Сьогодні Юнь з усіх сил намагався поглинути Астральні кістки, але він і уявити собі не міг.
За його підрахунками, щоб повністю поглинути цю Астральну кістку, треба було піти не менше п'яти-шість днів. Але тепер за лічені секунди він впив більше енергії, ніж протягом попередніх двох або трьох днів разом узяті!
« Чи це через те, що я відкрив Мерідіани? » — подумав він.
Відчуваючи жар у своїх Меридіанах, Юнь миттєво зрозумів. Це був перший раз, коли він всмоктував енергію Астральні кістки після прориву на четвертий рівень Смертної Крові — у Сферу Мерідіанів!
Раніше його Мередіани були заблоковані, і він мусив покладатися виключно на своє тіло, щоб вбирати силу з Астральнії кістки. Можливості плоті були дуже обмежені, і Юнь швидко став вигнаним.
Але тепер, коли Мередіани відкрилися, все змінилося. Самі собою вони були шляхами для циркуляції первісної Ци, і їхня здатність вміщати енергію багато разів перевищувала можливості плоті. Меридіани йшли на швидкісну магістраль для енергії, і досягнення І Юнем Сферіанів Смертної Крові означало, що ця внутрішня залізниця нарешті відкрилася і заробила на повну силу.
До того як Астральні кістки повільно просочувалися в його тіло, тепер же вона бурхливим потоком хлинула по швидкісній трасі Мерідіанів безпосередньо всередину. Ці два способи неможливо було навіть співставити.
Зрештою, І Юнь не навчався бойових мистецтв систематично й не знав про такі тонкощі. На мить він втратив пильність і став дуже обережним. Його Мередіани розширилися і відкрилися лише кілька днів тому, чи могли вони витримати такий потужний енергетичний удар?
Цього разу він майже висмоктував усю есенцію з Кості Пустоти Морозного Пітона!
« Було до такого далеко... Витрати від того, що поглинуло надто багато енергії. Яка ж безглуздість» - з гіркотою подумав І Юнь.
Він відчував себе неймовірно нещасним. Здавалося, Меридіани по всьому його тілу от-в розірвуться. Це нагадувало ситуацію, коли людина приходить на розкішний бенкет з морепродуктами і зрештою потрапляє в лікарню із диким невареним шлунком.
Насправді, якщо енергія перевершувала певну межу, вона дійсно могла розірвати канали людини зсередини. У світі бойових мистецтв таке не було рідкістю. Звичайні люди гинули, не змогли перетравити надто старі лікарські трави, а майстри вибухали зсередини, якщо приймали Шариру з Кісти Пустоти, яку їх тіло не могло зрозуміти.
Така смерть здавалась безглуздою і злою. І Юню було дуже дивно, що він просто об'їхався до смерті.
Усередині наче палав вогонь. Відчувши солодкий смак у роті, Юнь закаштувався і в нього хлинула кров.
— Эй, макака меняя, розлегся тут? Ти хочеш бути мертвим, щоб не працювати? — Немово прикрикнув круглий темношкірий чоловік. У нього був син по прозвищу Датоу, і ще кілька днів тому цей чоловік ставив сина в приклад, всіляко помившись І Юнем.
- Чорт, ти оглух, чи що? — Батько Датоу, побачивши, що І Юнь не ворухнеться, розлютився. Він пірнув сокиру на землю і вже збирався підійти і гарненько пнути хлопчиську, але раптом помітив, наскільки він бледен. Тіло хлопця мілко тремтіло, а з ніздрів і вух сочила свіжа кров.
Від побаченого батько Датоу поспішав. Трапилась біда!
Батько не був лагідним чоловіком, він любив прибирати до рук чужу людину. Але коли хтось помирає прямо на його очах, то піддався паніці.
— Швидше! Доповідайте старшим, скажіть, що тут помирає дехто! — звернувся він до свого напарника.
І справа не в тому, що він бажав зла Юні. Той виводив кров'ю з усіх отворів на обличчі, а хіба можна вижити після такого?
У клані Лев’я лінокарі майже не було, а здоров’ю простих людей бракувало. За таких умов навіть звичайна застуда могла легко вирушити на те світло, що ми вже говорили про внутрішній кровотеч.
Батько Датоу був упевнений, що хлопець прийшов кінець.
— Слухай, макака... Ти це, помирати тут не здумай! Якщо вже зібрався дух спустити, відповзи куди-небудь ... — Із цими словами батько Датоу потягнувся, щоб відтягнути І Юня. Але варто було доторкнутися його руки, як він відчув дику спалах жару, немов схопився за розжарене вугілля. Чоловік сильно заволав і відпоряв назад. Він впав на купу хворосту, ледве не приклавши головою про пахшуче гаряче колесо. Прилетівши туди затилком, він точно попрощався би з життям.
Він обійшовся малою кров’ю — тільки спалив волосся, але страх натерпівся добре. Обличчя його стало землістого кольору. Йому здалося, що в момент дотику до шкіри І Юня в його власне тіло проникло щось пекуче і чужорідне.
- Що за чортівня? — Пробурмотів він, тремтячи від жаху. Те, що сталося, здавалося занадто моторошним і нагадував укус отруйної змії. Його рука, якою він торкнувся хлопця, все ще дрібно тряслася.
- Що сталося? Що сталося? — Прибігли інші робітники.
Як же се сталось, батько Датоу видав:
— Здається, в малого вселився злий дух! Треба негайно доповісти молодому пану Ляню!
Один з істопників негайно кинувся до роботи.
Поміркувавши, батько Датоу з Опакою подивився на І Юна і заговорив вже куди м'якше:
— Слухай, макака... - Тобто, брате, що з тобою сталося? Ти тримайся давай, не помирай! Я вже послав за підмогою, скоро лікар прибіжить.
Звичайно, він викривав свою душу. На весь клан був лише один лікар, і він навряд чи став би витрачати сили на порятунок сиріт. Лікар обслуговував лише верхівку клану Лев’я. А що, коли б до нього зверталися за допомогою всі півтори тисячі сімей? І лікарські рослини на всіх нас не боятимуться, адже в їхніх краях лікувальне зілля цінувалися для ваги золота.
Бідні повинні були покладатися лише на власне тіло. Добре, ні — доля така. Кому ж байдуже, що таке життя?
— Слухай, брате, тоді я просто піддався пожадливості і відібрав твою кашу... Ти вже не тримаєш на мене зла, гаразд?
Батько Датоу поняття не мав, що І Юню примітив сам Чжан Юйсянь. Бачачи, що хлопець от-от випустить дух, він вирішив полегшити його душу перед кончиною, щиро побоюючись що після смерті той звернеться в лютого привида і прийде мстити.
Мешканці Великого Дикого краю були вкрай забобонні. Можливо, тому що їхнє життя було позбавлене страждань і злиднів, їм потрібна була хоч якась духовна опора. Вони вірили, що грішники після смерті потрапляють до шеолу, праведні знаходять вічний спокій, а душі бідних отримують можливість переродитися в наступному житті у якійсь багатій і щасливої сім'ї.
І Юнь не знав, плакати йому або сміятися. Він ще не помер, а його вже відспівали!
Однак це допомогло йому навчитися чогось нового. Надмірне поглинання есенції Астральні кістки дійсно могло закінчитися трагічно.
Сьогодні ситуація може бути дуже поганою. Справді, надмірна радість породжує смуток. Цей вислів описав його стан якомога ліпше.
***
Поки Юнь лежав з розорваними Мерідіаніями, стіпаючи кров'ю, в резиденції старійшини клану Левь цю новину вже отримав Лянь Ченй. Звістка приніс Чжао Течжу.
- Молодий пан Лянь, хе-хе! Той малий і Юнь, здається, віддає кінці! Кажуть, що в нього вселився злий дух, у нього з носа і рота кров струмкою хлещет!
Коли Чжао Течжу дізнався про нещастя І Юна, він не приховував злості. « Ти знаєш, як привернути увагу пана Чжана! Ось тепер тобі і кришка!»
— О?
Лянь Чен'юй, який в цей момент відробляв удари на мить замер. Його очі були сповнені тріумфу.
Яке ще є зіпсуття злого духу? Такі безглузді думки могли прийти в голову лише дурним простолюдинам. Льонь Чен'ю був твердо переконаний, що Юні докотився до такого стану через згубну взаємодію пожадливої енергії Астральні кістки і Пілюлі Кривавого презирства.
Кінець цьому відродку!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv