Глава 21
На кілька секунд світ навколо мене, здавалося, померк, мій мозок перетравлював той факт, що я падаю з висоти третього поверху, моє рівень адреналіна різко підскочив. Чесно кажучи, якби Саундбайт був зі мною і ситуація була менш жахливою, я б без сумніву сміявся до упаду.
Потім я врізався у пів-пушу, напівпернату масу, і світ включився на повну потужність.
Більше конкретно, він включився з придушного крику, який випустила Міс Фрайдей, коли я врізався у неї. Стерв’ятник люто захопився крилами, намагаючись утримати нас трьох (четвертих, якщо вважати Саундбайта) в повітрі. Я ледве встиг обхопити руками горло Фрайдей, як вона почала голитися і заважати собі одночасно скинути мене та залишитися в повітрі.
Містер 13 звивався і вертався під мною, намагаючись вивернутися і створити зі мною щось, що, безсумнівно, було б мені неприємно. Враховуючи, що у мене не було абсолютно ніякого наміру бути витриманим Видрой-вбивць, я поспішно прийняв заходів: я звільнив одну зі своїх рук і використав її, щоб схопити одеж 13-го, перемістивши свою вагу рівно настільки, аби витягти його з-під мене. Я отримав момент, щоб шалено посміхнутися його ураженому виразі обличчя, перш ніж відпустити його. -ВИДРІ НА ВИХІД!- зревів я.
По досить неймовірною вдачі, саме тоді, коли я відпустив 13-го, Фрайдей гойдалася вгору, змушуючи мої ноги мітнутися вперед. Не ставши дивитися дарованого коню в зуби, я замахнувся однією зі своїх балакучих ніг і зміг зловити 13 з досить вражаючим на мою думку пінком.
Заволок нижче мене!
- Не той спорт, Саундб... ГАРХ! - Я поспішно стиснув зуби, коли Фрайдей врелася спиною до будівлі і протягнула мене по кам'яній гаманці, я мало не втомився відкусити собі мову. - Суундбайт! Особисто я б сказав, що це не матч, а всього на всьому стара боротьба з шкідниками!
- Робота чи задоволення? ОБА! наскільки дикою ставала ця поїздка.
- Да? Що ж, цей захоплюючий круїз наближається до кінця! По-перше, я забираю своє назад! - Я перемістився в сторону рівно настільки, щоб можна було видряпати з когтею Міс Фрайдей, і після декількох спроб украплюється міцно схопити Саундбайта за панцир, витягнути його та перенести на свій неушкоджений плече, за яке він потрапив до зубів.
Я нічі, хоча й з вдячністю подивився на мене.
А по-друге, ми зупиняємо цю поїздку! По тому, як вона раптом напружилася і почала відчайдушно трясти головою, вона зрозуміла, що зараз станеться. - СЕЙЧАС!- І після цього я відпустив окуляри з великим клацанням!
Міс Фрайдей видала нестерпний крик, втративши ритм помахів крил, і занурилася в пікування, яке їй ледве вдавалося контролювати та сповільнювати, дико розмахуючи крилами.
На щастя, її дії, в поєднанні з тим, що я тягнув її вниз і знижував висоту весь час, поки я був на ній, було достатньо, щоб зробити аварійну посадку, яку ми здійснили протягом декількох секунд, просто хворобливою, а не смертельною. І все ж ця відмінність була просто розрадою через те, що, повторюючись, ми впали з висоти 10 метрів і мчали вперед із великою швидкістю.
У ту ж секунду, як ми впали на землю, я був скинуто зі спини вбивці і покотився по курній вулиці, на яку ми приземлилися. Як тільки я перестав котитися і зумів випрямити голову, я не став рухатися, а лежав дуже, дуже тихо, тому що відчував вражаючу кількість болю, просто ... Ага. Мабуть, єдиною частиною тіла, яка не відчувала нестерпного болю, були мої голі. Всі інші були подібні на один великий синець, броновані частини мого тіла звенелі, як дзвоники, а інші відчували себе так, ніби хтось натер їх надягальним папером або, у випадку мого плечей, наче хтось постійно стискав гарячим ножем. Принаймні, я нічого собі не зламав.
Загалом...
- О боже мій, це був просто жахливий план, - жалібно прохріпів я, відчуваючи, як все моє тіло адскі болить.
- Ох, ну не знаю, - пробурмотів Саундбайт, коли належним чином розташувався на моєму плечі. - Я б сказав, що це спрацювало!
- Ха-ха-хо, пішов ти ... - Видав я крізь стиснені зуби, перш ніж повільно подивився на нього. - Ти в порядку?
Саундбай на мить замовк, перш ніж кивнути на знак згоди. -Так, так. Я В ПОРЯДКИ. Дякую за порятунок.
- Пш,- я недбало відмахнувся від нього, як тільки міг, піднімаючись в сидячий положення, розмінна суглоби і намагаючись впоратися з болем. - Я зробив це не заради тебе, а тому що ці виродки порізали мені плече, як ніби це був довбаний біфштекс. Повернення було тільки побічною метою і сумним наслідком. І все ж ... - Я задумливо помассував плече. - Принаймні, повинен залишитися до біса вражаючий шрам, вірно?
Саундбай нахилився вперед і подивився на бинти, якими було перев'язане моє ліве плече, перш ніж з ентузіазмом посміхнутися. - Ооо, НЕЩОДАВНО!
- Радий, що ти згоден. А тепер пішли, нам потрібно дви...!
- Здохни.
У ту секунду, коли низький, хриплий, демонічний голос досяг моїх вух, я схопився на ноги і побіг, умудрившись вчасно кинутись до провулок, тому що та частина вулиці, на якій я лежав, була розорвана градом куль. І як тільки я почав бігти, я, чорт візьми, вже не міг дозволити собі зупинитися.
- Це такий голос, ти вибрав для них! Серйозно!? коли помахом крил і скреготить кігтею по каменю сповістив про нову спалахи вогню, яка ледь не зачепила мене. - Чому б не зробити так, щоб вони звучали як Луні Тюнз або щось в цьому роді? Це більше в твоєму стилі!
- НЕ МОГУ! ІСПУГАН ЗАВЖДИ! - Заорал Саундбайт зі свого панцира.
Я ризикнув озирнутися через плече, і клянусь Богом, цей стерв'ятник виглядала як чортів аватар смерті, коли гналась за нами в повітрі.
- Розумно, тільки і зміг вичавити я з себе. Тим не менш, поки я залишався в перевулку і змушував її залишатися під дахами будинків, у нас був шанс...
Звичайно, саме в цей момент я вибіг на гарну відкриту вулицю, де не було інших відкритих переулків. Що стосується дверей будинків, ну, між Алабастою і Рейнбейз є велика різниця: мешканці Райнбекс не очікували нападу армії повстанців і тому не закривали свої будинки перед від'їздом, в той час як жителі Алубарни зробили саме це.
Я різко розвернувся...
БУМ!
І був представлений ударною хвилею викликаною Міс Фрайдей, яка зруйнувала вхід у провулок, з якого я вийшов. Зруйнувавши його, імовірно, зарядом вибухівки, після чого злетівши в повітря і ефективно відрізав мій єдиний шлях відступу.
Я ще секунду дивився на уламки, а потім перевів погляд вгору, щоб подивитися на стерв'ятника, що кружляє високо наді мною. -Хто б або що не продовжувало псувати мені удачу, чорт візьми, сподіваюся мені це компенсують, якщо я переживу все це ... - Пробурмотів я собі під ніс, перш ніж кинути останній погляд на хмари і пробігтися поглядом по вулиці. - Я не думаю, що ти можеш знайти спосіб, як нам вибратися з цієї ситуації, чи не так?
- Ммм... - Саундбайт закачав своїми очними стеблами взад і вперед, навіть зайшов так далеко, що прямо перехрестив їх, перш ніж зосередитися на чомусь праворуч від нас. - О! Як щодо того, щоб піти туди?
Я простежив за поглядом Саундбайта і посміхнувся так само радісно, як він, коли побачив куди він показував: бар в кінці вулиці, всього кілька метрів від нас. Двері були заколоті дошками, так, звичайно, але її основними, що охоплюють всю стіну вікно? Воно було залишене зовсім беззахисним.
- О так, це спрацює!
Саундбайт збирався щось сказати у відповідь, але його усмішка розтанула в паніці, коли він випадково подивився вгору. -О, НІ!
Я простежив за поглядами Суундбайта і повторив його слова подумки, значно виразніше.
Фрайдей вже перестала кружляти. Замість цього вона носилася з кінця вулиці зліва від мене і на великій швидкості літала до нас. Смерть, з двома кулеметами на чорних крилах, наближалася на великій швидкості і була сповнена рішучості витрошити мене та мою спільну завитку.
... чорт забирай, коли моє життя встигло перетворитися на дрошенного бойовика з 80-х!
- Іноді, жити в анімуванні чертовски хріново, - видавив я.
- Радій, що це не інгеліон, - обгризнувся Саундбайт. - А ТЕПЕР БЕГІ, ТВОЮ МАТИ!
З цими словами я розвернувся і побіг, намагаючись головою кинувшись до бару. Земля вибухнула навколо мене, повітря наповнилось характерним стрикотанням автоматичної зброї, коли Міс Фрайдей відкрила вогонь. Навіть незважаючи на те, що лють Фрайдей, без сумніву, заважала їй прицілитися, я все ж відчув, як принаймні три кулі одягли мої поноші, перш ніж я опинився в межах досяжності вікна. Ще дві кулі пронеслися повз мою голову, пробиваючи скло наскрізь і залишивши значні тріщини в панелі, перш ніж я стрибнув вперед, схрестивши руки перед обличчям.
УДАР!
Є один аспект стрибків на скляні вікна, який зазвичай не показують у фільмах: це було до біса боляче! І удар від контакту, і осколки скла, які обсипалися навколо мене, у великій мірі ускладнили мої попередні травми. Але я не могла побачити, як Міс Фрайдей пронеслася повз і зникла з поля зору. Їй трохи не вистачило, щоб зачепити мене, відставши від мене не менш ніж на фут або два.
- Що ж, це спрацювало, - фиркнув я, повільно піднімаючись на ноги і обережно відриваючись від пилу. Багато випадкових уламків впала з мене в процесі.
- НЕНАДОЛГО, - обережно проворчав Саундбайт, його очі стежили за чимось крізь дах і стіни. - Вона кружляє навколо, збиваючи швидкість. ВОНА СКОРО БУДЕ ЗДІСЬ! Ти повинен сховатися, зараз же!
Я напружився і гарячково оглянув бар зсередини. -Окей, окуй, ее ...- На жаль, власник, мабуть, вирішив прибрати якомога більше, перш ніж піти. Все, що залишилося в цьому завідуванні - це півдюжини їдальні, кілька стільців, пляшки, розставлені на полицях за самий стійкий бар.
Швидко рухаючись, я пробрався до бару і перестрибнув через стоянку. Опинившись на іншому боці, я притиснувся до підлоги так близько, як тільки зміг затискаючи рот як собі, так і Саундбайту.
Звук грюкання крил, що супроводжується раптовим криштальом скла, проголосив про повернення ініціативного стерв'ятника та сказав мені, як я ледве встиг.
На якусь мить запанувала тиша. Ніякого руху, ніякого шуму, нічого.
РАТАТАТИТ...!
До тих пір, поки Міс Фрайдей не випустила цілий град куль.
Я був вдячний за сильний шум, який робила стрілянина, тому що проклинав цей шквал собі під ніс. Світ навколо мене котився в тартарари. Пулі, які пролітали над баром, вдарили у те, що залишилося від винадного запасу закладу, витрощивши майже десятка пляшок тільки в першому залпі і полиці поруч з ними, посилаючи каскаду випивки, осколків скла та дерева, дощем падати навколо мене. Крім того, тоді як товста деревина самого бару керувалася з зупинками більше, ніж декількох куль, інші все ж умудрялися прошиватися наскрізь. Куля, яка відійшла від мого передпліччя була особливо неприємною.
Та, що пробила діру в кількох дюймах від моїх очей і закопалася у підлогу під моїм носом, була помітно гірше.
Потім, так само швидко, як почалося, все закінчилося, залишивши після себе тільки дзвін скла і кап-кап з розбитою випивки.
Тиша тривала рівно стільки, щоб моє серцебиття сповільнилося до ритму відбійного молотка... поки ритм знову не прискорився через повільного і рівномірного кришталика скла під кігтями цього психованної сучої птиці.
Я впилася зубами у свою губу, намагаючись змусити себе мовчати. Чорт забирай, в ту ж секунду, як цей птах знайде мене, я преврощусь у довбане решіто. Чорт візьми, що я можу зробити, щоб вибратися звідси, адже я був у барі, заради всього святого!
Раптом, я була вирваний зі своїх думок твердим бурчанням Саундбайта і притисканням його голови до моєї шиї. У ту ж секунду, як він захопив моєю увагою, він підняв свої очні стебла вгору і вказав ними у щось за мною.
Я простежив за його поглядом і тут же широко розкрив очі від подиву.
Звичайно... Як я міг забути? Я був не просто в барі, я був у стереотипному пабі посеред Гранд Лайна.
Рухаючись якомога повільніше, щоб звести до мінімуму створений мною шум, я ковзнув руками до своєї останньої надії і обхопив її пальцями, притягуючи до себе звук кігтів, що дряпалися підлогу, ставав все ближче й ближче.
Я зупинився на мить, обдумавши, як би мені краще використати свою новознайдену перевагу, але тут же був перерваний плесканням крил і важким стуком, що роздався прямо наді мною. Я відчайдушно напружився на мить, коли побачив тінь Міс Фрайдей, яка замяла на стіні переді мною ... але я зміг трохи розслабитися, коли голова тіні замість цього почала повільно повертатися в різні сторони, її пристельний погляд сканував дерево всього за кілька дюймів від того місця, де я лежав.
Рухаючись так швидко, як тільки сміявся, я направив свою єдину надію вгору прямо туди, де стояла Міс Фрайдей, і приготувався до наступу. Перш ніж почати діяти, я неуважно натягнув навшпинки на вуха і в голові у мене промайнула одна-єдина ідея.
- Якщо я виберуся звідси живим, ніколи не буду скаржитися на занадто слабкі закони регулювання зброї.
І після цієї думки, я клацнув затвором барменського дробовика.