Головний будинок сім’ї Йоцуба
Вітальня
Традиційна резиденція, стилізована під велике самурайське житло – таке враження справляв головний будинок Йоцуби, якщо дивитися на нього з боку воріт.
Порівняно зі звичайними будинками, він, безумовно, був великим. Можна навіть сказати, що це був маєток. Але для тих, хто бачив величезні маєтки Саеґус та Ічіджьо, він мав напрочуд простий і затишний вигляд.
Йоцуба вважали розмір своєї резиденції дрібницею і не переймалися ним. Це був дуже потайливий клан, тому вони ніколи не приймали багато сторонніх гостей. Можливо, вони вважали, що наявність величезного маєтку, який треба доглядати, буде не більше, ніж перешкодою.
Міюкі, думаючи про цей будинок і про Йоцубу так, ніби вона була зовсім чужою, хоча це був дім, у якому народилася її мати, пройшла повз гнітючі на вигляд ворота разом зі своїм братом.
Минув тиждень від того дня – дня, який наступні покоління знатимуть як Обпалений Гелловін.
Цього гірського села навіть не було на карті. Брат і сестра приїхали сюди на запрошення – насправді обов'язковий виклик – від своєї тітки.
Їх провели до вітальні та попросили зачекати там. Широке приміщення було більш сучасним, ніж здавалося ззовні; замість меншої, більш приватної приймальні, їх відправили до більшої кімнати маєтку, яку вони називали залою для аудієнцій. В акті зазначалося, що тітка покликала їх сюди не з особистої справи, а як голова сім'ї Йоцуба. Однак вони знали про це ще до того, як прийшли.
“Все одно”, — подумала Міюкі. Тітка не кликала їх обох сюди вже три роки. Вона завжди знаходила той чи інший привід, щоб зустрітися особисто лише з Міюкі – за винятком великих подій, на які збиралася вся велика родина, таких як весілля чи похорон. Хоча вона зазвичай приходила на них зі своїм братом, але ось уже три роки, як тітка не бачила його обличчя зблизька.
Однак Міюкі не могла визначитися, добре це чи погано.
— Не хвилюйся. Ми вже не ті, що були три роки тому.
Її занепокоєння, мабуть, відобразилося на її обличчі. Вона кинула погляд на Тацую, на що той підбадьорливо кивнув.
…Адже він стояв поруч із диваном, на якому сиділа Міюкі.
Він теж стояв тут три роки тому. Прямо за нею.
— Так… так і є.
Тацуя, мабуть, мав на увазі те, наскільки різнилися їхні здібності. Що було правдою – вони обоє стали настільки сильнішими, що їх не можна було порівняти з їхніми минулими здібностями. Зокрема, Тацуя досягнув рівня сили, що конкурував з їхньою тіткою, яка була відома як Демониця Сходу та Королева ночі, і яку вважали найсильнішим магом у світі. Зважаючи на те, як їхня магія відповідала одна одній, він був би впевнений, що переможе в поєдинку сам на сам.
“Але за ці три роки змінилося дещо важливіше, ніж наші стосунки з тіткою”, — думала Міюкі.
Стосунки між Міюкі та її братом.
Почуття, які вона відчувала до нього.
Вона виправила позу, глибше занурившись у диван, згадуючи події трирічної давнини…
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub