Перед очима І Юня з'явилось місто Тяньо. Він вже бачив височезне Божестяне дерево; його слинський стовбур був завтовшки з цілу гору, а від кори в усіх напрямках до навколишніх хребтів і долинах простягалися широкі дороги із палестинних ліан. Невідомо, скільки десятків тисяч років проіснували ці живі мости, але попри шалений час та ерозію вони залишалися міцними, наче у перший день, і не давалися гнині.
Верхень велетенського дерева був плоский, наче тверда земля; тут височіли незліченні термальні та павільйони, а по жвавих вулицях знову літали натовпи людей — життя в цьому місці било ключем.
— Ті, що входять до міста, платите по одній сарі низькій ранці! — І Юню треба було йти на край підвісної дороги, як до нього підійшов сторож для збору митниці.
Для І Юня одна низькоранго саріра нічого не означала, але для воїна, який народився у дикій землі, така цінність могла стати ключем до відродження і повної зміни долі. І Юнь згадав, на які хитрощі у свій час йшов Лев Чен'юй заради куска астрельної кістки. Він використав примітивні способи закалки, жертвуючи життя співплемінниками, але якість продукту і близько не стояло навіть з низькоранго сарарі.
Кожен вхідний платив по одній штукі, і було важко навіть уявити скільки людей відбувалося тут щодня. За тисячі років нагромаджуються величезні багатства. Місто Тяньу було під цілковитим контролем Союзу Боєвих мистецтв, і всі ці ресурси стікалися в його закритому місті. Можна було лише здогадуватись, наскільки велика сила і глибина спадку, що нагромадився Союзом за ці роки.
Крім того, у місті Тяньу було покладено податок буквально все: торгові крамниці, вуличні прилавки і навіть аукціонні будинки, які також виплачували комісійні збори. А найбільша торговельна мережа - Павільйон Множини Скарбів -- і взагалі була заснована Союзом безпосередньо. У Півільоні можна було знайти величезну кількість рідких природних дарів, але ціни там на 20-30% перевищували ринкові.
Незважаючи на це, воїни з усіх куточків світу Тян’юань намагалися потрапити саме туди. По-перше, асортимент Павільона Множини Скарбів був неймовірно багатий: там можна було знайти товари, які вважалися дефіцитом і не мали ціни на звичайний ринок. По-друге, заведення дорожило своєю репутацією - все куплене тут було справжнім, і покупці могли не боятися обману. Люди охоче розходилися з іншими, щоб здобути впевненість у собі.
І Юнь вже збирався заплатити митницю, коли почув неподалік дзвінки і приємний дівчий голос:
— А? Як дорого!
Оглянувшись, він побачив біля сусіднього сторожі трьох: юнак у тваринних шкурах, дівчину років шістнадцяти-сімнадцті в самому розквіті юності і чоловіка близько двадцяти п'яти років. Здивований, він належав дівчині.
— Раз нас троє, значить, потрібно цілих три сарри? - Вона виглядала дуже стурбованою. Вона одягалася в просту круглу одежу з квітчастим хусточком на голові і мала ту особливу чистоту та чарівність, що трапляються лише у сільських красунь. Але тепер вона виглядала виснаженою довгою дорогою, а її личко опухнулося від втоми.
Їхнє скромне, майже мале око і їхні розмови були чіткими. Справжні генії великих кланів і сектантських культур носили на собі по кілька магічних артефакцій та вдягалися у дорогоцінні обладунки. А ті, хто носив звичайний одяг смертних, зазвичай були вихідцями з залущого одягу.
Стражник міста Тяньу з неповагою окинув Трійцю поглядом. Він знехтував тими, хто не хотів відразу віддаватися грошам.
— Такі правила міста Тяньу, і кожен їх зобов’язаний дотримуватися. Якщо не можете дозволити собі навіть саріру, навіщо сюди лізти! — Вартовий нетерпляче помахав рукою. — Не загоряйте прохід, отойдите в сторону. Подивіться, яка позаду черга. Наступний!
Трійця відтезнула у сторону. Старший чоловік поспішно засміявся, в його погляді читалися явніщири:
— Пан сторожник, поважний, не гнівайтесь. Ми люди прості, з глухомані, правил не знаємо... А-Юй, ну ж, швидше віддай сарі! - Він почав квапитися.
А-Юй міцно стиснула зуби, її рука стервожно зшила висілий на поясі мішечок із грубої тканини. У цієї дівчини не було навіть простого простору. Такі сумки використовували лише для смерті, вони були вкрай незручними у перенощику і мали малий об’єм. Можна було тільки уявити, яких праць їй довелося виконати таку довгу подорож з такою ношею.
— Сестра... - Хлопець у шкурах потягнув її за край одягу. Він був невисоким ростом, з загорілою шкірою і простими, чесними рисами обличчя.
Дівчина з хворобливим виглядом почула мішечок і повернулася до брата:
— А-Ню, все в порядке. Ми прийшли сюди, щоб влаштувати тебе в місто Тяньо. Наш клан занадто малий і не зможе дати тобі гідного навчання. У тебе рідкісний талант, і заради твого майбутнього будь-яка вхідна того коштує. До того ж у нас є та цілюща трава. Продамо її - і гроші знову будуть. Я можу купити тобі більше пілюль та сарір. Твій успіх найважливіший у світі.
Юнак на ім'я А-Ню розумів, що сестра лише спускається на себе безнадійний вигляд, щоб заспокоїти його. Він щільно стиснув губи й не промовив ні слова, але в його очах спалахнула уперте полум’я. Він добре знав, скільки зусиль сестра доклала для цієї подорожі і яким величезним багатством для їхньої сім’ї були ці кілька сарар. Для них це був стрибок до безодні - вони поставили на карту все, що мали!
« Так вони брат і сестра...» — тихо зітхнув І Юнь. Дивлячись на вираз обличчя дівчини, він мимовільно згадав Цзян Сежуу в часи, коли вони жили у Дикій пустелі Юнь. Вона теж, перемагаючи приниження, вимивала їжу, готуючись на все заради нього. Жертовність дівчини спонукала Юна ще більше тужити за своєю сестрою.
— Цю миту я заплачу за вас, — раптом заговорив Юнь. Зазвичай він не втручався в життя незнайомих людей, бо у світі було надто багато страждань і ніхто з них не може допомогти. Але ця пара розбудила в його серці глибокі почуття.
Вартовий здивовано втупився на І Юна. Чоловік, який стояв позаду брата і сестри, теж на мить завмер.
— О, шановний брат! Ось це справжнє благородство! Ох... нам навіть ніяково, ми ж через хлюпання в гаманцях пусто... Ви такі щедрі, премного вдячні...
Він не встиг договорити, як дівчина його перервала.
- Послухайте... Дякую вам, благородний воїне, але ми не можемо прийняти вашу допомогу - серйозно вимовила А-Юй. Той хлопець, що стояв поряд з нею, подивився на І Юня своїми чорними блискучими очима і явно схвалював рішення сестри.
Замість того щоб приймати милість від незнайомця, вони вважали її справою гордості. Так їх навчали покійні батьки.
І Юнь на мить поквапився. Ці двоє здивували його, але водночас викликали ще більшу повагу. Він м'яко посміхнувся і кивнув:
- Що ж, значить, це я вчинив необдумано.
Він спокійно сказав це і прибрав саріру. Тепер він був упевнений, що навіть якщо той не злетить у небо миттєво, то досягне успіху. Сьогоднішні труднощі лише загартують його дух.
— Це... ех... — Чоловік, який супроводжував їх, намагався втрутитися, але був розчарований, коли побачив, що ми втратили цю мить. У глибині душі він проклинав родичів за вишукану глупоту.
Тим часом дівчина дістала з мішечка дві низькоранго саріри. Вони були витерті до блиску, але їхня якість залишала не найкраще - найнижчий сорт серед нижчих. Можливо, їх створював якийсь початківець учень Майстра Астральних Небес. Вартовий з огидою подивився на камені, але, стримуючи роздратування, все ж прийняв їх.
Після цього вартовий змінив свій погляд на чоловіка, який мав двадцять п’ять років. Той у свою чергу, з надією втупився на І Юню:
— Эм... А як же я, шановний брат?.
Намек був прозрятий: сестра з братом відмовилися, але він не відмовлявся! Він був більш ніж готовий прийняти таку щедрість. Однак цей чоловік не викликав у І Юня ані краплі симпатії. Для І Юня одна саріра була пилюкою, але дати її такому типу він не збирався.
І Юнь мовчки увійшов у місто, залишивши чоловіка в повному замішанні. Незабаром до нього дійшли уривки приглушених голосів:
- Ну і що ви накоїли! У мене немає грошей на вхід! А-Юй, якби не я, ви б і дороги до міста Тяньу не знайшли! І взагалі, хто, по-твоєму, буде влаштовувати А-Ню у велику секту після входу? Хто знайде місце, щоб вигідно продати траву? Без мене ви як сліпі кошенята! Я стільки сил на вас витратив, невже тобі шкода такої дрібниці для брата?
— Кузен, справа ж не в цьому... Ти сам хотів потрапити в місто Тяньо. В дорозі і так пішло багато грошей, а А-Ню ще знадобляться гроші на навчання...
- Ти ще вважатимеш ті копійки, що ми витратили в дорозі? Ось коли я, твій кузен, доб'юся успіху, я дам тобі стільки ресурсів, що ти легко прорвешся на рівень основи Юань! Повернетеся в рідні краї з почестями. Все, вистачить базікати, плати швидше, не бачиш - вартовий вже злиться...
Голоси Трійці видалялися в міру того, як Юнь йшов вглиб міста. Він на мить зупинився і озирнувся. А-Юй стояла з пунцовим обличчям, в її очах стояли сльози. Зрештою вона закусила губу і, пом’якшивши, знову полізла своєю тонкою білою рукою в холщовий мішечок...
І Юнь тихо зітхнув і відвернувся. У світі занадто багато смутку. Усі люди їдять той самий хліб і дихають однією енергією Юань Неба та Землі, але їхні характери безмежно різні.
Ця подія була лише крихітною брибою на його шляху бойових мистецтв, але і вона стала частиною його знання. Воїну, окрім загоїв, битв і досліджень таємних земель, потрібні такі прості людські осяяння. Спостерігання за чужим болем, циклом народження і смерті, переживання великих горящ та радощів - все це частина шляху.
Меч можна використовувати для того, щоб вернути Серця меча, а саблю — для поправлення наміру шаблі. У Дао меча Цін'ян-цзюня були вплетені всі його життєві трагедії і тріумфи, його зльоти та падіння. І Юню це ще не виходило. Його минуле життя було занадто захаращеним, а теперішнє, після реставрації хоча й повно втрат Пустоші Юнь і смертельних небезпек міста Тай все ще залишалася недостатньо довгою. Йому потрібно було більше досвіду, більшої привабливості і тривалої та напруженішої події.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv