- Для левів вони є їжею, а для короля - підданими, яких ми повинні захищати. - Сказав Асафа, дивлячись на газелі.
- Ми повинні їх захищати? Чому б нам не полювати і не їсти їх? - Мохату, здавалося, був здивований відповіддю, яку дав йому батько.
- Так, ми їмо їх, але що буде, якщо ми з'їмо всіх? - запитав Асафа. запитав Асафа.
Обличчя Мохату осяяло розумінням.
- Тоді нам більше нічого їстиме, і ми помремо з голоду! - Сказав Мохату, зрозумівши це.
- Ось чому ми захищаємо наші кордони, якщо сюди прийдуть інші леви, вони з'їдять не тільки газелів, але й усіх інших тварин, які є нашою їжею. - Казав Асафа.
Мохату, здавалося, з розумінням подивився на газелей.
- Як королі, ми повинні пильнувати, щоб тварини в прайдах завжди були захищені від інших хижаків і як царі, нам слід остерігатися того, що у нас є, якщо ми зробимо, на смерть інших тварин та себе. - Він серйозно сказав Асафа.
Побачивши, що син мовчить і розуміє все, він продовжив.
- Дивись! - Асаф вказав на газелі, змусивши Мохату знову зосередитися.
Газелі, які пили, зупинилися, наче щось почули, і всі вони раптом спустилися бігти, коли їх вуха щось уловили.
- Бачите, як матері залишаються останніми і стежать за тим, щоб їхні діти не залишилися без нагляду? - запитав Асафа. Мохату кинув.
- Це тому, що вони також люблять свої сім'ї та друзів. Вони мають власне життя і свій досвід. - Асафа прошепотіла, схилившись до рівня Мохату.
Мохату, здавалося, зрозумів, тому що його очі розширилися.
- Тому ми їмо їх... Але ми також повинні подбати про те, щоб вони могли продовжувати жити в світі... - Прошепотів Мохату.
- І ми не тільки їмо їх, але й вони теж... - Асаф зупинився і озирнувся, щоб переконатися, що поруч нікого немає, ніби хотів відкрити синові щось грандіозне.
Коли Асаф знову наблизився до нього і прошепотів: « Вони також нас їдять! »
Мохату повернув голову і скептично подивився на батька, ніби той збожеволів.
- ХАХАХАНИ. - розсміявся Асафа, міцно обіймаючи сина.
- Даауд, припини, ти мене обдурив! - Він сказав, відчуваючи себе обманеним тим, що тільки-но заявив його батько.
Тоді Асаф заспокоївся і усміхнувся.
- Я тебе не обдурив, це великий секрет королів! - Сказав Асафа з голою умилкою.
- Так, звичайно! - Сказав Мохату, закриваючи очі, але він був задоволений тим, що дізнався сьогодні, - це було щось дуже важливе.
- Мохату, я не жартую. - несподівано сказав Асафа.
- Він нахмурився і повернувся до батька
- Я король цих земель, я захищаю їх і харчуюся тим, що мені потрібно, щоб вижити... Але одного дня я постарію і помру. - Він серйозно сказав Асафа.
Очі Мохату розширилися.
– Що! Тату, я не хочу, щоб ти помирав, обіцяй, що не покинеш мене! - Мохату висловив страх і занепокоєння.
- Мохату... Дозволь мені сказати тобі дещо, що мій батько одного разу сказав мені: - Подивися на зірки. - Асаф сказав своїм глибоким, мудрим голосом.
Мохату простежив за його поглядом і теж подивився вгору.
- Великі королі минулого дивляться на нас зі зірок... - пояснив Муфаса.
- Справді? - Сказав Мохату, дивлячись на зірки.
Асафа потайки подивився на сина і, побачивши його вираз обличчя, захихикав, згадавши, як батько розмовляв з ним та Сімбою, коли вони були ще малими.
- Так, і одного разу ти займеш моє місце короля. Тому кожного разу, коли ти почуватимешся самотньою, пам'ятай, що ці королі завжди будуть поруч, щоб керувати тобою, і одного дня я теж... - Асафа сів поряд з Мохату, який був набагато менше його, і вони обидва втупилися на зорі.
- На той час моє тіло стане землею і перетвориться на траву, яку газелі споживатимуть для виживання, а ти будеш захищати їх поки я буду годувати. - Казав Асафа.
Мохату повернувся до батька і нарешті зрозумів.
- Це коло життя, і одного разу твій син займе твоє місце, а ти будеш дивитися на нього зі зірок. - Казав Асафа.
Мохату зрозумів і опустив очі, нахилившись до батька.
Асафа обійняв Мохату, і вони сиділи так аж до сходу сонця.
Коли настав час повертатися, Асаф дав синові останню пораду.
- Мохату, завжди пам'ятай, що бути королем не означає робити все, чого забажаєш, це значить ти зобов'язаний захищати ці землі. - Асаф сказав.
- Навіть якщо я цього не хочу? - Він запитав.
- Ти не можеш цього уникнути, ти частина цих земель, і це частина тебе, як я - частину тебе. - Він посміхнувся.
Мохату виглядав трохи розгубленим, але, здається, зрозумів суть.
Асаф помітив, що його син розгубився.
- Ти зрозумієш, коли виростеш.
Асафа і Мохату повернулися на прайд, а леви вже прокинулися.
Асаф продовжував зміцняти кордони й вирішувати питання, пов’язані з прайдами.
Малята грали, як завжди, але всі помітили, що їхній старший брат виглядає не в своїй тарілці.
Вони навіть затаїли його, дивлячись на мурашники, коли мурашки працювали і бігали довкола.
Мохату дізнався щось велике - коло життя. З новим розумінням того, що інші тварини теж мають своє життя, сім’ї та прагнення, він виявив величезне зацікавлення іншими тваринами, яких ніколи не мав раніше.
Навіть мурашки тепер видавалися йому такими цікавими.
Малята подивилися один на одного.
- Думаєш, у нього зламався мозок? – запитала Киара.
- Може, він хоче їсти мурашок? — відповіла Завати, наймолодша дівчинка.
- Та яка різниця, давайте пограємося в хованки! - сказав Сімба своїм братам і сестрам. Його назвали на честь дядька ще до того, як дізналися, що Сімба живий.
- А ти не думаєш, що це через таємні зустрічі з батьком? – запитав Тукуфу. запитав Тукуфу, нахмурившись.
Всі знали, що Мохату вирушив у невелику подорож з їхнім батьком, бо він був наступним в черзі.
- Та кого це хвилює, давайте грати! - Симба закотив очі.
- Я просто хочу сказати, чи не здається вам дивним, що нам не дозволили слідувати за ним? - сказав Тукуфу.
- Ти знову за своє, занадто багато думаєш... Мохату збирається стати королем, тому очевидно, що батько буде проводити з ним час наодинці - сказав Імаму, якому набридла зациклність Тукуфу. Імаму був найближчим до Могата за характером, але він не захищав своїх братів і сестер.
Маленький Муфас - єдиний, кого це, здавалося, зовсім не турбувало.
- Давайте підемо в королівство дядька Хаму! - Заваті придумав веселий план. Усі погодилися.
Не звертаючи уваги на Мохату, вони пішли до маленького озера за скелю гордості, де були їхні веселі дядьки і тітки. Це місце називалося царством Хаму, за ім'ям їхнього дядька-змія Кему.
Їм завжди подобалося гратися з Тімоном, Пумбою, Хаму та Імані. Навіть Сімба, їхній дядько, проводив там більшість свого вільного часу.
Коли вони йшли, Тукуфу зупинився і востаннє оглянувся на Мохату, в його очах промайнула гіркота, після чого він повернувся й пішов за братами та сестрами.
Тукуфу зберігав секрет: він вважав своїх братів і сестер тупими, йому майже не подобалася їхня компанія, бо вони постійно кричали та говорили всілякі дурниці.
Навіть на свого старшого брата Мохату, якого він вважав найрозумнішим з тупих малят, він дивився зневажливо.
А сьогодні Мохату просто дивився на гніздечко, не виявляючи до них жодного інтересу.
Чому така людина, як він, може бути кронпринцем а не я? - ця думка вже давно витікала у нього в голові, але сьогодні вона міцно засела в його серці.