У цей час в резиденції старійшини клана Лянь стояв шалений крик:
- Що? Ця погань, Цзян Сяожоу, втекла?
Почувши новину, Лень Чен'ю в люті розчавив у руці чашку. Черепашки хрушнули, а чай розлетівся бризками в усі боки і змусив Чжао Течжу захитатися.
Той не розумів, чому Лянь Чен'ю так вийшов з себе. Насправді ліань Чен'ю був людиною одночасно закомплексованим і надмірно гордим. Він відчував себе неповноцінним перед геніями з великих кланів, але вбогим своїм клавалом він тримався із абсолютною зарозумілістю і ніколи не опускався до того, що могло б уразити його самолюбство.
Візьміть ту ж Цзян Сяожоу. Хоча Лев Чен’ю дуже хотів отримати її, він ніколи не показував цього перед підлеглими. Для нього це було так само, як імператор раптово вибирає служницю — він просто бере її, а не дістає. Хіба заслуговує якась проста людина того, щоб він за нею доглядав?
Тому Чжао Течжу не мав жодного уявлення про наміри свого пана. Він стояв у повному замішанні: чому через втечу якийсь дівчисько Лянь Чен'ю прийшов в таке сказ?
- Провалюй! — Лев’я Чен'юй махнув рукою, і його обличчя потемніло від злості. Він не очікував, що ця « маленька погань» виявиться настільки впертою, щоб віддати перевагу смерті в порожньому розумі.
Його гнів мав дві причини. По-перше, неймовірна зовнішність і аура Цзян Сяожоу справді розпали його прагнення володіння. Але друга причина була набагато важливішою. Лев’я Ченчуй виріс у клані Лянь, де майже не було ресурсів. Довгий час він бачив, як інші витрачають гроші даремно, поки йому самому доводилося гнути спину перед геніями великих кланів заради жалюгідних крихт. Це породило в нього болісну спрагу майна. Все, що йому не належало, він хотів забрати, а те, чим він вважав своїм по праву, ставало його особистою річчю, на яку ніхто не смів присягнути.
У очах Лева Ченья Цзян Сяожоу належала до клани Лянь, а отже була його власністю. Змиритися з тим, що не можеш отримати чуже — це одне. Але коли у тебе з-під носа йде те, що знаходиться в твоєму власному домі - це було вищою образою.
Він подумав: « Ця дівчина, мабуть, мертва". П’ятнадцятирічній дівчинці, яка вирішила сама втекти до Великої Пустоші, потрібно було неабиякого мужності.
Відсилати людей на пошуки не мало сенсу. Велика пустелю величезна, хто знає, в яку сторону вона подала? До того ж у його розпорядженні було лише кілька десятків воїнів з підготованого табору. Якщо він відправить їх на пошуки і втратить хоча б двох, то це буде безпідставною тратою сил.
Вести приходили одна за одною. Незабаром Лев Чен'юй отримав другу промову: міцні чоловіки, які прийняли Пілюль Кривавого презирства, врешті - решт почали масово падати з ніг. Насправді ж їхня хвороба виявилась навіть пізніше, ніж колись передрікала ліань Чен'ю. Вони виглядали виснаженими, страждали від слабкостей і були кровожерливими.
Кожен з тих хворих був опорою своєї сім’ї. Колись вони сподівалися заробити трохи зерна на виварювання астральні кістки, але тепер їхні доми закінчились. У ці дні через нестачу харчів в клані Лянь вже почали вмирати люди - здебільшого старі, слабі та хворі. Ті сім'ї, де були робочі руки, ще дещо трималися, але тепер, коли чоловіки вийшли з ладу, їх майбутнє здавалося неймовірним.
Верхень клана більше не збиралася їх заспокоювати. Людям не видали ні зернишка, бо на думку Лянь Чен'юя ці бідняки все одно скоро помруть і більше не приносять ніякої цінності. Ті крохи їжі, що ще залишалися в закримах клана, мусили оберігати для наступної групи робітників. Звичайно, після того як перша партія найкращих чоловіків була записана в утилі, знайти нових буде важко, але це вже не мало значення - астральна кістка була майже готова.
Висушені лагоди клана виявляли крижану байдужість, але народ залишався в незнанні. Люди не знали правди, адже в них був козел відпущення — І Юнь.
Відчайдушені родичі хворих прийшли до резиденції старійшини, вимагаючи їжі і сподіваючись отримати ту саму « праву пілюльку » для чоловіків. В їхніх очах Пілюля Кривавого презирства була божественними ліками. Але старійшини не звертали уваги на їхні благання. Оскільки пільгів був обмежений, то вони працювали за рахунок витискання життєвого потенціалу — навіщо витрачати такий скарб на тих, у кому життя майже не залишилося?
Чжао Течжу, виступаючи в ролі посередника, стояв на високому помсті і з презирством дивився на натовп. Колись він і сам був одним з цих жебраків, але тепер відчував, що переступає межу. Він більше не вважав себе простолюдином. Тепер він був іншою істотою, яка стоїть вище цих мурашок. Він — довірений чоловік Лев Ченюя, і коли він стане воїном Божественного Царства Тайу або навіть легендарним « Мружем нації», Чжао Течжу буде слугою великої людини! Бути слугою при такому пані — це те саме, що бути службовцем третього рангу на подвір’ї. Його сподівання були варті багатства і гарем з дружин та наложниць. Як він міг змішувати себе з цією черн'ю, що копається в землі?
- Про що ви розсумилися? — рявк Чжао Течжу, дивлячись на обірваних жінок і дітей. — Брудні селючки, ви ще смієтеся просити божественні пігулки? Думаєте, вони біля клана ростуть на деревах? Ви хоч уявляєте, яку ціну треба заплатити за створення однієї такої пігулки?
Помітивши, що натовп притихне, він відчув задоволення від влади.
— Я скажу прямо: якщо зібрати всі ваші нікчемні життя разом, то їх не вистачить, щоб окупити і дві такі пілюлі! Хочете їжі? Хочете ліків? Забудьте! Клан вже врятував ваших чоловіків один раз, невже ви очікуєте, що це буде повторюватися нескінченно? Ваші чоловіки самі винні, що підхопили заразу за необережності, клан тут ні до чого. Вийміть свою долю! А якщо і хочете когось звинувачувати, то звинувачуйте цього цуценя І Юня. Це він захворів першим і заразив усіх інших. Навіть після смерті цей маленький виродок продовжує шкодити людям!
Чжао Течжу навмисно підливав масла у вогонь. І відразу ж з натовпу пролунав різкий, виразний голос:
— Воєнный Чжао прав! Це все І Юнь, цей проклятий провісник нещастя!
Це була Лянь Цуйхуа. Вона затіснила натовп перед тим, як людина розгнівалася.
— И эта лисиця, Цзян Сяожоу! Колись наш клан Лянь з доброти душевний прихистив їх приватну сім'ю, давав їжу і дах над головою, а вони замість вдячності наклали на нас біду! Сусіди, у всьому винні ці два паршивих насіння!
Лянь Цуйхуа кричала у всю горлянку. Родичі робітників, які були в стані повного розпачу, не могли думати логічно. Крім того, для них правда була занадто складною і страхітливою, щоб в неї повірити.
- Тепер ця погань Цзян Сяожоу втекла! Вона бігла, знаючи свою провину! Ходімо і спалимо їхній дім! Нехай вона замерзне і здохне з голоду, якщо посміє повернутися! Спалити їхні халупи — це як очиститися від бруду! Ходімо, сусіди!
Лев Цуйхуа зірвала з себе накидку із грубої тканини і в одній безрукавці застрибнула, розмахуючи одягом як прапором. Натовп, піддаючись отарі й підбурюванню, дуже зрадів. У їхніх серцях і справді зріла впевненість, що Юнь винен у тому, щоб їхні годувальниці були леглі, а самі вони приречені на голодну смерть.
Підбурені Лев Цуйхуа, люди знову оточили будинок Цізян Сіяжу. Хтось був щиро в люті, хтось сліпо слідував за іншими, а хтось просто не смів заперечити. Але це було одне: з десяток смолоскипів полетіли у ветхову халупу, обкладену сухим гноєм.
Полум'я змітнулося вгору. Тріск вогню нагадував жадібні дотики демона. Мови полум'я шалено лизали небо, а густий чорний дим піднімався вгору, застилачи собою ніжну вечірню Залю...
Недалеко за сценою з холодною байдужістю спостерігав Лев Чен’юн. Він не відчув полегшення через те, що його життя було єдиним джерелом їжі для дівчат.
Він недбало кинув стоячого за спиною Чжау Течжу:
— Передай всім: це не повинно заважати виварювати астральні кістки. І ще: якщо під час полювання знайдете Цзян Сяжу, доставте її до мене. Нагорода буде щедрою!
— Слухаюсь, молодий пан Лянь! Обіцяю, все буде виконано у кращому вигляді! — Чжао Течжу вклонився і поспішив виконувати доручення.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv