Я виглянув з-за краю скелі, за яким ми всі ховалися, всього лише в жалюгідній мілині від величних форм Алубарни. Мусив віддати належне предкам Віві: їх вибір союзників в кращому випадку був сумнівним, але будь вони прокляті, якщо вони не вибрали чернече хороше місце для столиці своєї країни. З огляду на лише п’ять можливих шляхів проникнення і нічого, окрім плоскої пустелі на багато миль навколо більшості напрямів, єдиним способом штурмування міста був би курс дій Кодзи: раптовий напад та вторгнення.
Тим не менш, якщо ми хочемо отримати хоч якийсь шанс проникнути всередину і зупинити зіткнення двох повноцінних армій, то спочатку нам потрібно пройти повз армії з п'яти чоловік, яка охороняла всі західні вхідні входи.
- Добре, - пробурмотів я собі під ніс, повільно піднімаючи руку. - А тепер на старт... Увага... Опускаю руку вниз. - МАРШ!
І з цими словами шість із семи Супер Крекв вилетіли через скелі і понеслися до стін Алубарни. Перед тим як пролунав звук гарматного пострілу, качкам вдалося перетнути кілька сотень футів піску і вони були змушені ухилятися та петлювати навколо нього пісок.
Невдовзі качки почали відділятися. Спочатку Санджі та Чопер відокремилися і побігли на південь, захоплюючись командою Містера 4. По-друге, Усопп створив вибухний постріл в Містера 1, відволікаючи його досить надовго, щоб Зора і Нам кинулися вгору по сходах Західних Ворота, у той час як власна качка Усонпа побігла вниз до Мистеру 2 і навела Річки через південнозахідні ворота.
Я ще трохи поглянув, перш ніж відійти від скелі і піднятися на спину Кару, сівши позаду Віві. - Берег чистий. Чи ви готові говорити все своє життя, і в той самий час намагаєтесь уникнути ваших спроб потурбуватися про вас та їх?
Віві кинула на мене тривожний погляд через плече. - Я збожеволіла, якщо скажу що ні?
- По мені це скоріше розсудливість, - пробурмотів я, перш ніж поплескати її по плечу. - Ну, це повстання само по собі не закінчиться. Так воно і буде, але не так, як нам хотілося б. Давай, Кару!
- Точно!- пронизливо закричала качка на знак згоди, і піднімаючи бурю, коли рвалася до смуги пісок між Алубарном та бунтівниками.
Через кілька хвилин ми вже стояли між південними воротами Алубарни і армією справедливої люті та справедливості, заповнивши горизонт і мандруючи нами.
- Їх стріли затінять сонце... - Нервно пробурмотів Саундбайт.
Я не нервно видихає, стискаючи і розтискуючи кулак. -Значить ми будемо битися в тіні... - Пробурмотів я у відповідь.
Віві почала ссказувати з Карю, але я швидко поклав цьому кінець, схопивши її за плащ. - Гей, гей, агов, куди ви йдете?
Принцеса покинула на мене недоумкуватий погляд. - Я йду, щоб ви двоє і Кару могли піти, якщо щось піде не так!
- І залишимо тебе перетворюватися на Королівську пасту, якщо ці хлопці не зостаються? Ні вже, не в нашу зміну! - посміхнувся я.
- Вони зупиняться, як тільки я заговорю з ними! І крім того, Саундбайт дасть мені принаймні милю для початку дії, як тільки вони опиняться в межах досяжності!- парувала Віві.
- Ти мені не довіряєш?- жалобним голосом сказав Саундбайт, супроводжуючи це порцією цуценячих очей.
- Не за що в житті, але це до справи не відноситься, - невблаганно відповів я. - Що мене турбує: коли останнього разу хтось з вас згадає, щоб наші плани спрацювали ідеально, без будь-яких аварійних аварій в якійсь формі?
- Хм ... - Саундбайт незручно замовк, і вони з Віві обмінялися невпевненими поглядами.
Віві нервово прикусила губу. - Але все ж...
- Чорт забирай, жінка, я намагаюся забезпечити якусь страховку! Будь ласка, позбудься комплексу мученика на десять довбаних секунд!?
Я-я згоден з Кллоссом! - Пробурмотів Карю, явно стиснувши дзьоб і намагаючись заспокоїти нерви. -Т-ти мій длуг, Віві, і я ні за що не залишу тобі!
- Так, хороша думка! - Кару та решта загону Кряків офіційно є частиною армії Алабасти. Якщо ти хочеш виглядати офіційно і дійсно привернути їх увагу, то залишишся на Кару, і ми зможемо зробити ноги в разі, якщо щось піде не так. Зрозуміло?
Вівці затримувала свій погляд ще на мить, перш ніж вдихнути і вщипнути себе за переносницю. -Добре, Ігарам... - Роздратована видала вона, перш ніж подивитися на Саундбайта. - Кодза досяг межі досяжності?
- ЭМM... - Саундбайт непереконливо схилив голову набік. -Вони на межі мого слуху і в будь-яку секунду можуть опинитися в межах досяжності мого голосу!
- Не забувай, що Кодза це той, хто їде попереду на коні. Направ голос на нього, і тільки на ньому, якщо підсадники зрозуміють, що все йде не так, як треба, вони спробують послати все прямо в пекло, - сказав я йому, повертаючись у сідлі Кару і намагаючись розглянути гармати, які вишикувалися вздовж кордону міста. Сподіваюся, я зможу помітити, якщо хтось з них нібито випадково вистрілить, перш ніж ми перетворимося в дрібний червоний туман.
- Так, так, я зрозумів, - пробурмотів Саундбайт, швидше собі, ніж нам. -Майже... Майже... по... - Саундбайт обірвав себе, почав в замішанні озиратися по сторонах, а потім раптово повернувся у свою шкаралупу і випустив звук багатьох тривожних сигналів та сирен.
- Що... Саундбай!? Віві розгубився, озирнувшись на нас. - Що з ним відбувається?
Я... я не знаю! - Я поспішно похитав головою, намагаючись заспокоїти маленьку Улитку Транспондера. - Саундбай, що сталося?
- СМЕРТЬ З ПОСУМУ!- закричав Саундбайт на всю горлянку. -СМЕРТЬ С ВООЗ...!
*УДАР*!
- АААAГХ!
- ГАГХ!- закупив я, коли моє плече підірвалося болем, відчайдушно стискаючи його, як відчув, що кров вільно тече з моєї розорваної плоті. Кару ледве вдалося стримати мене від падіння з його спини, коли я вирвався від несподіваного поранення. -СУКІН СИН!
- КРОС!- вигукнула Віві, поспішно намагаючись вирівняти наш біг. - Кросс, ты в по...?
- ЧИ ТИ ЗАВЖДИ ПОТРЕШУЄш МЕНЕ ЦЬОГО?
Тоді що сталося? перш ніж її очі відкрилися від усвідомлення того, що трапилося. -ГДЕ, ЧОРТ ВООЗЬМИ, САУНдБАЙТ?
- Я різко перевів погляд на своє плече. Як вона і сказала, Саундбайт повністю зник, і все, що залишилося на його місці- це паралельний слід кігтистих відмітин ... Иток... Сукинны дыти.
Я обернувся, наскільки міг, і зумів підтвердити свою теорію, коли побачив занадто знайому пару фігур, що неслися до Алубарні. -АХ ВИ, ГРЕБАНІ МОхНАТИ ОСЛИ!- люто закричав я.
- Невезучіє? - Але ти ж казав, що бачив, як їх з'їли динозаври!
-Я бачив, як за ними гналися динозаври, і думав, що цього буде більш ніж достатньо, щоб зайняти цих покидьків!- нікчемнуще фиркнув я, намагаючись зосередитися більше на своїй люті, аніж на агонії. - Очевидно, я виявився неправий!
- Невже, Шеллілок!- пробурмотів Кару, нервово дивлячись на наближення армії. - Що ж нам тепер робити?
- Ээ... Я ... Я все ще можу поговорити з Кодзою? - запропонувала Віві.
Я спробував відповісти, але намагався простежити за Невзучими. Але я відразу ж зашипів у паніці, побачивши, що одна з гармат почала рухатися. -О, ця стадія ми вже проїхали.
- А? Про що ти ...?
БУМ!
- НЕБЕЗПЕКА НА ДВАНАДЦЯТЬ ЧАСІВ, МАТИ ТВОЮ, ШОВЕЛИ!
- Так то ... кря!- почала говорити качка, перш ніж перейти на ганчірка, коли Саундбайт вийшов з зони досяжності, і прямуючи з місця в кар'єру. Успивши в останній момент, бо секундою пізніше пісок у тому місці, де ми були, вибухнув.
- К-корольська армія!
- Анонімні пожертву Крокодайла в їх ряди!- сплюнув я, зморщившись, коли моя рана розболілася. Чорт забирай, як же болить! - Чорт забирай, по нам ледь не потрапили. Кару, на сто вісімдесят, зараз же! Ми прямуємо до Алубарни!
- Що? НІ! Кросс...!- початку Віві.
- Я ткнув пальцем у надто швидко наближаюча армію, яка тепер люто ревіла. - Цей вибух просто збив їх з пантелику, вони не почують нічого із того, що ти їм скажеш! Ми спробували дипломатію, і мені шкода, що це не спрацювало, але все скінчено! Найкраще, що ми можемо зробити, це відступити і спробувати врятувати якомога більше!
- Но, я... - Віві кинула відчайдушний погляд на армію. -Вони... Мій народ... Мої друзі...
І ти їхній правитель і єдина людина, яка може зупинити це перш, ніж вони всі переб'ють один одного!- вистрілив я в відповідь, відчайдушно жестикулюючи убік все ще наближаєтьсяючої орди та гнітючою очевидною зброї, якою вони розмахували. -Ради Бога, будь ласка, вислухай мене і всвою цей єдиний урок: знай, коли треба спробувати скоротити свої втрати та бігти!
Протягом хвилин з нещасним виглядом дивилася на бунтівників. Зрештою вона прикусила губу і потягла за поводі Кару. - Повертаймося до Алубарни, Кару!
- КВА-АК!- пронизливо закричав Кару на знак згоди, розвертаючись і прямуючи до південних воріт.
Втеча була небезпечною, за будь-яким мірилом. Агенти Барок Воркс вирішили відмовитися від будь-якої підробки витонченості на користь якомога швидшої стрільби в нашому напрямку, вибухаючи дюну за дюном у спробі знищити нас. На щастя, як я помітив, люди у формі, які, на мою думку, були чесними солдатами, билися за контроль над артилерією з підсадними солдатими.
На жаль, тепер до нас наближався хтось ще, і його обличчя було одночасно і дружнім, й сумним.
- Гей, хлопці!- крикнув Усопп, махаючи рукою і галопом під'їхавши до нас на коні. -Мені вдалося здолати Містера 2! А тепер давайте візьмемося за Крокодайла і врятуємо це королівство!
Я злегка нахилив голову, щоб краще роздивитися безглузде видовище переді мною. - Він що, серйозно?
що Усоппу вдалося його здолати!
Я кинув недовірливий погляд на принцесу, перш ніж кинути байдужий погляд через її плече на наближається "найпер". - Я повинен зупинити цей божевільний поїзд, - пробурмотала я, перш ніж підвищити голос до крику. ЕЙ, УСОП, ЕМПОРІо ІВАНКОВО- НЕДОСТІЙНИЙ ВНІННЯ ВИСЬКОЇШКА!
- НАГОЛО ЛАЖЬ!- пронизливо закричав Усопп чужим голосом, а потім зупинився з переляканим виглядом. -Ох... Я ... ох, забудьте про це!- ричав Бон Клей, плескаючи себе лівою рукою по обличчю і вертаючись свою початкову форму, прийнявши псевдо кунг-фу позу на спині свого коня. - ВІДПОВІДЬ ДО СВОЇМ ЗДАТЕЛЮ, ГРЯЗНИЙ БОГОУЛЬНИК!
- Кару, швидше зревів, ніж крякнув, відштовхуючись від землі, щоб перестрибнути через голову коні і вдарити кігтями в центр тіла Містера 2, у результаті чого оска злетів з коня та кинувся до Землі. Він закінчив тим, що в останній момент відштовхнувся від тіла Бон Клея, перш ніж продовжити свій ривок до Алубарні.
Ми з Віві були в захваті, м'яко кажучи.
- К-Кару ... - Неперевірливо пробурмотала Віві. -Це... це було неймовірно!
- Так, чорт візьми!- погодився я. -На цілу ступінь крутіший, ніж те, що ти зробив в тій історії, це було дійсно круто!- Моє обличчя витягнулося, коли крізь ейфорію до мене дійшло, з ким саме ми мали справу. - Дуже шкода, що це не затримає його надовго. Ми повинні прискоритися!
- Кросс, Кару щойно збив Містера 2, мчався на високій швидкості! Він просто не може...!
- ХВАТИТ ШУТКІ ШУТЬ! - Проревел він занадто жіночим голосом у нас за спиною. - ВЖЕ ДРУГИЙ РОЗДУМНИЙ ДЕНЬ МЕНЕ ЗБІВАЄ ПОДОПЛАВУЦЯ ПТИЦА ПЕРЕРОСТОК! ПРИГОТУЙТЕСЯ СТАТИ ФУА ГРА, ТИ ВИЗНАЧНИЙ ПТИЦЯ!
- Про що ти говорила?
- Вперед-вперед!- почала відчайдушно підганяти Віві Кару, втискуючи черевики йому в бік.
ВАК!- закричав Кару, відчайдушно розмахуючи крилами і намагаючись не дати Мистерові 2 наздогнати їх.
Через кілька хвилин Кару дістався до сходів і помчав на максимальній швидкості, а зчеплення з кам’яною закладкою дало йому майже подвоїти швидкість.
І це добре, бо коли я ризикнув озирнутися назад, то побачив, що Містер 2 не відстає, крутиться за нами на майже білязвукових швидкостях і видає абсолютно неприйнятне виконання "вно, дез, трес". Я не знаю, що було більш болючим: його вигляд або французька мова.
Як тільки ми добралися до вершини, солдати швидко розчистили достатньо місця від блокади, щоб ми могли прорватися. На жаль, один солдат рухався надто повільно або занадто швидко, тому що на шляху Кару раптово впав мушкет. Утка спробувала ухилитися від перешкод, але зрештою нічого не змогла зробити. Дерев’яний та металевий прут заплутався у нього в ногах, і він впав, ненавмисно скинувши нас з себе й відправивши нас із Віві килимком на землю.
- Оо-у-вууу...!- Простоал я, відштовхнувшись з землі і потираючи плече. - Сукин с..., чорт візьми, це було ... ГАХ! СУКІН СИН! - я жалівся, коли моє плече спалахнуло. - ЧРТ ПОБЕРІ, ПЕСОК! ПІСОК В МІЙ ВІДКРИТИЙ РАНЄ! ГРЕБАНИЙ ЗМЕЕНЮХ СМОЛОС, ОГНЕЛІЗ...ГАРХ! - Моя болісна тирада була перервана твердою ногою, яка наклала мені на голову і вдавала моє обличчя у бруд.
- Боже, боже, хто так виражається, дорогий, - простягнув Містер 2, нудотворним голосом. -Хіба твоя мати не вчила тебе стежити за мовою?
- Мама вчила мене бити сук... - Злоба видала я.
- Лестим ти нічого не доб'єшся, хлопчик, - фиркнув оска, перш ніж високо підняти ногу. - А тепер, скажи мені прощаний!
- ВОЯЩИЙ КЛИК!
Містер 2 зітхнув від болю, коли пляма чорного хутра врізалась у нього нізвідки і скинула мене.
П'яно швидко трансформувалося в напівперетворюваний Чаку, який деякий час люто дивився на Мистера 2, а потім переклав погляд на мене. - Судячи з того, як ви каталися на Кару, я припускаю, що ви один із піратів, про яких згадувала Виві у своєму листі?
- Так, це так, і я це кажу не тільки тому, що відмова означає, ніби ти розірвеш мені горлянку, - невблаганно відповів я.
- Добре. Прийміть мою вдячність за захист Принцесу, і...
- ЭЙ! ЯКЩО ТИ ДУМАВ, ЩО СПІЧНО МАЙЖЕ ПОКОНЧЕ, ТО ВИ КІЛЬКА ЗГАДУВАЄТЬСЯ, ПАРШИВЕЦЬ!
Я панічно напружився, коли знову пролунав голос Містера 2, цього разу донісся звідти, де він балансував на самому краю сході Південних Воріт.