Випробування Великої Імператриці в Тайному царстві тривали цілий рік і зрештою закінчились.
Але все це майже не мало відношення до І Юна і Лінь Сінтун: вони з самого початку не збиралися виходити назовні.
Тепер Юнь і Ліні Сінтун стояли на довгій драбині з білого нефрита, а перед ними височіли старовинні та масивні ворота. Брама були відведені з невідомого металу, а поверхня їх покривала витончені візерунки та барельєфи. На лівій сторінці була витесана діаграма Сонця, а на правій — діаграми холодного Місяця.
Ці ворота вели на шосту ярус Вежі Приході Бога. Шостий ярус був останнім, і Юнь не знав, що за ним ховається.
— Не відкриваються, — сказав Юнь, похитав головою. Навіть тримаючи в руках Указ Цін’яна, він не міг відкрити ці ворота.
Поруч з ним Лінь Сінтун уважно розглядала барельєфи по обидва боки воріт. Вона злегка простягнула руку і провела кінчиками пальців по їх вигинах.
Через деякий час Лінь Сінтун сказала:
— На поверхні брами висічені масив. Цей масив і є замок. Можливо, ми зможемо відкрити його тільки об'єднавши наші сили.
Її слова навели І Юню на думку. Він зосередився і доторкнувся до Сонця на лівій скруті. Ця діаграма Сонця виявилася частково подібною до того, що описано у Техніка Тайу.
Перейнявши своє сприйняття в Діаграму Сонця, Юнь поступово дістався до ядра масиву і зрозумів принцип його роботи. Щоб активувати ці Сонце і холодну Місяць, потрібно було вливати у них енергію чистого Яна та Чистого Інь. Тільки тоді масив прийде в рух, і ворота на шостій ярус Вежі Пришестя Бога розкриються.
Здається, що коли на перші п’ять ярусів Вежі Божої Приступи можна було пройти через випробування, то шостий був винятком. Щоб увійти сюди, то можливо треба було досягти певного рівня засвоєння Сутри Сердця Великої Імператріці...
І Юнь трохи похитався і намагався відправити енергію зі свого тіла в Діаграму Сонця. Лінь Сінтун відразу зрозуміла все без слів і приклала вишукану до Діаграми холодного Місяця.
Однією рукою вони торкалися масивного масиву, а іншими тримали один одного за руки. Їхні наміри об’єдналися, і Інь та Ян доповнили один одного.
Дві енергії — Чистий Інь і чистій Ян — прибігли до воріт, а стародавні візерунки один за одним спалахнули світлом. Бронзові ворота засяяли яскравими барвами, а ожили барельєфи Сонця і холодного Місяця. Світ, який ви бачите на них, з'являвся навколо нас і став реальністю: небо зі сходу сонця затягнулося хмарами, а Холодний Місяць засвітив безбарвне зоряне небо...
Картини Інь і Ян зуміли один одного. Лише коли енергію Юаня в тілах вони розходилися на сімдесят-сімдесят відсотків, а на лобі виступив піт, стало ясно: ворота все ще надухо закриті і навіть не думають поступитися.
Зрештою їм не вистачило сил. З виснаженням енергії Юань розсіялися барвисті тіні й світло розсіювалося, а сяючі лінії масиву поступово згасли. На сходах з білого нефриту знову опустилася темрява, ніби нічого і не було...
І Юнь і Ліня Сінтун переглянулися з безпорадною посмішкою. Дівчина тихо зітхала і хитнула головою:
- Різниця занадто велика. Наші сили не достатньо, щоб відчинити ці ворота.
- Справді... — І Юнь знову втягнув енергію Чисте Яна, відчувши легке розчарування.
Що ж тоді є на шостому ярусі Вежі Божої Приступи? Якщо б ми могли відкрити його, то перед початком бурі у Мірі Тяньюань з'явилося б більше способів захистити себе...
***
Поки Юнь з зітханням дивився на ворота шостого ярусу Вежі Пришестя Бога, то за тридев’ять земель розгорталася подібна сцена. За такою ж довгою драбиною повільно піднімався самотній силует...
Це була жахлива суша, в центрі якої височів величний Алтар. Він повністю чорний, заввишки в тисячі жанців і не мав гладких кам’яних стін — весь його корпус покривали численні виступи. Деякі були великими, схожі на драконів, що звиваються, інші — крихітними і малими пальцями.
Ці виступи не були окрасою — білі кістки, вплавлені прямо у Алтарію. Кожна з цих незліченних кісток виробляла ауру законів і енергії. То були не звичайні рештки, а кістки могутніх тварин або великих майстрів давнини.
То був Алтарь, піднесений з Божественних Костей!
По центру Алтаря йшла довга й пряма сходи з аловатим відтінком, наче кров’ю. Вона спускалася від вершини Алтаря до його основи, наче багряна стрічка.
Силует дівчата повільно, крок за кроком піднімався по сходах до вершини Алтаря...
По всій землі довкола неї та Алтаря зібралися незліченні орди астральних звірів, які мовчки спостерігали за подіями. Ці астральні звірі, розмірами з гору, інші ж були мурашками, що простягалися до нескінченного моря. Наскільки вистачало очей, виднілася суцільна темна маса, а вдалеці, де клубилася густий пил, їх силуети розчинялися у диму, і не було їм кінця...
Жоден астральний звір — як справжній дух Тайгу, так і слабкий — не видавав ані звуку. Всі вони схилялися навколо цього Алтарю з Божественних кісток, замрів у благоговійному благоговінняму повазі.
Дівчина була вбрана у важкі темно-червоні шати і тримала палицю заввишки півлюдського зросту. Нагадуючи гостроверхий конус, витовчений зверху і тонкий знизу, палиця зв’язувалася з невідомим тотом. Довгий плащ ниспав за її спиною, влаштовувався по ступнях; його тканина була розшита стародавніми тотемами, а чорні, як водоспад, закривали їх від очей...
Дівчина мала струнку фігурку, алими губами і неймовірно прекрасним обличчям. Між її бровою алелі три точки кіноварі, придаючи її вигляду невимовну велич. Вона здавалася алою сливою, що розквітла між небом і землею.
Подивившись на неї, не раз згадувалися слова однієї давньої пісні: « Картина річок і гір, обмитих кров’ю, хіба що можна порівняти з крапкою кіноварів між бровами ».
Ця дівчина не прожила ще 20 років. І ім'я її було...
Цзян Сяжу.
Вона була найважливішою дівчиною в житті І Юні. Але, так і окинься він тут сам, йому знадобилося б кілька секунд заціпеніння, щоб дізнатися свою сестру...
У порівнянні зі скромною і чистою дівчиною з Пустоши Юнь, тепершня Цзян Сяжу повністю переродилася.
Зайшовши на середину сходів Алтаря, дівчина відчула, як між її бровою зародилася неясна тиха меланхолія, і її крок неймовірно сповільнився...
Біля Алтаря, серед безлічі астральних звірів, стояли також представники Раси Пустота.
Чому ти відмовляєшся?
У цей момент біля вуха дівчини почувся приємний і лагідний голос.
— Нічого, матуся.
Цзян Сяжоу злегка хитнула головою, і смуток в її погляді відразу ж розвіялася. Вона міцніше стиснула палицю і продовжувала крок за кроком підніматися до самої вершини Алтаря з Божественних кісток...
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv