Третя старша школа при Національному магічному університеті була розташована на околиці міста Канадзава, в префектурі Ішікава. Однак адміністративна система Ішікави зазнала змін, і тепер технічно це був великий адміністративний округ. Через це точніше було б сказати «колишня префектура Ішікава», але всі, включно зі ЗМІ, називали її старою префектурною назвою. Вони звикли до неї – з тієї ж причини, з якої науковці вважали, що префектура не взяла назву Каґахан чи Ното‑но‑Куні. Люди просто звикли називати її Ішікавою.
Крім того…
У довідковій кімнаті Третьої школи, розташованої на околиці Канадзави в Ішікаві – Шінкуро Кічіджьоджі перервав друкування свого звіту і добряче потягнувся. Однак йому заважав пристрій нейроінтерфейсу, тож він зняв його і відкинувся на спинку крісла, щоб ще раз потягнутися.
Він сидів у такому положенні довше, ніж думав. З хрускотом суглобів пронизав легкий біль, і він здригнувся.
Замість того, щоб повернутися до написання, він подивився вбік. У довідковій кімнаті не було вікон, оскільки тут переглядалися надсекретні документи. Однак, щоб створити такий самий освіжаючий ефект, як і з вікнами, у кожній маленькій окремій кімнаті на стіні був відеодисплей, який нагадував вікно, але фонове зображення в кожному було різним. «Пейзаж», який він міг бачити з цього дисплея, показував бамбуковий ліс у горах, що колихався під вітром. Це була його улюблена картина.
Він був зайнятий підготовкою своєї презентації для конкурсу дисертацій – Всеяпонського магічного конкурсу Магічної асоціації старших шкіл – який мав відбутися наприкінці жовтня. Він був всесвітньо відомим дослідником магії, тож, хоча він був першокласником, його обрали представником Третьої школи для участі в цьому заході. Насправді він почав готуватися ще до початку літніх канікул. Однак тепер, коли Змагання дев'яти шкіл закінчилося, він відчув, що по‑справжньому занурився у підготовку.
І він знав причину: кинути виклик людині, з якою він познайомився на змаганнях, Тацуї Шібі.
До цьогорічних змагань Кічіджьоджі ніколи не відчував, що поступається комусь із ровесників, коли мова йшла про магічну теорію. Фактично, він не міг пригадати, коли востаннє відчував себе настільки відмінним від когось. Практичне використання магії – це одне, але в теорії магії він був упевнений, що в усьому світі, а не лише в цій країні, є лише жменька людей з інтелектом, що дорівнює його. Зрештою, він відкрив Кардинальний код.
І це, звичайно, було не через те, що у нього роздуте его. Навіть зараз у магічному світі щодня оголошували багато нових результатів досліджень, але відкриття такого масштабу, як Кардинальні коди, траплялися раз на рік, якщо взагалі траплялися. Ось наскільки рідкісними і важливими були досягнення Шінкуро Кічіджьоджі.
Але його впевненість була розбита вщент на цьогорічних Змаганнях дев'яти шкіл. Принаймні, йому так здавалося.
Теорія мала сенс лише тоді, коли її застосовували на практиці – точка зору, яка мала широку підтримку у спільноті дослідників магії. Люди сприймали це як здоровий глузд, як фундаментальне правило. Особливо в цій країні.
Кічіджьоджі ніколи не мав жодних сумнівів щодо цього. Єдина мета теорії магії полягала в тому, щоб дозволити людям краще використовувати магію. Без практики теорія не може існувати. Якби магія продовжувала розвиватися як академічний предмет, вона могла б одного дня перетворитися на суто теоретичну галузь, яка б прояснювала справжню сутність розуму. Але сучасна магія ще не була на цьому етапі.
Побачивши вміння цієї людини, першокласника Першої старшої школи Тацуї Шіби, він зрозумів, що програв у питанні застосування теорії на практиці. Він не мав жодних сумнівів, що його повністю перевершили – не тільки в інтелекті, не тільки в майстерності, а й у використанні обох у поєднанні.
Це безмежно розчаровувало Кічіджьоджі.
Впевненість у своєму інтелекті та майстерності була тим, що живило його. Він ніколи не зміг би подолати їх силою, але вони конче потребували його допомоги. Він не міг дозволити нікому забрати це у нього. Ось чому він пообіцяв собі помститися за поразку під час змагань на конкурсі дисертацій. Він вважав, що перемога над Першою школою і перше місце на цьому конкурсі – це найшвидший шлях до повернення впевненості в собі, і він не міг не вступити на цей шлях.
Тому він майже щодня після змагань проводив час у цій кімнаті, прагнучи сформувати презентацію.
Говорячи про те, що сталося після закінчення змагань…
Ічіджьо останнім часом поводиться трохи дивно.
Іноді, аж надто часто, щоб це можна було назвати «часом», Кічіджьоджі чув, як хтось про це говорив.
Він не заперечував. Масакі поводився дивно. Кічіджьоджі й сам так думав. Він також знав, що це точно не тільки їхня уява, бо знав причину.
“…Але я нічого не можу з цим вдіяти.”
Масакі не звинувачував його, не казав, що Кічіджьоджі був поганим другом. Він завжди страждав на хворобу, яку, за словами лікарів, неможливо було вилікувати, на яку не діяла терапія гарячими джерелами.
Кічіджьоджі знав про це. Хвороба, що турбувала Масакі Ічіджьо, була коханням.
*
— Міюкі Шіба.
Це було джерелом закоханості Масакі.
Неможливо було уявити, що майбутній глава сім'ї Ічіджьо матиме труднощі з коханням. Завдяки його здібностям, зовнішності та сім'ї, дівчата стікалися до нього без жодних зусиль з його боку. Не тому, що він був невинним, чистим серцем хлопцем, чи відстороненим від усіх, чи бабієм. Та все ж це була вона, тому він вважав, що Масакі може так перейматись його нерозкритими, односторонніми почуттями. Навіть Кічіджьоджі не міг збрехати і сказати, що його серце не починає калатати, коли він думає про неї.
Вона була неймовірно вродливою. Вона була настільки вродливою, що якби хтось сказав йому, що вона не реальна людина, а 3D модель, яка прийняла форму найзаповітнішого бажання всіх хлопців, що користуються надтехнологіями, він би повірив йому. Незважаючи на те, що йому не потрібна була фотографія, щоб чітко бачити її у своїй уяві, він не раз і не два починав думати про неї як про мрію або плід своїх фантазій.
Кічіджьоджі не відчував до неї романтичного кохання, і навіть він був доведений до такого стану. Те, що Масакі закохався в неї і став нехарактерно сором'язливим, було зрозуміло.
У випадку Кічіджьоджі вона була занадто високою квіткою, щоб він міг до неї дотягнутися, так би мовити. Натомість вона вселяла в нього благоговіння. Через це (ймовірно) йому не доводилося турбуватися про безнадійне, нерозділене кохання. На жаль, той факт, що Масакі насправді мав шанс досягти її рівня, робив його закоханість ще більш серйозною.
Ім'я Міюкі Шіба мало особливе значення для Кічіджьоджі, навіть поза коханням Масакі. Вона була молодшою сестрою Тацуї Шіби.
Сестра об'єкта його ворожості завоювала серце його друга.
Внутрішня робота серця самого Кічіджьоджі була складнішою, ніж він думав.
***
— Джордже!
Коли сонце було вже далеко на заході, а ворота зачинялися, Кічіджьоджі, виходячи зі школи, обернувся на голос, що пролунав ззаду.
— Масакі?
Йому не було потреби обертатися, щоб дізнатися, чий це був голос; він вимовив його ім'я, коли повертався.
— Ти йдеш додому, так? Тоді пройдемося додому разом.
— Так, якщо ти згоден.
Під «згоден» Кічіджьоджі мав на увазі «ніде не зупинятися»; він майже щодня повертався прямо до свого гуртожитку. Масакі, однак, любив зупинятися в інших місцях на зворотному шляху. Не всі вони були заради розваги ‑ хоча і це він робив часто. Як старший син Ічіджьо, він завжди був змушений бігати, виконуючи доручення та роботу.
— Ага, на сьогодні у мене нічого не заплановано, — запевнив він його. — О, Джордже. Ти маєш зайти. Пройшло багато часу.
— Га? Це якось так раптово. Я не створю проблем? — запитав Кічіджьоджі, демонструючи цілком розсудливу реакцію на несподівані ідеї свого друга.
Але Масакі весело розсміявся.
— Ти не мусиш поводитися як незнайомець. Решта членів моєї сім'ї любить, коли ти приходиш до нас.
— Правда? Ну добре, я прийду.
Кічіджьоджі жив сам; Масакі запрошував його чисто з доброти свого серця. Але у Кічіджьоджі була причина, через яку він не міг відмовитися від доброзичливості сім'ї Ічіджьо.
Та й взагалі, йому подобалося бувати в їхньому домі. Якщо Масакі йшов прямо додому, то Кічіджьоджі не хвилювався, що на заваді стануть обов'язки його друга. Він кивнув на запрошення без особливих вагань.
***
Будинок Масакі знаходився лише за тридцять хвилин ходьби від школи. Не те щоб дорога до школи займала тридцять хвилин, але саме тридцять хвилин треба було йти пішки.
Те, що Третя старша школа та резиденція Ічіджьо знаходилися в межах пішої досяжності одна від одної, було чистим збігом обставин. У цьому не було жодної прихованої причини, про яку іноді можна було почути, на кшталт того, що сім'я Ічіджьо заснувала Третю школу або що хтось із них був її директором. Зрештою, як і інші магічні школи, вона була створена як філіал Національного магічного університету. Де саме їх будувати, вирішували компетентні органи влади. Сім'я Ічіджьо, незважаючи на те, що належала до Десяти головних кланів, для громадськості була не більше, ніж цивільними особами, тож у них не було можливості вставити своє вагоме слово – вплив кланів не можна було використовувати у справах такого роду.
Масакі та Кічіджьоджі подолали тридцятихвилинний шлях додому за двадцять п'ять хвилин без особливого поспіху. Хоча сезон з найдовшими днями залишився позаду, ще не скоро сутінкове небо вкриється фіолетовим кольором. Кічіджьоджі відзначив про себе, що інші члени його сім'ї, швидше за все, ще не повернулися. Тому, коли хтось звернувся до нього з подвір'я, щойно він пройшов через хвіртку, він трохи здивувався.
— Га? О, ласкаво просимо, Шінкуро! — пролунало енергійне, високе сопрано, а точніше, просто дитячий голос.
— Привіт, Акане. Перепрошую за вторгнення, — усміхнувся Кічіджьоджі.
Це була Акане Ічіджьо, молодша сестра Масакі. Вона була в шостому класі в початковій школі, і у них з Масакі була ще одна сестра, ще молодша. Кічіджьоджі не дуже часто спілкувався з нею – вона була в третьому класі, – але Акане була прив'язана до нього ще змалечку. Вона завжди забігала до нього хоча б раз, коли він відвідував їхній дім, якщо вона була поруч. Він не знав, наскільки серйозно вона налаштована, але вона ясно дала зрозуміти, що в майбутньому погодиться стати його нареченою.
Почувши це вперше, Кічіджьоджі втретє за своє коротке життя розгубився. Зрештою, Акане була сестрою Масакі, і в майбутньому вона неодмінно мала стати красунею. Але вона освідчилася, коли навчалася лише в четвертому класі. Сам Кічіджьоджі був лише на другому році навчання в середній школі, і слово «шлюб» здавалося йому не дуже реальним. Тим не менш, він не ненавидів дівчинку, і коли він думав про свій борг перед Ічіджьо, це означало, що він не міг ставитися до неї ще холодніше. На той час він не мав жодного уявлення, як йому з нею поводитися.
За останній рік вона не підходила до нього, щоб так відверто освідчитися в коханні, але іноді згадувала про це. Кічіджьоджі це більше не бентежило, може тому, що вони неухильно засипали рів між собою, так би мовити, ставали ближчими одне до одного. Хоча сам він цього не усвідомлював.
Так чи інакше, Масакі не пробачив би йому будь‑якої поведінки, пов'язаної з лоліконом (тобто Масакі не дозволив би йому нічого спробувати, поки вона була ще дитиною), тож чи то рів наповнювався, чи то вода з‑під нього витікала, висновок доведеться перенести на майбутнє.
Вона, нібито, просто вийшла на подвір'я щось зробити по господарству, тож вони розійшлися. Проте Кічіджьоджі так і не пішов додому, поки його не запросили на вечерю, тож вони, мабуть, зустрінуться ще раз пізніше.
Власник помешкання і батько Масакі, Ґокі Ічіджьо, нинішній глава сім'ї Ічіджьо, ще не повернувся додому. У двадцяти восьми сім'ях, що потенційно могли стати частиною Десяти головних кланів, провідні маги кожної з них володіли великими активами, або як не надто відомі керівники, або як інвестори – і все це для того, щоб підтримувати необхідну особисту бойову силу. Були деякі публічно відомі місцеві діячі, які мали реальний контроль над ситуацією, будучи «акціонером акціонера акціонера акціонера…» у великих міжнародних корпораціях, але вплив сім'ї Ічіджьо не був настільки поширеним. Офіційним сімейним бізнесом Ічіджьо була компанія з видобутку ресурсів океанського дна, яка працювала в Японському морі. Кічіджьоджі знав, що якщо не станеться нічого надзвичайного, то Ґокі повернеться до вечері.
З іншого боку, мати Масакі була домогосподаркою та працювала цілими днями, але зараз її теж не було вдома. Напевно, вона пішла за покупками. У наш час товари повсякденного вжитку, включно з їжею, можна було замовити через інтернет‑магазини, але багато жінок, особливо домогосподарок, полюбляли особисто оглядати товари, перш ніж купувати їх. Тим не менше, вони не приносили їх додому після покупки. Замість цього вони замовляли доставку. Кічіджьоджі вважав, що це майже те саме, що купувати в інтернеті, але, може це просто його чоловічий погляд на це.
Між тим, будинок Ічіджьо був удесятеро більшим за середньостатистичний будинок для однієї сім'ї, але в сім'ї не було ні домашньої прислуги, ні покоївок, ні будь‑яких працівників. Для сімейних посиденьок і різних подій, на які запрошували гостей, пов'язаних з магами, вони обходилися тим, що запрошували людей з навколишніх готелів і ресторанів, з якими були в дружніх стосунках. Навіть за подвір'ям, яке потребувало професійного догляду, доглядав ландшафтний дизайнер, якого вони викликали через певні проміжки часу. На відміну від сімей Десяти головних кланів, таких як Саеґуса та Іцува, де було повно слуг, Ічіджьо воліли, щоб машини робили те, що вони могли. У всьому будинку була встановлена домашня автоматизація.
Сьогодні вони не планували якихось особливих гостей. Двоє старшокласників пройшли порожнім коридором, нікого не зустрічаючи, і прямували прямо до кімнати Масакі.
Кімната була в західному стилі – шість татамі, великі за традиційними мірками, або близько тридцяти квадратних метрів. Порівняно з загальноприйнятим розміром кімнати, вона була не дуже великою. Проте в сучасному стилі будівництва вищого класу ліжко і шафа могли бути складені в стіну, тож навіть тридцять квадратних метрів залишали їм достатньо місця.
Кічіджьоджі, добре знайомий з кімнатою свого друга і не бачачи потреби у стриманості, витягнув довгий тонкий стіл зі стіни, протилежної до тієї, в яку було складено ліжко, а потім сів на один зі стільців, що стояли в кімнаті.
У кімнаті Масакі був невеликий стаціонарний холодильник, і він дістав звідти дві чашки з охолодженими чайними сумішами. Він поставив одну перед Кічіджьоджі, а потім сів навпроти нього з іншою чашкою в руці.
— Як успіхи зі звітом, Джордже? — запитав Масакі, сідаючи на своє місце.
— Дякую, все добре, — відповів він зі скромною посмішкою, на його обличчі промайнула впевненість. — А як у тебе? Я чув, що ти з розуму сходиш від своєї роботи.
Окрім вищезгаданих чуток, Кічіджьоджі чув від інших, що Масакі зосередився на дуже важких тренуваннях після того, як змагання закінчилися. І він міг зрозуміти чому – так само, як і Кічіджьоджі відчував поразку від Тацуі Шіба в застосуванні та налагодженні ПАВу, Масакі, напевно, відчував великий жаль через свою поразку в коді моноліту, тому хотів очистити своє ім'я.
— Я до цього йду, — відповів Масакі на запитання Кічіджьоджі, яке він старанно намагався видати за невимушену розмову. — Так скоро результатів не буде.
Голос Масакі був веселішим, ніж очікував Кічіджьоджі – він не відчував жодної тривоги чи напруги.
— Певно ти маєш рацію, — легко відповів він, кивнувши з полегшенням.
***
Пролунав електронний сигнал, і за мить Масакі застогнав так, наче щойно виповз із ями.
— Джордже… час.
— Але вже майже все скінчилося. Хочеш витратити весь свій час напівдорозі? — запитав Кічіджьоджі, поглядаючи на монітори, що стояли один біля одного.
Масакі безпорадно кивнув.
Стратегія в реальному часі, в яку вони грали на екранах, зупинилася. Весь рух і зміни на зображенні міського району завмерли, наче час спинився, і Масакі переключився на вид з висоти пташиного польоту. Він захоплено втупився в монітор.
Кічіджьоджі хотілося посміхнутися – його друг, який страшенно не любив програвати, дуже хвилювався навіть під час таких ігор, як ця. Йому довелося свідомо стримувати свої губи, щоб вони не рухалися. Звісно, йому це не було потрібно; Масакі все ще не відривав очей від екрана, явно не в змозі відволіктися на щось інше.
І у випадку з цією грою, хоча вона була «подібною грою», вона аж ніяк не годилася для того, щоб її сприймали як «просто гру». Ця симуляція була написана відділом тактичних досліджень Військового клубу Магічного університету, і вона була неймовірно точною. Ще кілька оптимізацій в алгоритмі – і підрозділи Сил національної оборони для магів могли б використовувати її для імітації міських боїв у навчальних цілях.
— …Це було дійсно підступно, влаштувати мені засідку там. І замість магії ти використав мотузку…
Можливо, нарікання Масакі були лише його розмовою із самим собою, але Кічіджьоджі відповів йому миттєво.
— Місце, де я влаштував засідку, не є проблемою. Масакі, ти щойно побачив, як хтось використовував цю тактику: відволікти увагу ворога за допомогою магії, а потім напасти, не використовуючи жодної.
Він все ще говорив так, ніби це була звичайна розмова, але реакція Масакі була надзвичайною: його очі широко розплющилися і він стиснув зуби.
— Точно, він…
— Так. Тактика, якою він скористався в матчі проти Другої школи в коді моноліту для новачків.
Жодному з них не треба було уточнювати; «він», про якого говорив Масакі, і «він», про якого згадував Кічіджьоджі, були одним і тим же: першокласник Першої старшої школи – Тацуя Шіба.
Масакі кивнув, коли Кічіджьоджі відкрив меню гри і вибрав опцію паузи; він зрозумів, що увага його суперника більше не зосереджена на грі. Натиснувши «ТАК», він опустив екран перед собою, а потім знову подивився на свого друга, який теж закрив свій інформаційний термінал типу ноутбука.
Кічіджьоджі заговорив першим.
— Добре це чи погано, але я вважаю, що ти аж дуже сильно користуєшся простим підходом.
— Це ранить, — відповів Масакі з прикрою посмішкою і похитав головою.
— Я знаю, що ти, скоріш за все, не хочеш, щоб я тобі це казав, але я все одно хочу, щоб ти мене вислухав, — сказав Кічіджьоджі, його обличчя було трохи напруженим.
Посмішка на губах Масакі зникла.
— Я стараюсь не бути таким дріб'язковим. У чому справа?
— Так. Вибач, — сказав Кічіджьоджі, його напруженість послабилася, на відміну від Масакі. — Йти простим шляхом – це не так вже й погано. Він найліпше прокладений і найшвидше приведе тебе до місця призначення. Плюс, навіть якщо я скажу тобі почати використовувати більше трюків і сюрпризів, я не думаю, що твій характер дозволить тобі це зробити.
— Ти, мабуть, маєш рацію, — відповів Масакі, і його болісна посмішка знову повернулася до нього.
Цього разу Кічіджьоджі не докоряв йому за це, натомість посміхнувся разом з ним.
— Це нормально. Ти такий, який є, — посміхаючись, він ще більше примружився. Залежно від того, кого ви запитаєте, вони могли б сказати, що він сяє.
— Що я чую, невже похвалу? — жартома відповів Масакі, або не помітивши її, або помітивши, але не надаючи цьому значення, або трактуючи її по‑іншому.
— Не хвилюйся, це була в основному похвала.
— Чекай, «в основному»?
Вони обидва одночасно розсміялися, наче так і планували.
— Я думаю, що тобі треба навчитися не тому, як використовувати різні трюки, а тому, що робити, коли хтось використовує їх проти тебе.
— …Ти говориш не лише про цю симуляцію, так? — запитав Масакі, і його тон, і очі були допитливими.
Кічіджьоджі жваво кивнув.
— Ні, я кажу не лише про симуляцію. І якщо можна, я наважуся сказати… — сказав він, зробивши паузу, після того, як, начебто, зібрався з думками. — Якщо все, що ти робиш, – це шалено тренуєшся, тебе може настигнути та ж доля на змаганнях і наступного року.
Масакі трохи помовчав, щоб зрозуміти, що він мав на увазі. Потім запитав:
— Хочеш сказати, що я все роблю неправильно?
— Я б не сказав, що це безглуздо, — відповів Кічіджьоджі, непрямо, але не залишаючи місця для непорозумінь. — Щоразу, коли ти тренуєшся, твої здібності стають кращими. Вони входять у твою плоть і кров.
Але Масакі не був обманутий поверхневою згодою. Він інстинктивно знав, що Кічіджьоджі насправді хотів сказати те, що збирався сказати.
— Але перемога не вирішується лише силою.
Хоч він і зібрався з духом, йому було важко почути це від Кічіджьоджі.
— Масакі, я все одно думаю, що ти сильніший за Тацую Шібу.
— Але я програв, — категорично відповів Масакі, і це звучало так, ніби він говорив це більше для себе, ніж для когось іншого.
— Ось чому. Справа не тільки в тобі, Масакі. Я програв і тому магу зі сім'ї Йошіда, зі старою магією. Я був набагато швидшим за нього. І Першій школі ми теж програли як команда. Звісно, частково через те, що їхні здібності виявилися сильнішими, ніж ми очікували, але… — з іншого боку, голос Кічіджьоджі був обережним, немовби він повторював висновки, яких дійшов після довгих і важких роздумів. — Я думаю, що ми програли швидше, коли йдеться про стратегію. І залежно від того, як на це подивитися, куди важливіше, ніж те, що ми потрапили в їхню пастку, було те, що ми самознищилися.
Масакі недовірливо подивився на Кічіджьоджі.
— Я не думаю, що ти помилився у своїй стратегії… — він не намагався заспокоїти – це було те, що він насправді думав.
Але Кічіджьоджі похитав головою.
— Ні, я таки помилився зі стратегією. Тепер, озираючись назад, я думаю, що був надто прив'язаний до стратегій.
— …Я не дуже розумію.
— Я маю на увазі, що нам взагалі не слід було так захоплюватися стратегією. Треба було просто битися, як ми зазвичай робимо, замість того, щоб придумувати способи контролювати їхні дії, — Кічіджьоджі зупинився і спостерігав за виразом обличчя Масакі. Той все ще не розумів, тому подумки зітхнув, і продовжив своє пояснення. — Ти не мав підходити до нього так близько, Масакі.
І хоча Кічіджьоджі зітхав про себе, він допомагав Масакі – компенсував те, чого йому не вистачало – і це дарувало йому радість, якої він навіть не помічав.
— Подумай про свій початковий стиль, Масакі. Якби ти стріляв у нього здалеку, він би не підійшов до тебе так близько. На польовій арені не було ніяких перешкод, тож тобі не треба було хвилюватися, що хтось вискочить на тебе зненацька, правда? Думаю, я надто переймався ним.
Масакі кивнув на ці самокритичні слова, не висловлюючи жодного слова підтримки.
Для Кічіджьоджі це була відповідь, на яку він сподівався – і яку він очікував.
— Моя стратегічна помилка призвела до нашої поразки. Але є дещо, про що я хочу, щоб і ти подумав.
— Опа, тепер моя черга, еге ж? — Масакі зобразив, як він нахилився назад у розпачі.
Кічіджьоджі посміхнувся, тепер він теж поводився жорстко.
— Ти діяв за планом, але міг би уникнути тієї звукової атаки в кінці, якби був трохи обережнішим, коли він використовував трюки. Коли він вийшов на ближню дистанцію, ти вирішив перехопити його, але ти міг би відскочити або ще щось, щоб збільшити дистанцію, і результат був би іншим.
— Це справді ранить… По суті, ти кажеш мені не бути безрозсудним воїном і знати, коли треба відступити, так?
Їхні театральні вистави були захисними механізмами, які не дозволяли настрою між ними стати надто серйозним. До певної міри це спрацьовувало.
— Не зовсім. Як я вже казав, ти не створений для викрутасів. Гадаю, тобі треба навчитися не трюкам, а тому, як реагувати, коли хтось використовує трюки проти тебе.
— Як саме? — запитав він, конструктивно просячи поради, а не впадаючи в депресію від грубих слів чи неприємних відповідей. Так вони робили вже давно.
— На мою думку, тобі треба розвивати свою здатність приймати рішення: чи маєш ти відступити на мить і поспостерігати, чи прорватися вперед, застосувавши грубу силу, чи почекати і запитати поради. І ще тобі треба мати чуття, щоб помічати, коли щось не так.
Масакі скорчив кислувате обличчя, коли подумав про цю пораду. Той факт, що він зробив таке обличчя, ймовірно, означав, що він знав, про що говорив Кічіджьоджі. Пересторога була різкою, але Кічіджьоджі не сумнівався, що Масакі достатньо дорослий, щоб сприйняти її з розумінням.
— Тому замість того, щоб катувати своє тіло, тренуй поки що свій розум. Я пошукаю для тебе якісь тактичні симулятори – ті, що ближчі до реального бою, ніж відеоігри типу цієї.
— Ах… — застогнав Масакі, видаючи цілком серйозну відразу до цієї ідеї. Кічіджьоджі не втримався і розсміявся.
*
— Звучить ніби тобі весело, Шінкуро. Про що ви там говорите?
Саме тоді, коли Кічіджьоджі розсміявся, у двері постукали. Це була Акане, і вона увійшла до кімнати.
— Акане… скільки разів я казав тобі чекати на відповідь, перш ніж відчиняти двері? — сказав брат, прямолінійно даючи їй пораду.
— Але це ж Шінкуро, тому все окей. Якби ти привів сюди дівчину, навіть я зачекала б, — без жодного натяку на сором'язливість Акане підійшла до столу, за яким вони сиділи один проти одного.
— Слухай, Акане…
— Що? То ти не хочеш пити?
Кисле обличчя Масакі стало ще більш їдким, і він замовк. Поки Кічіджьоджі спостерігав за зворушливим діалогом між братом і сестрою, Акане поставила на стіл дві чашки з кавою з льодом і одну з какао з льодом.
“Одна додаткова?”, — мовчки запитав Масакі.
У відповідь на запитання брата Акане зобразила широку, невинну посмішку і сіла на стілець поруч з Кічіджьоджі, який він спритно витягнув зі сховку під столом поки Акане ставила склянки на стіл. Такі речі відбувалися в цьому домі щодня.
Щойно Акане сіла, вона повернулася, щоб подивитися на Кічіджьоджі.
— То що, Шінкуро, над чим ти сміявся? Брат знову зробив якусь дурість?
— Гей, Акане, ти не маєш так говорити про свого брата… — поскаржився Масакі з дуже невдоволеним обличчям. Вона явно намагалася залишити його поза увагою.
— Я не з тобою говорила, — відповіла вона, і її відповідь була справді зухвалою. — Я питала Шінкуро.
Масакі шукав слова, але, попри всі свої зусилля, не міг знайти жодного.
Акане пішла приблизно через п'ять хвилин, задоволена своєю грою з Кічіджьоджі.
Двоє старшокласників обмінялися вимученими посмішками через те, що їх дражнила дівчинка з початкової школи. Може, це означало, що попри свій розмір, вона була жінкою.
— …Пробач за проблему, — чесно вибачився Масакі, опустивши плечі.
— А‑ха‑ха‑ха‑ха‑ха… — Кічіджьоджі відповів порожнім сміхом. — Ну вона хоча б енергійна, правда? — додав він, намагаючись вигадати якісь прийнятні втішні слова.
— Як її брат, я хотів би, щоб вона була енергійною в інший, більш слухняний спосіб.
На цьому ниття Масакі не припинилося. Навпаки, воно посилилося, коли він бурмотів собі під ніс такі речі, як: «Я хочу сказати, просто подивись на його сестру в порівнянні», «Не можу повірити, що вона його сестра», «Я заздрю», «Це несправедливо» і «Я ніколи йому не пробачу!».
Кічіджьоджі вирішив, що йому конче треба скоригувати його курс, поки все не стало зовсім погано.
— Так, так. Думаю, Акане буде в порядку.
На жаль…
— Джордже, ти…
…Кічіджьоджі пропустив найважливішу частину.
— Якщо ти не проти, то я не буду казати нічого такого, але…
— Га? — коли Масакі подивився на нього з сумішшю жаху та обережності, Кічіджьоджі нарешті зрозумів, що він сказав – чи не сказав.
— …але, будь ласка, зачекай, поки вона закінчить початкову школу, щоб почати з нею зустрічатися.
— Ну, добре…
“Не в цьому справа”, — намагався він сказати на свій захист. Він хотів сказати: «Я вважаю, що Акане чудова така, яка вона є».
— Слухай, я довіряю тобі, Джордже. Я знаю, що ти не лоліконщик.
На жаль, наступні слова застрягли у нього в горлі, і він не зміг їх вимовити – в ту мить він подумав, що це може бути витлумачено як відмова від Акане, і, може, навіть як відмова від стосунків, які він мав з сім'єю Ічіджьо в цілому, включно з Масакі.
Кічіджьоджі вирішив зберегти мир у стосунках між ним і Масакі, а не роз'яснювати якісь непорозуміння.
Підсвідомо.
Сам того не усвідомлюючи.
— Звісно, ні! Я не лоліконщик!
Бо він не знав, чому не може відтворити слова, які не міг вимовити раніше. Натомість він міг лише заперечити, що відвело розмову далеко не туди, куди він хотів. Тепер у нього не було іншого вибору, окрім як витримувати відсторонений погляд Масакі. Тріщина створила величезний активний розлом, але він не мав часу роздумувати над тим, наскільки сильний землетрус він може спричинити в майбутньому – втім, це була приватна розмова між ними, так що, може, він і перебільшував. Зараз у нього не було часу думати про майбутнє, якого він не міг бачити.
Зрештою, не витримавши, Кічіджьоджі у відчаї змінив тему розмови.
— А ти, Масакі?! У тебе з нею щось вийшло?
Завжди шкодують про скоєне постфактум. Каяття завжди приходило надто пізно. Щойно слова, які змінили тему, злетіли з його вуст, Кічіджьоджі відчув величезний жаль.
“Лайно…!”
— Якщо ти про неї, то ні, — відповів Масакі, і його голос відповідав його виразу обличчя – не покерному, а кам'яному, безпристрасному, коли він давав відповідь.
— …Чому ні?
“Зупинись”, — сказав голос у його голові. Голос розуму Кічіджьоджі. Однак його язик і губи не були зупинені його заборонами.
— Ти не взяв її номер?
— Я не питав, як з нею зв'язатися.
— Але чому?! Масакі, ти ж танцював з нею? Здається, ти їй дуже сподобався.
— О, я знаю, що вона мене не ненавидить. Але я не зміг.
Масакі говорив так, ніби стримував себе, і навіть Кічіджьоджі відчув тиск. Він задихався.
— Але чому?!
— Вона його сестра. Поки я не помщуся за свою поразку, мені не хочеться пропонувати стосунків.
“Їй було б все одно”, — подумав Кічіджьоджі, але він не міг цього сказати. Це здавалось йому неймовірно безвідповідальною та необдуманою заявою. Навіть якби це було правдою, Масакі був єдиним, кого це турбувало, тож у цьому не було б жодного сенсу.
“Його дурна гордість”, — подумав він. Але він не сміявся з цього. Яким би був Масакі без гордості в такі часи?
Його наступні слова плавно витекли зсередини, без жодних вагань чи розрахунків.
— Я допоможу тобі, Масакі. Точніше, ми помстимося за цю поразку разом.
— Так. Я розраховую на тебе.
***
Батько Масакі, Ґокі, сьогодні повернеться додому пізно через раптове запрошення на вечерю з діловим партнером.
Звісно, це означало, що інші його плани на вечерю були скасовані. Натомість за обіднім столом в Ічіджьо зібралися вони вп'ятьох: Масакі, його мати Мідорі, Акане, ще наймолодша сестра Рурі та Кічіджьоджі. Кічіджьоджі сидів обличчям до Масакі, Акане – поруч з ним, а Рурі – поруч з Масакі. В кінці столу, з якого було видно всіх чотирьох, сиділа Мідорі.
Настрій за столом був такий самий, як і завжди. Акане енергійно розмовляла з Кічіджьоджі, а Рурі мовчки їла їжу навпроти неї. Масакі час від часу поглядав на наймолодшу серед Ічіджьо, щоб перевірити, як вона, а Мідорі посміхалася, спостерігаючи за всіма дітьми.
Минуло близько трьох тижнів відтоді, як Кічіджьоджі приходив на вечерю. Звісно, десять із цих днів (два тижні, якщо рахувати все) були зайняті Змаганнями дев'яти шкіл, тож насправді минуло не так вже й багато часу.
Та Мідорі, схоже, думала інакше.
— Давненько ти не приходив, Кічіджьоджі. Був зайнятий?
— Так! Тобі треба частіше приходити до нас грати, — одразу ж погодилася Акане.
Кічіджьоджі не був настільки дурним, щоб не погодитися, зважаючи на обставини.
— Ти просто хочеш, щоб він грався з тобою, так? — пробурчав Масакі.
— Братику, тільки не кажи, що ти ревнуєш! Та все нормально. Я не заберу у тебе Шінкуро.
— Дурепа. Ми не такі, — категорично заперечив він.
Кічіджьоджі мало не сказав щось, але завбачливо зупинився.
— Гей, не називай мене дурепою! — заперечила Акане. — Хмф! Ліпше тішся, поки можеш. Дружба – ніщо перед лицем кохання!
— К‑кохання?! Акане, тобі до цього ще далеко! Може, спочатку закінчиш початкову школу!
— Ти щойно висміяв мене через те, що я в початковій школі?! Може, тобі пора перестати бути таким лінивим! Ти вже в старших класах, а в тебе навіть дівчини немає!
— Акане, ти маленька… Ти не можеш просто так лізти в це!
— Ви обоє такі галасливі.
— Рурі! Не дуже гарно говорити так зі своєю старшою сестрою!
— Ну все, годі, — нарешті мовила їхня матір. — Масакі, Акане, Рурі, вгамуйтеся трохи. Вечеря має бути приємною, пам'ятаєте?
Кічіджьоджі не зміг перервати таку затишну домашню бесіду. Старанно намагаючись, щоб його вираз обличчя не видавав ревнощів, і переконавшись, що ніхто не бачить його нещирої посмішки, він із задоволеною посмішкою спостерігав за сім'єю Ічіджьо.
Звісно, він зберігав свою позицію стороннього спостерігача лише доти, доки з вуст Акане не пролунало наступне.
— Я придумала! Шінкуро має переїхати до нас.
— О, Акане, це чудова ідея, — підхопила Мідорі, не даючи Кічіджьоджі навіть слова вставити.
— Ага, я знаю! У нашому будинку багато порожніх кімнат. Давай, Шінкуро, перебирайся з того гуртожитку і переїжджай до нас.
— О ні, я не можу завдати вам стільки клопоту…
Це було не просто відмовка з його боку – це було те, що він справді думав. Так, він все ще був стриманим, але це було щиро, не фальшиво і не показушно.
— Шінкуро, ти не мусиш так вагатися з цього приводу.
Коли Мідорі додала це, його чесність лише погіршилася, і йому стало ще гірше.
Бо, по правді кажучи, він не мав жодних сумнівів щодо того, щоб жити з сім'єю Ічіджьо. Насправді, він набагато більше боровся з тим, як відмовити їм через те, наскільки привабливою була перспектива.
Якби Масакі не прийшов йому на допомогу, Акане та Мідорі, напевно, перемогли б його.
— Мамо… — почав він, — Акане – це одне, але ти ставиш Джорджа в незручне становище. Ми говорили про це два роки тому, пам'ятаєш?
Так, два роки тому була розмова про те, що він переїжджає до них. Він відмовився і вирішив й далі жити в гуртожитку. Він би забув про це, якби Масакі не заступився за нього.
— Вибачте, місіс Ічіджьо, — він не став називати її тіткою – його вже давно застерігали від цього – і ім'я «місіс Ічіджьо» плавно злетіло з його вуст. — Мені б не хотілося вам більше нав'язуватися, та й проживання в лабораторному гуртожитку має багато зручностей.
Остання частина теж не була брехнею. Інститут магічної фізики Канадзави, збудований на місці старої Першої лабораторії, був дослідницьким центром, до якого належав Кічіджьоджі, і місцем, де він відкрив Кардинальний код. Він був окремим від Третьої старшої школи, але гуртожиток був збудований на тій самій ділянці землі – вкрай зручно, щоб не спати на підлозі в кабінеті, якщо експерименти затримувалися. Але ця причина була додана постфактум і лише доповнювала більш важливу частину: що він почуватиметься погано, нав'язуючись їм ще більше, ніж зараз.
— Справді? …Якщо передумаєш, можеш переїхати до нас, коли захочеш. Для нас це зовсім не проблема.
Побачивши, що Кічіджьоджі, як завжди, стоїть на своєму, Мідорі більше не наполягала. Акане не виглядала дуже щасливою, але з похмурим виглядом відпустила його, мабуть, розуміючи, що подальший тиск може його засмутити.
Відчувши полегшення від того, що Мідорі та Акане відступили, Кічіджьоджі теж відчув провину за те, що потурбував Ічіджьо, яким він завдячував своїм життям. Однак існувала також психологічна причина, яка зв'язувала йому руки і заважала прийняти пропозицію доброї волі Мідорі та Акане.
*
Три роки тому, в той самий час, коли Великий азійський альянс вторгся на Окінаву, Федеральні совєтські республіки виступили на Садо. Совєти все ще заперечували свою причетність до вторгнення, але не було жодних сумнівів у тому, що контингент, який атакував, був з їхньої країни.
Сили вторгнення були невеликими. Проте їх було достатньо, щоб вторгнутися на острів Садо. Кічіджьоджі, який жив там у той час, втратив своїх батьків у битві і став військовим сиротою.
Його батьки були магічними вченими. У той час на острові існувала експериментальна установка, вбудована в покинуту шахту. Вона призначалася для вивчення природи псіонів, і його батько та мати працювали там.
Дехто казав, що метою вторгнення совєтських військ був саме цей об'єкт. Він прийняв на себе основний удар несподіваної атаки, і більше половини вчених загинули, опинившись втягнутими в бій між загарбниками і гарнізоном оборони.
Трагедія тривала лише добу. О 10:00 ранку надійшло повідомлення про несподіваний напад невідомих бойовиків. Кічіджьоджі не міг зв'язатися з батьками, і того ж дня, під керівництвом вчителів середньої школи, він евакуювався до найближчого притулку.
На той час він вже був дорослим: навіть коли він молився за безпеку своїх батьків, він все ще міг робити реалістичні, песимістичні припущення.
Але він також був тоді ще дитиною: він нічого не міг зробити, окрім як безсило трястися, забувши, що володіє зброєю, яка називається магією.
Коли він сидів у тому притулку, згорнувшись калачиком, намагаючись пережити цей жах, його врятувала команда ополченців під командуванням Ічіджьо…
*
Однак вони не лише врятували його від безвихідної біди.
За рекомендацією батька Масакі, Ґокі, він потрапив до магічної наукової лабораторії як науковий співробітник‑учень, незважаючи на те, що навчався у першому класі середньої школи. Втративши обох батьків одним помахом коси і не маючи інших родичів, він не мав би іншого вибору, окрім як залишитися у сумнозвісному сиротинці для магів, якби не сім'я Ічіджьо, яка дала йому житло і засоби до існування. Це був об'єктивний факт, а не упередження з його боку.
І хоча невдовзі після того, як він повернув свій борг, розкривши свій рідкісний природний талант у дивовижному досягненні – відкритті Кардинального коду, Кічіджьоджі ніколи не забував про те, що вони для нього зробили. Він взагалі не вважав свій борг перед ними сплаченим.
Він ставився до повернення боргу сім'ї Ічіджьо як до місії всього свого життя.
Тому стати частиною Ічіджьо, навіть просто жити з ними, здавалося йому більшим, ніж він заслуговував.
***
Кічіджьоджі підняв настрій Акане, пообіцявши приїжджати до них додому і займатися з нею репетиторством раз на тиждень. Угода була набагато гіршою для нього з точки зору того, що він отримає, але він анітрохи не заперечував. Більше того, він був несвідомо радий, що у нього з'явилася причина для таких регулярних візитів.
Після вечері, забравши свої речі з кімнати Масакі, він став біля вхідних дверей, схиливши голову, і сказав:
— Дуже дякую за вечерю.
— Нема за що. Вибач, що я не вмію готувати краще.
— Ні, що ви. Мені дуже подобається, як ви готуєте, місіс Ічіджьо.
— О, Боже. Що ж, дякую.
Адже Мідорі, схоже, не хотіла випускати його з цієї битви ввічливості.
— Мамо, ти маєш повернутись. Акане та Рурі чекають, хіба ні?
Його молодші сестри прибирали після вечері. Хтось міг би подумати, що миття посуду – це робота ХАРу, або робота для хатнього автоматизованого робота, але Мідорі сказала, що їй буде надто соромно віддавати дочок заміж, коли вони не зможуть зробити навіть такої дрібнички. Вона змушувала сестер щодня по черзі готувати їжу, прати та прибирати.
— Боже, твоя правда. Приходь ще, Шінкуро.
— Добре. Я ж все‑таки пообіцяв Акане.
Оскільки вони не могли вийти до парадного входу, щоб провести його, після того, як Кічіджьоджі попрощався з сестрами в обідній залі (хоча слово «кафетерій» було б більш доречним), Акане переконалася, що він пам'ятає про свою обіцянку займатися з нею репетиторством. Мідорі дещо болісно посміхнулася на цю відповідь і повернулася до будинку.
— Пробач, що змусив тебе затриматися допізна, — вибачився Масакі, і в його голосі відчувалася втома.
— Та нічого. У нас все одно канікули, — сказав Кічіджьоджі, посміхаючись і хитаючи головою. — Я все одно буду сам у гуртожитку, тож мені було весело.
— Точно. Від цього я почуваюся краще.
Кічіджьоджі був дуже зайнятий підготовкою до конкурсу дисертацій та звітом для лабораторії, і Масакі знав, що у нього немає вільного часу, хоча вони були на літніх канікулах. Він все одно запросив його до себе, знаючи про це. Коли Кічіджьоджі сказав, що було весело, Масакі трохи розслабився.
— Я прийду в суботу.
— …Знаєш, не переймайся через те, що сказала Акане.
— Ні, я не можу просто ігнорувати її, — відповів Кічіджьоджі, і на його обличчі з'явилася посмішка. Це виглядало так, ніби друзі сварилися через дівчинку з початкової школи. — Навчання Акане – це не головне. Доведеться грати проти тебе і в симуляторах.
Масакі скривився, згадавши, як йому надерли зад під час сьогоднішньої гри. Кічіджьоджі знав це, просто дивлячись на нього. Тим не менш, він не намагався нагнітати обстановку, а вирішив нарешті піти додому.
На жаль, його перервав Масакі.
— Слухай, Джордже, я тут подумав.
— Про що? Не треба бути таким люб'язним.
— Ну, я й не намагався… — вираз обличчя Масакі, коли він виголошував цю передмову, був явно не з тих, від кого можна було очікувати жартів. — Все, що було до цього – це, по суті, проблема з моєю оцінкою ситуації, так?
— Так, в основному.
— Наступати, відступати чи утримувати ситуацію… Такі миттєві рішення приймаються на особистому бойовому рівні. Я не думаю, що тактичні симуляції мають до цього відношення.
— Це не так. З точки зору використання можливостей, немає принципової різниці між груповою та індивідуальною тактикою.
— Але все ж таки, швидкі рішення є рефлекторними та інстинктивними, так? Це означає, що проводити більше спарингів було б ефективніше для тренування мого тактичного ока на індивідуальному рівні…
— Масакі… ми програли Першій школі в коді моноліту, тому що не знали, як проводити індивідуальні бої в рамках ширшої тактичної картини. Тренування тактичного зору на груповому рівні – ось що ти не можеш ігнорувати.
— Але якщо ми говоримо про групову тактику, то хіба це не означає, що поради талановитого радника є важливішими?
— Ну… тому його і називають радником, — нерішуче погодився Кічіджьоджі.
На диво, Масакі ясно посміхнувся.
— Тоді немає жодних проблем. У мене тут є талановитий радник, і його звуть Джордж.
Несподіваний напад завдав серйозної шкоди Кічіджьоджі. Для нього ці слова були солодким нападом найбільшого розмаїття. Йому знадобилася майже вся його душевна сила, щоб скорегувати своє обличчя, перш ніж воно розпливлося в широкій посмішці.
— …Ти не маєш підлещуватись до мене, Масакі. Це робота генерала – приймати рішення щодо стратегій, які пропонують його штабні офіцери.
— Та я і не хотів… — пробурмотів Масакі, коли вони попрощалися і Кічіджьоджі розвернувся, щоб піти.
Його вираз обличчя був майже на межі.
На щастя, здавалося, що Масакі цього не помітив.
Якби помітив, то було б дуже незручно, і, без сумніву, Кічіджьоджі не зміг би думати про це далі.
“Масакі, я стану найкращим радником, про якого ти тільки можеш просити. Я більше нікому не даватиму порад. Тоді ти маєш стати найкращим генералом, якого я міг би просити.”
Ще з часів Змагання дев'яти шкіл він думав про свого суперника та його молодшу сестру, до якої Масакі мав почуття. Але зараз він не думав про них. Зараз він був просто щасливий, що людина, якій він так зобов'язаний, Масакі Ічіджьо, потребує його.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub