***
І Юнь не міг точно описати свої відчуття, коли вперше побачив цю дівчину; в ній було щось невловимо знайоме, яке викликає дивне почуття близькості.
На вигляд їй було близько чотирнадцяти-п'ятнадцяти років. На ній була коротка блакитна одежа в заплатках і темні штани, настільки вицвілі, що їхній початковий колір майже не згадився. Штани були високо закатані, відкриваючи білі стеблі лотоса ікри, а на щиколотках виднілися свіжі плями бруду.
Її фігура була стрункою і легкою, тонка талія здавалася гнучкою й міцною, а обличчя нагадувало квітучу весною айріс — білу з п’яним рум'янцем.
Вона йшла по розмощеній сільській стежці, і її поява було схоже на раптовий порив вітру або легкий літній дощ. І Юню здалося, ніби він тільки що ополоснув обличчя криво чистою морською водою.
« Хто ця дівчина? »
І Юнь дивився на неї, і в цей момент дівчина помітила його. Вона застигла, рука інстинктивно розслизалася, і плетений кошик, висівши на плечі, зісковзнула з ременем.
Раптом Юнь відчув щось дивне. Ця дівчина, на вигляд зовсім юна, немов нерозкрилий бутон, чомусь здавалася... Ви за нього? Більше того, вона була вище майже на півголови. Якби вони підійшли ближче, йому, мабуть, довелося б злегка зачепити голову, щоб зустрітися з нею поглядом.
"Навірне, це галюцинації від втоми..."
Не встиг він розібратися у своїх думках, як почув дзвоник голос, що нагадував спів гірського жаброна:
— Юнь-ер!
Дівчина раптом прикрила рот рукою, кинула кошик і швидко побігла до нього. Її чудові очі вже наповнилися слізьми.
— По... Зачекай...
І Юнь поспішав. Він озирнувся по сторонах і миттєво зрозумів, що в радіусі кількох кілометрів не було ні душі. Ця дівчина бігла саме до нього!
Вона назвала його Юнь-ером... Чи вона звертається до нього?
Його звали І Юнь, але в житті ніхто ніколи не називав його "Юн-ером". У сучасному суспільстві так просто не говорять, тому він не відразу зреагував.
Насправді, він і не встиг. Дівчина, наче порив вітру, стояла перед ним і з розмахом притиснула його до себе.
У ніс вдарив тонкий аромат її шкіри, а дотик м'якого тіла створював якесь темне і примарне відчуття. Однак Юнь не міг бути байдужим, він просто впав у ступор. Спочатку він пішов у гори і виявився живцем похований, потім викопав собі шлях на волю. І ось, ледве виходячи з могили, він виявляє себе в обіймах маленької лолі, навіть не розуміючи, хто вона така!
І Юнь і подумати не міг, що він, дорослий молодий чоловік, буде так безцеремонно обійматися з дівчинкою. Що за ситуація?
- Юнь-ер, сестра так за тебе переживала! Слава богу, ти в порядку...
Дівчина міцно стискала його гострим підборіддям у нього в плече і схлипувала. Її руки були надзвичайно сильними; вона притискувала його до себе з такою силою, ніби хотіла вплавити у своє тіло. У глибині душі вона боялася, що це лише сон.
І Юнь стояв, наче кам'яне вивалення, його тіло повністю одержено, а на обличчі відображалася ціла гамма емоцій.
« Сестра?»
У цей момент І Юнь, зіткнувшись за короткий час із низкою незрозумілих подій, нарешті дещо зрозумів. Ця маленька лолі і була тією ж сестрою, що поставила « цьому» надгробку!
Та сама назва: « Мігила улюбленого брата І Юна», очевидно, була зроблена нею.
Отже, ця дівчинка прийняла його за свого брата. Можливо, вона так сильно тужила за ним, що просто помилялася...
І Юнь намагався знайти логічне пояснення, але чим більше думав, тим менше воно його влаштовувало. Ця дівчина, очевидно, тільки перейшла до середньої школи. Її брат повинен бути дванадцять-три одинадцять років, так як же вона може прийняти дорослого чоловіка за свого молодшого брата?
Погодите...
"Зрослий чоловік"?
І Юнь раптом щось зрозумів. Він знову порівняв свій ріст з ростом дівчини і подивився на її тендітне, ніжне плече, яке було майже на рівні його обличчя. У серці з’явилось погане передчуття.
Він просунув руки під мишки дівчини, щоб подивитися на свої долоні. Те, що він побачив, були руки дитини: м'які, тонкі...
"Це мої руки?"
« Я що... Помолодел?»
"Я..."
У І Юні запанував хаос.
Здійснення, раптова поява сестри, незрозумілий статус, стародавня могила, незнайома рівнина і невідомі писемність та язик, який він все ще розуміє і може читати...
Усі нітоки вели до одного єдиного висновку. Юнь не міг збагнути, що сталося, але відмовився вірити в це.
Тіло дівчини тремтіло, чи то від збудження або страху. У пам'яті І Юня не було жодного спогади про цю дівчинку, але він якимось чином відчував її емоції. Це було дивовижне, глибоке почуття прив’язаної прихильності.
Зрештою дівчина скинула сльози, забрала І Юня за руку і підібрала кошик та вирішила вести його додому.
Але через це І Юнь захитався і в нього закрутилася голова.
Він прикрив живіт. Здавалося, що шлунок приліпився до хребта — він був голодний аж до смерті.
Він не з’їв ні рисунки, ані краплі води після того як його засинало живцем. Якби не та дивна Пурпурова кристалічна карта, вона б давно загинула. Так що такий сильний голод був цілком природним.
Дівчина помітила його слабкість. Вона повернулася до нього спиною і присіла, відкривши перед ним свою м'яку, теплу спину з легким нальотом поту.
- Юнь-ер, сестра віднесе тебе. Ходімо додому, і ми більше ніколи не розлучимося.
—...
І Юнь не знав, як описати свої почуття. Маленька лолі збиралася нести його на закорках!
швидше залазь! Ти тільки поправився, ти ще зовсім слабкий...
З цими словами дівчина поглянула на тунель, з якого вибрався брат, і її серце стискалося від болю. Брат же не помер!
„Слава богу, що ми надто бідні й не мали грошей на труну, інакше він дійсно був би похований живцем! Якби це сталося, мені було б гірше ніж якби мене тисячі разів відсвіжували".
На щастя, брат прокинувся. На щастя, закопали його неглибоко.
Тепер вона більше ніколи не відпустить його.
Дівчина помітила, що Юнь і далі зволікає. Вона перевішала кошик на груди, рішуче обхопила його за стегна, сіла і притиснула йому ноги до своїх боків.
І Юнь перебував у заціпенінні. Він навіть не помітив, як опинився на спині дівчини. Він відчув, як його тіло стало легким, і ці ніжні плечі, ці тонкі ноги насправді витримали його вагу.
Дівчина підхопила його під колінами, з намаганням подстрибнула, щоб зручніше всадити його, і затягнула по стежці назад.
Притиснувшись до її спини, Юнь вдихав її запах. Це не був аромат дорогих парфумів або шампуню, якими користуються міські красуні; це запах польових трав, диких квітів і вологої землі — неймовірно свіжий та чистий.
Він ставав все більш впевнений в тому, що сталося ...
Він не хотів, щоб дівчинка його несла, але не знав, як попросити її спустити на землю. Говорити мовою, яка не є твоїм рідним, з сестрою, котра насправді не твоя сестра, було занадто дивно.
У цей момент Юнь раптом почув гуркіт, що доносився звідусіль. Він не втримався і озирнувся, і дівчина зробила те ж саме.
Вдалині піднімалися клуби пилу.
Обличчя дівчинки трохи змінилося. Вона поспішно забрала І Юню за поблизьке велике дерево.
Хмари пилу наближалися з надзвичайною швидкістю. І Юнь побачив, що по полях несеться гігантська тварина!
Побачивши цього монстра, Юнь затамував подих.
« Боже, це що, тварина?»
Він був заввишки сім метрів і завдовжки більше десяти. З пащі стирчали гострі клинки, лапи були товщини з залізні стовпи, а кігті, подібні до гострих мечів, залишали в землі жахливі глибокі борозни.
Порівняно з цим монстром, земні хижаки — тигри або лев’ячі коти — здаються безпорадними.
Але найбільше І Юня вразило те, що на спині звіра сидів чоловік середніх років. За спиною у нього був меч, він сидів в позі лотоса, і від нього виходила гостра аура. Через ракурсу І Юнь не бачив його обличчя, але раптово відчув, як кров в жилах застила. Здавалося, що цей чоловік в десять разів небезпечніший за дику звірку!
У цю мить І Юнь повністю переконався: хоча він і вибрався з-під землі, це була вже не Земля.
Він потрапив у таємничий, незнаний інший світ. І в цьому світі його теж звуть і Юнь. Він воскрес, і у нього є мила, красива сестра, яка його дуже любить. Її ім’я, мабуть, Цзян Сяожоу.
На надгробку було написано: « Старша сестра Цзян Сяожоу. Це був не підпис автора, а традиція вказувати родичів померлого.
Здається, що з цілої родини цього І Юна залишилася лише одна сестра — Цзян Сяжу.
Все це не було сном, все відбувалося наяву...
Він перемістився в інший світ.
"Господи, ти що, знущаєшся наді мною!"
І Юню хотілося плакати. Ну чому він такий невдаха? Він пішов у гори, і ось він в іншому світі!
Хоча переміщення, звичайно, краще, ніж смерть, але ... Бути в абсолютно чужому світі, який тобі не належить... Тут є тварини розміром з гору і неймовірно сильні люди. З меча чоловіка видно, що тут панує холодна зброя.
З таким хлипким тілом, без однієї краплі сили в руках, у віці 11-двічі років він навіть як закуски для того монстра не сягав би!
І Юнь розумів: все сталося через те, що він торкнувся таємничої Пурпурної кристалічної карти. Можливо, в той самий момент, коли обвалився звід печер, він перестав бути жителем Землі і навіть став схожим на І Юня з іншого світу, просто через темряву він не помітив змін...
« Якщо я потрапив у цей світ завдяки цій карті, чи це означає, що з її допомогою я зможу повернутися назад? »
Це була перша думка І Юню. Як сучасний чоловік, який звик до мирного життя, він не міг змиритися з переміщенням у світ, схожий на середньовічне. Він нічого не знав про це місце, втратив все своє майно і знайшов лише нескінченну розгубленість.
При думці про карту І Юнь здригнувся. Де вона?
Я подумала, що це промине його голову, як він відчув легкий холодок у грудях. Він простягнув руку одягу, і Пурпурова кристалічна карта лежала в його пазухі. І Юнь остаточно заплутався: він не пам'ятав, щоб класти її туди, але вона була тут.
"Що ж це за річ така..."
Він не міг знайти відповіді, але одне було ясно: ця річ безумовно не проста!
Якщо він зможе розгадати її призначення, ця карта стане ключем до виживання у цьому світі або повернення на Землю.
Потрібно якомога швидше розібратися, як вона працює.
Несподівано у свідомості І Юня захлинулася назвою Пурпурний Кристал Витока.
« Прозорий кристал... Бульбашковий кристал Істока..."
« Чому в моїй голові виникла ця назва? » — здивувався Юнь. В той момент, коли він хотів дати карту ім'я, слова "Пурпурний Кристал Істока" дивно виникли в його розумі.
« Перспективний кристал Істока... Буду називати її просто Пурпурним кристалом. Или... Чи може вона завжди так називалась?»
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv