Використовуючи енергію, якою він володіє, Юнь раз за разом наносив візерунки імітував ті Узори Дао, що бачив перед собою. Коли такий візерунок буде повністю скопійовано і перенесений в його життєву суть, він стане його власним Дао.
« Ледве Дао росло мільярди років, ставши втіленням його. У мене є Пурпурний Кристал - чому б не дозволити йому також перетворитися на Древо Дао? Якщо це станеться, я сам стану Дао, а створена мною Ріфма Дауо дозволить іншим зрозуміти правду...
Ця ідея, яка несподівано спалахнула в голові І Юню була дійсно божевільною. Навіть Лорди Дао, які жили в 12 - му місті Небесних імператорів, намагалися досягти свого царства. Стати самим Дао... Це здавалося легендою. Хоча безліч людей гналися за цією ціллю, впродовж історії 12-надцяті Небесних Імператорів майже ніхто не досяг успіху.
Рівень культивації і Юня був ще занадто низький, але з'явилася ідея вже не покидала його, розростаючись у свідомості як бур’яни. Знай хто-небудь інший про його думки, його б просто підняли на сміх. Однак для Юна, який мав Пурпурний кристал і здатність контролювати будь - яку енергію у Всесвіті, це не здавалося неможливим.
Він зосередився на потоках енергії у своєму тілі, повільно формуючи Узору Дао. Його погляд був прикутий до єдиного листка на Дереві Дао. Поступово Юнь повністю занурився в медитацію. Йому здавалося, що він сам перетворився на цей лист, яка відчужує велич Дерева Дао і ласка пролітає повз вітер.
Його думки поступово спорожніли. Навесні листки розпускаються, а восени в’януть — життя коротке, як і людське. Лист не знає смутку, болю і лише плавно гойдається на вітрі.
Час минув. І Юнь нерухомо сидів під деревом. Тільки легкий вітерець з часом ворушив його волосся, а решта була подібна до статуї.
Серий Дух меча невтомно охороняв Зал Постилення Дао. Він сидів, схрестивши ноги, і тільки іноді відкривав очі, щоб подивитися на І Юню. Але юнак залишався нерухомим, і він не виявляв ознак змін.
Юнак у білих одягах також час від часу навідувався до Залу Царства. Коли Юнь бачить, що медитація без видимого прогресу і не має жодних видінь, він відчував розчарування. Хоча він і не любив І Юню, той же став наступником Дворца мечу Чистого Ян, і Чібай сподівався, що хлопець доб'ється хоча б якихось успіхів. Принаймні, щоб не соромити свого майстра перед зовнішнім світом. Але зараз було абсолютно незрозуміло, і Юнь хоч щось чи ні.
— Минуло вже три місяці. Кажуть, три дні в Залі Постилення Дао рівні року. Отже, він розуміє Дао вже тридцять років.
Юнак у білих одязі похитав головою. Сірий дух меча з усмішкою відповів:
- Ти ж знаєш, слова про те, що три дні рівні року справедливі лише тоді, коли людина дійсно щось розуміє. Однак ніхто, сидячи під Деревом Дао, не може вічно підтримувати таку швидкість. Якщо ми протримаємося десять днів, це буде чудовим результатом. Давай почекаємо. Розгляньмо, яким буде результат.
Сірий дух меча був сповнений оптимізму, чого не можна було сказати про Чиба.
— Древо Дао не є прапором. Чому він прокинеться? - Проворчав він.
Сонце змінювалось місяцем, пливли хмари. У цій степі, де росло дерево Дао, всі інші форми життя були простими і природними. Юнь також спостерігав за комахами, які проживають своє коротке життя у траві. Світ перебував у постійному циклі, і Юнь дивився на це спокійно, без смутку та радості.
Він і сам відчував себе аркушом, що проживе своє життя. Дихання осені ставало все виразніше, лист пожовтів. Налітаючи, вітер зірвав його з гілки, і він почав падати до землі. У цю мить падіння І Юнь ясно побачив і самого себе, і Древо Дао. Здавалося, за одну мить він зрозумів занадто багато.
Його розум став кришталево чистим, а безкрайний світ наче раптом розширився. Під час падіння І Юнь поступово приходив в себе. Він бачив, як земля стає все ближче і врешті-решт ... Її м’яко торкнувся. Здавалося, що твердий ґрунт під ногами повернувся до своїх витоків. І тоді Юнь відкрив очі.
Світ повернувся в його погляд. Та ж степ, те ж могутнє викривлене дерево. Але в очах І Юня все це виглядало інакше.
- Він прокинувся! — Очі Серого Духа меча з радістю блиснули. Він чекав цього дуже довго.
- Нарешті, він зітхнув з білим одягом. Спочатку він подивився на стародавнє дерево Дао за спиною І Юна, сподіваючись побачити найменший знак. Він розумів, що шанси нічого не варті, але не міг не подивитися.
Стародавнє дерево стояло як колись. Жодних німбів Великого Дао, ніяких Узорів та святих звуків. Навіть листя дерева не шелестили на вітер. Ніяких аномалій... Хоча Чібай сподівався цього, така тиша принесла йому лише розчарування.
Юнак у білих одежах з радістю запитав І Юна, що́ він відчуває, коли його погляд застиг. Він побачив, як під дією легкого вітерця один з листків на Дереві Дао плавно відірвався від гілки. Він кружляв у повітрі, наче смарагдовий метелик.
І Юнь не піднімав голови, але вже знав про цей лист. Він м’яко простягнув руку рукою вгору, і листя граціозно опустився йому в руки. Ця сцена точно повторювала ту мить з його медитації, коли він сам, будучи листом, в кінці свого життя опускається до пилу. Це було легко, безшумно.
Але ця проста сцена приголомшила юнака в білому одязі. Сірий дух меча, який стояв поряд з ним, також різко схопився на ноги. Обидва застигли, наче вияви. Вони не можуть відірвати погляд від аркуша в руці І Юня.
Дерево Дао скинув аркуш?
Три тисячі Великих Дао на Дереві не змінювалися незліченними роками. Насправді, коли власник Дворца меча Чистого Ян будував це місце, він взяв за основу степу, де росло дерево Дао. І вже тоді на ньому було три тисячі листків ... Так було й сьогодні.
Сірий дух меча подивився на крону і побачив, що там, де щойно опал листок, набухла крихітна молода нитка. Лист опав, і народилася нова нирка. За весь той час, що він охороняв Дрейо Дау, він ніколи не бачив нічого подібного. І сьогодні це сталося.
Те, що лист впав саме в руку І Юню, звичайно ж, не було випадковістю. Постилення І Юном свого Дао не викликало аномалій, але змусило Древо Дау скинути аркуш. Чому?
Ні Сірий Дух меча, ні Чібай, будучи Духом палацу, не були дійсно живими істотами. Їхнє розуміння Дауо було визначене в момент їхнього створення; усвідомлення дало йому творець. Вони не могли зрозуміти, чому дерево Дао вирішив залишити аркуш.
Тим часом Юнь обережно взяв аркуш за чорниць. Лист повільно обертався в його пальцях, схожий на маленький віяло. Спадання... і нове народження... І Юнь підняв голову, подивившись на нирку на гілку, і притиснув листочок до долоні. Незважаючи на те що він впав, він все ще залишався яскраво-зеленим.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv