Через кілька годин прокидався набагато краще, ніж вчора. Після звукового ванни, який повністю відпочив, я попрямував до головного відсіку корабля.
Прибувши туди, я бачу Енакін спить, поклавши голову на коліна Шмі і вкутавшись у щільну шерстяну ковдру.
Для тих, хто виходить з такої гарячої планети, як Татуїн, температура космосу просто нестерпна.
— Как вы, мисс Скайуокер? — Легко питаю, зауваживши, що жінка відкрила очі. Відчую за неї відповідальність. Зрештою, це я звільнив її.
— Я в порядке... Завдяки тобі, — відповідає вона з щасливою посмішкою на обличчі Енакіна. — Усе це здається нереальним... Досі не можу повірити, що ми нарешті вільні.
- Тепер ваше життя зміниться на краще... — Перед тим як запитати, чи є у вас якась мрія?
- Ти можеш називати мене Шмі, дорогий, для спілкування на «ви» я занадто багато тобі зобов'язана, — мимовільно вимовляє жінка, перш ніж яскраво посміхнутися, побачивши, що я кивнув на знак згоди. Потім, полагодивши зі сповзуще з сина ковдру, вона продовжує, — знаєш, моя мрія вже Збулася. Я завжди хотіла, щоб у Енні була свобода і можливість робити те, що він хоче. І зараз все є таким...
— Да... Бачу, — кажу я трохи ніяково через те, що маю втручатися в їхні стосунки з сином компанії, але не питаю. У вас коли-небудь була мрія, яку ви хотіли втілити в життя? Ще до того, як стали матір'ю?
Здається, моє питання її поставив в глухий кут, і вона справді серйозно задумалася над відповіддю.
- Коли я була молодшою... Мені завжди хотілося мати власний зірок і майстерню. Зрештою жінка, трохи збентежена тим, що працювала там у поті чола і мала плоди своєї праці.
Цього разу я був здивований, бо сподівався іншого — ви що, механік? І що, навіть корабель полагодити зможете?
Вона виснула в кулачок, посміявшись над моєю реакцією, — Ага. И корабель. І друїдів теж. А ти думав, хто навчив Енакіна всього, що він знає? Іноді, коли цей непосіда десь блукав, я таємно пояснювала йому C3PO - змовник прошепотіла вона.
У мене немає слів, я дійсно такого не очікував. У каноні про це ні слова не сказано, — зрозумів. У такому випадку, у мене є для вас одна пропозиція... Як тільки ми з її величністьм виконаємо нашу місію, я допоможу вам відкрити свій власний магазин-майстерську - абсолютно серйозно кажу я, встаючи, - а зараз відпочиньте трохи. Ми скоро дістанемося Корусанта.
— Почекай... — Вона сказала, перш ніж я схопився за двері.
— Да?
- Чому ти так мені допомагаєш? Мені нічого дати тобі натомість.
— Я... Не впевнений. Я ніколи не зустрічав свою матір, тому не міг нічого для неї зробити. А зараз, мабуть, я просто намагаюся надолужити втрачене, — трохи похитнувшись, відкрився я - не думайте про це занадто багато. Вам не потрібно нічого мені повертати або давати взамін ... Що ж, я пішов. Спробуйте відпочити, — закінчив, буквально вибігаючи з кімнати.
— Бідна дитина... — З великим сумом у голосі прошепотіла жінка, яка чекав на двері за Джоном.
***
Через кілька годин.
Тільки що капітан повідомив нас про те, що ми майже долетіли до Корусанта.
Весь цей час я ліниво розмовляв з Паддмі, яка сиділа біля замаскованої Сабе та інших її покоївок.
Почувши попередження, ми встали разом і пішли до трапу.
Корабель залишив гіперпростір і, в ту ж секунду, перед нашими поглядами звисла гігантська планета зібрана десятками тисяч космопортів та небудовими комірками будівель-неболісків, які можна побачити навіть із космосу.
Коли я дивлюсь на це видовище, у мене дух зачаровує.
Але на вході в атмосферу, відчуття стали чимось неприємним. Це стало розчаруванням. Мені несподівано не сподобалася зсередини планета-улів. Вона була пригнічена і давила своїм гігантським силам. Здавалося, урбаністична наука далеко-близнюка пройшла по зовсім іншому шляху розвитку, ніж на Землі.
Тут майже не було потрібної людині зелені, садів і парків, фонтанів та співачок птахів. Один бетон і сталь. І хмарочоси. Спружиш і поруч, зверху та знизу. Здавалося, що вони були всюди, куди не падав погляд. Принаймні в центральних районах, де летів наш корабель.
Але мені також сподобалося те, що сотні і тисячі швидкохідних літальних апаратів не працюють на брудному топливі. Високошвидкісні поїзди, які їздять по магістралях просто в повітря і перевозять сотні людей. З відносним комфортом, звичайно, і, тим не менш ...
Захоплююче видовище. Тут, у центрі галактики, ти повністю починаєш усвідомлювати величезну вищість тутшніх технологій.
Корабель повільно опускався на злітну платформу, де нас вже чекали люди.
Це була пара чоловіків середнього віку, які стояли в оточенні озброєних охоронців. Я, звичайно, впізнав обох. Одним з них був сучасний найвищий канцлер республіки Фінісу Валорум.
У нього були короткі сиві волосся, світлена шкіра, здавалося, не знала ні промені сонця, і зеленувато-голуті очі. Коли він дивився на нього, було ясно: « Це людина не така проста».
Інший чоловік - сучасний представник сенатора Набу, відомий серед народу, Шив Палпатин.
Рижене волосся, що осідали через не молодий вже вік, блакитні очі і безсмішна дружня усмішка на обличчі.
Не знаю я, що цей індивід не хто інший, як його імператорське темність Дарт Сідіус. Я б, напевно, легко повірив у те, що він абсолютно нешкідливий і навіть лежить до себе дідусь.
По відео не так помітно, але живу від нього так і прет невблаганною харизмою. Слово за слово, і ось ти вже відкриваєш йому душу. Можу зрозуміти Енакіна.
Я підійшов до Енакину і легонька доторкнувся його плечей, — у мене є маленьке прохання... Можеш супроводжувати Паду і королеву разом зі своєю матір'ю? — Він обережно використав Сили на хлопчику, щоб принизити його до останньої.
Будь-який обдарований, дивлячись на нього зараз, сказав би, що хлопчик має максимум, « деякі з них можуть стати механіком у храмі». Що мені, власне, і потрібно.
У звичайному стані Сила знаходилася в спокої і обдарованого було відчувати не так-то і просто, особливо тут, біля храму, тому я не боявся діяти так близько від Палича.
Зрештою, він і сам так постійно поводився з легкістю дурача зовсім не слабких магістрів.
Так чи інакше, почувши моє прохання, Енакін не квапився одразу ж погоджуватись і першою справою подивився в бік Квай-Гона, ніби питаючи у того підтвердження, чи повинен він дотримуватися моїх слів.
Тим часом, Квай-Гон і його учень пильно дивилися на мене. И хмурились.
Що? Чи відчули я, що стер присутність Енакіна? Я поспішив з виводами?
— * Оголошення пізніше. А зараз просто повір мені, і не задавай питань. Це заради Енакіну *, - подумки кажу Квай-Гон.
Подивившись на мене, майстер-джедай кивнув і повернувся до хлопця. Залишайтеся поки з королевою.
Обі-Ван перекладав недоумкуватий погляд з вчителя на мене, а потім на Енакина, не до кінця розуміючи, що тут відбувається. він не знає, що я володію телепатією. Ну, думаю це не так важливо. Рано чи пізно дізнається. Все одно я хотів показати цю здатність Раді.
Незабаром корабель приземлився, і всі почали висаджуватися по черзі.
Попереду гордо шепотав дует джедаїв, за ними "Короралева" у супроводі плаяди покоївних, Падумі і нарешті ми з Енакіном та Шмами.
Поки Сабіна обмінялася вітаннями з канцлером і Палпатим, Квай-Гон підійшов до мене, - мені потрібно в Раді Джедаїв, щоб повідомити про поточну ситуацію, і я хотів би, аби ти відправився зі мною.
Падмі, яка почула це, глянула на мене трохи стривожено. Заспокійливо посміхаюся їй, а потім повертаюсь до Квай-Гону, - знав, що ти так скажеш, але в даний час я все ще охоронець королеви. Мені потрібно продовжувати її захист. Може відкласти на потім?
Коли я бачу, що чоловік хоче настояти на своєму, то швидко перепинуюсь — як тільки проведу королеву в її покої і впевнюся, чи вона у повній безпеці, відразу відправлюся до Ради. І Енакіну з собою. Так що давай ... Держись там. Розкажи їм про те, що відбувалося з нами. Крім того, мені не можна далеко від хлопця. Я повинен його захистити. Про це потім, як і говорив. * — добавляю телепатічно.
Він нахмурився, все ще не розуміючи, навіщо і від кого я приховую Енакіна, але вирішив довіритися мені, — добре, піду вперед і дам про з'явлення темного. І хлопчику... і про тебе теж. Я впевнений, що тобі буде цікаво, перш за все - після чого чоловік попрощався і попрямував до канцлера, очевидно, бажаючи поговорити з ним про свої справи.
Я був на острові Саба, який з усмішкою розмовляв із Палпатином.
Мушу визнати, я навіть недооцінив його харизмму. Цей дід заслуговує "Оскара" за найкращу акторську гру.
Всі його запитання, кожен жест і усмішка виражали виключно « заботу » та "приязнь" до «королеві".
Не дивно, що цей чоловік звів усіх довкола і побудував свою імперію.
Одна я знаю точно, - на його полі я йому не суперник - він розумніший, хитріший, впливовий, і навіть сильніший за мене. Єдине, що допомагає нам протистояти будь-якому протистоянню - це моє післязнання.
Я не збираюся будувати жодних тристулкових грандіозних планів, і просто зруйную його, коли прийде час. Задимлю голою Силой, якщо доведеться.
Але зараз я не здатний на це. Мені потрібен час і десятки тисяч тренувань. Все, що я можу зробити саме зараз, лише трохи відстрочити його плани. По-маленькому. Як впливає на події тут і там. Косвенно. Непомітно. І швидко... Інакше, мені каюк.
Залишаю ці думки, коли ми наближаємось до розкішного літального апарата, який повинен відвезти нас в приватні апартаменти для королеви на Корусанті.
Як тільки всі починають підніматися на борт, злегка підштовхую Енакіна в спину, щоб він опинився поруч з Джа-Джа, на передніх сидіннях, а сам сяджу прямо за ними, з іншого боку. Не те, щоб я бажаю хлопцю, якому доведеться слухати базікання Джа-Джа зла... Просто для підтримки Скарбу в Шіло потрібно бути поруч.
Тим часом Сабіна сідає поряд зі мною, бо я все ще граю роль її охоронника.
На жаль, це відразу ж впадає в очі дідові, наглухло прилаштоване прямо поруч з нами, і перше, про що він питає, - це, який цікавий у вас супутник, ваша величність... Хто ж він такий? Чи ви задовольните мою незацікавленість?
Я відчуваю, як Палпатин застосував Силу. Тонко. Буквально мілісекунда. Раз! І відчуття пропало, наче його і не було. Легке коливання.
Що він зробив? Черт...
Мені здається, чи він застосував до неї Соверте Сили? Тільки для отримання відповіді на таке просте питання?! Чому? Навіщо він у відкриту маніпулює її свідомістьм? Це ж безглуздо... Або він щось підозрює?
- Мій новий охоронець. Він врятував мене, коли федерація початку вторгнення на Набу, і добре служить мені майже рік.
Почувши відповідь, він повертається до мене і питає: « Оце так! Такий юний, але вже такий здібний хлопчик... Справді вражає. Тобі ж не буде важко розповісти про себе, друже мій?... — Коли я закінчую речення, відчуваю, що він застосував ту саму техніку вдруге, але вже до мене.
Він намагався не видати свого стану, і швидко вжив заходів опору, а потім різко схопився, щоб збити його.
Мої дивні дії накоїли всіх, у тому числі Палпатина. Він, здається, тільки зараз зрозумів, що я теж використовую Силу. До того я приховував себе так само, як Енакіна.
— Хто це?... - використовувати на мені техніку примусу, те ж саме, що прямим текстом зізнатися в тому, як ти ситх. На жаль, я старий і досі тут від нас не залишиться місця мокрого.
Хмуру брови і роблю концентрований вигляд, накладаючи просту сканування, доступне навіть слабким юнглінгам.
Сканування, звичайно, передбачувано обтікає його просунутий маскування, залітаючи в нікуди, - Е-ем, приношу свої панаблощий вибачення... На мить мені здалося, що я щось відчув... Мабуть, уява розігралася. Так соромно...
Сподіваюся, він повірив моїй грі... Тому що, якщо ні... Не хочу думати, що зі мною буде.
Спрацювало?
Хоча він не показав цього на своєму обличчі, я помітив, що його тіло помітно розслабилося після того, як я знову сів, і, здається, він все-таки повірив, роблячи цілком логічний висновок про те що я зауважив деякі дії в Сілі, але у силу молодого віку та нестачі знань, не зміг виявити їх джерело.
На щастя, навіть генія має свої недоліки. Палпатія, мабуть, є надмірною пихатістю. Він, здається, сам допоміг мені переконати себе: « Дитина відчула мою чудову техніку і розкрила мене? Який дурник. Це не може бути...". Сподіваюся, саме так він і подумав.
Тим не менш, тепер йому відомий той факт, що я використовую силу. Його інтерес до мене відчутно зріс, але чесно кажучи, мене це не лякає. Навпаки, це подобається.
Тепер краще зосередитися на собі, зробивши так, щоб він продовжував ігнорувати Енні і звертав на нього якомога менше уваги.
Дивно, але моя тактика, схоже, спрацювала « на ура» і до кінця поїздки в апартаменти він, все з тією ж милою посмішкою, продовжував обстрілювати мене та Сабі градом питань.
Після десяти хвилин стресу і мук (на більшу частину, для мене) ми зрештою прибули в пункт призначення.
***
Як тільки ми увійшли в кімнати, я не став даремно втрачати час і відразу ж повернувся до Саби, — Ваша величність, думаю, тут ви будете у безпеці. Дозвольте мені відійти у справах? Мене чекають в храмі Джедаїв.
— Ось як? Дозволяю. Можеш йти. Тільки не затримуйся, — так само формально відповіла Сабіна, граючи свою роль.
Церемоніно вклонившись, прямую на вихід, паралельно подаючи непомітний, сподіваюся, сигнал Падемі, і Енакіну з матір'ю.
Коли ми віддаляємося від Палпатія, я звертаюся до Шмі, - Я хотів взяти Енакіна із собою на Раду Джедаїв... З вами все буде в порядку?
Почувши моє питання, вона повернулася до сина, - Якщо це твоє Рішення, Енні, я підтримую тебе у всьому, що ти збираєшся робити, - м'яко говорить вона.
Хлопчик, здається, серйозно обмірковує її слова перед відповіддю — я йду з ним. Бути джедаем - те, для чого я народився і чим мені хотілося займатися — закінчив він з рішучістю дивитися на свою матір.
Жінка з любов’ю потріпала його по голові.
- Ось і чудово. Тоді, почекайте мене зовні, гаразд? Кілька хвилин. Мені треба поговорити з Паддом, — кажу їм обом.
Шмі киває, а потім бере сина за руку і виводить з кімнати.
Розвертаюся до Падуми, яка слухала нашу розмову і приступила на сусідню стіну.
Вивівши її за двері, а потім спитав з дротяною посмішкою: Ти як, будеш в порядку без мене?
В останній рік ми часто розходилися з думками, але також швидко світилися.
— Хмпф. Ми в республікі. Тут ніхто не посміє мене образити, так що можеш не хвилюватися. Вона відстежує мою посмішку, а не себе.
Трохи сміявся, а потім простягнув руку, щоб погладити її по голові, — як завжди наївно, юна пані. Не варто нікому довіряти. Ти тут, як між молотом і коваллю. Або, точніше сказати, між політиками.
Вона вдаряє мене по руці і мило надувається, — не звертайся зі мною як з дитиною. Я взагалі-то королева Набу. До того ж, ми одного віку.
Знову сміюся і перебільшую, - Як побажаєш, величність.
Вона також розсміялася, зтиснувши мініатюрну ручку в кулачок і стукнувши мене у груди.
— Мені пора йти.
Я вже пішов на пристойну відстань, як мене догнав її голос, — Джон... - Як тільки я обертаюся, вона додає критично серйозно, — будь обережним.
На секунду я заплутався в тому, що саме її турбує, перш ніж зрозуміти, як вона, здається, боїться відреагувати на мене у Раді Джедаїв. Я відчуваю полегшення, посміхаючись — усе гаразд. Нічого ці дідько мені не зроблять. Одна нога тут, інша там.
Покинувши коридор і вийшовши з кімнати, я знайшов матір із сином, який розмовляв неподалік, сидячи на якійсь лавочці з металу. Цей модернізм у місцевій архітектурі.
— Шми, ви повинні піти з Падрем. Я подбаю про Енакіну.
— Так, я вірю сину тобі, — вона кидає на нас останній погляд і повертається всередину.
Зупиняюся на майбутньому джедаю, друже? До нашої епічеської появи...