— …Тобі хіба не здається, що це кошмар? Кажу тобі, мене ніби виставили на все загал! — високий голос дівчини був помітно схвильований.
Єдиною відповіддю, яку вона отримала, було:
— …Це вже вчетверте, — сказане іншою дівчиною, яка звучала дуже втомленою.
Різниця в психологічному стані двох дівчат, які розмовляли по телефону, була як між літом і зимою.
Але, мабуть, цього не можна було уникнути. У Хоноки була вагома причина бути такою схвильованою, а у Шідзуку була не менш вагома причина наголошувати на необхідності сну.
Причина, через яку Хонока так збудилася: її таємні, інтимні почуття були викриті, і справа була не тільки в тому, що вона когось любила. Деталі про те, як вона хотіла присвятити цій людині все, що мала, ― думка, яка здавалася, мабуть, занадто серйозною навіть для самої Хоноки. Було вже досить соромно чути про свої мрії з вуст іншої людини, а на додачу до всього, її таємниця була розкрита не тільки об'єкту її почуттів, а й широкій публіці. Цілком природно, що це її мучило.
Те, що її словами висловилась не людина, а робот‑покоївка, одержима паразитом, теж не полегшувало її стан.
— Ну, це було достатньо соромно, щоб сказати це чотири рази, — наполягала вона, а її потреба в заспокоєнні просочувалася в її похмурому голосі.
Поки Хонока дулася, Шідзуку на екрані легенько зітхнула.
— Я розумію, і хочу, щоб ти теж врахувала мою ситуацію. Як думаєш, котра зараз година?
Тим часом причина, через яку Шідзуку наголошувала, що їй хочеться спати, була проста ― це питання часу… а точніше, різниці в часі. Коли Шідзуку говорила, на екрані з'явився годинник з трьома стрілками. Коротка стрілка класичного арабескового дизайну вказувала на місце між IV і V на циферблаті. Різниця в часі між Токіо і Берклі, Каліфорнія, становила сім годин. Якщо в Токіо було 21:30, то в Берклі ― 4:30.
— Я була би вдячна, якби ти почекала хоча би ще дві години.
Бурчання Шідзуку також було цілком природним. Її повіки нібито могли закритися в будь‑яку мить. Помітивши це, на обличчі Хоноки з'явився прикрий вираз, і вона знизала плечима.
— Я таки чекала годину, але…
Шідзуку кліпнула втомленими очима на виправдання і знову зітхнула, цього разу з приреченістю.
— Ця твоя риса ніколи не змінюється…
— Пробач, що завжди набридаю тобі…
— Ти не набридаєш… якщо враховувати час.
Хонока пробурмотіла:
— Пробач…
Побачивши через екран, що її співрозмовниця не може більше виправдовуватися, Шідзуку знову зітхнула. Цього разу вона, здавалося, разом із зітханням вигнала і свою сонливість. Окрім напіввідкритих повік, її вираз обличчя став досить рішучим.
— Але, якщо подумати, може, це й на краще для тебе
У голосі Шідзуку не було особливої інтонації ― але її й ніколи не було, а вимова стала чіткішою.
— Що? Що на краще? У цьому не було нічого хорошого!
Слова Шідзуку прозвучали дуже відсторонено, як спроба втішити, і Хонока вибухнула, повністю забувши, як вона була пригнічена ще секунду тому.
— Але ти не могла сказати йому про свої почуття, правда?
Шідзуку не стверджувала, що те, що сталося, може бути хорошим, не обдумавши це спочатку. Чи то через тон голосу подруги, чи то через самі слова, що натякали на щось, аргумент Хоноки закінчився цим одним зауваженням.
— Ти знаєш про свою звичку залежати від інших, правда?
— Ні, це…
Хонока рефлекторно спробувала заперечити, але навіть сама не змогла повністю переконати себе. Її аргумент згас на півслові, і вона відвела погляд, коли Шідзуку дивилася прямо на неї ― хоч і сонно ― з іншого боку екрана.
— Хоноко, як довго ми вже знайомі?
Шідзуку лагідно дорікнула їй, щоб підкреслити свою думку.
— …Але я не можу нічого вдіяти, — зізналася Хонока, її голос був поступливим, але й бунтівним. — Я частина крові Стихій.
Шідзуку завжди сумнівалася, що генетика відіграє велику роль у формуванні особистості, але сперечатися з цього приводу не мало сенсу.
— Справа не в тому, добре це чи погано ― бути залежним. Якби всі були природженими лідерами, які не потребують нічиєї допомоги і завжди прагнуть взяти ініціативу на себе, світ навряд чи функціонував би так справно.
Хонока знала, що її подруга не намагалася її критикувати. Вона вагаючись повернула погляд на екран.
— Я хочу сказати, що Тацуя ― хороша людина, на яку ти можеш покластися.
Їхні погляди зустрілися через камери, коли Шідзуку вимовляла кожне слово, ніби даючи ретельні вказівки.
— Ти… ти так думаєш? — нервово запитала Хонока.
— Мм‑мм, — Шідзуку кивнула, не вагаючись ні секунди. — Я думаю, що Тацуя ― такий тип, який ні на що не реагує, якщо його прямо не попросити. З іншого боку, він завжди реагує на те, що люди від нього потребують.
— Тобто, якщо я не скажу це чітко, він не зрозуміє?
— Ага, я так думаю. І я впевнена, що він не з настирливих.
— Е‑е‑е, що ти маєш на увазі..? — перепитала Хонока.
— Тобто навіть якщо ти будеш повністю в його руках, він не змушуватиме тебе робити щось непристойне чи щось подібне.
Відповідь Шідзуку була справді чесною ― або ж відвертою.
Обличчя Хоноки миттєво почервоніло. Але навіть тоді на ньому промайнув вираз легкого розчарування.
— Може, тобі варто бути трохи рішучішою у своїх залицяннях.
— Шідзуку!
Хонока підвищила голос і гнівно подивилася на екран. Але на ньому було видно лише обличчя Шідзуку, яка дивилася на неї так, ніби хотіла сказати: «Ну, це ж правда».
— Хмф! — вона похмуро відвернула обличчя вбік.
— …
— …Шідзуку?
Але наступною, хто озвався, все ж була Хонока.
— Що… мені робити?
— Твій єдиний вибір ― бути агресивною.
Не можна сказати, що Шідзуку мала великий романтичний досвід. Насправді, дехто міг би стверджувати, що вона мала навіть менше досвіду, ніж середньостатистична японська дівчина‑підліток у наш час. Та все ж, простіше кажучи, її подруга занадто багато думала і потребувала поштовху, щоб вийти з глухого кута, в якому опинилася.
— Я вже стараюся бути максимально агресивною…
— Тобі треба ще більше старатися. Твоя суперниця занадто сильна.
— Моя суперниця..?
— Буде дуже тяжко перемогти Міюкі.
— Міюкі? Але вона і Тацуя…
— …Брат і сестра. І що?
Шідзуку відкинула аргумент Хоноки, який базувався на здоровому глузді, лише кількома словами, вклавши в свою відповідь нюанс «І ти це кажеш зараз? Ти вже мала б це зрозуміти».
— Але це… це не… — з шокованим виразом обличчя Хонока похитала головою перед камерою.
Але Шідзуку знала її вже давно, і в її очах це виглядало так, ніби вона просто хотіла зробити з себе шоковану.
— От скажи мені, Хоноко, ти тримаєшся біля Тацуї, бо хочеш з ним переспати?
— Н‑ні, звичайно, ні! Це не означає, що я зовсім не зацікавлена, але…
Коли Хонока почала нервувати, Шідзуку дивилася на неї з екрану очима, які говорили: «Що ти взагалі кажеш?». Але саме Шідзуку почувалася незручно через свою мовчанку. Вона почала намагатися сама завершити розмову.
— Кровні зв'язки стають проблемою тільки в таких випадках. Якщо вона задоволена тим, що просто з ним, то те, що вони брат і сестра, не є перешкодою. Я взагалі‑то запитала Міюкі.
— …Про що? — відповіла Хонока, її вираз обличчя давав зрозуміти, що вона не хоче слухати, але мусить.
— Що вона думає про Тацую.
— …І що вона сказала?
— Що вона його любить.
— О… То вона любить… — тихо промовила Хонока до себе, замість того, щоб викрикнути це, незважаючи на свої червоні щоки.
— У неромантичному сенсі.
— …Так вона сказала?
— Вона сказала мені, що не любить Тацую так, як дівчина кохає хлопця. Але мені здалося, що це не просто тому, що вона його сестра.
Але Хонока, схоже, не могла вирішити, як інтерпретувати додаткову інформацію, яку додала Шідзуку.
— Але… — Шідзуку завагалася.
— Але? — повторила Хонока, використовуючи те саме слово, але іншим тоном, закликаючи її продовжувати.
— Але я думаю, що вона просто так каже людям, бо сама цього не усвідомлює. Я думаю, що вона кохає Тацую як жінка.
Продовження було категоричним припущенням без натяку на вагання.
— То ти теж так думаєш…
Хонока не заперечувала проти висновку своєї подруги, хоча він дещо (?) виходив за межі здорового глузду.
— Ага. Тому я думаю, що битва закінчиться, коли вона це зрозуміє.
— Що ти маєш на увазі? — чесно запитала Хонока.
— Ти маєш зайняти перше місце з Тацуєю, перш ніж Міюкі усвідомить свої почуття.
Але коли вона почула, що Міюкі, швидше за все, зрештою розбереться у своїх почуттях, майбутнє почало тиснути на неї.
— Але я не можу… — промурмотіла Хонока, опустивши плечі.
— Не здавайся, поки все не закінчиться. Те, що сталося з тобою, може бути катастрофою, але я думаю, ти можеш використати це, щоб привернути до себе увагу, — Шідзуку підбадьорила її з легкою наполегливістю ― це було все, на що вона була здатна.
— Привернути увагу Тацуї?
— Мм‑мм. Ти можеш просто розказати йому все зараз.
— Але він може подумати, що я набридаю…
— Все нормально. Я вірю, що Тацуя не сприйме це так.
Це не було порожньою втіхою. Це була дивна впевненість, і Шідзуку щиро вірила, що це правда.
***
Саме в той момент, коли Шідзуку підпалювала вогонь під Хонокою…
Тацуя опинився віч‑на‑віч з Ліною, яка перетворилася на Енджі Сіріус.
Багряне волосся, золоті очі. Це все було оптичною ілюзією, але її риси обличчя і зріст також змінилися ― він не міг побачити в ній справжню Ліну. З огляду на це, навіть якби вона не ховала обличчя за маскою, будь‑хто, хто не знав би її справжньої особистості, ймовірно, ніколи не пов'язав би Енджі Сіріус з Анджеліною Шілдс. Насправді, Тацуї здавалося, що не ховати обличчя було ефективніше.
Тацуя уважно спостерігав за своєю супротивницею. Він теж не байдикував останні пів місяця. З Коконое Якумо як тренувальним партнером, він накопичив багатий досвід протидії її заклинанню «Парад», що спотворювало інформацію.
В результаті тренувань він побачив, що Ліна використовувала «Парад» для зовнішніх змін, але наразі не перезаписувала жодної координатної інформації. З урахуванням отриманої інформації Тацуя вирішив, що навіть якщо вона відтепер буде підробляти свої координати, він все одно зможе її відстежувати.
Звичайно, ця ситуація теж не давала йому підстав для оптимізму. Те, що Ліна не змінювала нічого, крім своєї зовнішності, не означало, що вона була занадто впевнена в собі або втратила пильність. Скоріше за все, вона просто не була впевнена, що має для цього достатньо магічної сили.
“Це означає, що її заклинання забирає дуже багато енергії.”
Кодове ім'я «Сіріус» було дано лідеру «Зірок», елітного підрозділу магів армії СШПА. Іншими словами, магу з найпотужнішими магічними здібностями в усій армії СШПА. І вона мусила зосередити всі свої ресурси на цьому одному заклинанню.
Яскравий промінь світла, що пронизав темну ніч, щоб атакувати Тацую і Наоцуґу Чібу. Ця атака, ймовірно, була високоенергетичним плазмовим променем. А це означало, що ім'я заклинання, яке його створило, було…
“Навряд чи є якісь сумніви. Це був «Важкий металевий сплеск».”
Заклинання стратегічного класу «Важкий металевий сплеск», що належало одній із Тринадцяти апостолів, Енджі Сіріус. Воно перетворювало важкі метали на високоенергетичну плазму, а потім ще більше підсилювало збільшенням тиску, спричинене процесом іонізації, що перетворює газ на плазму, а також природне електромагнітне відштовхування між позитивно зарядженими іонами, розсіюючи плазму на великій площі.
До речі, дуже мало хто, крім Енджі Сіріус, міг використовувати заклинання, що перетворювали матерію на плазму. Однак при простому іонізуванні атомів утворена плазма в цілому має нейтральний заряд, що не викликає відштовхування. Масштаб і швидкість були очевидними причинами, чому ніхто, крім Енджі Сіріус, не міг використовувати «Важкий металевий сплеск», але був ще один фактор: тільки вона могла реалізувати процес розряду електронів за межами плазмової хмари, підтримуючи процес іонізації.
«Важкий металевий сплеск», ймовірно, випромінював високоенергетичну плазму в усіх напрямках, випромінюючи її від центру вибуху. Плазма, яка атакувала Наоцуґу Чібу, була спрямованим променем.
“Вона не просто сконцентрувала його. Вона контролювала його ефективну дальність стрільби… і зону розсіювання.”
Причина, через яку плазмовий промінь не пошкодив жодної будівлі вздовж дороги після того, як пройшов повз Наоцуґу, полягала в тому, що атака й не могла досягти їх. Можливо, заклинання було побудовано таким чином, що енергія розсіювалася після досягнення цілі, а може, вона створила силове поле, яке діяло як стопор у кінцевій точці променя.
Що могло дозволити їй зробити щось подібне? З першого погляду він не міг сказати напевно, але, ймовірно, це був…
“…Той посох.”
Він вперше побачив посох, який тримала Ліна. Мабуть, саме він зробив це можливим. Ймовірно ― ні, точно ― це був заклинальний помічник, розроблений СШПА. Якби їхні позиції були іншими, він не зміг би стриматися від похвали цієї технології.
“Але зараз це неймовірна загроза.”
Він не розумів деталей роботи системи контролю потоку плазми, але це не означало, що він нічого не розумів. Якщо він «побачить» це знову, то зможе придумати контрзахід. Можливо, це було би бажаним мисленням? Ні ― Тацуя відразу ж відкинув цю думку. У такий момент слабкість не принесе нічого хорошого.
Ні, зараз проблема в тому…
“…Чи зможу я витримати прямий удар і все ще мати енергію для контратаки.”
Тацуя мав практично необмежену здатність до відновлення після фізичних атак, але він міг тільки регенеруватися ― він не міг захищатися.
Більше того, «необмежена» стосувалася тяжкості поранення, а не кількості разів, коли він міг це зробити.
Раніше промінь був значно повільнішим за швидкість світла. Максимум, він був утричі повільнішим. Він був повільнішим за блискавку, яка рухалася зі швидкістю, у шістсот разів більшою за швидкість звуку, перш ніж досягти землі. Плазмовий промінь був, можливо, у сто разів швидшим за швидкість звуку.
І все ж, йому не знадобилося б і двох мілісекунд, щоб подолати шістдесят метрів між ними. Це буквально було би в одну мить. Уникнути його, побачивши, неможливо.
Однак…
“Якщо фізичний об'єкт рухається з такою швидкістю, навіть якщо це розріджений газ, він створює потужну ударну хвилю. Якщо цього не сталося, це може означати тільки те, що він заздалегідь створює свою траєкторію руху.”
Якщо він міг відчути створення цієї «траєкторії», то міг вийти з лінії вогню.
Тацуя задіяв усі свої відчуття і зосередився на Ліні.
Під ліхтарем, відокремлена темрявою, Ліна раптово відвела від нього погляд. Вона обернулася на п'яті, а потім швидко озирнулася через плече ― він побачив її ледь помітну посмішку.
Було очевидно, що вона його викликає.
Тацуя завагався.
Це було очевидно, що вона заманювала його, але він і так вже був у пастці.
Він не думав, що вона відпустить його, якщо він не прийме її запрошення.
Стрілянина в такому місці була неможливою, навіть якщо це було би для того, щоб збити її з пантелику.
Поки Тацуя намагався вирішити, що йому робити, він побачив, як Ліна відштовхнулася від дороги.
Він відкинув свої вагання.
Багряне волосся Ліни швидко віддалялося, коли вона бігла ― а точніше, стрибала.
Залишивши Наоцуґу, який був повністю заціпенілий і розгублений, Тацуя використав таке саме заклинання контролю гравітації, як і Ліна, щоб наздогнати її.
***
— Це майор Сіріус ― вона встановила контакт з ціллю!
— Є якась відповідь?
— Ні, мем!
Таємний командний центр, створений у японському відділенні фіктивної корпорації військових сил СШПА, впав у стан, близький до паніки.
З самого початку їм довелося змінити плани захоплення, але цього було недостатньо, щоб змусити Вірджинію Баланс тремтіти від страху.
Насправді, вона навіть передбачила втручання озброєного персоналу, який, як вважалося, був агентом японської армії.
Причина була в іншому.
Ліна, яка залишила свою позицію на власний розсуд, спричинила хаос.
Командир «Зірок», Сіріус, мав право діяти самостійно, тому Вірджинія не могла назвати це порушенням військової дисципліни. Але на той момент тривала операція, що базувалася на командній роботі. Те, що це було технічно дозволено, не означало, що майор могла робити все, що заманеться.
І саме Баланс сказала Ліні, щоб вона вирішувала сама, як використовувати «Бріонак», але те, що вона зробила це посеред трафіку, було абсолютно несподіваним.
— Ціль почала переслідувати майора Сіріуса.
Нова звістка дещо розрядила атмосферу в командному центрі.
Думки про повернення «Зоряного пилу» разом з іншими очисними роботами швидко перетворилися на головний біль. Але наразі план повернувся на свою початкову колію ― принаймні, так вважали всі, крім полковника Баланс.
“Тре було ретельніше продумати умови завершення операції…”
— Викличте транспортний засіб.
Вона віддала наказ оператору рівним голосом, приховуючи роздратування, яке відчувала всередині.
***
Здавалося, ніби світло заполонило кожен куточок міста, але були місця, де воно раптово зникало.
Темні, порожні ділянки, створені містом Токіо, яке ніколи не спало.
Парк, до якого його заманили, був однією з таких прогалин між ліхтарями.
Насправді це місце більше нагадувало пустир, ніж парк. Живопліт, що оточував його, був доглянутий, але там не було лавок, а тим більше дитячих ігрових майданчиків. І там було встановлено лише кілька ліхтарів. Ймовірно, це була громадська власність, яка під час війни була відведена під порожнє місце для ліквідації наслідків катастроф, але, швидше за все, її занедбали під час процесу реконструкції.
Золоте волосся Ліни сяяло під рідкісним світлом ліхтарів.
Темрява нависала над нею, наче кришка. Ця ніч була хмарною, місяця і зірок не було видно, але Тацуя одразу зрозумів, що це не все.
Тут діяло оптичне заклинання, яке заважало роботі камер на супутниках спостереження та стратосферних платформах.
Він опинився в оточенні ворога. Він знав, що це пастка, коли стрибав туди, тому не був здивований і не панікував. Натомість, несподіваним для нього було те, що крім магії приховування не було жодних слідів активної магії.
“Уникнення перешкод між заклинаннями, значить…”
Це означало, що магія, яку намагалася використовувати Ліна, була неймовірно просунутою навіть для неї ― настільки потужною, що її союзники вирішили, що ефективніше буде залишити її атакувати самостійно, ніж діяти групою.
Вона скасувала маскування, мабуть, щоб зосередитися на цьому заклинанні.
“І знову «Важкий металевий сплеск».”
— Тацуя.
Коли його переконання про те, які карти вона тримає в руці, зміцніло, Ліна заговорила.
— Я не думала, що тебе це так хвилює, що ти аж прийшов.
— Якщо ти будеш постійно літати навколо, це буде дратувати.
Почувши його зневажливу байдужу відповідь, Ліна холодно посміхнулася.
— Ти дуже впевнений у собі. Але цього разу твоя гордість трохи зашкодила тобі.
Ліна підняла посох, який тримала біля себе, затиснувши його під пахвою, і направила його на Тацую.
— Тобі краще здатися. Я не знаю, як ти вимикаєш магію, але ти не зможеш впоратися з «Бріонаком».
Для Ліни ця фраза була не більше ніж простою рекомендацією здатися.
“«Брі‑о‑нак»… Вона так сказала. Тож не «Бу‑р‑нак»?”
Але в голові Тацуї підказка в її словах склала пазл майже до кінця.
Імена завжди щось означали, а назва зброї зазвичай вказувала на деякі її властивості.
Поглинений спостереженнями та своїми думками, Тацуя забув відповісти Ліні.
Вона сприйняла це як відмову.
Він не міг критикувати її за поспішність. Можливо, він забув відповісти випадково, але мовчання на прохання здатися зазвичай означало відмову.
Ліна схопила один бік поперечини, що стирчала горизонтально з посоха.
Це, мабуть, було руків'ям, тому що…
Двошарова спіраль псіонного світла пробігала через дві третини нижньої частини «Бріонака», через тонкий стовбур довжиною вісімдесят сантиметрів, а потім, у товщі верхньої третини посоха, магічна програма миттєво сформувалася всередині сорокасантиметрової трубки на кінці руків'я. Виявивши це, Тацуя спробував активувати «Програмне розсію…
Але зрозумів, що в нього немає часу.
Кінчик посоха заблищав.
Щільний промінь світла вистрілив у праву руку Тацуї.
Він лише зачепив його, але рука від ліктя і нижче обвуглилася і відлетіла.
Його тіло покрутилося від удару.
Він піддався імпульсу і скористався ним, щоб перестрибнути через живопліт за спиною.
Ліна відпустила ручку, а потім виставила «Бріонак» як довгий меч і кинулася вперед.
Вона скоротила відстань, потім націлилася на живопліт, за яким ховався Тацуя, і змахнула горизонтально.
Сире дерево миттєво спалахнуло і розлетілося на друзки, але було пошкоджено лише чагарники в живоплоті.
Плазма не досягла людини, яка ховалася за ним.
Тримаючись за праве плече і ховаючи праву половину тіла за спиною, Тацуя, який тепер стояв на колінах, дивився, як світловий плазмовий меч зник, наче ілюзія.
— «Бріонак»… Те, що пронизує. Одна із зброї кельтського бога світла Луга. Цим іменем ти хочеш сказати, що відтворила міфічну зброю? — замислився Тацуя, все ще стоячи на колінах, коли Ліна підійшла до нього.
У його голосі не було болю. Ліна припустила, що це через його високий больовий поріг, що не є рідкістю серед унікальних солдатів, яких навчали методам протидії допитам.
— Ти про це турбуєшся? Ти ж розумієш, що зараз стоїш на межі життя і смерті.
Усередині посоха миттєво активувалася інша магічна програма.
Заклинання, яке розбивало щільно зв'язані кластери металевих частинок на високоенергетичну плазму.
Подія ― високоенергетична плазма, створена заклинанням ― змінювала свою форму відповідно до волі Ліни, перебуваючи всередині контейнера.
З електрикою і розпеченим лезом прямо перед носом, останній шматочок склався в голові Тацуї.
— Так, імена можуть бути важливими. Люди люблять імена, які щось означають. Різні легенди кажуть, що «Бріонак» був списом, який міг створювати блискавку, щоб пробити свої цілі, або що це був спис, який міг літати самостійно, або що це була куля, зроблена зі світла. Я впевнений, що ключ до розгадки лежить у слові «самостійно».
— «Бріонак», легендарний предмет, створений за зразком міфологічної зброї.
— Подумати тільки, ти застосувала теорію ВПС на практиці… Не варто було очікувати чогось меншого від технологічної потужності СШПА.
До цього моменту Ліна слухала Тацую без особливого інтересу, але коли він згадав термін ВПС, її очі розширилися, а вираз обличчя застиг.
— …Звідки ти знаєш про теорію ВПС?
Побачивши її вираз обличчя, він сам здивувався.
— Це так дивно? Теорія ВПС спочатку була гіпотезою, висунутою в рамках спільних досліджень Японії та СШПА.
— Вони надсекретні! І, як відомо, всі вони були скасовані!
— Але насправді це не так. Та священна імітація в твоїх руках є досить переконливим доказом цього, чи не так?
Тацуя дивився на «Бріонак».
— ВПС ― вільний післявиконувальний стан, англійською FAE ― Free After Execution, — сказав він, глибоко зворушений. — Японською мовою це називалося теорією змінних подій після розряду, але термін «вільний післявиконувальний стан» краще описує суть цього явища. Події, що виникають у результаті магічних змін, ― це події, які взагалі не повинні були бути частиною світу. Тому обмеження, встановлені законами природи, є менш суворими безпосередньо після зміни. Можна також сказати, що існує надзвичайно коротка часова затримка, перш ніж закони природи почнуть діяти після того як відбудеться магічна подія.
Тацуя дав пояснення у невиправдано повчальному тоні, створивши дивне затишшя посеред їхнього смертельного поєдинку.
— Теорія ВПС висуває кілька гіпотез щодо магічно створеної плазми. Хоча вона повинна розсіюватися абсолютно випадково, їй легко надати напрямок руху. І незважаючи на її початкову швидкість охолодження, повернути її з нагрітого стану до нормальної температури можна за будь‑який довільний проміжок часу. Якщо придушити її характеристики розсіювання, то можна навіть зберегти її в певній формі. Ось так.
Ліна, втративши можливість перервати довгу промову Тацуї, просто тримала зброю в руках.
— Але затримка, коли фізичні закони, передбачені теорією ВПС, починають діяти, становить менше миті. Вважалося неможливим, щоб маг міг додати більше визначень для події, яку він створив, за такий короткий час після запуску заклинання.
Тоді Тацуя зробив вираз обличчя, ніби він щойно знизав плечима.
— І на те є вагома причина. Людині неможливо визначити подію, що триває менше ніж мілісекунду.
А потім на його обличчі з'явилося щире, чесне захоплення.
— І подумати тільки… Ти подовжила час, необхідний для застосування законів природи, виконавши заклинання в обмеженому бар'єрному контейнері, який блокував вплив фізичних законів світу на нього.
Для Тацуї, юнака, який мріяв присвятити себе науці, це було проявом природних емоцій.
— Я щиро тобі заздрю. Знімаю перед тобою капелюха. Той, хто створив цей «Бріонак», ― справжній геній.
— Тацуя! — раптом викрикнула Ліна, перервавши його. Вона схопила «Бріонак», плазмове лезо якого зникло, а потім знову навела його, щоб вистрілити.
З її голосу було чутно, що вона змушувала себе набратися духу і змушувала себе битися.
— Я повторюю. Здавайся! З однією рукою тобі не поможуть твої бойові мистецтва. У тебе немає шансів на перемогу!
Почувши крик Ліни, Тацуя холодно посміхнувся. Ця посмішка була ще більш нелюдською, ніж та, яку Ліна подарувала йому раніше, ― достатньою, щоб остудити її до кісток.
— Що ви будете робити зі мною як з полоненим?
Але, на відміну від його виразу обличчя, в його голосі не було холодності.
— Експерименти на людях?
Насправді це було більше схоже на те, що він ніжно оповивав її, м'яко викриваючи її злі вчинки.
— Як ви зробили з ними?
Це звучало як шепіт демона.
Попри свою неначитаність, Ліна була достатньо розумною, щоб зрозуміти, що «з ними» стосувалося «Зоряного пилу». Нервозність і шок змусили кров відійти від її обличчя.
— Це не треба навіть казати, але… я відмовляюся бути вашою піддослідною свинею.
— Тоді я просто відріжу тобі всі кінцівки і потягну за собою!
Кінчик «Бріонака» був спрямований на ногу Тацуї, що стояв на колінах, з надзвичайно близької відстані.
Тоді Тацуя встромив свій пістолетний ПАВ, «Срібний ріг» модифікований як «Тризуб», в кінець його дула.
Своєю правою рукою, що була спалена.
— Твоя рука?! — вигукнула Ліна.
Її крик затримав її, і вона не встигла активувати заклинання.
Але Тацуя вже сформував своє.
Він націлив ствол пістолета ― механізм наведення ― ПАВ, який він засунув у обмежений контейнер.
Потім, всередині відтвореної міфологічної зброї, наповненої силою найсильнішого мага СШПА, активувалося його заклинання «Туманне розсіювання».
Металеві зерна, які тепер перетворилися на газ нормальної температури, вирвалися із сопла «Бріонака».
Тиск газу змусив «Тризуб» вилетіти з правої руки Тацуї.
Але більше постраждала Ліна.
Її міцний хват обернувся проти неї.
Несподівана віддача відкинула Ліну і «Бріонак» назад.
Удар об землю струсонув броню «Інформаційного підсилення», що покривала її.
Не дочекавшись відновлення «Тризуба», Тацуя активував «Регенерацію».
Структурна інформація ПАВу та його координатна інформація відносно його тіла повернулися, і «Тризуб» повернувся до його руки у відремонтованому стані.
Він вистрілив шість разів «Демонтажем», знівелювавши магічний захист Ліни та пробивши кожну з її кінцівок.
Постріли пробили невеликі отвори розміром з голку в її руках і стегнах.
Не встигнувши висловити свою агонію криком, від болю вона втратила свідомість.
Біла пелена поглинула розум Ліни.
***
— …Ліна.
Закінчивши певну справу, Тацуя повернувся до Ліни, подивився на її безсиле, непритомне тіло, що лежало на землі, і промовив, знаючи, що вона його не почує:
— Тобі краще якнайшвидше звільнитися з армії.
Її наївність врятувала його в попередній битві.
Судячи лише з їхньої бойової сили, Тацуя мав би пережити важчі часи.
Після того, як його рука перетворилася на попіл, він скасував своє «Програмне розсіювання». Причиною було те, що він хотів уникнути ще більших пошкоджень, коли плазма розсіється після руйнування структурної інформації, що утримує промінь. Якби вона знизила ступінь конвергенції першого пострілу і вистрілила плазмою так, щоб вона розсіялася з самого початку, то спалила б не тільки його руку. Половина тіла Тацуї зникла б, і він втратив би свободу рухів. Звичайно, він все одно міг би миттєво повернути своє фізичне тіло до попереднього стану, але не зміг би використати свій виграшний хід ― трюк з правою рукою, щоб здійснити раптову атаку.
Що стосується того, що Ліна могла зробити з самого початку, то вона не мала додавати зайвого процесу створення «траєкторії», щоб обмежити побічні збитки, коли вона зробила свій перший постріл. Ударна хвиля, створена вздовж траєкторії пострілу, безумовно, завдала б достатньої шкоди, щоб заблокувати контратаку Тацуї.
А коли вона раніше скосила живопліт, вона не мала намагатися не завдати йому шкоди. Це було основне правило бою ― щоб позбавити ворога можливості чинити опір, треба було продовжувати завдавати шкоди.
Вона також не мала потреби слухати його довгу розповідь про теорію ВПС. В неї не було жодної причини відчувати шок тільки тому, що він розкрив принцип дії секретної зброї.
Під час останньої атаки вона мала б відрегулювати потужність, щоб її дія обмежилася опіком шкіри, а не націлюватися на ногу. Вона втратила вирішальний час, коли змінила ціль «Бріонака». Справді фатальним було не вагання від подиву, що його права рука відновилася, а затримка від необхідності перемістити «Бріонак».
— Сіріус, командир «Зірок»… Я щиро не вважаю, що ти підходиш для цієї роботи, — знову промовив він до себе, піднімаючи її на руки.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub