***
- Той юнак верхи на величезній звірині... Він ... він дійсно І Юнь з клана Лев'єн?
Члени Племені Тао з подивом дивилися на І Юню. Під час Великого відбору вони, звичайно, бачили його не раз, але сьогодні, зустрівши його знову, вони ледве наважилися вірити своїм очам. Хоча риси обличчя не змінилися, темперамент і аура змінились до незбагненності.
Поїздка верхи на єдинорогому гігантському носорігі сама по собі вважалася чимось неймовірним в очах жителів Великого Дикого краю. А в поєднанні з розкішним, багатим на льоту рибою, цей образ був таким же ефектом, як поява суперкара останньої моделі у глухому селі. Крім того, від І Юна походила могутня аура, і його виняткова статність довела це шок до межі. Здавалося, що перед ними був справжній фенікс.
Члени Племені Тао не мали нічого спільного з клан Лев’єн, а також носили грубий одяг із коноплі. Дивлячись на І Юня, шкіра якої була подібна до нефриту, вони мимовільно почували себе нікчемою. Навіть ті підлітки Племені Тао, які колись заздрили йому, тепер не могли знайти сили для цього — розрив став занадто великим. Сила не та, талант не той вік старший і тепер навіть зовнішність і гідність недосяжні! Як ми можемо заздрити тим, хто є на абсолютно іншому рівні?
Коли Юнь проїжджав повз свою дику звірину, люди поспішно розступалися. У їхніх поглядах проймалося благоговіння, яке виявляло честь перед видатними героями. Харизма людини дуже важлива: аури з першого погляду здаються надзвичайними. І Юнь зараз був саме таким.
Багато дівчат Племені Тао дивилися на нього з палаючими щоками, а в їхніх очах запалилися маленькі іскри обпалення. У молодих людей не було захисту від такого хлопця: блискуче майбутнє, величезна сила і ефектна зовнішність. Багато з них у той час були готові піти до нього в рабство за першим покликом. По суті, бути служницею державного чоловіка для них не було приниженням — а це вважалося найбільшим успіхом. Ті, кому вже виповнилось 20 років, скаржилися на те, що народилися занадто рано. Вони розуміли, наскільки це можливо для них. Але також з’явилися ті, хто не втрачав надії, напивався до І Юна поглядом, ніби хотів проковтнути цього « хлопця » повністю.
Подорож довгою вулицею зайняла чверть години, перш ніж Юнь досяг площі для церемоній. Дарування Племені Тао було величезним. Спеціально для цієї події забили бика, двох баранів, трьох кабанів, п’ять мисливських собак і десять курей. Цей набір домашніх тварин не був винятком, оскільки вони разом називали п’ять жертвоприношень з тваринами і вважали їх найважливішим ритуалом поклоніння предкам. Навіть для Племені Тао заколювання такої кількості худоби було великою витратою.
Шамани та шамана Племені Тао вийшли на вівтар, щоб піднести молитви про благословення. В основному церемонія проводилася заради Ху Я, але разом з ним членами Стражі Цзіньлун стали Тао Юсько в Сфері Смертної Крові, кілька елітних бійців, зібраних племенем, і наступник одного маленького клана. Що стосується Лянь Чен'ю, чиї бойові мистецтва були знищені, а розумник помутився, він, природно, не міг тут з"явитися. У фінальній битві він втратив всі права.
Оскільки Ху Я та інші були тут, Племя Тао доклало всіх зусиль. В певному розумінні це був їхній прощальний ритуал з Великою Пустошею перед відходом в Середні Рівнини, тому недбалість була неприйнятна. На площі зібралося щонайменше 100 000 чоловік — справжній океан з людей. Усі вони стежили за церемонією, і будь - який юнак на помсті викликав сильну заздрість. Ті, хто стояв у останніх рядах, нічого не бачили, але все одно не виходили, бажаючи хоча б просто бути присутнім при цьому історичному моменті.
Тільки Юнь мав право сісти на єдинорогому носорігі. Після того як Ху Я та інші отримали свої військові грамоти від Стражі Цзіньлун, Юню вручили парчовий сувій, який символізує статус державного чоловіка.
Цей сувій завдовжки в півфуту був сікнена з шовку небесного шовкового шовкопряда і перев’язаний клейкою стрічкою. Края валика коронували вирізані з сандала голови тигрів. Сандал був важким, а різьба була вишуканою. Цей сувій не тільки підтверджував статус, але й підкреслює вищість еліти Стражі Цзіньлун над звичайними людьми. Крім того, як елітний боєць, І Юнь отримав нефритову підвіску з орнаментом літаючої риби. Нефрит був білим ізеленим, а вирізана на ньому риба-дракон здавалася живою. Підвішена до пояса, вона ставила ідеальну фінальну точку в його вигляді.
У цю мить сам Юнь видавався елегантно огранованим дорогоцінним нефритом, сліпучо сяючим. Від нього походить не тільки гостра сила, але й прихована таємниця доброти. Якби хтось сказав, що І Юнь - прямий спадкоємець великого клана, ніхто б не засумнівався. Зі сувою в руках і на поясі, стоячи у центрі під поглядами 100 000 людей, Юнь відчував бурю емоцій. Тож не дивно, що статус державного чоловіка був мрією багатьох талантів Великої Пустоші — такої слави для місцевої молоді, мабуть, обмежувальної діяльності.
Однак Юнь вірив, що це не його межа, а лише початок життєвого шляху. Він ні на секунду не піддався п’янству славою. Він знав, що його теперішні досягнення незначні. Те, що Царство — це не весь світ. Навіть у ньому він був лише палацом нижчого рангу. У цьому світі залишалося забагато речей, які чекали на нього. Він збирався досліджувати, дертися вгору і перемагати!
Церемонія тривала шість годин. Під впливом заздрісних поглядів мешканці Племені Тао І Юнь забрали сувій і повернулися до табору Стражі Цзіньлун. Того ж вечора, після закінчення святкування, Старик Су почав збирати речі, готуючись покинути Плем’я Тао. Дізнавшись про це, Юнь вирішив піти з ним і попрощатися через своє сумління. З’ясувавши, де живе Чжан Таня і старий чоловік, Юнь шанобливо постукав у двері.
Це розкішне подвір’я і висока вежа за ним були закритій зоною Племені Тао. Без дозволу Стражі Цзіньлун сюди ніхто не міг увійти, отже ніхто ніколи не перешкоджав Су Ззе та Лінь Сінтуну.
— Входи! — Донісся через двері ледачий голос Старика Су.
І Юнь штовхнув двері і побачив старого з Лін Сінтун, що сидів у дворі. Як бачиш, що старий Су на мить завмер. У світлі повного місяця і Юнь у своєму ковдри летючої риби та нефритової підвіски дійсно був схожий на благородного пана під місячним сяйвом. Старик Су не ходив на церемонію і, очевидно, не очікував такого ефекту.
Ліню Сінтун теж була трохи здивована. Її чудові очі промайнули у захопленні. Вона бачила безліч молодих панів з великих сімей і талановитих юнаків — усі вони були елегантні, вишукані й могли вважатись зразками стилю. Але цим господарям бракувало того, що було в І Юні — домінувальної і первинної чистоти. Мистецтвознавство може бути чудовим, але воно ніколи не зрівняється з первісною красою і віддублюваністю скель на природних хребтах.
— Ц-ц, паршивець, в цій одежинці ти навіть на людину став схожий! — Старик Су давав рідкісну для нього похвалу.
І Юнь закотив очі, не бажаючи встрявати у перепалку. Він просто пояснив, що прийшов провести його. І Юнь не знав, куди саме відправляється старий але інтуїтивно відчував, що справа буде небезпечне, тому що помітив тінь тривоги в очах Лінні Сінтун. Однак сам старий чоловік був дуже веселий і не дбав про майбутнє. Спочатку Лінь Сінтун довго вчив її бути обережною у його відсутності, і це було для нього безмежною турботою.
Але, старий не забув і про І Юна. Вдаривши його по плечу, він сказав кілька « обнадійливих » слів:
— Те, що ти зайняв перше місце на відбірі - це непогано. Хоча, чесно кажучи, рівень цього відбору просто нижче плінтусу. И ты... Треба було ж умудритися поранити руку в бою з таким ідіотом, як Тао Юнья. Мало того поранився, так ще й витратив дві мої Пилюлі Ізумрудного Духа! Яке марнотратство! Не очікував, що тобі дадуть титул Національного чоловіка. Як добре, коли ми будуємо дворецький. Що ж до цього титулу... Якщо кинути на вулиці цеглу, то у столиці Божественного Царства Таїа він обов'язково потрапить в десятку таких « грошей ». Хоча рівень у тебе такий собі, тобі до біса пощастило з Пурпурним сяйвом зі Сходу, так що зійде ...
Від слів Старика Су І Юнь втратив дар мови. Цей старий був нестерпним: здавалося, він просто не вмів розмовляти без задання інших. Але коли Юнь зрозумів, що його завдання небезпечне, то не сперечався. Він просто слухав і пропускав свого вовка повз вуха.
Коли місяць досяг зеніту, Старик Су зрештою вирушив у подорож. Його одяг був білий, і він їхав сам на маленькій рудій конячці, яку роздобув невідомо де. Старець урочисто запевняв, що це порода Цілінія, але І Юню коня здавалася комічним, особливо коли вантажний зад старого опустився в сідло, і кінь буквально наполовину сховалася під його животом. Коли Юнь дивився на товсту фігуру Старика Су і його круглий живіт, ледь не лежить на шиї коня, то відчув три чорні лінії...
— Но-о! — Чихо викрикнув Старик Су, і маленька конячка перебираючи копитами, гучно поскакала геть. І Юнь щиро сумнівався, чи витримає це мініатюрне створіння вагу старого.
Місячне світло лилося, наче вода. Один вершник мчав вночі по безкрайній пустиші. Здалеку і Юнь навіть знайшов у цій картині якусь велич... Якщо б старий не був таким товстим. У тиші ночі роздавалася пісня Старика Су, яка звучала на диво урочисто:
— Небо безбрежно, пожухла трава,
Мчусь я на вірному коні в нікуди.
Вітер - мій хліб, а земля — мій чертог.
У Логово Дракона шлях мій пролег.
Сміхом я небо викину, нехай дим стоїть стовпом.
У землях безкрайних я стану вождем...
Старенький чоловік вирушив у свою подорож, доспіваючи цю героїчну пісню і притискуючи цвіркун з десятком смажених курей. Той, що стояв позаду і Юнь знову втратив слова. « Де цей старий хрич відкопав таку пісню? Вона йому абсолютно не підходить! "
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv