Однак усі відволікалися, коли з телешоу прийшла дружина Ігарама Терракота. Я б посмів над реакцією моїх товаришів по команді, я дійсно сміявся би, але це було занадто чертовски сюрреалістично, коли бачиш волаю. Люди і собаки це я міг прийняти. Чорт забирай, навіть схожість між дружиною і чоловіком іноді буває прекрасною, але це! Не хочу нікого образити, але це просто неприродно: Ігарам, який прийняв укол гормонів Іванків, не зміг би зробити більш ідентичну жінку і навпаки!
Саундбайт здавався менш ураженим, але він не видавав ніяких звуків; здавалося, він був спійманий між бажанням розсміятися і відмахатися, в результаті чого він просто дивився з трохи відкритого ротом. Мені вдалося відірвати свій погляд якраз вчасно, щоб побачити, як Луфі поглинається всю візок з їжею менше ніж за секунду, що просто не вкладалося в мене в голові. Теракоту прийняла обіцянка Луфі з'їсти триденний запас їжі як виклик, перш ніж поспішати на кухню. Минуло кілька секунд, перш ніж Саундбайт заговорив.
- ЗНАЙТИ, КОЛИ я веду подібне, мені хочеться, щоб мої СИЛИ зосереджувалися більше на зірці, ніж на звукі. ТАКИМ ОБРАЗОМ, я б зміг ВВЕДЕТИ, ЯК ЧЕРТ ВООЗЬМИ ЛУФНІ робить це - монотонно вимовив він.
- Мені вже кілька разів, бувало, хотілося того ж. На жаль, єдиний відомий мені дияволський плід здатний на таке. У руках того, хто відчайдушно потребує його і навряд чи помре протягом наступних кількох десятиліть, я відповів: перш ніж задумливо потерти підборіддя. - Хмм... Хоча я знаю ще один диявольський фрукт, який може допомогти, і ми зустрінемо цього користувача порівняно скоро... - Я задумався ще трохи, перш ніж твердо покажи головою. -Ні, ні, це кровожерливі думки. Хоча витягнути його до демонстрації було б не так вже й важко. - Я кинув тривожний погляд на Луфі. - І все ж одне питання мене турбує.
- Який?
Я багатозначно подивився на порожнє місце поруч з ліжком Луффі. - Їжу я можу зрозуміти, але що, чорт візьми, стало з металом?
ХРАРХ!
Всі погляди звернулися до Чопера, який з голодним виразом дивився на мене, то на Луффі, його спорядження звалилося з його копитц.
Я кілька секунд нервово дивився на нього, а потім перевела погляд на стіл, за яким він працював, і втупився на порожній кухоль з-під кави. - Чоппер, як довго ти не спав, скільки випив кави, чи не вводив у нього якісь "інспективні допоміжні засоби", які тобі вдалося розробити за ці роки, і якщо так, то чи є у них деякі побічні ефекти?
- Двадцять шість годин, п'ятнадцять чашок, так, може бути?- Усмішка Чоппера злегка трогнула, коли він покачався на своїх копитах. - Докторина ніколи не дозволяла мені приймати подвійну дозу моїх розробок, тому в мене ще не було можливості дізнатися їх.
Я відчував, як крапля поту котитися на моєму черепу. - Гм ... Хоч би якою страшною вона була, я ніколи не бачив лікаря більш ефективного; тобі не здається, що у неї могла бути причина так робити?
- Нууу... - Чоппер замислився схилив голову набік. Мої дослідницькі записи та журнали експериментів завжди видавалися вдвічі або втричі довше після перших випробувань, і багато речей, які були там, були абсолютно ненадійними і, швидше за все, дуже небезпечними, але я не бачу, як... тіло Чоппера, здавалося, здулося під власною вагою, коли усвідомлення охопило його. - Я займаюся дослідженнями в стані сомнамбули, чи не так?
Більшість членів команди у замішанні схилили голови набік.
- Він наполовину спав, поки проводив наукові експерименти, - важко сказала Віві у відповідь.
-Це... Звучить не так вже погано? - вага прокоментувала Намі.
- О, так ти добровільно зголосилася бути його "научним асистентом", коли він спробує перевершити Доктора Франкенштейна?
Нам широко відчинила очі від здивування, перш ніж зобразити на обличчі спокійну, хоч і тремтячу посмішку. - Давайте змінимо тему, гаразд?
- Згоден з... тобооой. - Чопер раптом зівнув. - Мені здається, я вже важуся... Піду пізно ввечері перед вечерею. І з цими словами він почав ходою до однієї із ліжок.
- І взагалі, над чим ти працюєш? - З цікавістю запитав Усопп.
Як і в будь-який інший раз, коли ми його запитували, Чоппер з бурчанням відмахнувся від нього. -Теорії, гіпотези і все таке інше, ось і усе. Я скажу тобі, коли у мене буде щось конкретне... - І після цих слів Зоан користувач плюхнувся обличчям в подушку. Через кілька секунд він вже вовсю хропів.
- Перш ніж ви запитаєте, - заговорив я перш, як хтось встиг що-небудь сказати, коли я перекинув Чоппера, витягуючи його ніс з піддушки. -Ні, це ненормально, і ні, я поняття не маю, що, чорт візьми, відбувається. Єдиний спільний фактор у всьому цьому - це я.
- То, по суті це твоя провина? -І взагалі, що поганого в тому, Що Чопер над чимось працює? Я думаю, що мати божевільного вченого оленя було б дійсно круто!
- Ти думаєш, що мати когось такого ж божевільного як Куреха, яка, смію нагадати тобі, ганятиметься за тобою по всьому замку Драм, кидаючи в тебе королівський арсенал зброї, жив з тобою і лікував тебе кожного разу, коли ти виходиш зі великої бійки, буде круто?- недовірко запитала Вівії. Вона замовкла, обмірковуючи те, що сказала, а потім з стоном плескнулася долонею по обличчю. - Мені здається, я тільки що сам відповіла на своє питання.
Здійнявся стонів і сміх.
- Гаразд, не важливо. Прийшов час для банкрата! ЄДАААAАa!
Рівно через секунду Луффі зник, двері мало не злетіли з петель, і, клянуся, я побачив залишкові зображення, що сидить на ліжку замість нього. Я моргнув, перш ніж покакати головою. -Невже цей ідіот не розуміє, що Теракоті потрібен час, щоб приготувати стільки їжі?
Бурхливий подих Санджі був єдиною відповіддю, яку мені було потрібно.
- Я постараюся зменшити збитки, які він нанесе, - втомилася сказала Віві, і ми з Санджі пішли їй допомогти. Через секунду Усопп також погодився і почав копатися у сумці, шукаючи своїх зірочок Табаско. Зора, що не дивно, вирішив залишитися там, де був медитуючи прямо поруч з місцем, в якому спав Чоппер. Я посміхнувся і повернувся, щоб піти, але був загальмований Саундбайтом, що нагадав про себе.
- О так, мало не забув. - Як звідси до підземелля?
Віві дозволила собі вгамуватися настільки садистично, наскільки це було можливо для такої людини, як вона. - Прийшов час для подружніх відвідин Саундбайта?
АГА!- Саундбайт нетерпляче прогулював на знак згоди.
Принцеса вказала на один з коридорів. -Туда, вниз по сходах, потім ліворуч. Там повинні стояти кілька вартових, яких ви можете попросити супроводжувати вас звідти.
- Дякую!
Загалом, подорож зайняла кілька хвилин, чому я був не дуже радий. Для такого ізольованого і посушливого місця Королівський Палац Алубарни мав справді вишукану архітектуру. Якщо це дійсно був початковий палац, який стояв тут 800 років тому, на початку могутності світового уряду... І наявність Понегліфа означало, що це, ймовірно, так і є... то рівень технологій, доступний в цей час, повинен бути значно вищим. Звичайно, Мачу Пікчу був також більш складним місцем, ніж спочатку передбачалося, але це на абсолютно іншому рівні.
Навіть палацові підземелля були добре продумані: гладенькі, безликі коридори з пісковика викладені відносно сітківкою. Якби не охоронець, який направляв мене, я б без сумніву втратив свою надію. Просте, хоча й безсумнівно витончене знаряддя змісту всіх, крім найсильніших і грізних полонених.
В даний час підземелля були заповнені, якщо не повністю, то принаймні до біса близько. Причина цього полягала в тому, що після того як Ташіґі вдалося зібрати своїх людей разом і отримати деяку форму контролю над ситуацією, вона присвятила кожного солдата, якого могла виділити, щоб прикрити кожну можливу щілину, про яку вона могла думати, в ім'я навіть тіні шансу: що Крокодайл зможе втекти або звільнитися з полону. Таким чином, у них не було вільних військ, щоб забрати з собою інших агентів, що спонукало уряд Алабасти взяти під свою опіку рядових співробітників Барок Воркс.
У більшості камер були звичайні головорізи, які фарбувалися емблемою Барок Воркс. Я помітив кілька таких з пов'язаними або з щойно зажиленими шрамами поверх татуїровок чи там, де вони напевно були і згадав як Арлонг зрадив Намі. Я не міг стриматися від смішка: Крокодайл підвів всіх, хто працював на нього, і я не думаю, що коли-небудь зрозумію, чому Містер 1 залишився відданий йому.
Коли ми підійшли до камери з дерев’яними дверима, то я відривався від своїх думок. Прикриваючи щілину для очей, я заглянув всередину і переконався, що там знаходяться важко перев'язані Містер 13 та Міс Фрайдей, міцно прикуті ланцюгом до задньої стіни. Коли ми побачили мене... або я думаю, що вони так зробили, у всякому разі, вони явно виказали ворожість всякий раз, коли хтось торкався до ока.
- Гей, хлопці! Як сидиться? Невинно запитав я.
Ці двоє дерлися і люто заричали, дивлячись на мене зі злобою, їх лапи і кігті витягнулися, коли вони намагалися дотягнутись до підлоги, над яким вони лізли в декількох футах.
- Не дуже приємно, так? - Ну, мені дуже шкода це чути. але ей! Подивіться на це з іншого боку! - Я злегка повернувся і показав Саундбайта тим двом, які тепер сходяться як справжні маніяки. -К вам відвідувач.
- Привіт, мої дорогі, - садистські пропел Саундбайт.
І практично миттєво настрій Невучів зробило розворот на 180, переходячи від лютого і зухвалого до відверто переляканого. Парочка тряслася у своїх ланцюгах, відчайдушно хитаючи головами. Зеліще повністю мною проігнороване.
Що ж! - Я посміхнувся, коли взяв Саундбайта і шлепнув його на маленьку полицю прямо під очним щілиною. - Я просто дозволю вам, хлопці, відновити знайомство і продовжити з того місця, де ви зупинилися. Веселись!
- ТАК І СДЕЛАЮ!- Саундбайт хіхкнув, облизнувши губи.
Їхні крики жахнулися саме тоді, коли зачепив око. Коли я повернувся спиною до дверей і притулився до неї, то помітив, що вартовий, який вів мене, дивиться на мене збентежено. - Питав я. Потім гарненько розглянув обличчя цього хлопця. -О, ти ще жодного разу супроводжував нас. Вибач, але через цю уніформи розпізнати вас буває досить важко.
- У тому весь сенс. - Вартовий потиснув плечима, перш ніж з цікавістю подивитися на двері камери. - Так що ж все-таки робить твоя завитка?
Я злегка повернув голову. - Бачиш, справа в тому, що тварини у цій клітині? Вони стали нашими особистими ворогами під час Революції. Нам також було нелегко. І Саундбайт, ну ... Він трохи мстивий гівнюк. І якщо бути чесним? З огляду на те, що ці двоє вже деякий час були занозами в дупі? Я щиро не заперечую, щоб мене також класифікували як такого. Отже, Саундбайт зараз... Відплачує їм відсоток за їхні злочини, якщо так можна сказати. По - перше, вони серйозно пожалкують про те, що народилися на світ.
- Так, я так і зрозумів, - потиснув плечима охоронець. - Але що конкретно він робить? Я чув, що його сила видає шум, який схоже на правду, так як же він може щось зробити з ними на відстані майже двох метрів?
Я повернувся, кинувши на охоронця тривожний погляд. - Тобі краще цього не знати, - глухий сказав я. - Якщо я скажу тобі, що він там робить ... Ти більше ніколи не зможеш спати спокійно.
Вартовик схрестив руки на грудях і кинув на мене серйозний погляд. - Я бився під час повстання, Містер Кросс, впевнений, я зможу впоратися.
Я ще трохи поїдав хлопця, а потім опустив голову і сумно зітхнув. - Пусть це буде на твоєму сумлінні. Він ... - Я важко здригнувся. - Він читає Вгонські вірші. ("Автостопом по галактиці)
З погляду вартового ситуація стала ще гострішою. - Він мучить їх своїми віршами?
- Я відразу ж підняв палець вгору на знак заперечення. - Вогон. Він мучить їх поезією Вогонів, тут є помітна різниця.
- Яка тут може бути різниця? І взагалі, що таке Вогін?
- Інопланетяни. І, повірте мені, я абсолютно серйозний, - продовжував я, коли вартовий втупився на мене з недовірою. - Зовнішнє життя, жахливі представники до того ж. Породжені, мерзенні, бюрократи зверху донизу, а головне? Вони пишуть найгіршу. Поезія. У всесвіті. Третина з жаху, якщо бути точним.
Охоронець заморгал. -Я... Гм? Якщо ви використовуєте поезію, і це в дійсності третя з найжахливіших подій, то чому б не скористатися найгіршою?
Тому що перша була знищена жахливою, ніхто не знає, що це було і всесвіт вдячна за це. Тим часом, друга найгірша поезія у всесвіті походить від виду Азготи Крії і декламація одного з їх віршів, "Ода Маленької Зеленої Випустки, яку Я знайшов біля себе в піддумку літевій ранці", вбила чотирьох членів прилеглій аудиторії через внутрішній крововилив, а п'ята вижив лише завдяки відгризанню однієї зі своїх власних ніг.
- ... До вартового нарешті дійшло.
- Угу, - урочисто кивнув я. - Бачиш, Вогони розвинули свою поезію до такої міри, що вона перетворилася на знаряддя тортур. Це прямо там, на кордоні: жахливо, досить відверто, щоб викликати майже смертну агонію в будь-якому з тих невізучих кому не пощастило почути їх болісну лірику, і все ж ... Вони соромляться бути достатньо смертельними, щоб дати їм солодке, бажане звільнення смерті. -Все ще думаєш, що ми їм нічим не шкодимо?
Рот охоронника кілька митей марно плескав, поки йому не вдалося взяти себе в руки. - Ви дуже страшний чоловік, чи не так?
Я скористався моментом, щоб в думках плескати у долоні перед тим як протягнути - ПІ~РАТ.- Потім звернув увагу на час і постукав кулаком по дерев'яних дверях. - Гаразд, Саундбайт, думаю, з них вистачить. Закругляйся!
Через хвилину пролунав стук у очну щілину, щоб я відкрив її. З іншого боку, Саундбайт гордо посміхався, хоча й дещо вороже.
Невзучі повернулися в те становище, яке я дуже добре запам'ятав за останні кілька днів: вони тремтіли і тряслися на своїх ланцюгах, поки їх охопили нестерпний напад.