Прародитель Шенту та інші майстри вже забули, коли востаннє відчували щось подібне. Навіть на самому початку їхнього шляху, коли вони зіткнулися з астральними звірами, що переважали їхню силу сотні разів, то не були такі вражаючі.
Чорний монстр мовчки дивився на них. У його єдиному червоному оці не було лютості й ненависті, а лише безупинна байдужість. Він дивився на них так, ніби перед ними була кучка мурашок.
Вітер вивів, трепаючи його довге чорне волосся. Подібно до морських хвиль, леле марево в небі закручується навколо монстра і вершини гори Цзюецзань у велетенський водоворот. В очах природи Прародитель Шенту бачив загибель світів і крові, яка була в тисячі разів густіша від тієї, що затягнуло небо.
Стук-тук! Стук-тук!
Серця старійшин настільки запали, що удари відпадали у вухах, наче блукачі бойових барабанів. Здавалося, органи ось-ось вистрибнуть з грудей.
- Хто ти такий... — тремтячим голосом дав Прародитель Шенту, повільно стискаючи в руці жетон зв’язку, щоб розчавити його і передати сигнал. Але в наступну мить його зіниці звузилися до межі.
Монстр зник з вершини вежі! Пустота на тому місці змусила волосся на головах воїнів стати дибки. Старійшини відразу активували захисну енергію Юань.
Спалахнуло сяйво щитів, і в той же момент... Хрусть!
Бризнула кров. Довга, схожа на списа рука раптово пробила грудну клітку одного з майстрів. Старійшина Царства славних Небес помер з прочиненим ротом. Його очі розширилися, він повільно опустив голову, дивлячись на дірку в власній грудях. Чорні кігті, випарені в крові та остеках тіла, робили на каміння краплі. Його захисна енергія, на яку він покладався, лопнула, наче паперовий бар’єр, не довівши жодного опору.
Бам!
Монстр витягнув руку, і з рани вдарив фонтан крові. Тіло великого майстра, наче порожній ганчірковий мішок, було відкинуто в сторону. Він впав на землю, і було невизначено, живий він ще чи мертвий.
Позосталі старійшини вкрай жахнулися від монстра. Вони стояли перед ними, здіймаючись понад три метри заввишки. Обликом воно нагадувало людину, але в ньому не залишилося нічого людського. Воно нанесло удар без жодного техніку або сплеску енергії — проста, примітивна фізична атака, якої вистачило для того, щоб миттєво покінчити з великим майстром.
Монстр повільно рушив до наступної мети. Він відчув, як повітря і простір навколо нього стискаються, приковуючи його до місця.
- Допоможіть мені! — У розпачі він закричав, вкидаючи меч. Уся його енергія Юань шаленим потоком хлинула в клинок. Це був нищівний удар, від якого на мить смертельно світло дня. Цей меч, який став останньою надією на спасіння, наче падаюча зірка.
Істота навіть не намагалася ухилитися, дозволивши клинку встромитись у груди.
Бум!
Сяття меча захопило фігуру монстра, повністю покривши його з виду. Однак у ту ж секунду з цього світла висунулася долоня, залита гарячою кров’ю. Роздався дзвінок — майстер випустив меч. Його ноги відірвалися від землі, і він безпорадно забився в повітрі.
Прародитель Шенту та інші з тремтінням спостерігали, як їхній товариш в руках монстра перетворився на беззахисного малюка. Пальці монстра стиснули, і пролунав огидний хруст, від якого мороз пішов по шкірі.
Плюнок крові вирвався з рота воїна. Його голова була неживою, а тіло ще кілька секунд смикалося в конвульсіях. Монстр зламав йому шию. Відкинувши труп, він байдуже переглянув погляд на інших.
— Бийтеся до кінця! - Зревел Прародитель Шенту. Бігти було марно, але це не мало змісту.
Повітря наповнилось спалахами різноманітної енергії. Прародитель у розпачі активував навіть той недобудований масив, що призначений для І Юня. Під цим градом ударів, які здатні знищити гори, монстр все ще не виявляв ніяких ознак використання внутрішньої енергії. Він продовжував вбивати так, ніби давав комахам наказ: просто, прямо і жорстоко.
Майстри падали один за одним. Їхні очі застигли жахом, обуренням і глибоким розпачем. Вони виконували бойові мистецтва десятки тисяч років, досягли вершин світу Тяньюань і дивилися на мільярди живих істот з погордою. Весь світ дивився на них з повагою, але перед цим чудовиськом вони почували себе жалюгідними і нікчемними, якими колись були звичайні воїни перед ними. Пропасти в силі було неможливо. Усі їхні тривожні атаки не залишали на монстру ні подряпини, навіть змінивши вираз обличчя.
Дзинь!
На камені впав облом списа, монстр переломив його голими руками. Поруч валялися уламки розбитих нефритових жетонів.
Прародитель Шенту, важко дихаючи і затискуючи роздворену груди, широко розкритими очима дивився на монстра. Той був закучений у важку броню, позаду нього розвіявся іздраний плащ, а м'язи здавалися вилицями з божественної сталі. Один з його очей горів алим, другий — мутним і сліпим. Риси обличчя ховалися в густій тіні шолома, залишаючись байдужими.
Раптом над головою Шаньту нависла тінь. Величезна чорна нога в тяжкому чоботі впала зверху. Прародитель, наче соломинка, був потоптаний у землю. Його грудна клітка з оглушливим хрустом провалилася всередину.
Треск! Під ударом на площі розлетілися тріщини, які нагадують павутину. Прародитель Шенту втупився у небо остеклінним поглядом. Він вже не міг дихати, а через важкий стопи монстра повільно почала сочиться лужа густої крові...
Гуркот на вершині, обурення енергії і спалахи битви не на жарт перелякали учнів та воїнів різних фракцій, розколочених біля підніжжя й на схилах гори Цзюецзань. Зазвичай їм було заборонено підніматися на пік, але зараз захисний масив навколо башти був знищений одним ударом монстра. Ще не усвідомлюючи, що відбувається, молоді люди вдивляються у повітря і здіймаються на вершину.
На горі Цзуецзянь зібралося чимало еліти з родини Шента і Секти Ліхо. Багато генія шукали тут порятунку, боячись помсти І Юні. Люди дивилися на високу вежу, криваві хмари над нею. Вони бачили силует у мареві — істоту, що нагадує дикуна в важких доспексах і рваних одязі.
"Дикар" стояв, опустивши голову і поперевертаючи щось ногою. І коли учні побачили, що саме знаходиться під його стопою, всіх присутніх, особливо членів Сім'ї Шенту, пробила великий тремтіння.
Це був чоловік. Його обличчя було залито кров'ю, риси спотворені до невпізнання, тіло ще здригалося в передсмертних судомах, але вони все одно дізналися його. Це був Прародитель Шенту. Великий предок клана, один з найсильніших майстрів світу Тяньоань, був просто розчавлений цією істотою.
Крижаний холод поповз вгору від п'ят кожного свідка. У цей момент "дикар" повільно підняв голову, і його єдиний безжалісне око втупився на натовп молодих людей... У той же момент всім їм здалося, що їх життя більше не належить їм.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv