— Люди з Дворця Дао Семі Зірки не знають шляху, і в них немає похоронного ніфритового одягу. Щоб наздогнати мене, їм потрібно багато часу, щоб не турбуватися про них. Юнь роздумував і продовжував свій шлях.
Пройшовши ще деякий час по цьому підземному світу, Юнь відчув, що повітря стає все більш гарячим. Камені під ногами нестерпного жару придбали кришталево прозорість, а всередині них, здавалося, перетікала якась алея рідина. Згорнувшись з картою у своїй пам’яті, він зрозумів, що увійшов до центральної області, позначеної тим старим.
Щойно він опинився в цій зоні, карта стала марною і Юнь почав діяти надзвичайно обережно. Він повільно просувався уперед, шукаючи місця розташування сонячної есенції. Несподівано перед нами з’явився глухий гуркіт. Спочатку Юнь вирішив, що з’явилося ще одне страшне створіння.
Перед ним височить величний водоспад з розплавленого заліза. Потоки рідкого металу з ревом спадали вниз, розкидаючи міріади іскри. І Юнь заглянув на край: у безодні, глибиною не менше як 300 метрів, вони просто мерехтіли відблисків вогню. Звідти, з найглибших глибин, безперервним потоком піднімалися страхітливою своєю потужністю чистого Ян.
« Що це за місце...» — здивувався І Юнь. Він і не здогадувався, що в надрах землі ховаються такі чудеса. Раптом він завмер. На іншому боці водоспаду стояла маленька дівчинка. Вона, як і він, пильно дивилася вниз, в вогненну безодню. На вигляд їй було приблизно дев’ять або десять років. Волосся її було зібрано в два пучки, а кругле личко здавалося виточеним з рожевого нефриту - справжня маленька красуня.
Поява такої чарівної дитини в цьому жахливому підземному світі здавалося чимось нереалістичним. Коли І Юнь подивився на неї, дівчинка, відчувши чужий погляд, підняла голову. Її величезні очі витріщилися на хлопця. Вона злегка схилила голову набік, наче дивуючись. З якоїсь причини вона не розмкнула губ, але Юнь чітко почув її голос у своїй голові:
— Спочатку прийшла та група, а тепер ще стільки людей. Але я не очікувала, що ти будеш першим. Хіба ця інша компанія не перевищує тебе числом?
Голосок був тонким, ніжним і дуже приємним. І Юнь нутрощі здригнувся. "Та група?" Вона мала на увазі старого чоловіка з торгового союзу Шенцзі, дідуся Цзи Шуйянь і його супутників. А ті, хто « має кількість » - це люди з Дворця Дао Семі Зірки. Ця таємнича дівчинка, очевидно, була тісно пов’язана з цим місцем.
- Малюк, хто ти? І ті люди, про які ти говориш...
Не встиг він закінчити фразу, як дівчинка залилася срібним сміхом, схожим на дзвін дзвоників. У цю ж мить вона стрибнула вперед, і її крихітне тіло зникло в густому парі, падаючи пряміком у безодню під водоспадом.
- Що?
І Юнь поспішно зробив два кроки до краю і заглянув вниз. Хвиля жару вдарила в обличчя, розтрощивши його волосся. Якби він був менш вправним, то втратив би зір або взагалі звернувся до попілу. Але фігурка дівчинки, наче легка ластівка, затулилася в повітрі і миттєво досягла дна.
« Вона явно знає тут кожну стежку» — подумав І Юнь. Блукаючи цими печерами навмання, наче сліпа муха, він ризикував наткнутися на невідому небезпеку. До того ж, практика Дворца Дао Семі Зірки рано чи пізно впораються з тими монстрами і наздоженуть його, так що повільно не можна. Ця дівчинка була вкрай загадковою, а концентрація енергії чистого Ян внизу була набагато вище, ніж будь-де ще.
— Вниз! Коли Юнь вирішив не вагатись, то пішов слідом.
Коли він увійшов у зону водоспаду, то почувався так, ніби опинився в самому центрі гігантської плавучої печі. Він негайно зміцнив захисний бар'єр з енергії Юань, повністю активував тіло Чистого Ян і швидко полетів вниз.
З глухим звуком і Юнь приземлився на величезний червоний валун. Підмножина водоспаду була суцільним омутом, наповненим розплавленим залізом. Будь - яка жива істота, впавши туди, зникла б без сліду і не лишила би навіть кісток. Раптом з вогняної пучини вислизала пара величезних очей, розміром з мідні дзвони. Холодний, байдужий погляд цієї істоти змусив І Юня облитися холодним потім. На щастя, на ньому було похоронне нефритове вбрання. Очі ковзнули повз нього, наче не помітивши, і істота безшумно занурилося назад у залізні глибини.
Він пильно оглядався, і Юнь почав шукати дівчинку. Його погляд ковзнув по березі омута і зачепив маленьку фігурку, що зникає в зеві величезної печери. Він негайно кинувся вдогонку. Коли він опинився біля входу, то знову був вражений.
Вхід у печеру принизили дві відчинені залізні стулки, а перед ними — безліч мечів. З першого погляду І Юнь зрозумів, що якість цих клинків була неймовірно високим, але майже всі вони були зламані або пошкоджені, які робило їх непридатними для битви.
"Звідки тут стільки зламаних мечів?"
Це була стародавня зброя. Найстаріші клинки вже перетворилися на кучки іржавої крихти, а новіші були вкриті товстим шаром іржі. Між створенням найстаріших і найновитіших мечів, здається, проклали сотні мільйонів років. У легендах про Піщаного Мора Погребованого Сонця говорилося, що це місце падіння сонця, але тепер Юнь на власні очі бачив сліди перебування людей.
« Що це за місце насправді?» — і Юнь пом’якшував мить біля входу, а потім ступив всередину.
Як тільки він переступив поріг, перед очима все поплило, і навколишній простір миттєво змінилося. Опинившись у небезпеці, він поклав руку на кільце з просторовим проблем, готове до будь-якого повороту. Але вже наступного разу його підошви торкнулися холодного каменя. Він опинився у величезному залі, викладений з циклопічних брил.
Цей зал, схований у глибокій печері, видавався запечатаним протягом незліченних тисячоліть. І Юнь відчув подих давніх і спустошення, яке походить від каміння під ногами. Посередині залу височіла статуя. Підійшовши ближче, він побачив, що вивалення повторює образ тієї самої дівчинки і під ним вирізьблені слова:
[Моїй коханій дочці Лін Сяосьйо]
Ці ієрогліфи були викарбувані твердою і впевненою рукою, але в кожному з штрихів вони скерували смуток, якого не змогли стерти століття.
"Тут дійсно хтось жив. Цю дівчину звати Лін Сяосьйо, вона донька якогось великого майстра минулого... Але скільки їй тоді років?» і Юнь дивився на статую, не в змозі повірити у те, що відбувається. Невже він тільки що бачив привида? Раптом він різко вкинув голову. З однієї з поперечних балок на стелі свішували дві маленькі білі ніжки, ліниво гойдаючись у повітрі.
— То ти і є Лін Сяосьйо? — Питал И Юнь.
Дівчинка була тут одна, а кам'яна зал давно прийшов у спустошення. Можливо, того, хто поставив цю статую вже давно немає в живих. Малюк просто зачаровується, швидко стрибає вниз і біжить вглиб будинків. І Юнь застыл. У нього з’явилось відчуття, що дівчинка навмисно заманила його сюди і тепер вказує шлях. Поквапившись, він пішов за нею.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv