Мія Йоцуба, старша дочка сім'ї Йоцуба, сиділа у своїй кімнаті, дивлячись на західне небо з кислим виразом на вродливому обличчі. Їй було дванадцять років. У квітні вона щойно пішла до середньої школи, але сумний вираз її обличчя не відповідав її віку.
Вона хвилювалася за свою зниклу сестру‑близнючку, Маю Йоцубу. Три дні тому вона їхала до Тайбею, щоб взяти участь в дитячій програмі обміну творців магії, яку організовував азійський філіал Міжнародної Магічної Асоціації, коли її викрали. Всім було зрозуміло, що це було насильницьке викрадення, а не викрадення з невідомих причин. Адже Куїчі Саеґуса, який поїхав до Тайбея з Маєю, отримав рвані рани на правій руці та лівій нозі, а також переломи кісток і настільки серйозну рану правого ока, що він втратив його.
Вона також хвилювалася за здоров'я Коїчі. Хай там як, Коїчі був хлопцем і нареченим її сестри. Але цілком природно, що вона набагато більше хвилювалася за Маю, яку викрали викрадачі, ніж за Коїчі, якому вдалося втекти від них, хоч і з серйозними пораненнями. І, чесно кажучи, вона відчувала більше гніву та образи на Коїчі, ніж тривоги. Через те, що він виявився безпорадним, коли сам приповз назад після того, як її сестру забрали.
Вона знала, що Коїчі не винен. Було б занадто жорстоко очікувати такого від хлопця лише чотирнадцяти років, і, судячи з ситуації, вона думала, що викрадачам була потрібна насамперед Мая. Фактично, можна сказати, що Коїчі був втягнутий у її викрадення і в результаті втратив за це око. Але Мія була ще недостатньо дорослою, щоб дозволити логіці взяти гору над емоціями. Вони все ще не знали, хто такі викрадачі, тож якщо вона не виплесне на когось свою злість, то збожеволіє.
Раптом вона відчула чиюсь появу в коридорі. Мія повернулася до дверей, перш ніж хтось постукав.
— Вибачте!
Покоївка, приставлена до Мії, озвалася з іншого боку, її голос був схвильованим. Вона чула голоси тривоги, голоси паніки по всьому маєтку протягом цих трьох днів, але цей голос ледь відрізнявся від інших – до нього було домішано щось схоже на надію.
— Заходьте, будь ласка.
Двері відчинилися за мить після того, як ці слова злетіли з її вуст. Проте прислуга, найнята головною родиною Йоцуба, ніколи б не зробила чогось настільки нечемного, як увірватися в її кімнату. Жінка зупинилася перед порогом і подивилася вниз. Але коли вона підняла очі, на її обличчі проступило нетерпіння, вона підбігла до Мії.
— Нам повідомили, що леді Маю повернули!
Як тільки Мія почула це, її розум затьмарився. Вона не пам'ятає, що робила після цього. Коли вона прийшла до тями, то підійшла до свого батька, Ґендзо Йоцуби, нинішнього глави сім'ї.
— Тату! Це правда, що Маю знайшли?!
У вітальні, яку вони використовували для конференцій для головних членів сім'ї, під пильними поглядами своїх дядьків, тіток і родичів такого ж віку, вона вимагала цього від батька.
— Це правда. Джюдзо щойно повідомив нам про це.
— Дядько Куроба?
Почувши це, її стурбований вираз обличчя розчинився в полегшенні. Куроба були родиною клану Йоцуба, відповідальною за розвідувальну діяльність. Джюдзо Куроба був головою сім'ї, а також молодшим зятем Ґензо. Якщо це були слова Джюдзо, то вони не залишали місця для сумнівів.
Але Мія швидко згадала причину свого гніву і знову накинулася на батька.
— Чому ти мені про це не сказав?!
— Я не розумію. Хіба я щойно не сказав тобі?
— Будь ласка, не бреши мені! Якщо Маю врятували сьогодні, то ми мали б знати злочинців щонайменше ще вчора! Чому ти мені цього не сказав?!
— Бо це б нічого не змінило.
— Що…?!
— Не було сенсу тобі казати. Чи ти могла б допомогти врятувати Маю?
— Я…
Мія розчаровано прикусила губу. Вона все ще була дитиною. Вона й сама це добре знала. Вона нічого не змогла б зробити, навіть якби їй сказали, де Маю утримують. Але все ж таки вона була членом сім'ї – хіба було б неправильно, якби вона хотіла, щоб він сказав їй, де її сестра? Такі нарікання крутилися в голові Мії.
— Я не сказав тобі, бо думав, що так буде краще.
Але з наступними словами батька її невдоволення було придушено темними хмарами під назвою зловісне передчуття.
— Але вже ні. Міє, мені треба, щоб ти була сильною.
Він намагався сказати їй щось погане. Щось сталося з Маєю. Тепер це вже не було передчуттям, це було переконання, і воно не давало їй спокою. Їй захотілося затулити вуха, але вона зробила так, як сказав батько, і зібралася з духом, чекаючи його наступних слів.
— Маю виявили в Цюаньчжоу.
— У Дахані…?
Дахан – країна, побудована після того, як південна половина Китаю стала незалежною, невдовзі після початку світової війни. Великий Азійський Альянс, який контролював північну половину китайського материка, а також Корейський півострів, окупував Цушіму на шість місяців два роки тому, і з того часу, навіть якщо Японія і Дахан не були союзниками, вони співпрацювали у військовому плані як спільні вороги ВАА.
— Її тримали у полоні в лабораторії філіалу інституту Куньлунь у Цюаньчжоу.
Обличчя Мії зблідло. Інститут Куньлунь був установою, що займалася розвитком даханських магів. Погані чутки про це місце не припинялися ніколи – зовсім інші чутки, ніж про четверту лабораторію, до якої все ще належали Йоцуба і яка все ще була фактично їхнім господарем. Ці чутки були з тих, що особливо нестерпно сприймалися жінками.
— Її рани важкі – її фізичні рани – але більше тривожать її душевні шрами…
Тон Ґендзо, який до цього моменту був зібраним, почав ламатися. До його слів домішуються звуки стискання зубів, ніби він стримує ридання. Злість була настільки сильною, що зуби стискалися непереборно, а смуток – настільки, що схлипування проривалися назовні. Це змусило Мію передбачити найгірше.
— Маю перетворили на піддослідну в інституті Куньлунь.
— Ні!
— Магічні експерименти на людях. Не тільки медичні тести, але й справжні…
— Я не хочу більше нічого чути!
Не мало значення, наскільки вона намагалася себе підготувати – вона не могла більше цього витримати. Було надто боляче слухати про те, що вони робили з її сестрою.
Вона звернула гострий, заплаканий погляд на батька. Потім вона раптом широко розплющила очі, і сльози одразу ж почали литися рікою.
Руки її батька були стиснуті так міцно, що з них текла кров.
Вона відвела погляд. Там стояв її дядько. В його очах, як полум'я, палав гнів. Вона подивилася в інший бік. Очі молодшого двоюрідного брата її батька палали полум'ям ненависті.
— Міє, це те, що тільки ти можеш зробити.
— …Так.
Мія зробила кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися. Всі були злі через її сестру. Це був крихітний порятунок для неї, і вона ледве втримала себе в руках.
— Її розум зараз вимкнений. Очі відкриті, але вона ні на кого не реагує. Вона не намагається нічого зробити сама – вона лише дозволяє їм заліковувати її рани.
Мія стиснула зуби. Це був єдиний спосіб запобігти крику, який міг би вирватися назовні.
— Міє, вкради її ментальні переживання за останні три дні, використовуючи свою магію.
Очі Мії широко розплющилися, і вона зробила дуже глибокий вдих.
— Я була б рада, якби могла.
Її голос був рівним, емоцій мало. Придушивши свої емоції, вона зрештою дала відповідь.
— Але моя магія – це втручання в ментальну структуру. Я втручаюся в структуру людського розуму – я не можу забрати спогади.
Її відповідь: що вона не має сили вкрасти спогади.
— Я не прошу тебе забирати її спогади. Якби ти це зробила, і вона коли‑небудь згадала б, що з нею сталося, я не знаю, чи змогла б вона залишатися здоровою. Це все одно, що тримати бомбу, не знаючи, коли вона вибухне.
Ґендзо розумів, що вона не може маніпулювати спогадами. Але він все одно наказував їй це зробити.
— Не кради її спогади – відокрем їх від її емоцій. Перетвори її емпіричну пам'ять на семантичну, щоб вона не могла пов'язати сирі емоції зі спогадами про те, що її використовували як піддослідну тварину.
Наказуючи їй вкрасти не спогади, а відчуття реалістичності, пов'язане з ними.
— Тату, я не можу зробити щось настільки точне. Навіть якби я могла перетворити всю її емпіричну пам'ять на семантичну, зробити це лише з її спогадами за останні три дні… Я не можу втручатися в самі спогади, тому я не можу цього зробити.
Мія відповіла, відвівши очі. З її проникливістю, яка була гострою, незважаючи на її роки, вона знала, наскільки дієвим буде наказ її батька. Саме тому вона відчувала розчарування в собі, у власному безсиллі.
— Тоді перетвори весь її досвід на знання.
— Що?!
Вона витріщилася на нього в цілковитій невірі. Але максимальна критика в очах доньки анітрохи не збентежила його.
— Міє, я розумію, що ти відчуваєш. Ми обоє відчуваємо жаль і провину за крадіжку її спогадів. Але такими темпами серце Маї буде зламане назавжди.
— …
— Мая прибуде сюди завтра. Міє, я хочу, щоб ти подивилася на неї, коли вона повернеться, а потім зробила свій вибір. До якого б висновку ти не прийшла, я візьму всю провину за це на себе.
Мія мовчки вклонилася і залишила батька.
*
Після того, як дочка пішла, Ґендзо обвів поглядом решту членів клану, що зібралися у вітальні.
Всі відповіли йому кивком.
— Ми опинилися проти головного магічного штабу Дахана. Ми всього лише продукт четвертої лабораторії, однієї з кількох лабораторій. Нас значно переважають.
Спочатку Ґендзо пояснив жахливо невигідні умови їхнього становища. Інститут Куньлунь був центром магічних досліджень материка ще до розколу між Північчю та Півднем. Через те, що інститут був розміщений у Дахані, ВАА втратила більшість своїх сучасних магічних ноу‑хау. Тому, незважаючи на критичну нестачу ресурсів у Дахані, вони все ще зберігали стійкість у боротьбі з ВАА. У певному сенсі, інститут Куньлунь був ядром військової сили Дахана.
— Але я не можу ігнорувати цей дикунський акт стосовно нас. Ми можемо бути зброєю, але ми не раби. І ми точно не худоба. Саме тому ми зробили цю лабораторію, яка і створила нас, надбанням нашої волі, — заявив Гензу, і всі присутні знову кивнули йому в знак згоди.
— Це особиста образа. Необхідна відплата для батька заплямованої доньки, щоб поквитатись. Але це ще не все. Я хочу показати нашу гордість як магів дурному народу, який вважає нас рабами і худобою.
— Лорде Ґендзо…
Той, хто відкрив рот, належав до найстаршого покоління присутніх – дядько Ґендзо.
— Я не вважаю цю трагедію трагедією однієї лише Маї. Весь рід Йоцуба був принижений, а наша гідність розтоптана.
— Кузене…
Наступною попросила дозволу виступити двоюрідна сестра Ґендзо, на десять років молодша за нього.
— У мене теж є донька. Я не можу думати про це як про чиюсь проблему. Вона ще навіть не пішла до школи, але коли я думаю про її майбутнє, я не можу не помічати такої кричущої трагедії.
— Ми – зброя. Ми – вбивці.
Пролунав голос із задніх сидінь.
— Може, для нас абсурдно говорити про людяність. Я не сумніваюся, що ті, кого ми вбили, сидять на дні пекла і сміються з нас за наш егоїзм. Але кого це, в біса, хвилює?!
Очі всіх присутніх наповнилися розумінням і згодою.
— Віддайте мені наказ, володарю! Дозвольте мені помститися за вашу дочку!
— Ану назад, дитино!
Цей голос пролунав поруч з Ґендзо.
— Хтось настільки недосвідчений, як ти, може здохнути як собака. Прошу, віддай наказ своєму дурному братові. Я покажу цим байстрюкам з материка що таке справжнє пекло.
— Лорде Ґендзо, ми всі відчуваємо те саме, що й ви.
— Смерть усім, хто причетний до викрадення Маї!
— Руїна материковим магам, пішакам її безчестя!
— Будь ласка, залиште японський уряд мені. Я прослідкую за тим, щоб усі, хто заговорить про дипломатію чи військову співпрацю, негайно замовкли.
Ґендзо глибоко вклонився всім присутнім.
А потім підняв обличчя догори і оголосив:
— Наш ворог – інститут Куньлунь і уряд Дахана. З усіма силами Йоцуба, що є в нашому розпорядженні, ми знищимо їх.
***
— Має? …Має?
Озвався до неї голос. Їй здалося, що вона не чула цього голосу дуже давно – але чомусь не відчула жодної ностальгії, пов'язаної з ним.
Вона розплющила очі. Перед нею стояла давно знайома їй лікарняна палата і обличчя сестри‑близнючки, яку вона знала відтоді, як себе пам'ятала.
— Міє… Це медпункт у четвертій лабораторії?
Перші слова, що пролунали з вуст Маї, водночас принесли їй полегшення і викликали бажання розплакатися.
— Так, Міє. Як почуваєшся? Голова не болить?
На це запитання старшої сестри Мая зробила сумнівний вираз обличчя.
— Ні… Голова не болить. Я повністю прокинулася, і моя пам'ять ясна.
При одному лише слові Маї – «пам'ять» – вираз обличчя Мії став жорсткішим.
Мая підняла голову, з розгубленим обличчям, на Мію, яка дивилася на неї переляканими очима.
— Міє, мене… мене зґвалтували.
Мія відвернулася від Маї, яка говорила відсторонено.
— І вони порпалися в моєму тілі. Вони все перемішали, навіть всередині мене. Жодна частина мого тіла не залишилася не заплямованою їхніми руками.
Мія опустила руки на коліна. Ніби не даючи можливості своєму тілу, готовому встати і втекти, втекти зі стільця, на якому вона сиділа.
— Я все це пам'ятаю. То чому ж я нічого не відчуваю? Все, про що я можу думати, – це те, як це жахливо або сумно, ніби я побачила фільм. Хоча це все сталося зі мною.
Мія не могла підняти на неї очей.
— Міє…
Але Мая не відводила погляду від сестри.
— Що ти зі мною зробила?
— …
— Міє?
— Я перетворила твої спогади.
Наче остаточно змирившись, Мія заговорила, опустивши голову.
— Існує багато різних способів, якими твій мозок зберігає пам'ять. Це не просто одна частина. Частина, яка пам'ятає досвід, і спогади, які перетворюються на знання про такі речі, як слова та образи, мають різні контейнери.
— Я навіть не можу собі цього уявити… Але якщо ти так кажеш, Міє, то я впевнена, що це правда.
Навіть у клані Йоцуба тільки Мія володіла цією магією втручання в ментальну структуру. Мія, яка могла змінювати ментальний склад людини, могла також і сприймати ментальний склад. Це було те, що вміла робити лише Мія, але було зрозуміло, що Мая це розуміла.
— Я не можу зазирнути всередину цих контейнерів. Я не знаю, які спогади в них знаходяться. Все, що я можу знати, це те, чи є спогад у контейнері досвідом чи знанням.
— …І?
На цьому етапі Мая слабо здогадувалася, що хотіла сказати сестра. Але вона дозволила Мії сказати це.
— Має, я не знала, що ти пережила. Але я знала і без магії, що твоє серце ось‑ось зламається остаточно. Тому я…
— Що ти зробила?
Мія затнулась, бо важко було знайти сили, щоб висловити це словами. Проте Мая хотіла, щоб сестра пояснила, що вона зробила, з її власних вуст.
— Я перетворила твій досвід на знання. Я переробила твої спогади… Я перетворила контейнер, що зберігав твій досвід, на контейнер, що зберігає твої спогади.
— Зрозуміло…
Це було все, що сказала Мая.
Вона не критикувала сестру.
Мія нервово почала підводити погляд і побачила, що Мая дивиться на протилежну стіну.
— Все, що стосується мене, тепер просто дані, так?
Слова дівчинки запали Мії в серце.
— Моє щастя, гнів, те, що мене веселило, те, що мене засмучувало, – все це дані…
І все ж Мія не могла дозволити собі втекти звідси.
— Ти маєш рацію – я не змогла б витримати спогадів про моє викрадення. У мене б серце не витримало.
— Має…
— Тому перш ніж спогади про мою ганьбу могли вбити мене, ти зробила це замість мене, так?
— ?!
Мія перевела подих.
Мая знову повернулася і подивилася на Мію.
— Що ж, так і сталося, чи не так? Людей формує їхній досвід. У мене було минуле «я», а тепер у мене є теперішнє «я».
Мія спробувала відвести очі. Але погляд сестри не давав їй цього зробити.
— Перетворити досвід на прості знання – це те саме, що перетворити минуле на дані. Все, що було в мені до сьогоднішнього дня, зникло, перетворилося на щось, що не є мною, правда ж?
Очі Маї встромилися глибоко в серце Мії.
— Ти вбила ту, ким я була до сьогодні, хіба ні?
Мія підвелася зі стільця. Вона розвернулася на п'ятах і побігла до дверей так швидко, як тільки могли нести її ноги.
Вона втекла від Маї.
Без можливості вибачитися.
Без можливості отримати подяку.
Без можливості навіть розділити сльози.
…У них більше ніколи не буде шансу відновити зв'язок між собою, який розірвався цього дня.
***
Шість місяців потому: кошмарні дні інституту Куньлунь та уряду Дахана продовжувалися.
Певна лабораторія була знищена, всі її співробітники та прикріплені до неї маги зникли за одну ніч.
На базі, де перебувала армія, люди почали раптово вбивати один одного, а останній з них пустив собі кулю в голову.
Будівлі, які займали урядові військові / урядові установи, були розбомблені реактивними винищувачами з їхніх же сил і зруйновані. Ніхто не вижив.
Усі, хто перебував у деяких дослідницьких установах, загинули, задихнувшись від нестачі кисню. В одному випадку всі були зарізані перш ніж хтось помітив це. Цей інцидент стався в секретному кабінеті, яким користувалися урядовці, і в той день так сталося, що там зібралося багато важливих фігур уряду Дахана.
Вони не мали жодної зачіпки щодо злочинця. У деяких випадках, коли вони займалися розслідуванням підозрюваних, слідчі зникали, навіть не залишаючи після себе трупів. Їхні останки, без винятку, зникали.
Це був справді кошмар.
І рівно через пів року після того, як сталася перша подібна загадка, кошмар нарешті показав своє обличчя.
З розгромленими філіалами та місцевими представництвами, єдине, що залишилося – це штаб‑квартира інституту Куньлунь. Три маги напали на фортецю, яку захищали маги Дахана.
Лише троє. На відміну від них, магів, що перебували в інституті Куньлунь, було триста. Колись магічний полк Дахана налічував три тисячі осіб, але через смерті та дезертирство він скоротився до однієї десятої.
— Мене звати Ґендзо Йоцуба.
Чоловік середнього віку, який в одну мить порубав магів, що охороняли головні ворота, назвав своє ім'я японською мовою.
Вчені та маги, що зібралися в штаб‑квартирі, а також впливові особи, які евакуювалися сюди, дивилися на Ґендзо на екрані.
— Щоб вгамувати кривду, ви всі помрете. Це помста за мою доньку, майбутнє якої ви вкрали.
Так заявив Ґендзо, розмахуючи ножем горизонтально в бік камери.
Усі п'ятсот людей, що дивилися на екран, враз схопилися за шиї. У них виникла ілюзія, що їм відрізають голови, а коли вони побачили, що голови все ще прикріплені, то зітхнули з полегшенням. Зі спокійним серцем вони повернулися до екрана і побачили, що він порожній.
*
Темою досліджень четвертої лабораторії, яка породила клан Йоцуба, було «дарування та вдосконалення магічних здібностей за допомогою ментальної реконструкції, використовуючи магію ментального втручання». Для цього в четвертій лабораторії спочатку зібрали людей з унікальними здібностями до ментального втручання. Якщо одні з них були справжніми людьми, здатними змінювати цілі особистості, то інші були схожі на вуличних фокусників, які не вміли робити нічого, окрім як показувати фантомні ілюзії. Вони зміцнювали розум тих, хто володів здібностями до ментального втручання, відсіювали їх і безпосередньо реконструювали області магічних обчислень магів, які стали стихіями, що володіють цими здібностями. Це був процес розвитку магів, прийнятий на озброєння четвертою лабораторією.
Йоцуба, народжені в результаті цього, обов'язково включали в себе два типи магів. Перші – це ті, чиї здібності до ментального втручання були посилені ще при народженні. Другий – ті, що народжувалися з потужними, спотвореними областями магічного обчислення. Ці два типи стояли пліч‑о‑пліч, змішуючись, і утворили сім'ю Йоцуба. Навіть у прямо пов'язаних між собою членах родини ці дві властивості проявлялися випадковим чином. Наприклад, Мія в значній мірі успадкувала характеристики першого типу, будучи здатною контролювати магію ментального втручання, яка була притаманна лише їй. Натомість Мая була типовим прикладом другої, яка в обмін на відсутність здібностей до ментального втручання народилася з надзвичайно нестандартною магією.
Зараз троє нападників на інститут Куньлунь були користувачами сильної, унікальної магії ментального втручання.
Один з них володів магією, яка могла іммобілізувати свідомість людини. Його магія, використовуючи п'ять чуттів як середовище для усвідомлення, могла імплантувати фіксоване уявлення про те, що певний стан підтримується. Ефект тривав дев'ять хвилин. Наприклад, скажімо, хтось бачив, як він десь ховався. Неважливо, чи це було фізично, чи на відео, чи це була одна людина, чи тисяча. Він використовував їхню візуальну інформацію про те, що вони бачили його як медіума, щоб накласти на них свою магію, і протягом дев'яти хвилин вони ні на мить не сумнівалися, що він вийшов з‑за укриття. Навіть якщо він вийде з тіні та повільно пройде перед ними, кожен, хто потрапив у пастку його заклинання, продовжуватиме думати, що він ховається там. Навіть якби пролунав гучний сигнал тривоги, вони б ніколи не пов'язали цей звук з ним.
Іншим був користувач магії, який міг домінувати над чиєюсь силою волі. Це тривало максимум одну хвилину, воно могло впливати на сімох людей і мало ефективну зону дії до двадцяти метрів. Хоча він мав обмеження – не діяв проти тих, хто володів силою магічного втручання, кращою за його, і він не міг наказати їм заподіяти собі шкоду, як тільки людина потрапляла під дію заклинання, вона вже ніколи не могла не підкоритися його командам. Оскільки команди надсилалися у вигляді думок за допомогою псіонних хвиль, вони могли проходити навіть крізь товсті стіни, а мовні бар'єри не становили жодної проблеми. Заклинання тривало від кількох секунд до хвилини. Про це заклинання, яке, безсумнівно, могло змусити когось виконати наказ, повідомлялося у двох інших випадках за межами Японії, і називалося воно «Єдиний наказ».
З цими двома заклинаннями разом, загарбники легко змогли увірватися у внутрішні приміщення лабораторії, схожої на фортецю. Вони навмисно дали себе зловити камерам спостереження, але одразу ж вдали, що тікають. Це змусило всіх думати, що двоє з трьох загарбників, окрім Ґендзо, все ще перебувають ззовні. Потім вони передавали охороні через двері «Єдиний наказ», щоб та відчинила двері. Звичайно, щойно двері відчинялися, охоронці вже не були потрібні. Завдяки послідовності навіювань та зачистки, вони за дев'ять хвилин прибули до місця призначення – диспетчерської служби безпеки.
Пара одразу ж приступила до роботи. Маючи талант до потужної магії ментального втручання, вони мали лише середню магічну силу, коли справа доходила до типової магії для втручання у фізичні явища. Якби дев'ятихвилинне заклинання закінчилося і маги, що охороняли лабораторію, увірвалися б всередину, вони були б у значній меншості й напевно були б знищені. Діючи за книгою, яка була записана безпосередньо в їхніх мізках – точніше, дані були надіслані безпосередньо в їхній мозок за допомогою електричних сигналів, і вони були налаштовані так, що могли звертатися до цих даних у будь‑який час за допомогою електричних імпульсів – вони вимкнули всі системи безпеки лабораторії.
Вони зробили це дуже вчасно. Не минуло й кількох секунд після того, як вони закінчили свою роботу, як на них напали понад десять даханських магів, усі з однаковими тьмяно сяючими металевими кільцями на головах. Відбулася інтенсивна перестрілка, яка тривала лише кілька хвилин, а потім зал управління був виведений з ладу шаленою хвилею жару і вибухів.
*
Ґендзо зрозумів, що його товариші підірвали себе після того, як перетнули дві перегородки, що залишилися відчиненими після відключення систем безпеки. Це було самоспалення за допомогою умовного активаційного заклинання, заздалегідь вкарбованого в їхні тіла, щоб вони не залишили жодних доказів і не залишили жодних генетичних зразків. Магічне чуття підказало йому, що заклинання спрацювало.
“…Пробачте.”
Він подумки вибачився перед ними коротким одним словом. Як він сам ясно дав зрозуміти, ця битва почалася з його особистої образи. Але члени клану пішли з ним за власним бажанням. Можливо, вибачаючись перед жертвами, він насміхався над їхньою рішучістю – але навіть знаючи це, він не міг не відчувати жалю до своїх товаришів, які пішли перед ним.
Кількість загиблих у клані Йоцуба в цій битві склала двадцять дев'ять людей. Це була половина бойових магів Йоцуба. Проте ворожих загиблих, включно з магами, було три тисячі п'ятсот. Воно того не варте, думав Ґендзо. Маги Йоцуба не були настільки дешевими, щоб навіть смерть у 120 разів більшої кількості ворогів принесла їм хоч якийсь зиск. Ґендзо вирішив, що має сам збалансувати рахунок.
А в цей час, як він і планував, його тіло продовжувало рухатися. Директор інституту Куньлунь – він був сьогоднішньою мішенню. Він все біг і біг до центру лабораторій, пробираючись коридорами, де вже не було чутно, як відключилися системи безпеки. Всі, хто стояв на його шляху, як маги, так і не маги, загинули від одного помаху його клинка. Зазвичай області, що розраховують магію, не можна було відчути свідомо, але Ґендзо відчував, що його тіло перегрівається, досягаючи своєї межі. Якщо він продовжить, його розум згорить. Але він не міг тут зупинитися.
Дійшовши до останніх дверей, він не зупинився, а побіг далі.
Присутність магії розросталася в кімнаті.
Усередині, ймовірно, було четверо, які конкурували з ним у магічних здібностях: головний директор та його спільники при владі. Стоячи перед справжніми ворогами, яких шукав Ґендзо, їхні охоронці намагалися обрушити свою магію на нього.
Але їхні заклинання не завершилися.
Заклинання Ґендзо було швидшим.
Майстерність чотирьох магів і Ґендзо була приблизно рівною. Проте, незважаючи на це, Ґендзо був на один, якщо не на два кроки попереду них – адже його заклинання вже було активоване.
Ґендзо тримав свій ніж горизонтально. Наступним очікуваним рухом був різкий змах, що розсікав горизонталь. Перш ніж клинок замахнувся, четверо ворожих магів впали, з їхніх ший хлинула кров.
Заклинання Ґендзо: «Безжальний жнець». Це було заклинання ментального втручання, яке викликало певний образ у свідомості противника. Цим образом була смерть. Заклинання, яке застосовувало сильне навіювання, зображуючи символ цього образу противнику, якому він вже надав образ смерті. Він міг просто показати початковий образ однобоко; будь‑який варіант був прекрасним. Не мало значення, чи це було пряме, чи непряме навіювання – ні відстань, ні час не були перешкодою. Поки противник просто тримав цей образ у своїй свідомості, він посилював його в сотні разів і перетворював на навіювання, яке зачіпало навіть плоть.
Оскільки навіювання було викликане їхніми власними спогадами, жодна форма захисту нічого не означала. Будь‑хто, хто протистояв Ґендзо, сам гинув, причому двічі. Однак, щоб активувати цю магію, «Безжального женця», необхідно було безпосередньо зустрітися з противником. Заклинання формувалося лише тоді, коли Ґендзо сприймав ворога, а ворог сприймав Ґендзо. Це було заклинання, яке проявляло ефект тільки після того, як він сам стрибнув у пащу смерті.
Не гаючи часу на те, щоб переконатися, що четверо магів померли, Ґендзо знову провів ножем горизонтально. Директор інституту Куньлунь, військовий директор даханьського уряду та інші даханьські політики, що тремтіли в кімнаті, впали на підлогу, а з їхніх ший потекла кров.
— Це розчаровує, — пробурмотів Ґендзо, дивлячись на місиво мертвих тіл, що валялося перед ним. Останні пів року вони повільно підбиралися ззовні. Він був упевнений, що вони достатньо налякали їх. Але те, що все закінчилося ось так, змусило його відчути, що треба було почекати, щоб убити їх, поки вони ще трохи помучаться.
А потім, раптом…
Відчувши запаморочення, він впав на коліно.
Голова боліла так, ніби ось‑ось розколеться.
“Ні…”
У своїй агонії Ґендзо зрозумів, що цей біль не був спричинений його фізичним тілом, а походив з його розуму. Він перейшов свою межу після багаторазового використання «Безжального женця».
Ґендзо зрозумів, що настав час йому померти.
“Я вже не зможу повернутися до Японії.”
Доказів не було. Ніхто ще не спостерігав об'єктивно за межами області магічних обчислень. Але Ґендзо знав це напевно. Він контролював образи смерті, і зараз він відчував себе ближче до неї, ніж будь‑коли раніше.
Він переніс свою вагу на тремтяче коліно і підвівся. У цій лабораторії все ще залишалося більше сотні основних дослідників і магів.
“Може, я візьму декого з них як плату за переправу через річку Сандзу?”
Ґендзо посміхнувся, вишкіривши зуби.
“Міє, Має… Пробачте мені.”
Сердечно вибачившись перед двома улюбленими доньками, яких він більше ніколи не побачить, він побіг на пошуки наступної здобичі.
*
Так закінчилася помста сім'ї Йоцуба. Після неї залишилася лише трагедія.
Мая Йоцуба через отримані поранення втратила репродуктивну здатність. Навіть регенеративна медицина, яка просунулася настільки, що створювала кінцівки для трансплантації, не змогла відновити втрачені репродуктивні функції.
Сім'я Йоцуба запропонувала сім'ї Саеґуса розірвати заручини Маї та Коїчі. Коїчі Саеґуса назавжди втратив праве око, а разом з ним і кохану. Зі свого боку, він міг би зробити собі нове око за допомогою технології клонування. Але він відмовився, сказавши, що не зможе жити далі неушкодженим, ніби нічого не сталося.
Після цього випадку Мія використовувала магію ментального втручання часто і надмірно, ніби караючи себе, і ще до того, як їй виповнилося двадцять років, її тіло стало руйнуватися. Вона провела десять років у лікарнях і поза ними, одужуючи.
Йоцуба вирішили приставити до всіх членів клану з особливо великими магічними здібностями ексклюзивних тілоохоронців, щоб не допустити повторення трагедії, яка спіткала Маю. Замість того, щоб наймати тимчасових охоронців за гроші, вони створили хранителів – істот, які все життя служитимуть тілоохоронцями, ризикуючи собою заради цього обов'язку.
Тридцять загинуло з боку Йоцуба під час їхньої тіньової битви з Даханом. Вони втратили половину своїх бойових сил, а також свого лідера.
З іншого боку, загинуло близько чотирьох тисяч даханців. Всього за тридцять жертв клан Йоцуба вбив чотири тисячі міністрів, вищих урядовців, офіцерів, магів і вчених. Вони знищили дослідження сучасної магії на материковому Китаї.
Через завдані збитки Дахан через рік внутрішньо розпався, і ВАА возз'єднала материковий Китай.
Закінчення конфлікту між Північчю та Півднем у Східній Азії було пов'язане із закінченням світових воєн, що охопили північну півкулю.
Велика війна закінчилася.
І ті, хто знав правду про руйнування Дахану, тепер боялися клан Йоцуба як «Недоторканних».
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub