— Цин'ян-цзюнь, виявляється, був одним з Семидесятi двох божественних Монархів Небес Яншеня...
Титул « Сімдесят два божественних Монарха» дався зовсім не просто так. Згідно з цим рукописом, у добу Тайгу, коли первісний всесвіт хаосу прийшов до свого кінця — « Бог », який наказує Небесним Дао, також зійшов в забуття.
Тоді закон, що на небі Тако, зберігся у 12-й день Небесних Імператорах, втративши Божу волю, самозмовно згустились до найвищих Печаток Дау.
На небі Яншена сформувалась рівно сімдесят два таких печатки законів Великого Дао.
Кожна найвища пісня Дао уособлювала одну з доріг, і саме вони були даровані Сімдесят двом божественним Монархам як печатками володарів — символом їхньої найбільшої влади!
Тільки той, хто зміг опанувати Псачу Божественну Монарха, по праву вважався одним з семидесяти двох божественних монарів.
Цей твір був головним доказом того, що він мав надзвичайну силу. Справжній божественний Монарх роздрукував своє тіло, загарбав її власною есенцією крові і з допомогою неї черпав неймовірну силу.
Але велика сила завжди має зворотній бік. Пічаті Монарха давали таку величезну владу, що безліч вояків прагнули здобути їх. Тому на небі Яншені було нелегко втриматися на троні Божественного Монарха, постійно відбивати виклики на дуелі та покупці з усіх боків.
- Не думав, що Цін'ян-цзюнь був такою видатною фігурою навіть на небі в Яншені.
Хоч у рукописах про це нічого не говорилося, Юнь і без того розумів: кожен з 12 - их Імператорів зійшовся над неймовірними майстрами, які своєю силою переважали світ Тяньйона.
Володаря мечу Чистого Ян і бронзовий гігант, яких І Юнь колись бачив уві сні, очевидно також були родом з 12-річного Імператора.
Коли Юнь перегорнув стародавню книгу до останньої сторінки, він побачив вкладений у неї жетон. На ливарній стороні було вирізано « Цін’ян», а на зворотній — символ "Указ".
Жетон?
І Юнь підняв жетон. Той виявився досить важким і холодним на дотик. Його матеріал не був ні металом, ні нефрітом. І Юню ніколи раніше не доводилося бачити нічого подібного, ймовірно, і ця руда відбувалася з 12-го року Небесних Імператорів.
Забравши жтон, І Юнь помітив на місці, де той лежав, ще кілька рядків тексту:
« Указ Цін’яна. Виплативши цей жетон, зможеш вільно входити у Палац Цін’ян і Башню Приступи Бога!»
М-м?
Очі І Юню спалахнули. Жетон мав таку дивовижну властивість! По суті, він був ключем від цього величного залу.
Зжимаючи жетон у долоні, Юнь відчув коливання енергії, які перекликалися з магічними формаціями, що підтримували існування палацу.
« Ось що... З цим жетоном можна до певної міри керувати захисними формами залу" - зрозумів Юнь, повинен лише встановити духовний зв'язок.
— І Юнь, стародавні могутні майстри, створюючи об’єкти, часто залишали ключові предмети. Виплавши такий атрибут, ви стаєте господарем половини цього мешканцю. — Виплату Указ Цін’яна сам, — сказала Лінь Сінтун.
Палац Цін’ян служив одним з ключових місць у Тайному царстві Великої Імператріці. Тільки можливість вільно входити сюди і виходити давала від жетона неймовірну цінність. З'явися він зовні, і стародавні клани з сектами світу Тяньюань зійдуть із розуму від заздрості. А якби вони дізналися, що цей жетон належить Божественному Монарху з 12-х імператорів Небесних часів, то боротьба за нього зовсім не була б межі. Дванадцять Небесних Імператорів для сил світу Тяньюань залишалися незнаним і далеким покаранням.
Звичайно, Лінь Сінтун теж не відмовилася б від такого скарбу, але вона добре розуміла: тим, що вона досі жива і стала в самому серці вежі Пришестя Бога, вона повністю зобов’язана І Юні.
Не те, що цей жетон - навіть якби абсолютно всі цінності і спадщина дістались І Юню, вона б знехтувала цим цілком природним. Зрештою, молодий чоловік не раз рятував їй життя.
До того ж до Юна Лінь Сінтун відчувала особливе почуття. Прибутки і удачі І Юна приносили їй майже таку ж радість, як вона їх сама.
— Добре... Тоді пізніше ми зможемо користуватися ним разом, — відповів Юнь.
Попустивши Юань по меридіанах енергію, він запечатав на поверхні жетона свою мітку крові та духу. Він одразу відчув, ніби жтон продовжував свій власний дім.
Було б краще звернутися до нього, як сприйняття І Юна накрила весь Палець Цін'ян, розрізняючи найменші коливання енергії в кожному кутку залу.
— Цін'ян-цзюнь не просто залишив рукопис на колоні, — вимовив І Юні. — Його жетон дозволяє керувати палацом і вільно відвідувати Башню Пришестя Бога. Схоже, що його зв'язок з предічкою Великою Імператрицею був дуже близькою.
Відтоді як він прочитав рукопис, у нього з’явилися здогадки. Якщо так, то чи не пішла стародавня Велика Імператриця в 12 - тиох Небесних Імператорів після того, як зникла?
Однак події, які відбувалися в далекому минулому, вже ніхто не міг пояснити.
Як тільки Юнь прибрав жетон, магічні форми в залі здригнулися і перед ними тихим спалахом зіткнулися Ворота Світла.
І Юнь і Ліню Сінтун переглянулися. Раніше цей холоднокровний голос згадував, що вони можуть відвідати три зали. Очевидно, за воротами стояв другий з них.
Юнь і Ліні Сінтун взялись за руки, а потім пішли до воріт Світла. Спалах засліпив їх на мить, а потім з'явилася зовсім інша картина.
Вишуканий містик над дзюрчим струмком, схована в лісі віддалений обитель... Усе довкола було вкрите снігом і льодом, утворюючи кришталевий та прозорий земний рай далеко від світської метушні.
На чайному столику стояли чашки, і в розмові з ними стояв дерев’яний цинь. Здавалося, що тут все ще хтось живе, а господар лише ненадовго відлучився.
І Юнь спочатку відчув те саме, але невдовзі помітив м'які коливання енергії: цей пейзаж був вічно заморожений в одному моменті силою магічної формування.
« Коли шторми вщухнуть і настане спокій, ми повернемося сюди разом та проведемо решту днів рука об руку», — прочитав Юнь записку під циля.
Чорнило на папері виглядало свіжим, наче їх щойно понесли. І хоча підписи не стояли, за каліграфічним почерком легко вгадувалася рука Цін'ян-цзюня.
- Схоже, мої здогадки підтверджуються. Старший Цін'ян-цзюнь дійсно був супутником парної культивації для Великої Імператріці!
І Юню пригадався рядок, залишений Цін'ян-цзюнем на колоні: « Зелена веселка прошиває сонце, розчавлюючи Криваву Місяць; крижана душа в самотньому холоді запечатує Божеву Бездну".
Перша половина віршів описувала самого Цін'ян-цзюня, а друга — Велику Імператрице.
Цілком можливо, що саме таємне царство Великої Імператриці вони об’єднались.
- Яка чудова пара небесних рухомих... — Прошепотіла Лінь Сінтун, провівши делікатною ручкою по струнах дерев’яного циня. У її очах спалахнула особлива блиск.
Будучи обраною претенденткою, Лінь Сінтун не знала Великої Імператриці з нею особисто.
Казаючи циня, вона немов бачила ту чисту від світу жінку, що грала на ціні серед падаючого снігу, в той час як Цін'ян-цзань пригубив вино за столиком і співав під її пісню.
Таке життя насправді викликало в нас щире захоплення.
У душі дівчини ковзала нотка світлої туги, і вона мимовільно кинула погляд на І Юня.
- Судячи з записки, старший Цін'ян-цзюнь і стародавня Велика Імператриця планували повернутися, але більше ніколи не ходили сюди. Цікаво, з якими труднощами вони зіткнулися? — Трохи нахмурившись, задумливо вимовив І Юнь.
Катастрофа, яка змінила задум настільки потужного рівня Цін'ян-цзюня і Великої Імператриці та виштовхнула їх назавжди, явно перевершувала межі його уяви.
Всередині оселі все було поглинуто вишуканою простотою. У вазі все ще пишно цвіли кілька скромних гілок зимового сливу.
І Юнь і Ліні Сінтун, сповнені глибокої поваги до стародавньої Імператрице та Цінці-цзю, тихо ходили по кімнатах. Будь-яка деталь тут здавалася настільки витонченою, що її страшно було відстрелити.
— Ой, дивись! — Линь Синтун вказала рукою. Великий Імператриці стояв у спосах давньої, простої книжкової шафи.
В обелісках все переглядалося як на долоні, без будь-яких прихованих скарбів, але полиці цієї шафи були суцільні нефритовими сувоями-дощечками.
І Юнь подивився на Ліню Сінтун і помітив, що зазвичай спокійна та стримана дівчина зараз дихає трохи приватно. Очевидно, її серце тремтіло від хвилювання.
Успадковані меридіани тягли на неї надто важкий тягар. Вона поклялася з'єднати свої меридіани і змінити долю всупереч небі, а тепер на цих полках, можливо, танув її шанс. Хоч би якою була її вдача, тепер вона не могла стримати сліз.
У цей момент вона відчула, як її долоня ніжно стиснула чужа рука.
Лінь Сінтун глянула на І Юна, і той м'яко сказав:
— Ми вже зайшли так далеко. Те, що ми можемо зробити для об’єднання запечатаних меридіанів, залишених Великою Імператрицею, обов'язково залежить від часу.
— Угу!
Лінь Сінтун кивнула і обережно доторкнулась до нефритових сувоїв. Ні книги, ні сувої не покрилися і пилком - здавалося, тут регулярно хтось прибирається.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv