Двоє знайомих Рейну сторожів знову були між кухнею та їдальнею, постійно підносячи глеки з ячмінним вином і фруктовим соком. Оживлений гул голосів, сміх і дзвін келихів наповнювали кімнату теплою, майже домашньою енергією. У той час, коли новосвячений вечір був справді радісним святом — рідкісним моментом єдності в напруженому щоденному житті.
Рейн підняв келих, оглянувши присутніх з щирою посмішкою.
— Маттео, друзі, я безмежно вдячний вам за допомогу сьогодні. Чесно кажучи, мені трохи соромно за те, що я майже не брав участі в переїзді. Сьогодні ввечері їжте і пийте від душі!
- Замісник командира, ви занадто добрі! — Відреагував один з вартових, і йому стало соромно потирати задерев’янілий одяг.
- Та що ви, це дрібниця! — Підхопив інший, широко посміхаючись.
— Вперёд! Піднімемо келихи за нашого молодого заступника командуючого! — Маттео встав, тримаючи свій кубок високо, і його сміх рознісся по кімнаті підхвалений дружнім дзвоном скла.
Після вечері Рейн вийшов з сім'єю прогулятися по новому подвір'ї. Нічне повітря було свіжим, а місячне світло м’яко освітлювало квіткові клумби і охайні доріжки. Хэ, підстрибуючи від захоплення, схопила брата за руку.
— Брате, мені найбільше подобається цей великий двір! Тепер ми з Анною можемо посадити купу овочів і квітів!
Її блискуча усмішка розтопила серце Рейна. Він ніжно потріпав її по голові і сказав:
- Тоді двір у твоєму розпорядженні. Влаштовуй за ним, зроби його красивим. Упевнений, у тебе вийде.
Батьки, які спостерігали за дітьми, були задоволені своїми поглядами. На їхніх обличчях читалося спокійне щастя — плід довгого часу праці та турботи. Рейн, дивлячись на цю картину, відчув, як всередині розливається тепло. Можливо, саме такі моменти і були суттю щастя.
Але це не було так. Попрощаючись з сім’єю, він повернувся в комору, де його чекали незавершені плани. Рейн дістав сто фунтів ведмежого м'яса, яке раніше обміняв на військовому складі міста. На бенкеті він мало не торкався їжі, але випив дуже багато і тепер голод давав про себе знати. Медвежатина вже давно манила його - з тих пір, як він вперше спробував її в кабінеті Клейї.
З ростом сили його апетит і вимоги до їжі змінилися: звичайна їжа вже не насичувала, але м'ясо дикої звірини, повне поживних речовин, все ще могло посилити його техніку дихання гігантського ведмедя. Саме тому він вирішив приготувати для цього їжу.
Відрізав шматок вагою близько трьох-чотирьох фунтів, Рейн поклав його на залізну тарілку. М’ясо було вже обезкровлено і очищено, так що мити його не довелося. Він не вживав складних рецептів, а просто мав найліпший вибір. Рейн вирішив обпекти м’ясо на високій температурі, витягнув руки над тарілкою, зосередився і тихо вимовив заклинання « Обопалюче дотик".
Через мить по кладовій поплив густою, звабливий аромат смаженого м’яса. Використання магії для приготування їжі могло здатися дивним, але Рейна був свій розрахунок. Згадавши про те, як працює духовка з минулого життя, він зрозумів, що невдовзі температура може зберігати соковитість і смак. "Обпалювання дотику" було ідеальним розв'язанням цього завдання, обсмажування м'яса за секунди.
Після того як Рейн посипав шматок солі, він відкусив великий лосося. Сок виризнув на мову, а м'ясо, просмажене на сім з десяти, виявилося чудовим ніжним. Він з'їв більше половини за лічені хвилини, відчуваючи, як від шлунка по тілу розливається приємне тепло. Ставши трансцендентним, він помітив, що його організм змінився: навіть такий об’єм їжі не спромігся так багато, щоб тільки відсвіжати сили.
Раптом біля дверей почувся скреготий лап. Рейн посміхнувся - це міг бути тільки « Пенічка», його вірний друг. Ніхто інший не став би так схреститися, та й нюх у неї був відмінний. Причинивши двері, він впустив собаку. "Печенка" влетіла всередину, кружляла навколо господаря і несамовито вилила хвостом. Її погляд був прикутий до залишкового шматка м'яса в руці Рейна, а в очах читалася неприкрита туга.
— Ну ти і хитрий, — посміхнувся Рейн, хитаючи головою. - Не кажи, що теж голодна!
Незважаючи на бурчання, він відірвав шматок м’яса, капнув на неї кілька крапель « Зель росту мутантів» і кинув "Пічивку". Та принюхалась, і її морда осяяла майже людським захопленням. З тихим « гульнею» вона проковтнула обід, а потім втупилася на Рейна широко розкритими очима, ніби кажучи: "Хозяїн, це може бути так смачно!!"
— Не випитуй більше, — строго сказав Рейн. - Тобі достатньо, щоб навчитися.
З цими словами він доїв останній шматок. Він не жалів — просто « Печінька » була звичайною гадюкою, а не дикою звіриною, яка могла постраждати від надміру такої їжі. Вона, наче підтверджуючи його думки, повернулася в кутку комори і задрімала, напівзакриваючи очі. У цей момент система видала повідомлення:
**[Ви нагодували свій улюбленець "Піченку" м'ясом ведмедя з «Зель росту мутантів". Розуміння покращилося!]*
**[Навик приручення звірів +15 досвіду]***
**[Професія Укритель тварин (Трансцендентний) +11 досвід]***
Рейн подивився на панель: « Дозрівання собак» перетворилась на « Приготування тварин", а « Готування корму для псів » — на „Приготовлення їжі тваринам". Система гнучкості пристосовувалась до навичок, а використання зеленої та доброї їжі прискорювало поступ. Задоволений, він почав застосовувати техніку дихання гігантського ведмедя і вичавлював максимум поживних речовин м’яса.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya