Тиша опанувала братів, коли вони розслабилися в суспільстві один одного.
Вони бачили тільки тіні один одного, як кажуть, в гарячому джерелі з важким паром і туманом.
- Асафа... - сказав Сімба низьким тоном.
- Так, брате?
Симбе було легше говорити про свої почуття, коли вони не бачили облич один одного.
- Дякую...
- Це я повинен подякувати тобі. — Казав Асафові, відчуваючи, що він повинен дякувати, а не Симба.
- Ні, ти не розумієш... Після вбивства... Втративши батька, я не побачив би після цього ніякого світла, якби поруч зі мною не було тебе... - Сімба не зміг продовжити слова, але Асаф зрозумів, що більше нічого говорити не потрібно.
- Я можу сказати те ж саме: світ не здається таким самотнім, коли поруч зі мною є ти. - Признався Асафа.
Вони ніколи так не відверті, можливо через жару, а може, через те, що не бачили облич один одного, і це надавала анонімності та зробило їх трохи сміливішими.
- Навіть якщо взяти до уваги інших, Тімона, Пумбу, Імані та Хаму, я буду вічно вдячний їм... Але коли твоя кров поруч з тобою, твій брате... У мене немає слів, дякую тобі, Асафу.
Почуття вини за те, що він убив свого батька, було важким тягарем. Але присутність Асафа була поруч з ним і полегшила біль.
- Симба, може наступає день, коли ми не зможемо бути поруч... Але знай, навіть якщо я не буду поряд з тобою, я завжди буду поруч. - Асаф сказав, що боїться того фатального дня, коли Сімба займе його місце в праді.
Асаф почув, як його брат змінив розслаблену позу на серйозну.
- Асафа... Обіцяй, що не покинеш мою сторону. - сказав Сімба, якому не сподобався тон брата.
- Обіцяй! - Сказав він з легким занепокоєнням.
- Я обіцяю, що ти завжди знайдеш мене під деревами цього Форреста! - Казав Асафу, граючи словами і відчуваючи себе трохи винним.
Симба, здавалося, знову розслабився.
- Як, по-твоєму... Інші? – запитав Симба.
- Вони, мабуть, розповідають історії про своїх брывів ще до того, як ми зустрілися один з одним. - Сказав Асафа, думаючи, що Сімба питає про Тімона, Пумбе, Імані та Хаму.
– О... так, напевно. - Сімба не пояснював, що він має на увазі, вважаючи, ніби питати про їх минуле життя надто.
Запала тиша, і обоє розслабилися.
З часом Асаф зів’їхав і потягнувся.
- Ці так звані гарячі джерела справді такі гарні, як казали Тімон і Пумба! - Сним тоном сказав Асафа.
- Брат? - Асаф заснув.
Коли він вже збирався його розбудити, то зупинився.
Його ніс вловив дивний запах - палаючий, схожий на аромат сірки.
- Що це? - Прошепотів він, намагаючись озиратися.
Але через туман і пара нічого не було видно, а небо почало темніти.
Асаф почав відчувати тривогу.
- Симба! Прокинься! - Він раптом дістався брата і штовхнув його в бік.
- А що відбувається, навіщо ти мене розбудив! - Справдi простоал Симба.
- Думаю, нам пора повертатися до інших. - Казав Асафа.
- Я хочу ще трохи поспати! - Він сказав.
Не встигли вони продовжити суперечку, як раптом відчули сильний струс. Ніби земля лютувала від потужного землетрусу, який потряс саму гору на якій вони стояли.
Обидва миттєво вибралися з Хотспринга, але ледве встигли стати на ноги, як впали вниз. Землетрус був настільки сильним.
- Нам потрібно спуститися з цієї гори! - Викрикнув Асафа.
- Ти не кажеш! - Сімба відповів.
- Зараз не час бути розумним! - Роздратувався Асаф.
Вони ледве могли рухатися, так люто трясеться вулкан.
Зрештою, коли тряска трохи вщухла, вони намагалися втекти, але не встигли далеко втекти.
Поглянувши вгору, вони не змогли нічого розгледіти через пара і туман, але зрозуміли, що відбувається.
Туман потемнів: здавалося, що до нього примішуються чорний дим. З нього виднілося червоне світило, яке стікалося з гори.
Очі Сімби і Асафи розширилися від жаху, а серця майже зупинилися.
- Це виверження вулкана, біжіть! - Викрикнув Асафа, коли вони опритомніли.
Лава стікала з гори, наче річка, або розлючений звір, який накинувся на них, щоб пожерти.
Обидва втекли так швидко, як тільки могли, але це було не дуже скоро, тому що вулкан сильно трясло, а шлях був крутим.
Сімба відставав від брата, і вони спускалися так швидко, як тільки могли, обидва виглядали стурбованими та надзвичайно зосередженими, оскільки зосереджувалися на тому, куди поставити наступну лапу.
Коли Асаф утік першим, він раптом відчув велике тремтіння й розлому.
Інстинтивно він стрибнув на інший кінець, а коли приземлився, обернувся, щоб подивитися, чи встиг його брат, адже розлом ставав все більше і більше.
- ПОТОРОПИСЬ, ТИ ЗМОЖЖЕШ! - Засмучений криком Асафа.
Сімба зупинився, тому що, коли він дістався до нього, розлом став широким, і якраз в той момент, як він збирався стрибнути, поки він не став занадто широкий, з тріщина вирвалася магма.
Маґма почала стікатися вниз, до Асафа. Вона змушувала його неохоче відступати від розлому.
Симба бачив, що брат не хоче його кидати, але у нього не було іншого виходу, і він крикнув: "Асафа, біжи вниз, я знайду інший шлях!"
Час піднімалося, лава стікала рікою з вершини вулкана. Аж ось між ними відкрилася розлом і потекла ще одна менша річка лави, розділивши їх більше.
Сімба звернув на іншу стежку і побіг так швидко, як тільки міг.
Асаф не міг відразу побачити брата, а замість колишнього туману з’явився темний дим.
- СИМБА! - Нажаль і тривога за брата закричав Асафа.
Лава продовжувала текти, змушуючи Асафа продовжувати змагання. Їм треба було ще довго йти, бо вони були дуже високо на гору.