Наступного дня.
Кан О продав усі матеріали, які забрав із печери Барамута.
"Посох я поки притримаю, але цікаво, за скільки піде гримуар?"
Кан О вирішив на певний час відкласти продаж гримуара та посоха.
Увесь мотлох він згодував своєму Демонічному мечу, а також продав спорядження, яке стало непотрібним після отримання набору обладунків Барамута.
Загалом у нього на руках опинилося трохи більше 1700 золотих, якщо врахувати готівку та гроші від продажу речей.
"Обміняю 1000 золотих на готівку".
Він попрямував до пункту обміну валют, що розташовувався неподалік від площі Відок, щоб обміняти золото на реальні гроші.
Пунктом обміну, як уже згадувалося, керували самі гравці.
Кажуть, відомий гравець торгового класу Лімідас першим розпочав цей бізнес і нажив на ньому цілий статок.
"Ласкаво просимо" - привітав його огрядний гравець, який завідував пунктом обміну.
Заклад одночасно слугував і ломбардом, маючи відповідну структуру. Також Кан О побачив табличку з ринковою вартістю золота та розміром комісії.
⟪Ринкова ціна золота: 1 золотий = 10 000 вон.
Срібло не приймається.
Комісія за обмін золота на готівку: 2%⟫
- Все ще 10 000 вон за золотий.
В основі своїй Арт був грою, де гравці багато заробляли і багато витрачали.
Користувачі витрачали більшу частину коштів на спорядження та зілля. Хороше спорядження коштувало понад кілька тисяч золотих. Найкраще ж продавалося за десятки тисяч.
Існувало два основних типи зілля: червоне для відновлення НР та синє для МР. Ціна залежала від ефективності та варіювалася від 1 до 100 золотих.
Оскільки Кан О міг уникати більшості атак завдяки Гіперінтуїції, йому не дуже були потрібні зілля. Проте більшість гравців постійно використовували їх під час полювання, змушені витрачати чимало, щоб вижити.
Оскільки Арт став світовим хітом, попит на золото залишався величезним. Тому ринкова ціна не падала.
- Вона ж не піде ще вище, чи не так?
Ціна могла впасти в майбутньому, але не зрости, бо чим далі просувалися гравці, тим більше золота вони здобували. Великий приплив валюти природно призведе до зниження курсу. Іншими словами, 10 000 вон за золотий — це найкращий варіант.
- Треба користуватися цим, поки є можливість.
До того ж уряд звільнив від податків гроші, отримані від ігрових предметів та золота, щоб стимулювати індустрію віртуальної реальності.
- В який чудовий час ми живемо.
Якщо ти достатньо вправний, ти можеш заробляти на життя як професійний геймер.
"Чим я можу вам допомогти, пане?" - запитав пузатий власник із професійною посмішкою.
Кан О дістав десять золотих злитків і передав їх чоловікові.
"Бажаєте обміняти це на готівку?" - запитав той.
Кан О мовчки кивнув.
"Ви міняєте 1000 золотих на 10 мільйонів вон. Як оплатите комісію?" - поцікавився власник.
"Золотом" - коротко відповів Кан О.
Він передав 20 золотих, що становило 2% від суми.
"Назвіть, будь ласка, номер вашого рахунку" - сказав власник, забираючи золото.
"Мій рахунок 910-122-78331029, Чхве Чже У. Будь ласка, перекажіть негайно. Я користуюся банком Поросятко" - сказав Кан О.
Коли оборот перевищував 1000 золотих, гравець міг вимагати негайного переказу.
"Зачекайте п'ять хвилин" - сказав власник і вийшов із гри прямо перед ним.
За короткий час він з'явився знову.
"Я завершив переказ грошей на ваш рахунок" - повідомив він.
"Я повернуся, коли перевірю" - сказав Кан О.
Він вийшов із системи та перевірив банківський рахунок через телефон. 10 мільйонів вон дійсно надійшли. Він знову зайшов у гру.
"Гроші отримав. Дуже дякую" - сказав він.
"Нема за що. Гарного дня" - відповів власник.
Залишивши пункт обміну, Кан О попрямував до Гільдії авантюристів.
***
"Вітаю" - привітно посміхнувся Кан О.
Він іноді використовував такий вираз обличчя, коли йому щось було потрібно від людини.
"Як справи?" - відповів чоловік середніх років із трьома шрамами над лівим оком.
Його звали Джейс. Саме він раніше дав Кан О інформацію про меч родини Локсія та Печеру, приховану вітром.
"Я знайшов Печеру, Приховану Вітром" - сказав Кан О.
"О, справді? Де саме? Як?" - засипав його питаннями Джейс.
Кан О пояснив розташування печери та спосіб відкриття порталу. Він розповів про свої мандри джунглями, запеклу битву з Барамутом і навіть повідав історію стосунків між Берсі та тигром.
"Барамут і Берсі... Як я і думав, на континенті трапляється чимало дивних речей" - здивувався Джейс.
[Ви офіційно доповіли Гільдії авантюристів про Печеру, Приховану Вітром, Тихі джунглі Лаверо, а також про таємну історію Берсі та Барамута.]
[Ваша репутація в Гільдії авантюристів зросла.]
[Рівень близькості з ветераном-авантюристом Джейсом зріс.]
- У світі нічого не буває безкоштовно.
Була причина, чому він так докладно все описав. Джейс до цього часу надавав йому корисну інформацію, тож тепер Кан О відплатив йому власною. Настав час отримати щось натомість.
"Чи чули ви щось незвичайне? Маєте для мене якусь інформацію?" - запитав Кан О.
"Це велика таємниця, але... я зроблю виняток і розповім тільки тобі" - відповів той.
Як і очікувалося — послуга за послугу. Ветеран Джейс озирнувся навколо, підійшов ближче і жестом покликав Кан О.
Кан О нахилився, і Джейс прошепотів йому на вухо:
"У пустелі Баритон є оазис, який раніше ніхто не знаходив. Кажуть, там сховано гору скарбів".
[Ви почули про прихований оазис у пустелі Баритон.]
"Ви знаєте щось ще про цей оазис?" - запитав Кан О.
"Істина криється за нескінченним міражем. Так кажуть легенди місцевих племен" - відповів Джейс.
- Істина за нескінченним міражем, он як... Зрозуміло. Я спробую його знайти.
Інформація від Джейса була надійною.
"З нетерпінням чекатиму на результат" - підбадьорив його Джейс, поплескавши по плечу.
"Чи є якісь квести, пов'язані з пустелею Баритон?" - запитав Кан О. Було б добре виконати якесь завдання, поки він буде там.
"Давай подивимось..." - Джейс почав переглядати документи з дорученнями.
"Насправді, є один".
"Я беруся" - миттєво відповів Кан О.
"Останнім часом з'явилося надто багато Сандуріонів — монстрів, що пожирають пісок. Розправся з ними" - сказав Джейс, і перед Кан О з'явилося вікно квесту.
[Вбий Сандуріонів!]
[Сандуріон — монстр, що їсть пісок! Раніше він зустрічався в пустелі Баритон дуже рідко. Але останнім часом вони з'явилися у величезній кількості та нападають на тубільців в оазисі.]
[ Вбий 200 Сандуріонів заради місцевих жителів.]
[ (Вбито: 0/200) ]
[Складність: Висока]
[ Мінімальні вимоги:
Рівень 100
Нагорода: Репутація в Гільдії авантюристів, 50 золотих, зростання слави в пустелі Баритон.]
[Ваш рівень занадто низький, ви не можете прийняти квест.]
"Твій рівень нижчий, ніж я очікував. Ти все ще не досяг 100-го?" - розчаровано промовив Джейс.
"Рівень — це ще не все" - твердо відповів Кан О.
Він був лише на 77, але він був набагато сильнішим за пересічного гравця 100-го рівня.
"Твоя правда. Рівень — не головне" - Джейс кивнув і оглянув Кан О.
Це був неймовірний авантюрист, який щойно повернувся з небезпечних джунглів!
"Гаразд. Я стану твоїм поручителем, щоб ти міг прийняти це завдання".
[Ветеран-авантюрист Джейс став вашим поручителем.]
[Ви прийняли квест «Вбий Сандуріонів!».]
Чесно кажучи, навіть якби він не зміг прийняти квест, це не було б великою проблемою — нагорода не була вражаючою. Проте він був вдячний Джейсу за послугу.
"Дуже дякую" - Кан О глибоко вклонився.
"Заходь і розповідай про свої пригоди в будь-який час" - посміхнувся Джейс.
"Обов'язково, обіцяю"
"Хех"
"Тоді я піду"
Отримавши інформацію та квест, йому тут більше не було чого робити.
"Побачимося наступного разу"
"Добре"
Кан О покинув Гільдію Авантюрістів.
***
Кан О відчинив двері та увійшов до бару Джуренто.
Він озирнувся навколо.
Заклад був, як завжди, занедбаним, темним і вбогим. Власник був той самий. І старий п'яниця Тіно — теж!
- Він он там.
Як і під час їхньої першої зустрічі, Тіно лежав обличчям на столі.
"Тіно!" - Кан О труснув його, щоб розбудити.
"Ммм" - Тіно каламутним поглядом подивився на Кан О. - "Ти хто такий?"
"Добра людина, яка купувала тобі медову воду".
"То ти купиш мені її і сьогодні?" - погляд Тіно почав потроху прояснюватися.
"Залежить від того, як ти себе покажеш".
"Чого ти хочеш?"
"Що ти знаєш про прихований оазис у пустелі Баритон?"
"Пустеля Баритон... Існує приказка, що передається з покоління в покоління: «За нескінченним міражем ховається правда»" - сказав Тіно.
Тіно вставився на Кан О, немов запитуючи: "Ну як вам це?".
"Я це вже знаю" - різко відповів Кан О.
"Кхм. Голова щось паморочиться. Якби я випив трохи медової води, можливо..." - почав старий.
Кан О набридли ці хитрощі.
"Схоже, ти нічого не знаєш. Побачимося пізніше" - Кан О встав, щоб піти.
Він уже добре вивчив Тіно з минулої зустрічі. Це був той тип людей, який просить дві речі, якщо ти даєш одну. Тому треба було брати ініціативу у свої руки.
"Ч-чекай хвилинку!" - Тіно швидко вхопив Кан О за руку.
"Я більше нічого не знаю про саму пустелю. Справді не знаю" - сказав він.
"Що значить «не знаю»? Це означає, що ти знаєш когось, хто знає?"
"Звісно. Я знаю людину, яка звідти прийшла. Якщо треба, можу навіть написати рекомендаційного листа".
Це вже зацікавило Кан О.
"Хто це?"
"Спершу... я б хотів з'їсти суп із морепродуктів" - Тіно посміхнувся, оголивши жовті зуби.
Кан О підняв руку і замовив порцію супу.
"3 золотих наперед" - оголосив власник.
Суп коштував 3 золотих! Як завжди, неймовірно дорого. Кан О дістав монети і віддав господарю. Той швидко сховав їх у кишеню і зник на кухні.
"То хто він?" - запитав Кан О.
"У Вежі Магів Альтейна є маг на ім'я Грано. Він родом із пустелі Баритон" - розповів Тіно.
"Де саме у Вежі його знайти?"
"Йди до лабораторії магії води на 7-му поверсі. Він працює там".
"Дай мені рекомендаційний лист." - наказав Кан О.
Тіно приніс шматок старого паперу та перо, що лежали на полиці бару, і почав писати. Закінчивши, він передав папірець Кан О.
"Ось."
"Ти ж не збрехав, що ви близькі, правда?" - підозріло глянув Кан О.
Існувала ймовірність, що його погано зустрінуть, якщо він відправиться до Вежі Магів з рекомендаційним листом від Тіно.
Це було особливо вірно, тому що Тіно був саме тією людиною, яка могла б зробити щось подібне.
"Ми не те щоб друзі. Просто знайомі достатньо, щоб він вітався, коли я проходжу повз."
"Гаразд".
Схоже, Тіно не намагався його ошукати, інакше Гіперінтуїція б спрацювала.
"Тоді я піду".
Справ із Тіно на сьогодні більше не було. Кан О встав із місця.
"Емм... а як щодо плати за інформацію?" - обережно спитав Тіно.
"Супу з морепродуктів тобі замало?"
"Та ні, справа не в тому... просто тутешній алкоголь дуже смачний" - натякнув старий.
Замість того, щоб купувати випивку, Кан О дістав 10 золотих і кинув їх Тіно.
"Дякую!" - вигукнув той, зрадівши.
Для людини, що ледь зводить кінці з кінцями, 10 золотих — це цілий статок.
Звісно, для Кан О це теж були гроші (аж 100 000 вон), але він піддобрював Тіно на випадок, якщо інформація знадобиться наступного разу.
"Побачимося" - сказав Кан О і вийшов із бару.
Він попрямував до Вежі Магів Альтейна, яку називали Колискою Магів.
___
Від перекладача: Багато перечитала всього в інеті з приводу як назвати жінку мага (чаклунка, відьма, магиня, магичка) мені нічого з цього не сподобалося, тому буде просто маг, або жінка/дівчина-маг.