Синя пташка летіла до скелі-гордості.
- Погані новини, гієни переслідують свиню, сурикату і змію! А? - Птах приземлилася поруч з Сарабі і в паніці закричала...
Але, оглянувшись по сторонах, він розгубився.
- Що тут відбувається? - Він запитав.
- Зазу, з поверненням! - Відкрився сильний голос лева.
- Дякую, сер! - Зазу відповів манерно... Поки в його голові не клацнуло.
- Хто ви? - запитав він з подивом і занепокоєнням.
Він побачив, що Асаф подібний до Муфаса, але водночас похмуріший.
- Почекай, не кажи мені, що ти його... - Сказав Зазу, переглядаючи очі з Асфи на Шрама і кілька разів перескакуючи між ними.
- Хаха, ні, Зазу, він мій дядько. - Асаф засміявся. Його сміх був схожий на сміх його батька, що змусило Зазу розслабитися в ностальгії.
Зазу зітхнув з полегшенням.
- Дядьку, я бачу. Це добре, що я не зміг винести ще одного такого. - Прошепотів Зазу. Але він раптом відлетів на 2 метри тому.
- ДЯДИ? - Несмішно вигукнув Зазу.
- Так, тільки не кажи, що ти мене пам'ятаєш, Зазу?
- А-АСАФа?
- Так! - З усмішкою підтвердив Асафа.
Зазза підлетів до нього, як канонір, і обняв його.
- Молодий пане. - Це все, що він зміг сказати. Він не міг підібрати слів.
- Все! Я - Асафа, син Муфаси. Законний король земель прайд. Сьогодні я повернувся, щоб стратити зрадника і узурпатора Шрама. І кожен, хто встане на його бік, роз'єднає його покарання. - Проричав Асафа
Здавалося, що ніхто не погодився на це. Усі вони йшли за Асафом і виявляли свою відданість.
- Асафа... Невже насильство - це все, що ти вмієш? Хіба ми не можемо розібратися з цим... ввічливо? - Шрам запитав лагідно, але з кожним словом його тон ставав все похмурішим.
Він не квапився чекати, поки всі гієни зберуться і заповнять прайдові скелі.
- Час миру закінчився, всі займіться порушниками! — Асаф ридав, кидаючись до свого дядька.
Шрам розвернувся і пішов, а десятки гієн зайняли його місце та кинулись до Асафа.
Асаф не гаяв часу, а кинувся назустріч гієнам. Це спонукало інших левів хвилюватися, особливо Сарабі, Налу та Аяну.
Але через кілька секунд вони були приголомшені.
Асаф кинувся на групу гієн і атакував їх. Його удари були настільки швидкими, що гієни не встигали ухилитися, а кожен удар залишав смертельні рани.
Асафа вдарив по голові гієн, і від кігтів Асафи її голова розлетілася на чотири частини. Геєна миттєво впала замертво.
Асаф не стримався і накинувся на всіх з усієї сили, а через короткий час вбив їх усіх.
Левиці, побачивши це, зрозуміли, що Асаф вміє тримати себе в руках і зосередився на гієнах перед ними.
Побачивши довкола себе трупи Асафа, він поспішив за Шрамом. Коли він йшов стежкою до задньої частини скелі, то зрештою нагнав Шрама.
Шрам не дуже турбувався своїм життям. Він знав, що з цього дня йому доведеться бігти і збирати свою армію, щоб знову захопити прайд-скалу, але він був впевнений, чи зможе це зробити.
Він не турбувався, що його племінник дожене на нього 15 гієн, а Асафові потрібно багато часу, щоб справитися з ними. На той час його, Шрама, вже давно не буде в живих.
Тепер Шрама злилося, що гієни поводяться як зазвичай і не хочуть слухатися.
- Шрам, ти не виконав свою частину угоди... Чому ж тепер ми повинні віддати за тебе своє життя? - Хтось з ватажків запитав.
- Зараз не час для цього, нам потрібно бігти, щоб перегрупувати сили. На той час ми зможемо повністю захопити це місце! - З сердито сказав Шрам.
- На той час я не бачу сенсу в тому, щоб ти був королем. Ти обіцяв нам багатство і їжу, але тут для нас нічого немає.
- Ти, імбекіл, хочеш віддати землі прайду? - Шрам розсердився ще більше.
- Імбекіл? Шрам, схоже, ти забув, що ми приєдналися до вас тільки через пільги, які ви нам обіцяли ... а не тому, що ми вірно служимо вам. - Ґієна теж розізлилася ще більше.
Раптом обидва вуха вловили звук лап, що літали до них з надшвидністю.
Шрам, гієни та кілька його підлеглих обернулися і ледве встиг зреагувати, як Асада накинувся на ватажку гієни й вбив його одним укусом.
Наступне, що побачив Шрам, змусило його налякатися за своє життя. Асада просто вдарив по голові одну з гієн, голова повернулася дуже неприродним чином, і він впав застигту.
Асафа за три секунди вбив всіх гієн.
- Асафа... Це було непорозуміння! - Шрам намагався своїм добрим голосом заспокоїти звіра, який стояв перед ним.
- Ні, Шраме, це не непорозуміння, встань правильно,це смертельний бій. - Асада заричав.
- Смертельний бій між двома членами сім'ї? Цього не може бути! Бачиш, це не мій план, Асафу, а цих огидних собак, вони змусили мене зробити це. Це був їхній план, якби у мене був вибір, я б убив їх усіх.
- Немає сенсу звинувачувати когось ще, дядьку. - Сказав Асафа, стрибаючи до Шраму.
Шрам підвівся на задні лапи і теж напав на Асафа.
Але Асаф вважав, що він надто лінивий. Асаф ухилявся від кожного удару і атаки Шрама.
Асаф почувався дорослим, що б'ється з шестирічною дитиною - така була різниця між ним і Шрамом. Але він також розумів, що Шрам не славиться своєю фізичною силою.
Перемігши зі Шрамом деякий час, Асафа вдарив його по щелепи і відірвався.
Асаф піднісся над ним і дивився на нього, як той убив його батька.
- Ти замишляв вбити мого батька, ти задумав убити мого брата і ти хотів мене вбити... Ось результат твоїх лихих вчинків, Шрам. - Сказав Асафа, дивлячись на свого дядька, який не міг говорити, тому що йому відірвало щелепу.
У очах Шрама був страх, він намагався поповзти.
- Як це - бачити, як твій рідний брат падає навзнач? - запитав Асафа, підійшовши ще ближче до дядька, який намагався втекти.
- Для мене... Мені здалося, що світ розвалився. - Казав Асафа.
Шрам подивився на племінника і спробував заговорити, але не зміг.
- Яка іронія, ти навіть не можеш благати про милість. - Асаф промовив останні слова, звертаючись до Шраму.