Але з цього моменту до мотивації Рейна додався ще один глибокий, яскравий штрих!
Зрештою Рейн прийняв в’ялене м’ясо і картопляне пюре від своєї матері та маленької Бо Хе, але відмовився від хліба, який дав йому батько.
Тому що він знав, що його батько потребував навіть більше їжі, ніж той.
У ту ніч Рейн спав дуже міцно!
Наступного ранку Старий Рейн відмовився допомогти в полі і рано пішов з дому, а мати також пішла працювати у готелі.
Дома залишилися тільки Рейн і його сестра Бо Хе.
Коли Рейн пішов на голос сестри в маленький дворик, він побачив Бо Хе, яка садила моркву разом з дівчинкою у дворі.
«Брат, ти вже встав? Я саджаю моркву з сестрою Анною, — посміхаючись привітала його Бо Хе.
Ганно?
Так, вона була їхньою сусідкою.
Кажуть, що вона була тихою і стриманою молодою дівчиною і переїхала жити в місто Флешголд разом зі своєю матір'ю.
Але рік тому її мати таємничо зникла.
Тепер вона живе в дерев’яній хатині поблизу будинку Рейна.
Дівчина повернула голову, риси її обличчя були красиві, але колір лиця був блідим.
Здавалося, вона хронічно недоїдала, її блідо-жовті волосся було трохи сухими і сіячим, але темно-карі зіниці видавали її сильну красу.
«Ре... Рейн... Привіт." - привіталася дівчина, опустивши голову, сором'язливо і стримано.
Здавалося, що за віком Рейн був на кілька місяців старший від дівчинки.
Наскільки він пам’ятав, дівчинка завжди боялася незнайомців.
« Привіт, Ганно!»
Саме тоді, коли Рейн збирався їм допомогти, з дверей пролунав голос його близького друга Джорджа: « Рэйне, підемо збирати горіхи».
«Брат, я теж хочу піти! » — захоплено сказала Бо Хе. Почувши, що Рейн йде збирати горіхи.
Здавалося, що Анна була пригнічена.
Але, обдумавши все, Рейн таки відмовився, оскільки вони збиралися відправитися в ліс пометия Габсбургів, а він міг піти тільки тому, що був з Джорджом.
Якби він привів інших, це було б недоречно.
Отже, Рейн похитав головою і сказав: « Бі Хе, залишайся вдома з сестрою Анною, я принесу тобі горіхів".
« Добре~» — скаржилася Бо Хе, нехотячи, але слухняно підкорялась.
Справді, діти з бідної родини стають відповідальними ще в юному віці.
Такий юний вік, але такі розумні діти!
Рейн погладив маленьку Бо Хе по голові і пішов разом з Джорджем.
Пройшовши деякий час, Джордж раптом сказав з спантеличеним обличчям:
« Роне, чому твоя сестра з Анною? Ти хіба не чув? Вона невміла".
— Невправдоподібна? — запитав Рейн у замішанні.
« Я почув це від свого батька, бо Анна була матір’ю і не просто зникла. Але я не зовсім пам'ятаю деталі." сказав Джордж, озираючись навколо, щоб перевірити чи немає когось поблизу, перш ніж заговорити пошепки.
"Ти не повинен упускати це з уваги".
« Хто забрав її? » — запитав Рейн, і все ще збентежений.
"Я дійсно нічого про це не знаю!" - відповів Джордж.
« О, Рейне, ти ж чув? Нещодавно на північному боці нашого міста зникли діти двох простолюдинів! Не забудь попередити Бо Хе, щоб вона не блукала вулицями без необхідності."
« А? Це так? Чи ж не казали, що діти зникли в інших містах, а наш Флешголд Таун був у безпеці? Це сталося недавно?» Рейн був дуже здивований.
« Я не впевнений у цьому...» — думав Джордж, оскільки це було ще одне питання, яке стосується його власної прогалини в знанні.
Коли вони вдвох повернулися додому, то були повні кошиків дикої черниці, каштану і башта.
Джордж допоміг їм пробратися в ліс і зібрати горіхи та ягоди.
Який же рясний урожай!
Близько 70 відсотків лісів навколо міста належали поместю Габсбургів, а решта — громадськими лісами.
Однак у громадських лісах уже було зібрано дикі фрукти та горіхи.
Вже настав час обідати, і осіннє сонце пригрівало надзвичайно. Коли Рейн наближався до свого дому, він вже здалека бачив білий дим з сурми.
Але коли він побачив сусідку, то зупинився як вкопаний!
Він побачив молоду дівчину, одягнена в сіре лляне пальто, яка сиділа на дерев'яних сходинках свого будинку, гріючись на сонці і обережно відкусуючи шматочок відрубного хліба.
Хоча це був відрубний хліб, навіть чорний, дівчинка цінувала кожен шматок хліба.
Однією рукою вона тримала відрубний хліб, а іншою ловила падаючі крихти, щоб покласти їх в рот і не хотів втрачати жодного шматочка.
Відкусивши кілька шматочків, дівчинка, освітлена сонцем, з'ясувалась, мабуть, задоволена тим, що їй дістався шматок відрубного хліба.
Дівчину звали Анна!
Рейн застиг на місці, тупо дивлячись на те, як ретельно вона їсть, і його серце раптово стисалося.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya