Піщане Море Погребоване сонце було безмежним. І Юнь пройшов через масив телепортації, і коли перед очима перестало рябувати, а зір знову набуло ясності, він виявив, що знаходиться в невеликому оазисі.
Через те, що енергія Ян в Піщаному Морі була занадто щільною, природні оазиси тут практично не зустрічалися. Будь - який клаптик зеленого дерева в цих краях міг існувати лише завдяки захисту захисних форм.
Цей оазис був крихітним. Кілька військових практик, які прибували сюди раніше через масив телепортації, ще не встигли розійтися. Як тільки Юнь ступив на пісок, він одразу відчув багато поглядів і чужих відгуків.
Ці прощуни були досить сильними. Швидко просканувавши околиці своїм сприйняттям, І Юнь виявив кілька по-справжньому могутніх аур. Лише ті, хто збирався пробратися до найсуворішого Мороза Погребованого сонця, були дуже високими.
Переконавшись, що Юнь — це лише незнайомий для них спосіб життя, люди відразу відвели свої погляди.
— Усі вони були з головних сект, — і Юнь кинув їм поглядом. Майстри розбилися на групи по три-п'ять чоловік і носили вбудований одяг своїх організацій. Таких військових практик, як він, тут було мало, і вони не цікавились.
У цей момент на величезному валуні біля виходу з масиву телепортації він помітив свій власний портрет. І Юнь підійшов ближче - це був наказ про розшук, а випустив його не хто інший, як Дворець Дао Семі Зірки.
« Дворець Дао Семі Зірки...» і Юнь з безстрашним обличчям дочитав оголошення до кінця. Його ворожість до цієї організації вже довгий час переросла в боротьбу проти смерті, а не на життя. Врешті-решт, все змінилося до того, що його видатний талант викликав у них побоювання. Палац Дао Семі Зірки боявся помсти І Юню в майбутньому, коли він зміцніє. І треба визнати, і Юнь дійсно збирався їм помститися.
— Хлопче, не дивися, той, хто на портреті тобі не по зубах, раптово пролунав старий і злегка надтверезний голос.
І Юнь обернувся і побачив літнього чоловіка в одязі з грубої тканини. Обличчя його було вирізане зморшками, а обвантажена шкіра почервоніла, ніби він провів багато років під палючим сонцем і вітром. У руці він тримав трубку і не квапився попихити нею, а до самої трубки був прив'язаний мішечок з тютюновим листям.
Побачивши його вбрання, Юнь на мить поспішав. Протягом того часу, коли він мандрував по Імператорському небесах Ван’яо та Яншеня, то зустрічав людей різного віку — одні були безсмертними уособленнями й манерами самітників, інші виглядали хворобливо і зловісно як правдиві послідовники шляху зла. Але він ще ніколи не бачив нікого, хто би виглядав так повсякденно. Якби Юнь не відчував особливих коливань енергії, він би серйозно прийняв цього чоловіка за старого селянина з глухого села.
— О? — Старик знову глянув на І Юня і похитав головою. — А ты... Досить цікавий.
Почувши це нев’януче бурмотіння, І Юнь нутро напружується. « Чи це цікаво? »
— Ха-ха, не напружуйся, у мене немає поганих намірів. Але щодо скарбу в цьому Піщаному Морі Погребованого Сонця я б радив тобі не обманюватися, — старий вказав трубкою на масив телепортації за спиною І Юня. — За останні кілька днів вже багато людей вирішило повернутися.
Багато практик увійшло в серце пустелі, але зон аномалії був занадто великим і ніхто не знав, де саме захований скарб. Майстри металися по піску, наче сліпі мухи, обшукуючи все підряд і в результаті залишаючись ні з чим.
У минулому в Піщаному Морі Погребованого Сонця ще можна було знайти якісь цінності, але у ці дні мисливці стали занадто багато, а здобич - мало. Не кажучи вже про головний артефакт, який спричинив аномалію, — навіть звичайних небесних скарбів майже не залишилось. Багато людей не тільки отримали зиск, але й впали від рук грабіжників, через що у більшості з'явилося бажання піти.
— Дякую за попередження, і Юнь склав долоні в ввічливому жесті. Джуніор не прагне знайти скарб, прийти і просто розширити свій кругозір.
— Ха, справа твоя.
Договоривши, старий попихтів трубкою і не поспішаючи пішов.
"Цей старий дійсно дивний..." і Юнь злегка нахмурився. Інтуїція підказала йому, що ця людина не така вже й складна, але він поняття не мав про її походження.
Зробивши вигляд, що просто прогулюється і Юнь залишив оазис. Коли він заїхав у безлюдне місце і завдяки енергетичному зору Пурпурного Крістала переконався, що нікого поряд немає, то торкнувся свого простору. У його долоні відразу з'явився старовинний компас. Це був Ведомий компас Тяньцзі. Перед тим як віддати його, Цзі Шуйянь пояснила І Юню, як ним користуватися.
Поки інші безцінно блукали по пустелі, І Юнь тримав у руках цей безцінний інструмент. Він направив попис заклинання в артефакт, і той миттєво окутався тьмяним сяйвом.
— Є реакція... Хай і дуже слабка.
І Юнь прибрав Ведомий компас Тянцзі і почав визначати напрямок. Зустріч зі старшою людиною змусила його наскочити — здається, цього разу в Піщаному Морі зібралося багато експертів і він повинен бути дуже обережним.
Компас був скарбом, який з давніх - давен передавався в секті Тяньцзі. Зв’язок між Ведучим і Відомим компасами Тяньцзі ґрунтувався на таємних техніці феншуй, а її розірвати було дуже важко. Але тепер Юнь помітив, що навіть компас у руках залишався некерованим. Він витратив кілька годин на пошуки, але тільки трохи посилив світло артефакту.
- Напевно, є якась перешкода... - Пробурмотів І Юнь.
Зв'язок між парними компасами Тяньцзі було важко обрізати, але якщо на шляху вставали форми або просторово-часні сили, вона могла стати нестабільною. Щоб точно визначити розташування компаса, він мусив підійти набагато ближче. Але І Юнь не квапився: якщо йому з артефактом було так важко, то іншим практикам і податливо.
Орієнтуючись на Ведмідовий компас Тяньцзі, Юн повільно просувався у правильному напрямку. Чим далі він йшов, тим сильнішою ставала сила енергії Ян. Звичайний майстер у такому місці вже давно б згорів живцем від внутрішнього жару. Пісок під ногами став зовсім розпустким, кожен крок примушував ногу провалюватися по щиколотку, і якби не захист енергії Юань, взуття та шкіра спалахнули б у той же момент.
Несподівано Ведучий компас Тяньцзі яскраво спалахнув. І Юнь озирнувся, але навколо була лише порожня безжиттєва рівнина, в якій не було нічого визначного.
— Хм? — Він опустив очі на розпечений пісок. Навколо нічого, але компас чітко показував, що йде компас десь тут... — Відкрийся!
І Юнь схопив меч і наніс різкий удар прямо по пустелі перед собою. Жовтий пісок змерзнув і рознісся в бік, прокриваючи глибоку ущелину. Після кількох наступних ударів очі І Юня блищили. Глибоко під землею виднівся темний прохід. Краю отвори розказали до червоного кольору, а всередині танцювали соски полум’я багрового вогню, нагадуючи вхід у шеол.
Зтимаючи компас Тяньцзі в руці, Юні стрибнув усередину. Миттєвий рух через піски впав униз, і мигнувши його, він засинав прохід. Пустеля знову стала рівною, і навіть колишня спека, здавалося, затихла, ніби все це було лише миржкою. Якби він не мав компаса на місці, під землею було б важко знайти щось інше.
У той же час, коли І Юнь втік у недрах землі, на іншій ділянці пустелі в тисячі ізраїльтян повільно просувалася група людей. Якби І Юнь був тут, він би відразу впізнав їх. Всі вони носили даосські мантії Дворца Дао Семи Зірки. Вони очолювали свою жінку середніх років — заступника голови палацу Лю Руї, а потім Тянсьосза з секти Таньцзі.
Тянсьйонзи тримав у руках величезний компас, намагаючись провести розрахунки. Його лоб був вкритий краплями поту. Він обчислив шлях під палючим сонцем дві години, але зрештою лише з досадою відклав масив для мистецтва Астральних Небес.
Ти все ще не визначав напрямок? — Нахмурившись, запитала Люї. Вони прибули в зону аномалії кілька днів тому, але так і не змогли знайти вхід.
« Енергія Юань в цьому місці надзвичайно хаотична, а тут утворилась велика форма природи », — виправдовувався Тянсьоцзи. — Я використовую таємні методи феншуй, щоб порахувати тривалість енергії Неба і Землі, а це дорівнює спробі зрозуміти волю небес. Як це може бути просто? Але не хвилюйтеся, пані заступник голови палацу. Хоч я і медлю, мені потрібно ще максимум десять днів, щоб знайти місце розташування скарбів! У сьогоднішньому Піщаному Морі Погребованого Сонця тільки я володію подібним умінням, інші навіть не зрозуміють де шукати.
Тяньяцзи говорив з непохитною упевненістю.
— Ще так довго? « Лю Руї була незадоволена, але тепер вона могла лише змиритися з цим.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv