Асафа, Тімона, Пумба та Імані і Хаму нарешті спустилися з гори живими й неушкодженими. Але вони продовжували бігти ще близько кілометра, перш ніж зупинились на випадок, коли лава продовжить текти в їхньому напрямку.
Коли вони зупинились, всі запхалися і закашлялися, бо надихались смогами.
*Кашель*
- Ми повинні... Шукати Симбу. - Сказав Асафа, коли вони зупинилися майже на 20 секунд. Його хвилювання неможливо було приховати.
Ніхто з ним не погодився. Незважаючи на те, що всі вони були виснажені, один з них зник.
Тому всі вони почали йти в сторону гори, з якої чули рик лев’ячої рик.
І шукали вони, й шукали.
- Може, він повернувся в ліс? - Сказав Тімон, дивлячись в небо.
Небо стало яскравим від сяяння зірок і місяця. Всю ніч вони викопували біля підніжжя гори, намагаючись знайти хоч якісь сліди Сімби, але нічого не знайшли.
Час від часу Асаф ридав, і його рев був вищий за лева, так що з усіх кінців гори його було добре чути.
Якби Сімба був поруч, він би знав, де вони знаходяться.
Імані також дивилася на зорі: вулкан заспокоївся, дим розсіявся.
Ніч стала такою спокійною, що вони ледве могли повірити в те, чого тільки-но пережили. Усі вони були виснажені і втомлені, шукаючи Сімбу вічно.
- Хлопці, ви можете повернути назад, якщо втомилися. - Асаф сказав, що не зупиниться, поки не знайде свого брата.
- Ні в якому разі, Сімба є важливою для нас людина, ми не зупинимося. - Тімон пояснив. Він запропонував це тільки тому, що можливо Симба повернувся додому не через бажання припинити пошуки.
- Може, будемо шукати не разом, а групами? Так ми зможемо охопити більше території. - Тімон запропонував.
- Це гарна ідея! Ми з Пумбоєм підемо цією стежкою, а ви троє - вперед! - сказала Імані.
Їхні пошуки продовжувалися, і тільки на світанку, коли небо почало світити перед сходом сонця, Пумба та Імані знайшли щось жахливе.
Оскільки біля підніжжя вулкана вони нічого не знайшли, а сам вулкан вже повністю заспокоївся, то вирішили піднятися на гору і подивитися, чи знайдуть вони чогось.
І вони знайшли.
Обидва почали ридати і плакати.
- Може, нам варто заховати це? — запитав Пумба, знаючи як це знищить Асафові.
Він був не так безпорадний, як здавалося. У той день, коли вони з Тіроном забрали Сімбу і Асафу, то зрозуміли, що ці два леви - раса, яка завжди в прайдах, напевно втратили важливих людей.
Вони бачили, як Асаф і Симба підтримували одні одних.
Тому Пумба розумів, що в той момент, коли Асаф побачить цю сцену, йому буде дуже боляче.
- Ми не повинні, захищаючи його від цього, можемо завдати йому ще більшої шкоди. З ним все буде добре, ми будемо поруч. - Імані говорила, дивлячись на сльози, які продовжували капати їй на очі. Вона повністю закохалася в їхню групу. І ось тепер одного з них не стало.
Пумба почув її майже стоічний голос і подивився на неї, тому він зрозумів, що вона сподівається успіху.
- Я знайду їх. - Сказав Пумба, розвертаючись, щоб залишити її на час одну.
Пумба шукав свою групу і на час, коли сонце почало підніматися, знайшов їх.
- Пумба! Де Імані, ви щось знайшли? - Поцікавився Хаму, побачивши Пумбу. запитав Хаму, побачивши Пумбу, який майже встромив ноги до них.
- Пумба? — запитав Тімон, побачивши Пумба розплакався і виглядає трохи пригніченим. Він сподівався, що вони не знайшли Симбу, бо якби вони його знайшли, а Пумба поводився б так...
Асаф деякий час дивився на Пумбу, не виявляючи жодного виразу крім втоми на обличчі.
Пумба зупинився перед Асафом і просто дивився на нього.
Напала тиша.
- Покажи мені дорогу. - Асафа просто сказав, без емоцій у голосі, хоча інші могли чути, як позбавлений його голосу надії.
Пумба повернувся і продовжив тягнути ноги до місця, де вони з Імані знайшли Сімбу.
Невдовзі вони піднялися на гору і прийшли туди, де просто сиділа Імані та залишив Пумба.
Коли вони підійшли, то помітили, що камінь, по якому йшли, був дуже гарячим і злегка м’яким.
Коли вони опинилися поряд з Імані, то побачили все це.
Лава, застигла в камені, здавалося, поглинула 80 відсотків великої скелі та дерева.
Всі замерли, коли дізналися цей хвіст.
Асафа також застиг на секунду, а потім підійшов до проковтованого каменю і почав обнюхувати. Поки не підійшов до хвоста, який, здавалося, приліпив до землі, колишньої колись текуча лавою.
Хоча він був упевнений у тому, що тут сталося, його надія залишилася такою ж, як і інший лев, але коли понюхав хвіст, то зрозумів, ніби це - хвост Сімби.
Повертаючись додому, він подивився на землю і побачив її нерівну й бугрустку. Він намагався знайти достатньо великий бугорок, щоб зрозуміти, де його брата поглинула лава.
Невдовзі він прийшов до місця, де лежав хвіст і кров. Він був виснажений, більше душевним, ніж фізично. Але за душевним виснаженням йде фізичне.
Асафа лежав, скинувшись навколо хвоста, який прилип до землі. І тепер йому здавалося, що він знову став дитинчам на руках у батька. Знову в тій долині поряд з мертвим тілом батька, яке повільно втрачало тепло.
Маленький, не більше цуценя лежав під могутнім левом, який, здавалося, втратив свою силу.
Але тепер це був великий лев, що лежав навколо маленького хвоста на клаптику землі, яка могла бути місцем, де проковтнули його брата.
Він лежав, але сльози не виходили, як ніби він вичерпав всі свої сльози.
-~- ~_--
Записка автора (доріжки).
Ця подія призведе до того, що Асаф повністю виросте і звільниться від почуття вини, яке він колись носив у собі.