Воля, зрештою, спирається на фізичну оболонку; коли тіло в’яне, воля також починає повільно гаснути. Винятком був тільки хтось на зразок цього смаглу юнака: ще до втрати тіла його душа була переплавлена в темну енергію Інь. Його життя вже давно перестало бути союзом тіла й духа; він перетворився на зловісного привида, який тимчасово жив у кривавій облозі. Тільки в такому стані душа могла існувати поза рамом живого тіла.
Коли людина серйозно поранена, її свідомість затуманюється або взагалі зникає. Молодий чоловік не наважувався безпосередньо зіткнутися з волею Лінь Сінтун, але міг завдати нищівного удару її тілу і позбавити їй відчуття.
У цих крижаних пустищах вічно шаленіла метиль, вимагаючи постійного використання енергії Юань для захисту тіла. Лінь Сінтун зайшла так далеко в крижану долину, що її запаси енергії були майже на нуль.
« Приходить трохи попотікати, але твоє тіло все одно стане моїм », — каже молодий чоловік. Він впився поглядом у Лінь Сінтун, як у апетитну здобич.
У наступний момент його фігура почала повільно зливатися зі снігом, ніби тая в ньому. Зловісна аура навколо нього згущалася, поки не сформувалася чорні як смола брами світла.
Техніка заклику лютих привидів.
Він лагідно торкнувся чорних врат. Вони розширювалися, перетворюючись на зеїв, що веде пряміком до шеолу. Один за одним з чорного провалу з диким вою почали вириватися червоні привиди. У них не було фізичних тіл, але варто було їм з'явитися, як охрестлений сніг і лід закрутилися навколо них, щільним шаром покриваючи їх примарні обриси.
***
Лютий вітер завів його, аж поки Лінь Сінтун самотньо бродила вперед. Раптом її тіло застигло, майже замерзло. Вона повільно підняла голову. Її очі зігнилися, аж ось в груди та бровки вже довгий час покрились іншим. Вона мовчала, поки її бліді пальці нащупували довгий меч.
Довкола неї з’явилося більше десятка туманних тіней, що кружляли між дикими сніжинками. Ці тіні повільно наближалися. Велетенські, вкриті довгою білою вовною, рухалися важкою ступею і отримували ауру смертельної небезпеки.
Лінь Сінтун затамувала подих. Вона була на межі виснаження, і зустріч з цими сніжними монстрами в такому стані не обіцяла нічого, крім катастрофи.
« На цих крижаних рівнинах живуть астральні звірі?»
Лінь Сінтун стояла з мечем у руках, наче прекрасна крижана статуя посеред бурі. Коли чорні тіні підійшли ближче, вона зрозуміла: це не астральні звірі. Ці істоти були повністю складені з льоду та снігу, навіть їхня шерсть була соткана з інею. Але в їхніх крижаних окулярах горіло яскраве світло, наповнене безмежною злобою.
Без зайвих слів сніжні монстри кинулися в атаку. Велика кігтиста лапа пролетіла повз Лінь Сінтун. Молода дівчина зосереджена на нутрі; дивлячись, що удар ось-ось розморозить їй голову, вона силою видала зі себе залишки енергії Юань і сколихнула меч.
Роздався різкий скрегіт. Обстрія меча зачепила метиль і встромила його у велетенську лапу. Зіткнувшись з льодовою плоттю і Ці меча, клинок видав тонкий дзвін і вигнувся під вагою удару. Це був безцінний артефакт, який в парі з енергією Чистею Інь Сінтун зазвичай не знав перешкод, але зараз, через крайню слабкість господині меч не зміг відсікти лапу звіра.
Монстр зреставрував, розкриваючи закривавлену пащу, і намагався вчепитися до дівчини. Відступати було нікуди. Лінь Сінтун видала краплю ессенції крові, спалюючи свою життєву силу заради одного потужного зітхання. Меч в її руках, напившися цією жертвою, спалахнув сліпучим лазурно-блакитним світлом.
Коли спалахнув, клинок прослизав крізь лід, наче олія. Лапа монстра була відсічена, а слідом за нею меч проколов і шию потвора. Величезне тіло завмерло, а потім з гуркотом завалилося на сніг. Льодові кристали посипалися з його тушою, сніжний монстр почав швидко розпадатися і перетворитися на клочику темної енергії, яка незабаром зникла.
Після цього Лінь Сінтун сильно задушувала. У кутках її губ з'явилася струмінь крові. Вона гірко, сумно посміхнулася. Лише один удар ціною життя потремтів її запечатані меридіани; холодна енергія чистої Інь, що дрімала в її тілі, більше не давалася контролю. Її стан був жалюгідний, але Юань не залишився зовсім. Тепер кожен ефективний удар вимагав, щоб ми палили сили в нашому житті і вона розуміла, що не протримається довго.
Недалеко, схований снігу з полудою, жахливий юнак зі сміхом спостерігав за цією сценою. Незважаючи на відсутність тіла, його праця не мала для нього жодного значення.
— Убивай, продовжуй убивати! Подивимося, на скільки тебе вистачить. Твоє тіло впаде мені в руки!
***
"Звідки взялися ці монстри?"
Пальці Лінь Сінтун, які стискали меч, тремтіли. Коли вона вбила створіння, то не відчула в ньому ані краплі іскри життя — воно вело себе як маріонетка. Крім того, вона сумнівалася в тому, що снігові монстри були частиною випробувань Веду присутності Бога.
У цей момент в метилі навколо неї з'явилося ще сім або вісім невизначених тіней. Кількість ворогів зросла від десяти до двадцяти. Серце Лінь Сінтун повільно йшло в п’ятки. Навіть якщо б їх було вдвічі менше, ще дюжина таких ударів повністю виснажила би її життя. Це був кінець шляху.
« Невже я справді помру тут? »
Вона мовчала, дивлячись на ворогів. Сніжні монстри оточили її кільцем, перемагаючи шлях вперед, але позаду дорога була вільна. Лінь Сінтун мигнула назад, але в результаті не зробила жодного кроку до відходу. Навпаки, вона твердо ступала вперед. Відтоді як вона увійшла на ці крижані рівнини, її воля була непорушною. Хоч би з якими труднощами вона стикнулася, вона не відступить.
Крім того, тепер їй не було куди втікати — монстри наздогнали б її і відбивати удари в спину ще важче. Тому вона лише шукала крихітного, майже неможливого шансу на спасіння в самому серці неминучої смерті.
***
Крижана рівнина здавалась нескінченною. Морозний вітер, що несе в собі кригу, з неймовірною швидкістю прошивав повітря і видавав пронизливий свист. Така швидкість могла б пробити навіть сталевий листок льоду.
І Юнь ледве пробирався крізь мітель. Енергія Чистого Ян всередині нього палала, захищаючи тіло і заставляючи сніг навколо постійно танути. У нього було прекрасне відчуття напрямку: отримавши початкові вказівки від таємничої дівчини в білому, він рухався по прямій. Але навіть якщо Юнь не збився, Ліні Сінтун могла змінити маршрут. Важко було знайти людину безкрайними просторами, а втратити — простіше. Щоб знайти її, він повинен був рухатися якомога швидше, намагаючись нагнати її до того, як вона піде занадто далеко.
— Здається, я йду вже чотири дні... - Пробурмотів І Юнь.
На крижаних рівнинах не було різниці між вдень і вночі. Хоч у нього було тіло Чистого Ян, швидкість просування залишалася низькою. Чим більше часу він проводив, тим сильніше його тривога зростала — це означало, що можливість розминутися з Лінею Сінтун зростає.
Довготривале утримання у такій холодній ситуації давалося Юнею нелегко. В останні два дні він майже не відключав енергетичний зір, через що його ментальні сили були на межі. Але навіть на полі його зору нічого не з’являлося. Якби Лінь Сінтун був поблизу, коливання енергії в її тілі сяяло б у енергетичній зірці вночі.
Нахмурившись, Юнь проковтнув крок і поглинав саріру, щоб трохи відновити виснажену силу. Навіть під час відпочинку він не закривав енергетичного зору. У цій мімелині воно було його єдиною опорою; якби він упустив Лінь Сінтун в той короткий момент, коли зір вимкнено, то ніколи б собі цього не простив.
Раптом серце І Юня тремтіло, і він мимовільно охнув. У полі енергетичного зору він помітив слабкі, розшарпані сліди енергії, сховані під снігом. Вони були настільки слабкими, що їх важко було виявити, не придивляючись спеціально. Це, безумовно, не була сама Лінь Сінтун, але для пустельної рівнини це виглядало вкрай незвично.
Послабившись, Юнь повільно підійшов до цього місця. Він опустився на коліна там, де помітив залишки енергії і рукою розгріб сніг. Під білим покривом він побачив червоні кристали льоду. Прозорі, алого кольору вони вистоювали мало вловимий запах крові. Саме від них походили ті самі коливання.
"Кровь?!"
Серце І Юня стисалося. Ці червоні кристали були замерзлою кров'ю. За словами таємничої дівчини в білому, на четвертому поверсі Вежі Бог мав перебувати тільки Лінь Сінтун. Невже ця кров належить їй? Але якщо б вона просто не витримала тиску холоду, у неї повинні були обернутися вроджені Інь-меридиани, скинувши льодом меридіани і дантя, а не відкрити кровотечу від ран!
І Юнь глибоко вдихнув. У голові запанував хаос. Він потер лоб, змушуючи себе заспокоїтися. Кровопролиття означало поранення. Отже, Лінь Сінтун зіткнулася з ворогом або астральним звіром. Другий крок — це ще один терпець, можливо лише частина випробування. Але якщо перше...
Чи ворог на четвертому поверсі — це Раса Зла, про яку згадує таємнича дівчина? Лінь Сінтун на межі виснаження проти представника Раси Зла... І Юнь боявся навіть уявити наслідки!
Він схопився і кинув погляд вдале. У енергетиці він побачив, що слабі коливання тягнуться тонкою звивистою лінією по снігу і йдуть у нескінченність. Це була доріжка з крові!
І Юнь відчув, як у нього холодніють руки і ноги. Забувши про відпочинок, він кинувся на кривавий слід. Енергія Чистого Ян спалахнула в його тілі з новою силою. За його спиною з різким криком розтрощив крила Золотий Крук, попрямувавши у похмуре небо. Увесь сніг, що летів йому в обличчя, миттєво перетворювався на пару.
« Тільки дощить мене! »
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv