— Твоя їжа просто чудова, чудові квіти, аромати та смаки. Відкривати маленький кіосск на цьому нічному ринку — справжня трата твого таланту. Твоє місце - бути шеф-поваром у великому ресторані, — Він не скупився на похвалу, обсипаючи Шен Чжія добрими словами.
Ось це так! Це було вражаюче твердження. Присутні були вражені словами відвідувача. Його похвала була настільки сильною, що здавалася трохи фальшивою, але його обличчя було щирим і не говорило неправди.
Поки натовп зявок перебував у напівсмузі, один із тих хто стояв попереду, підтримував розмову, першим заговорив:
- Брате, ти так розхвалюєш цю їжу, ніби такого немає на землі чи в небі, що змушує мене, Ванга, ще більше допитливо. Дівчина, зробіть мені таку ж порцію як і цьому братові.
Мешканці Б’яньцзіна не вважалися бідними і мали трохи вільних грошей, але гроші нікому не давалися легко. Їжа на прилавку цієї дівчини, з м’ясом і свіжими фруктами виглядала дорогою. Ніхто не хотів витрачати гроші, бо не знав, чи це добре. А якщо ні? Хіба це не буде марною тратою грошей?
Раніше Шен Чжія пообіцяла на очах у всіх, що якщо їжа виявиться невкусною, гроші не візьме. Але люди дорожили своєю репутацією і не могли заплатити за неї. Отже, натовп з нетерпінням чекав реакції другого разу.
Але Шен Чжі не хвилювався від реакції інших. Вірили їй чи ні, тільки скуштувавши, вони дізнаються про смак їжі. У будь-якому випадку, її їжа завжди була смачною і вона не боялася, що її не куплять.
— Шановний гість, ось ваша їжа, приємного апетиту, - Шан Чжиї приготувала нову порцію для цього нового клієнта, порівнявши її з їжею першого.
Побачивши, що дівчина продала їжу, як і раніше посміхалася, ніби не помічаючи сумнівів навколо, Ван Гуамао був дуже вражений її ставленням, незалежно від смаку їжі.
Тушкова свинина мала янтаровий колір, змішаний із спеціями. Льодове жле було прозорим і чистим, занурене у воду з Османтусом. Кусочки різних фруктів, викладені над крижаним желем, додали фарби і страва виглядала дуже апетитно.
Одного погляду було достатньо, щоб викликати апетит.
Хоча він був морально готовий, Ван Хуамао все одно був вражений їжею. Тушкова свинина була пряною, м'якою і клейкою, з великою кількістю юшку; крижане желе було солодким та відсвіжуючим, і після того, як він з’їв всю миску, він відчув себе таким бадьорим, ніби літній сонний розсіявся.
Чудово! Чудово! Те, що сказав мій друг, не брехня, ця їжа чудова, і для дівчини це марнотратство - продавати її на такому маленькому прилавокі. — Ван Хуамао щиро похвалив, будучи щирим.
- Дякую за вашу похвалу, пане. Приходьте частіше, якщо вам сподобається смакШен Чжий скромно відповіла, не забувши прорекламувати свій маленький прилавок і приваблювати постійних клієнтів.
— Звичайно, - Сказав Ван Хуамао, повертаючись до натовпу, що зібрався спостерігати за веселощами. — Все, не стійте як ідіоти. Ідіть і купите що-небудь! Це дуже смачно, і це точно того коштує. Якщо запізнитесь, можете не встигнути. Що ви тут робите?
Як тільки Ван Хуамао промовив ці слова, перехожі не могли стримати цікавості і кинулися кіоском Шен Чжиї задля їжі.
Шань Чжиї миттєво запотіла. Щоб не пропустити жодного покупця, вона вибудувала охочих і почала приймати гостей по одному. Вона була миловидною і привітливою, а їжа, як казали, була дуже смачною, тому ніхто не заперечував і слухняно вибудовувався в чергу.
Сіо Шітоу вже деякий час допомагав кіоску і досить вправно збирав гроші та подавав їжу. Вони були зайняті, але спокійно і без потреби обслуговували нових покупців.
Прийшли кілька постійних покупців, які вже купували сніданок. У черзі вони зав’язали розмову з новачками. Вони розхвалили їжу в кіоску Шен Чжі, ніж розпалили їхню цікавість.
Жоден з нових клієнтів не залишився незадоволений, всі хвалили кулінові таланти Шен Чжії і обіцяли прийти ще завтра.
Деякі перехожі зацікавилися довгими чергами у кіоску Шен Чжії, завели розмову і з захопленням розповідали про смачну їжу. Внаслідок цього багато покупців завжди мали кіоску Шен Чжій.
- Вибачте. У нас залишилася лише одна порція. Коли вона закінчиться, нічого не залишиться. Ті, хто не встиг, повинні повернутися завтра ранішеШен Чжи чекає на покупця.
Вона і так приготувала більше їжі, ніж могла продати, але не очікувала такого ажіотажу, і все одно цього було недостатньо.
- Чому б вам не приготувати ще?
— Правда, ми вже цілу вічність стоїмо в черзі.
- Коли ви завтра відкриєте свій кіосок? Він буде на цьому ж місці?
Клієнти, яким не вистачило їжі, скаржилися, але Шень Чжії терпеливо пояснювала і заспокоювала їх, обіцяючи приготувати ще завтра. Після довгих заговорів вона зрештою їх відпустила.
Сеньйор Чжий зітхнула, і зрештою вислизнувши енергію, що накопичилась за роботою.
— Сяо Шитоу, йди сюди, — Шен Чжиї поманила хлопчика, який сидів на кісточках неподалік і охороняв кошик з грошима.
Сяо Шитоу слухняно встав і підійшов. Його великі, виразні чорно-білі очі зупинилися на Шень Чжії, і він в замішанні схилив голову.
- Сестра, що сталося?
Шень Чжиї взяла хлопчика за руку і обняла його. Хлопець допомагав збирати гроші і роздавати їжу, і, мабуть, у нього боліли руки, але він не скаржився на втому. Шен Чжиї трохи засмутилася, але нічого не могла вдіяти. Вона дійсно не могла впоратися з усім сама, тому помассувала хлопчику долоні поки у неї був вільний час.
- У тебе все ще болять руки? — Засмучено запитала Шень Чжиї.
Сяо Шитоу похитав головою і сказав:
— Не болять. Сестра, ми сьогодні багато заробили, більше, ніж за останні кілька днів. Хіба ми не повинні скоро купити магазин?
Коли Шен Чжий побачила серйозне запитання дитини, вона не могла почухати його нос вказівним пальцем і ніжно посміхалася:
— Так, скоро ми зможемо купити магазин. Твоя сестра зможе найняти ще двох помічників: одного роздавати їжу, а іншого збирати гроші. Отже, Сяо Шитоу не доведеться так багато працювати.
Обличчя хлопчика зморщилося, і він різко відповів:
— Не дозволь їм збирати гроші. Я сам займусь цим.
Шен Чжия не очікувала такого від маленького хлопчика. Після хвилинної паузи вона посміхнулась і сказала:
Добре, добре, ти сам збереш гроші.
Завдяки тому, що перший день торгівлі був дуже успішним і привертав увагу до справи Шен Чжія протягом наступного періоду. Щодня вона могла звертати лавку раніше і повертатися додому.
— Чому так багато людей зібралося? — Голос був неочищений.
— Я зараз подивлюся, — Він тихо відповів. Маленький слуга у короткому бавовновому одязі зі всіх ніг кинувся вперед.