- Отже, дозвольте мені прояснити... Ви троє виросли разом як слуги короля? А Симба був королевою? - запитав Хаму, почуючи голову хвостом.
- Ні-ні, вони були рабами, а королева напала на них і змусила всіх думати, що вони померли. Але хто ж отримав шрам? - запитала Імані.
- Ні-ні, вони близнюки і випадково дізналися хто такі Сімба та Асафа, а потім вирішили, що вони померли. Тому вони нанесли шрам королю. - Пумба намагався їх переконати.
- Хлопці, заспокойтеся, нічого не змінилося, я все ще... Просто ми з ними були друзями дитинства... а король помер, і ми з Сімбою втекли, тому що вважали себе винними. - Асаф намагався пояснити.
- Зрозуміло... ПІДОДИТЕ, ВИ ВБИЛИ КОРОЛЯ! - Тімон зі страхом схопився на ноги, бо якщо Сімба і Асафа були злочинцями, а він захистив їх... Тим більше від левів.
- Ні, не дивно, що твій мозок не розвивається якщо ти виріс з такими людьми! - З сердито сказала Аяна, залучаючи всіх до себе, у тому числі Асафа.
- Ей, я великий лідер Хаму, бути зі мною - честь для будь-кого! - Він поскаржився Хаму.
- Асафа... Ти повинен повернутися і зайняти своє місце короля! — Нала несподівано повернулася до Асафа і заговорила серйозним тоном. Їхня домівка стоїть на межі того, щоб ніколи не відновитися.
- К-КОРОЛЬ? - Команда здивовано скрикнула.
- Хаха, леді, тепер я впевнений, що ви помилилися, Асафа? Кінг? Пфф, я вчу цього ляпаса манерами з пелюшок, він ніяк не може бути королем, вірно, Асафу? - Усміхнувся Імані.
- Верно... Асафа...? - Не знайшовши відповіді, вона перепитала.
- Ні, Нала права... Я принц... - Асаф сказав це з певним почуттям провини. Він ніколи не розповідав настільки важливу частину своєї особистості, хоча і довіряв їм, але це було пов'язано скоріше з тим, що він не хотів мати нічого спільного зі своїм минулим. Але тепер усе змінилося.
Вони всі упустили щелепи.
Тімон виглядав так, ніби про щось напружено обмірковували.
– Но... Ти ж не хочеш повертатися? - запитав Пумба з занепокоєнням у голосі. Асаф був молодшим братом, і вони стали сім’єю.
- Ні, не хочу! - Сказав Асафа на загальне здивування.
- АСАФА, ТИ ДОВЖЕН? - Аяна скрикнула: якщо він відмовиться, то вони будуть приречені.
Команда вийшла з полегшенням.
- Але я повинен... - Казав Асафа, змусивши всіх оживитися.
- Мій дядько знищив мою батьківщину, і я як законний король повинен повернутися та зайняти своє місце короля. - Асафа сказав, змусивши всіх подивитися на нього з сумом і захопленням. Вони ніколи не бачили в ньому такої рішучості.
- Дитина виросла... - Тихенько сказав Тімон.
- Тімон, ти якось сказав, що потрібно залишити минуле позаду, але моє минуле прийшло, щоб протистояти мені. Воно стоїть прямо переді мною... Чи повинен я відвернутися і залишити всіх вмирати? Або я повинен встати і допомогти тим, хто мені дорогий? - Асаф кинув виклик у його філософії, поставивши питання, яке, як він знав, змусить Тімона зрозуміти.
- Зрозуміло... Тоді у нас немає іншого вибору, крім як попрощатися тут. - Сумно сказав Тімон.
– ... Чому це повинно бути прощанням, це всього лише прощання, і я не повернуся сьогодні.
- Правда! - Всі зраділи, що він залишиться хоча б ще на день.
- Асафу, ми не можемо залишатися тут занадто довго. – сказала Нала.
- Я розумію. - Він кивнув.
Того вечора банда повернулася в свої спальні кімнати у різний настрій. Нала та Аяна були захоплені.
Тімон і Пумба були найсумнішими, а Імані відчували, що скоро вони знову зустрінуться. Хаму ж здавалося, що все це - розіграш, щоб перевірити його розумові здібності.
Асаф не міг заснути, тому він обережно встав і тихо вийшов з кімнати, щоб побути самому.
Він підійшов до відчинки, де раніше показувався його батько. Асаф з подивом підняв очі до неба.
- Ти мій син, так? - Асаф промовив це слово, яке батько неодноразово говорив йому, але він відчував, що батько мав на увазі щось більше.
- Ні, мій батько бабуїн! - Дивний голос пролунав поруч з Асафом, змусив його злегка підстрибнути, тому що він не помітив мавпу біля себе.
Мабуть, я дуже глибоко задумався, щоб не помітити його ... Це... Як його звали, Рацацікі? - поставився до запитання Асафа, дивлячись на мавпу, яка сиділа поруч з ним і дивилася в небо.
Асаф не пам’ятав усіх деталей цього світу, оскільки все своє життя він востаннє бачив у своєму попередньому житті свого короля левів.
– Кто... Хто ти?
- Не твій син, а ти мій син? — запитав Мо Ключ, нахиливши голову і дивлячись на нього.
– Нет... - Асафів зірвалася.
- Як тебе звати? - Асаф намагався запитати його знову.
- Мене звати... - Рафізі почав озиратися по сторонах, ніби боявся, що хтось ще почує його, а потім махав Асафу, щоб той підійшов ближче, наче те, про що він збирався сказати, було великою таємницею.
Асаф підійшов ближче.
- Питання в тому, хто ти? - Прошепотів Рафікі.
– Цок... Мавпа, ти що, хочеш щоб тебе з'їли? — Роздратований Асаф запитав, відчуваючи себе трохи обманеним. Ця мавпа з'їла якісь погані гриби або щось в цьому роді?
- Мене звуть Асаф! - Наговорила мавпа і, вставши прямо, вигукнула: — А МІЙ БАТЬКО!
- Цк... Мавпа перестала жартувати. Я Асаф, син Муфаси! - Казав Асафа,чучи вухо, яке боліло від крику мавпи.
Це було складніше й дратівливіше, ніж він міг собі уявити.
Рафіці здивувався, що́ сказав Асаф.
- Я думав, ти...- Він обняв Асафа і прошепотів: йди сюди, це секрет!
Коли вони ближче опинилися, Рафікі сказав: - Асанде-сана - розчавлений банан ОНЕДЕНА ЛАЛАЛЕЛА! - Він почав стрибати навколо в захваті.
- Ти божевільна мавпа, я зараз тебе з'їм!
- ХАХАхара не дуже гарна ідея з'їсти свого сина? - мавпа сказала.
- Хто мій син, мавпа!
- Хто твій син? Ти не знаєш? Муфаса - твій син. - Рафи раптово зупинився і дуже серйозно сказав.