***
Цієї ночі Лев Чен'ю дотримувався посту і запалював пахощі. Він провів цілу ніч в медитації, доводячи свій стан до ідеалу.
Наступного ранку це свято почалося офіційно!
Чжао Течжу на чолі з військом, що підготувалося до табору, винесли величезні горщики із кісток тварин. Двоє чоловіків несли один такий горн на плечах, а третій не міг вихопити з нього звук.
Глухий, що нависав над селом Лань, досяг околиць кількох з них.
— Приємна година настала! — У всю горлянку прокричав Чожо Течжу.
Ціла подія привернула всіх мешканців землі. Кожен, хто міг стояти на ногах, прийшов подивитися; матері принесли навіть літніх дітей. Площа була забита до нестями, і скрізь виднілися голови натовпу.
Бум! Бум! Бум!
Барабанщики почали бити в барабани. Спочатку повільно, потім все швидше і шаленіше. Стара вовняна шкіра ледве витримала потужні удари.
- Забивайте худобу! - Знову закричав Чочжу. Його обличчя розмальовувалося від збудження й гордості — бути розпорядником на такому весіллі було великою честю.
Члени підготованого табору вивели останнього орного вола, який залишився в клані і зарізали його. Колись у клана Лянь було три воли, але за останні місяці через нестачу харчів двох вже пустили на м'ясо. Більшу частину соліни дістали верхівка клана, а малу частку пішла на заохочення робітників, які виварили Астральну кістку.
Тепер, коли зарізали останнього вола, шляху назад не було. Без тяглової сили обробляти і без того мізерні землі будуть ще важче. Почва у Великій Пустоші була вкрита чорним залізняком, перемінення її на пастушню вимагало неймовірних зусиль. Навіть такі міцні хлопці, як Чжао Течжу, в справі пашки не могли порівнятися з одним злом. Звичайно, лінь Чен’ю був сильнішим за тварину, але хіба міг він опуститися до того, щоб тягнути плуг?
Коли вол зігнив дух, його кров зібрала у величезний таз. Вийшла місцева відьма і, обмазавши своє сухе тіло цією кров'ю, запала в шалений танець, схожий на епілептичний припадок. Це була та стара жінка, що кілька днів тому підштовхувала жителів закидати будинок Цзян Сяжу гною. Власне, на весь клан вона була винятковою в своєму роді.
- Нарешті кістка виварили! Тепер-то все налагодиться, молодий пан Лянь стане воїном Пурпурної Крові! — голосно і хвалько вещала у натовп Лев Цуйхуа. Багато хто чув її голос.
— Кажуть, молодого пана незабаром вибере сам Боженьке Королівство. Він забере нас усіх у велике місто, і ми заживемо по-людськи.
— Невже життя нарешті налагодиться? Мені, старому все одно, але моєму Нюві всього п'ятнадцять. Якби він зміг вибратися з цього проклятого місця, я був би щасливий...
Велику пустиху найбільше турбувало їхнє власне майбутнє. Воли зарізані, лікарські трави на горах зібрані під чистою і кількістю зерна вичерпуються. Тепер можна було сказати, що весь клан Лянь виклав все до останньої крихти, залишившись ні з чим. Наслідки невдачі були б катастрофічними.
- А нічого поганого не станеться? — Невпевнено запитав один чоловік середніх років, відчуваючи справжній страх.
— Тьху на тебе! Що ти таке несеш? Як може щось статися!
Люди перемовлялися, вкладаючи всі свої надії на прорив Лев Чен’ю та його участь у Великому відбору воїнів Божественного Царства.
— Мама... А нам дадуть м'яса? — Поки дорослі мріяли про майбутнє, трирічна дівчинка на руках матері не зводила очей із яловичини, яку вже почали варити у великому треніці, і то й річ загладила слину.
— Мовчи, це підношення богам, тобі таке не можна їсти, — прошепотіла жінка і поспішно закривала долонею дочку.
Церемонія тривала цілу годину, перш ніж Лев Чен’ю та срібних доспехів звели на підвищення. Сьогодні він виглядав по-справжньому велично і урочисто.
Перед ним стояла яшмова скринька, накрита червоним шовком. Лень Чен'юй глибоко зітхнув. Нарешті настав момент, заради якого він жив.
Він повільно відкинув шовк, відкривши вміст ящика — шматок Ессенції Астральні кістки розміром з кулак. Саме на цей предмет він витратив все своє майно.
Видавалося, що есенція є невзорою — шматком бурої засохлі. У порівнянні з кришталево чистими кульками завбільшки з арахіс, ця « драгоцінність» була просто жалюгідною. Однак це було логічним. Її отримали кущним способом: спочатку виварили енергію Астральні кістки Морозного Піттона в Воді Лі-Огня, а потім випарували воду. Залишився осад і був есенцією. Чи міг продукт, отриманий таким шляхом, виглядати вишукано?
Хоч би якою неприродною була ессенція, в очах Лева Чен’юя вона стала найпрекраснішим створінням у світі!
Перед ним лежало те, від чого залежало його майбутнє і всі надії. Лев’я Ченю заспокоїв дихання, ніжно взяв есенцію обома руками і серйозно почав її їсти.
Шматок розміром з кулак на вигляд нагадував бруд, і він смакував так само, наче жуєш звичайну глину. Можна лише здогадатися, як це було. Однак нянь Чен'ю не наважувався витрачати ні крихти. Він з’їв обережно, не випускаючи жодного фрагмента і навіть обблизив пальці дочиста.
У нього з’явилося хвилювання. Він вперше приймав подібну есенцію, а енергія в ній повинна бути невгамована і люта. « Але мій фундамент досить міцний, я повинен витримувати» - підбагатив він себе.
— Святкування завершено! Всім розійтися! — кричав Чочжу. Члени підготованого табору відразу почали розганяти натовп, щоб ніхто не перешкоджав молодому панові.
Лев Ченюй мав зробити прорив у Сферу Пурпурної Крові тут, на вівтарі, благословенному відьмою. Хоча люди прогнали, вони не пішли далеко, спостерігаючи за вівтарем здалека.
Лянь Чен'юй сів, схрестивши ноги, і почав регулювати дихання повністю зосередився на майбутньому прориві.
Однак...
Чекання жару, якого треба було вдарити в тіло, мало не вибухати від надміру могутності, не пішло. Навпаки, в животі було на рідкість спокійно, ніби він тільки що з'їв звичайний клубок землі.
« Гм? Що відбувається?
Може, есенція починає діяти не відразу? Потрібно ще трохи почекати? Він набрався терпіння і продовжував сидіти.
« Спокійно, я мушу зберігати спокій. Як тільки есенція вивільнить енергію, це буде як шторм. Хоча моє тіло є міцним, але це може стати для нього серйозним випробуванням. Я повинен вгамувати дух, стиснути зуби і витримати це лихо. Після нього я, наче фенікс після Нірвани, повністю перетворюся і злечусь до небес!»
З цими думками Лень Чен'юй дійсно заспокоїв серце.
Але минуло п'ятнадцять хвилин...
Проковтована есенція в його шлунку як і раніше не подавала ніяких ознак життя. Лев’я Чень вперше куштував такий продукт і не знав, скільки часу він повинен робити. Він подумав, що есенція може бути важко перетравлюється і процес йде повільно...
Він сказав: « Так і повинно бути...»
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv