".
Кан О прийняв рівну позу і замовк.
"Я бог, який зберігає та охороняє книги, що містять забуті знання. Я також бог, який дарує мудрість тим, хто приходить сюди. Орден Істини був створений шукачами правди, які приходили сюди, щоб запитати мене про різні істини." - сказав Туру.
"Розумію. Отже, ви передавали свої знання та мудрість цим шукачам правди, а вони, як ваші віряни, наглядали за цим місцем замість вас." - сказав Грано.
"Так. Але до Ордена Істини приєднався один дурень, який накликав на орден біду. Ось чому тут більше нікого немає." - Туру мав неприємний вираз обличчя.
"Що саме сталося?" - запитав Кан О.
"Це все, що я вам скажу. А тепер кожен із вас може поставити мені по одному запитанню. Я зроблю все можливе, щоб відповісти на нього." - сказав Туру.
Він усе ще виглядав дратівливим, але тепер був також і серйозним.
"Тоді я хотів би поставити запитання першим." - Едер підняв руку, і Туру кивнув.
"Чи є спосіб зцілити моє справжнє тіло?" - голос Едера був сповнений відчаю.
Як плату за насмішки над Богинею Смерті Деборою, його було проклято невиліковною хворобою. Він робив усе можливе, щоб вилікуватися, але нічого не допомагало. Тепер єдиним виходом було вирушити до Храму Дебори і благати про прощення. Однак прямо перед його очима з'явився інший бог. Можливо, цей бог знав спосіб зцілити його тіло. Саме на це він сподівався, ставлячи запитання.
Проте Туру розчарував його.
"Способу зцілити його немає. Але я можу сказати, що шлях, яким ти йдеш — правильний." - урочисто промовив Туру.
"Кхм. Як я і думав." - Едер зміг його зрозуміти. Туру фактично говорив йому, що зцілити це самотужки неможливо, і йому потрібно йти до храму Дебори та благати про прощення.
"Тоді я хотів би запитати наступним." - Грано підняв руку.
"Добре." - Туру кивнув.
"Я хотів би дізнатися про лихо, яке тут сталося." - сказав Грано.
Кан О швидко вхопив його.
"Пане Грано, це може бути ваш шанс запитати його, як знову зробити пустелю Баритон багатою та родючою землею".
Грано похитав головою.
"Все гаразд. Я зроблю це самотужки. Тому я хочу дізнатися більше про те, що сталося з Вежею Мудрості та Орденом Істини".
Кан О переконався в намірах Грано, тому більше нічого не казав.
"Хм. Схоже, ти прийняв рішення." - сказав Туру.
"Так. Будь ласка, розкажіть мені, що тут сталося." - чітко сказав Грано, дивлячись прямо в очі Туру.
"Я покажу тобі." - Туру стукнув своїм посохом-питанням по підлозі.
Перед ними почало відтворюватися видіння.
***
⟬Істина криється в нескінченному міражі⟭.
Було кілька шукачів правди, які прийшли до пустелі Баритон, вірячи в старе прислів'я та оазис істини. Дехто здався на півшляху, інші ж відкрили прихований оазис і Вежу Мудрості та зустріли Туру.
Однак навіть Туру не знав, чим саме є «істина». Найкраще, що він міг зробити, — це вказати іншим шлях, який найкраще приведе їх до їхніх відповідних істин. Незважаючи на це, шукачі правди служили Туру, охороняли Вежу Мудрості та намагалися знайти «істину», хоча вона вислизала від них, наче міраж. Так з'явилося таємне товариство — Орден Істини.
Як уже було сказано, Орден Істини охороняв Вежу Мудрості, а також приводив інших шукачів правди до Вежі та Туру, ведучи мирне і змістовне життя.
Але одного дня...
Один чоловік без допомоги Ордена Істини знайшов Скрижаль Туру, пройшов Останню подорож і прийшов до Вежі Мудрості. Його звали Монік. Спочатку він здавався доброю і чесною людиною, яка любила і прагнула знань.
Монік став частиною Ордена Істини і, демонструючи свої здібності, поступово здобував дедалі вищі посади в організації. Щойно Монік став головою Ордена Істини, він нарешті показав своє справжнє обличчя.
"Замість того, щоб просто охороняти ці знання і передавати їх наступним поколінням, ми повинні використати їх для здобуття влади" - сказав Монік, зібравши Орден Істини.
Очевидно, більшість членів виступили проти цієї ідеології та вважали, що переконання Моніка надто небезпечні; тому вони спробували вигнати його. Однак послідовники Моніка вдарили першими. Ті, хто виступав проти нього, були або отруєні, або вбиті.
Зрештою Монік, отримавши повний контроль над Вежею Мудрості, використав її величезні знання, щоб накопичити багатство для власних егоїстичних цілей. Незважаючи на це, жадібність Моніка була нескінченною і ніколи не вгамовувалася. Він дійшов до того, що спробував підкорити собі Бога Мудрості Туру.
Однак це стало його загибеллю. Боги не могли особисто втручатися в життя людства, якщо не були виконані певні умови. Але якщо бога образили, він міг накласти покарання.
Тому Туру покарав Моніка. Туру зробив воду в оазисі святою і затопив у ній усе накопичене багатство Моніка та його послідовників. Він також перетворив Моніка та його послідовників на Піщаних Монстрів, які відчувають нескінченну жагу до скарбів. Однак якщо Піщаний Монстр торкався святої води, він відчував страшний біль, а його тіло розсіювалося.
Зрештою послідовники Моніка (що стали Піщаними Монстрами) були охоплені жадобою до скарбів і кинулися їх забирати, але, торкнувшись святої води, зникли безслідно. Монік, який і сам став монстром, відчував ту саму жадібність і спрагу, але йому вдавалося довгий час стримувати себе від того, щоб кинутися в оазис. Навіть зараз Монік ховався в попелястому піску, чекаючи на можливість знову заволодіти скарбами.
Після цих подій Туру запечатав усі книги, що зберігалися у Вежі Мудрості. Щоб ніхто інший не міг монополізувати або зловживати забутими знаннями у своїх егоїстичних цілях...
***
Відео закінчилося.
"То ось що сталося." - сказав Грано.
Усі його запитання щодо прихованого оазису отримали відповіді у видінні.
"Це означає, що монстр Монік все ще десь там..." - Кан О згадав Моніка, що перетворився на монстра у видінні. Ім'я йому цілком відповідало: Піщаний Монстр. Тіло Моніка складалося з піску, завдяки чому він міг вільно ним маніпулювати. Також він був величезним.
- Якщо я хочу його здолати, мені доведеться використати святу воду.
Видіння вже показало йому слабкість Піщаних Монстрів. Свята вода! Кан О почав розробляти план перемоги над Піщаним Монстром.
У цей момент Туру подивився на Кан О.
"Тепер час для твого запитання".
"Чи можу я забрати скарби з оазису? Здається, у них більше немає власника." - запитав Кан О.
Це було запитання, яке обіцяло найбільший прибуток.
"Один або два предмети — можливо, але ти не можеш забрати їх усі." - відповів Туру.
"Чому!?" - Кан О рішуче запротестував.
"Скарби повинні залишатися тут, поки Монік не зможе більше стримувати свою жадібність і не кинеться в оазис. А тепер, якщо ви закінчили із запитаннями, то йдіть звідси." - Туру вказав посохом на сходи.
Звісно, Кан О не збирався йти просто тому, що йому так сказали.
"Тоді я сам подолаю Моніка, а потім заберу всі скарби." - заявив Кан О.
"Справа не в тому, вб'єш ти його чи ні. Він так сильно прагне цих скарбів, але залишається в муках, бо ніколи не зможе їх отримати. Це його покарання." - твердо сказав Туру.
"Тим більше причин для мене забрати скарби з собою".
"Чому?"
"Коли у тебе щось забирають — це набагато гірше, ніж коли ти просто цього не маєш".
Кан О розплився в посмішці. Зрештою, він був майстром у тому, як змушувати людей страждати.
"Хм." - Туру погладив свою довгу бороду.
"Гаразд. Забирай скарби після того, як вб'єш Моніка".
Зрештою Туру дав Кан О свій дозвіл.
"Є!" - Кан О стиснув кулаки.
"Лорде Туру." - звернувся Грано, коли Туру закінчив розмову з Кан О.
"Що ще?" - голос Туру звучав так, ніби він хотів сказати: «Припиніть мене вже діставати».
"Ви збираєтеся тримати книги запечатаними?" - запитав Грано зі шкодою в голосі.
"Саме так. Може з'явитися інший дурень на кшталт Моніка, який спробує використати забуті знання на зло, тому поки що я триматиму їх під замком".
"Поки що... Як довго це триватиме?" - запитав Кан О.
Кан О дуже цікавили книги на першому поверсі. Інформація та знання були грошима.
"Я розпечатаю їх, коли прийде час".
"Як я і казав, коли саме це..."
"Минуло багато часу відтоді, як у мене були гості, тож я забагато розмовляв. Я піду".
Туру вхопив свій посох і підвівся. На скрижалі знову утворився стовп світла.
"Ми зможемо зустрітися знову?" - з тугою запитав Грано.
Можливо, тому що він був уродженцем пустелі Баритон, але почуття Грано до Туру повністю відрізнялися від почуттів Кан О чи Едера.
"Мої скрижалі існують по всьому світу." - сказав Туру.
Іншими словами, вони могли побачити його знову, якщо здобудуть іншу скрижаль. Тоді Кан О схопив Грано за плече.
"Ми можемо просто дістати ще одну в того голема." - Кан О розплився в посмішці.
Кам'яний Голем був босом, з якого випадала лише скрижаль. Вони могли легко здобути її знову. Проте Туру раптом розвернувся і вдарив посохом.
Гуп!
Цього разу Кан О також не зміг ухилитися.
"Ой, за що ви знову мене вдарили!?" - Кан О спохмурнів.
"Ніякого шахрайства! Якщо ти здобув скрижаль у певній зоні, ти можеш використати таку скрижаль лише один раз." - сказав Туру, витріщивши очі.
"О, і ти! Навіть не думай забрати всі скарби і втекти. Якщо зробиш це, то як ціну за образу мене, я теж перетворю тебе на монстра!" - Туру вказав кінчиком посоха на Кан О.
Кан О був викритий миттєво. Якщо справи підуть не за його планом, він збирався покласти всі скарби в інвентар і використати сувій повернення для втечі. Він був нахабою.
"Ні за що на світі я б такого не зробив." - Кан О посміхнувся якомога доброзичливіше, щоб переконати Туру, що він ніколи про таке не думав.
"Пам'ятай, я тебе попередив".
"Я вже зрозумів".
"Ха-ха".
Туру розвернувся і увійшов у стовп світла. Стовп випромінював настільки яскраве світло, що засліпив їх, але невдовзі згас. Очевидно, Туру зник. Також... він більше не бачив Скрижалі Туру у своєму інвентарі — божественної реліквії, яка активувала свої ефекти лише перебуваючи в сумці і яку можна було продати за чималі гроші.
Як і очікувалося, у цьому світі немає нічого безкоштовного. Туру забрав скрижаль як компенсацію за консультацію. Звісно, Кан О не міг із цим змиритися.
"Моя скрижаль!" - крик Кан О лунко рознісся порожньою залою.