Шенту Наньтжь нарешті вийшов. Хоча він виглядав, мабуть, гіршим за всіх присутніх, але оскільки вже зміг протриматися так довго, то і результат у нього повинен бути непоганим ...
Такі думки мали багато людей, і тільки Тайне царство Великої Імператріці все ще не оголосило оцінки їх досягнень.
Приблизно через 15 хвилин закон таємного царства, що обрушується на Шеньту Нантяжку, поступово розвіявся. У цей момент той самий юнак з клану Шенту, якого раніше відкинуло удар кулака і який викопав півцзіня крові, знову послужив підскоком до Шаньту Наньття, щоб допомогти йому зцілити рани. Але цього разу він більше не наважувався пропонувати пілюлі — боячись, що Шента Наньт - Пилюльці знову приймуть їх за Сімомі Зловісних Іні.
Побачивши цю картину, Юнь не стримався від зітхання, бо цей прихвосток дуже добре знає свою справу!
Ось тільки... І Юнь повернув голову і подивився на величезну кристальну колону саріри. Хіба Лінь Сінтун все ще не вийшла?
Минуло вже більше години. Час її другого випробування перевищував результат найслабшого учасника більше ніж у п'ять разів.
Багато хто не витримав і зашепталися, а дехто навіть почав сумніватися, чи з Лінь Сінтун сталося нещастя.
***
У цей час за воротами світла...
Там розкинувся густий зелений ліс. Лінь Сінтун лежала на траві серед дерев, її біле довге плаття відчинилося по зеленій, немов розкішна біла троянда.
На відміну від більшості учасників, Лінь Сінтун з моменту входу в ці ворота світла не зіткнулася ні з одним ворогом. Їй здавалося, ніби вона занурилася в нескінченний довгий сон.
Уві сні вона повернулася в дитинство, знову переживши відчуження і глузування двоюрідних братів та сестер, зустрічаючи лише холодність дідуся й тітки.
І все ж, незважаючи ні на що, вона твердо зберігала непохитну волю, поклявшись у що б не стало знайти спосіб поєднати свої запечатані меридіани.
Вона невтомно культивувала, постійно зростала і не впускала жодної надії. Вона вирушила дослідити Тайне царство Великої Імператриці, подолала в ньому численні випробування, але тоді, коли вже була готова отримати визнання Великого імпіратріця, зазнала краху!
Вона пропустила можливість зцілити свої запечатані меридіани.
Після цього вона намагалася спробувати, але всі вони зазнали невдачі.
Минули роки, змінилося 500 років і вона підійшла до останнього краю свого життя.
Її безособове виясненість і краса, які тільки на короткий час 500 років були в’язнями.
Вроджене запечатані меридіани, проникнення енергії Інь... Її життя згасло, як свічки на вітрі. І коли вона вже відчула наближення смерті, з невідомої причини раптово прокинулася і усвідомила: все, що тільки сталося, було лише сном...
Їй все ще було 18-19 років. І хоча все, що вона щойно пройшла, здавалося неймовірним - настільки реальним, ніби це і вперто було її майбутнє життя, але це був лише сон.
Вона розплющила очі і здивовано побачила усміхненого хлопця.
У хлопця були поточні риси обличчя і глибокий погляд. Від нього походить аура, в якій перепліталися добро й зло.
-Тоді у мене виникла думка, яка може прозвучати смішно. Я хочу з'єднати твої вроджені запечатані меридіани...
Хлопець заговорив. Його голос, який здавався ілюзією, то реальністю, торкнувся слуху Лінь Сінтун.
— И Юнь... Це ти... — У губи Лінь Сінтун злегка здригнулися. Це ім'я ніби було зарито в найглибші схованки її пам"яті, настільки глибоко, що вона ледве могла його згадати.
Їй довелося докласти зусиль, щоб згадати: тоді, в безкрайній Пустоші Юнь, у глибокої Долини Дікарей, під яскравим світлом місяця юнак у халшових одязі дивився на неї з неймовірною серйозністю і давав обіцянку своїм все ще незрілим голосом...
Навіть тоді він був звичайним хлопцем з Великого Дикого краю, настільки поширеним, що через свій кругозір навіть не міг усвідомити різницю між ними і подібною розривом між небом та землею...
Тисячі думок плуталися в голові Ліні Сінтун. Згадка про минуле милина перед очима, наче калейдоскоп, і в наступній мить вона згадала святковий бенкет Сім’ї Ліні. Під тьмяним сяйвом хлопець з усією серйозністю вимовив ті ж слова, що і раніше...
Його обіцянка стала також і її вірою.
- Я буду боротися за твою долю... « Хлопець говорив знову, і цей голос повернув Лінь Сінтун до реальності. Вона побачила, що юнак тримає в руках невідомі металеві ящики, сховані стародавніми й запиленими візерунками.
Він вивів з металевої шкатулки старовинного сувоя - настільки давній, ніби він прийшов із зовсім іншої епохи.
— Це давній рецепт для з'єднання твоїх вроджених запечатованих меридіанів! Я знайшов його! - Він справився з нотками хвилювання і радості в голосі.
- Знайшов? - Лінь Сінтун тихо зітхнув, і її серце теж наповнилося невимовною радістю, ось тільки ... Десь глибоко у душі з'явилося ледь вловлене відчуття нестковки. Але пристрасне бажання вилікувати свої вроджені запечатані меридіани змусило її проігнорувати цю ледь помітну фальсифікацію.
Разом з юнаком вона вирушила на пошуки складників за стародавнім рецептом. Вони обходили знамениті гори і великі річки, перетинали всі землі та моря, проникли в безлюдні таємні місця і навіть у такі зони неврата, як Бездна Погребних Богів і Море буду...
Зрештою вони зібрали всі складники і спресували древню саріру для з’єднання запечатаних меридіанів.
Коли вона прийняла її, її тіло чистого Інь не витримало цієї могутності, і все її тіла скувала нестерпний біль. Вона страждала від болю 7 днів і семи ночей, відчуваючи, що помирає. І в останню мить він обійняв її.
У тілі хлопця була чиста й густа енергія чистого Яна, подібного до самого сонця.
Вона вся покрилась потім, її свідомість вже змутнілась, але у цьому стані їх Інь і Ян взаємно заповнили один одного. Після цього хаотичні сили Інь та Ян у її тілі якимось чудовим чином досягли чудової рівноваги, і завдяки цьому вона повністю очистилася й з'єднались.
Вона знайшла силу, про яку мріяла все життя. З того часу вона і він разом мандрували між небом та землею, досягнувши Великого досягнення в культивації.
Пізніше вони навіть покинули континент, де перебував світ Тяньюань. Там вони знову стали найсильнішими істотами, отримали божественність і святість, що дорівнює вічній вічності з небом та землею.
Вона не знала, скільки років пройшло у цьому занурення. Переживши незліченні радощі, печалі, зустрічі і розставання, в якийсь момент вона раптово прокинулася.
Відкривши очі, вона з подивом виявила, що насправді лежить на чорній площі.
Через багато років вона змогла пригадати своє перше випробування і подолати довгий висячий міст бурі.
І саме на цьому Площаді з чорного каменю вона розпочала друге випробування.
« Ага... Я пройшла випробування в Тайному царстві Великої Імператриці. Це мій шанс власними силами отримати спадщину Великої Імператриці і зцілити запечатані меридіани...."
Вона оглядалася навколо: на площі вже зібрався натовп людей, які з подивом дивилися на неї...
Серед них був і той юнак з її сну...
Пам'ятаючи все, що сталося уві сні вона відчула дивне хвилювання у грудях.
Це був лише сон.
Лінь Сінтун хитнула головою. Сни завжди коли-небудь закінчуються...
Лінь Сінтун спиралася на руки, намагаючись піднятися, але саме в цей момент у її вухах раптом пролунав холодний голос:
- Сон не обов'язково закінчиться...
*Дзинь!
Уся картина перед очима Лінь Сінтун — це плоска площа чорного каменю, захоплені глядачами й юнаком. Все це перетворилося на нескінченні уламки і зникло, а Лін Сінтун з жахом виявила, що знову лежить посеред лісу.
Вона лежала на траві серед дерев, її біле довге плаття відчинилося, точно розтягнувши пелюстки білої троянди.
А її іссіня-щоркове волосся через проникнення енергії Інь теж побіліли, стати того ж кольору, що й плаття.
Сїті пряди розсипалися, перетворюючись на частину цієї білої троянди.
Вона зачинила очі, її вії злегка тремтіли, і на кожній з них застигла тонка крижана корка.
Її шкіра також здавалася, як лід, а пальці стали абсолютно прозорими і кришталиками.
Холодно... Надто холодно...
Вона відчула стукіт кісток. Цей холод почався в її меридіанах, розійшовся по всьому тілу і зрештою звернувся льодом, постійно розростаючись.
Вона відчувала, що помирає. Іньська стужа, породжена її вродженими ін-меїдіанами, врешті-решт повинна була поглинуто її тіло.
"Значить, я так і не прокинулася..."
« Перевізія з ним рука в руку між небом і землею, вічне життя на рівні сонця та Місяця - все це від самого початку було лише галюцинацією у моєму згасаючому розумі на порозі смерті...»
« І похід до Тайного царства Великої Імператриці теж сон...»
« І навіть те, що я при смерті, — це сон?»
« ЧИ зможу я попробуватися з цього сну? І чи не виявиться світ після "пробуття" новим сном?
« Де межа між сном і яв’ю?»
« Невтішають ці снопи на сонах... Чи я загублюся в них назавжди, не можу прокинутись?»
Крижана корка поступово покривала все тіло Ліні Сінтун. Вона була невимовно красива, викликаючи благоговіння, в якому не залишалося місця жодній непристойної думки, але водночас від неї велося моторошною, мертвою тишиною.
Ця мертва тиша зовсім не втягнулася з пишним, бурхливим життям лісом навколо...
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv