- Гаразд, тепер ставтеся до справи. Відключай зв'язок, здається хтось прибл ... - Саундбай швидко обірвав себе, перш ніж нетерпляче посміхнутися. -Щож, давайте ПРИСТУПИМ!
Ташіґі мовчки кивнула на знак згоди і перевела погляд на свої воскові наручники. - Добре... Добре. Давайте витягнемо мене звідси. Ти ж казав, що ця штука тверда, як сталь, коли затверджує, вірно?
- Навіть Зо... - Я поспішно переглянув те, що збирався сказати. - Луффі не може зламати цю штуку. Поки, принаймні ... - Пробурмотів я собі під ніс.
Ташіґі сором’язливо прикусила губу, обміркувавши те, що зморщувало очі на знак покори. Потім вона відкинулася назад так далеко, як тільки могла, і повернулася так, щоб запропонувати мені своє стегно. - Використай Сігуре. Замахнися з усіх сил. Зроби якомога чистіший зріз.
Я моргнув, заціпенів від шоку, коли зрозумів, про що вона мене просить. Потім я знову подивився на неї серйозним поглядом. - Ого, ти набагато більше схожа на Зоро, ніж я думав, - невтомливо вимовив я. - Тепер, де твоя запальничка?
На чолі Ташіґі збудилася жила, коли вона явно боролася, щоб не відірвати мені голову. - Про що, чорт візьми, ти ...?
- Ташіґі, я обірвав її, старанно зберігши нейтральний тон. - Це віск. Він твердий, як сталь, поки міцний, але ти знаєш, що є однією з найвідоміших характеристик воску?
На мене дивилося питання, а потім її очі розширилися від усвідомлення. - Він тане, - видихнула вона.
- Він тане, - твердо повторив я. - А з тим, що ти працюєш на найвідоміших курягу в Іст-Блю, у мене немає сумнівів, чи в тебе запасене джерело вогню. А тепер ти хочеш залишитися тут до заходу сонця або скажеш мені, де вона знаходиться?
Ташіги явно сперечалася сама з собою якийсь момент, перш ніж викинути мене ледарним поглядом. - Якщо ти хоч якось доторкнешся до мене, клянуся небом, я проткну тебе наскрізь і випоторушу, як рибу.
Моє око люто смикнувся на мить, перш ніж я прийшов до рішення: я більше не буду терпіти цю абсолютну нісенітницю.
ШМЯК!
- АЙ!- взгнула Ташіґі, її голова б'ється вперед, коли я зачепив їй. -КакОГО ЧЕРТА?
- Ти хочеш, щоб з тобою поводилися як з рівною? І це те, що ми робимо, коли хтось з нашої команди поводиться як ідіот. А тепер скажи мені, де ця чортова запальничка!
Кілька хвилин я не могла стриматись, коли Ташіґі дивилась на мене з соромом. - У внутрішньому правому нагрудному кишені.
Хм. Гаразд, це трохи виправдовує її відношення. Хоча це, звичайно, не означало, що мені треба було цим подобатись. Тим не менш, я вхопив її за посол куртки і відсунув подалі від тіла перш ніж обшукати згаданий кишеню. Я був радий повернутися з запальничкою середнього розміру.
- Дякую, - ввічливо кивнув я. А тепер прошу вибачення.
- Вона звивалася, намагаючись стежити за мною. - Куди це ти, чорт візьми, зібрався?
Я обернувся і кинув на Офіцера байдужий погляд. -Я збираюся взяти цю запальничку і використати її для підпалення найближчого притулку сирітського, перш ніж викинути стару леді на вулицю. Потім, просто для задоволення, я думаю, що збираюся пограбувати фонд вдів і сиріт, використовувати все це, щоб скупити всі морозиво в місті, а не ділитися ним. Знаєш, типовий вівторок для нас, піратів.
- МУХАХАхараха!- по злодійськи засміявся Саундбайт.
Ташіґи пирхнула і втомилася закочувала очі. - Якщо без сарказму?
Я струшив запальничку, серйозний вираз мого обличчя не здригнувся. - Ця запальничка не дасть достатньо великого полум'я, щоб навіть далеко наблизитися до великої вм’ятини у такій кількості віск. Я збираюся обшукати будинок і подивитися, чи не знайду я якусь тканину або папір або що-небудь, що я можу використовувати, щоб розпалити пристойний вогонь. Буде до біса жарко, але я не бачу інших варіантів. А тепер, якщо ти не проти ... - Я повернувся назад.
- Почекай...!
Ти можеш заарештувати мене за незаконне проникнення і пограбування пізніше, - кинув я через плече, не озираючись.
- Ні, ні, не це! - поспішно заговорила Ташіґі. -Я... Просто ... - Вона невпевнена замовкла.
Я озирнувся на неї через плече.
Ташіґі дивився в підлогу, потім підняв очі і зустрівся зі мною поглядом. - Подивися... Перевір і подивись, чи є тут кухня. Розмаїта олія, шия...
- Гарячі рідини - видихнув я в розумінні, перш ніж нетерпляче посміхнутися. - Це чудово спрацює! Подивлюся, чи зможу я намочити ганчірку в такому матеріалі! коли мене осеніло. -І я подбаю про те, щоб наповнити відро водою теж, тому що серйозно, підкреслю: жарко, як в пеклі. що ти звідси не вийдеш без будь-якого шрама.
- Так, - нервово кивнула Ташіґі, перш ніж моргнути і відчайдушно дернути головою вгору. -Ох, нетнет! Тільки не вода, тільки не води! Товста тканина або трохи харчової соди, але не можна використовувати воду для олійного вогню! Як ти можеш цього не знаєш?
Я був збентежений і безпорадно потиснув плечима. - Гей, якщо чесно, я не наш корабельний кік і до того ж в буквальному сенсі кинув коледж ... Довга історія... Я зазвичай не наближаюсь до олійного вогню, якщо це можливо!
- Просто ... - Ташіґі зі стоном опустила голову. -Просто поквапся вже, гаразд?
Похивши головою, я почав шукати милостиню покинутий дім і з радістю натрапив на гарно обладнану кухню. Я почав копатися в кожному ящику і шафі, які бачив, і досить швидко знайшов пляшку саке. Коли на кухні не виявилося багато ганчера... - Думаю, вони просто дозволяли жару пустелі робити цю частину роботи. Ще трохи пошуків, в результаті яких у мене склалося враження, що я не хочу зустрічатися з господарем цього будинку, - Боже милостивий, де вони знайшли стільки енергії!?- нагородили мене пристойного розміру рушником, якраз великим для наших потреб.
Я знову підійшов до Ташіґі, і вона з деякою спамською спостерігала, як я обережно вилив саке на рушник, потім накинув його в віск, залишивши досить великий сухий кут, щоб я міг поспішно схопити його. Після цього я клацнув запальничкою і озирнувся на Ташіґі.
- Готова?
Вона дозволила собі не розсміятися. - Це ж жарт, вірно?
- Боже, хотілося б... - Пробурмотів я собі під ніс, перш ніж зібратися з духом. - Добре, раз, два ...!- Я сунув запальничку під ганчірку...
ВУШШШЕ!
І тканина миттєво загорілася, випускаючи пристойну кількість тепла, що вже заставила Ташігі скриватися від болю, а частина воску почати капати.
- Скільки часу це займе?
- Ну, мої друзі змогли вирватися з повного осікання в лічені секунди, але той вогонь виглядав як щось прямо з печі, так що ... - Я безпорадно потиснув плечима. -Я думаю так, просто продовжуй намагатися зігнути пальці, і як тільки ти дійсно відчуєш опіки, витримай свої руки звідти? Я сподіваюся, що маленькі цятки не прилипнуть до твоєї шкіри як сталь.
Ташіги помостилася, і ми занурилися в мовчання, дивлячись, як горить вогонь, та слухаючи, наскільки повільно, дуже поволі капає віск.
- І скільки ж?
Принаймні, до тих пір, поки Ташігі несподівано не заговорила.
- Я заморгал.
- Скільки Принцеса Нефертарі платить вам, щоб ви її захистили?-засновила вона, явно намагаючись підтримувати ввічливу розмову.
Я трохи поміркував над цим питанням, перш ніж потиснути плечима. - Ну, якщо б Намі добилася свого, ми стали б на мільярд біліли багатше, як тільки цей приступ божевілля закінчився би.
- Вона була приголомшена ташіґі.
- ДЖЕКПОТ, кричав Саундбайт.
- Це абсурдна сума грошей!
- Так, Намі просто обожнює гроші, - простягнув я з незворушним виглядом, перш ніж посміхнутися. На щастя, мені вдалося вгамувати її жагу до багатства і Бог не дасть свербіж, я висловився буквально у цьому реченні ще перед тим, як ми дійсно зустрілися з Віві, тому вона не стала вимагати плати. Хоча, чесно ... - Я невесело посміхнувся. - Я сумніваюся, що ми візьмемо її, якщо вона все-таки запропонує.
Ташіга недовірливо підняла брову. -О, невже? Чому?
Я бізнесіто потиснув плечима. - Тому що вона наш друг, тупиця.
Вираз обличчя Ташіґі не змінився. - Вибачте, якщо я тобі не вірю.
- Так, так, я знаю, пірати і все таке, - перевертав я. - Чесно кажучи, звучить трохи неймовірно, якщо розглядати це поза контекстом. Тобі треба було бути там.
Не сумніваюся. коли вони піддалися тільки на півдюйма. Потім вона задумливо замовкла і з цікавістю подивилася на мене. - Що ти мав на увазі до цього?
Тепер настала моя черга підняти брову. Можливо, ти хочеш трохи поточнити або мені краще самому здогадатися? - Ей, якщо чесно, ти була грубою протягом останніх декількох секунд. Хіба вам, наївним, не годиться бути справедливими і таке інше?
Ташіґи розірвала свою увагу на спробі звільнитися. - Ророноа. Що ти мав на увазі раніше, коли сказав, що ми з Ророно схожі сильніше, ніж ти думав? Тому що готова тебе запевнити, ми зовсім не схожі.
Я здивовано моргнув, коли зрозумів, що саме вона мала на увазі, перш ніж весело фиркнути. - Ви схожі більше, ніж ти думаєш, враховуючи, що твоєю першою реакцією на безвихідну ситуацію з воском була спроба відрубати собі кінцівки.
Це змусило Ташігі заміряти, перш ніж повільно повернути свої здивовані очі на мене. - Він... Він дійсно спробував це зробити? - От... ... відрізати собі руки?
- Ноги, - вставив я, потиснувши плечима. - Містеру 3 вдалося обдурити його і зловити в пастку. Він був готовий відрізати собі ноги вище щиколоток, і все для того, щоб у нього з'явився шанс битися. І він дійсно добрався, цитую, "приблизно до середини", перш ніж Луфі вдалося виручити його.
Справді?
- Його там не було, коли це сталося, - уточнив я, ткнувши великим пальцем в Саундбайта, який на щастя, зрозумів намок. -Але так, в значній мірі. Ти можеш говорити про Зоро все, що завгодно, але ти не можете заперечувати, він черпак з біса хороший фехтування.
Вираз обличчя Ташіґі миттєво потемніло, вона дуже сильно дерла руками. - Так, я дійсно не можу і мені дуже шкода. Якби він не був злочинцем, з нього вийшов би приголомшливий дозорний.
- Я ряв.
- І знову, ХА!- підтримав Саундбайт.
- Казав Ташіґі.
- Леді, запевняю вас, з Зоро вийшов би жахливий морський дозорний, - поспішно пообіцяв я їй. - Він абсолютно не визнає влади над собою, його відчуття напрямку настільки погано, що він може заблукати, буквально йдучи по прямій лінії, він спить майже вісімнадцять годин на день ... І нехай Бог допоможе тобі, якщо ви перервете тренування або опрацьовує меча, які він виконує з релігійною ревністю після пробудження... він осушить весь запас алкоголю менше ніж за тиждень, саці в першу чергу, і ... ем ...
- ОН злодій--рописьот!- охоче проспівав Саундбайт.
- І у нього важкий характер, так, - кивнув я, вказуючи на слимака, перш ніж потиснути плечима. Крім того, робота з морськими дозорними видами означала б, що він ніколи не матиме шансу отримати дві речі, які хоче отримати найбільше на світі. Хоча, якщо подумати, це одне і те ж.
Це знову привернуло увагу Ташіґі до мене. - І чого ж...?
Я безпорадно розвів руками. Простіше простого: голова Дракули "Соколіний Око" Міхоука і подана до неї титул.
І інтерес Ташіґі знову зник на користь незначного прогресу з дурним наполегливістю воском. - Найбільший мечник. я навіть не здивована, - проворчала вона скоріше собі, ніж мені. - Високомерний, лютий, боягузливий...
Я підтиснув губи і прикусив язик, слухаючи, як її гнів проти Зоро повільно переходить у безсловесні бурчання. Однак через хвилину я прийняв рішення.
- Ей, - перебив я її, хоча і не дуже впевнено. -Твоі розмови з Зором навряд чи коли-небудь зайдуть далі, ніж "я тебе одолю", адже так?
Ташіґі кинула на мене невирішений погляд кряєм очей, перш ніж знову ігнорувати мене на користь віску.
І це майже напевно гарантує те, що ця розмова, яку ми ведемо, ніколи не буде поділена з кимось ще за межами цієї кімнати, крім тих фрагментів, які Саундбайт вирішить вибочити, вірно?
Я наніс останні слова багатозначним поглядом на Саундбайта, який зі свого боку невинного зависатиме крізь широку усмішку.
- Переходь до суті або заткнись, Кросс, - наказала Ташіґі.
Ти хочеш знати, чому Зоро так зосереджений на тому, щоб стати кращим? - Чому він ніколи не віддасть тобі Вадо Ітімондзі, поки живий, і чому тобі доведеться буквально вирізати цей меч з його холодних, мертвих пальців?
Ташіґі повернула голову і пильно подивилася на мене, в її голові явно бушувала війна.
- Я скажу тобі, - повільно вимовив я. - Але тільки якщо ти пообіцяєш не говорити Зеро, тому що є хороший шанс, що він розпетрошить мене, якщо ви це зробите, а я розповім Смокеру, Що ти хотіла відрізати собі руки, і ти знаєш, як за це потрапить в пекло.
Ташігі мовчала, напевно цілу хвилину, і вираз її обличчя був непроникним. Зрештою вона кивнула на знак згоди.
- Ну, в такому випадку, - я запрошую менше розвів руками. - Найпростіша відповідь така: пам'ятаєш, як він сказав, що ти схожа на дівчину, яку він знав і яка померла давним-давно?
Ташіґи навіть підстрибнула від здивування, хоча її руки все ще були покриті розм’якшуючими восками. -Звідки ти дізнався...?
Я злегка посміхнувся і ткнув великим пальцем у завитку на своєму плечі. - Леді, дозвольте мені відкрити тобі маленький секрет: коли твій партнер-найкращий у світі підслухувач, список того, чого ти не знаєш, коротше, ніж перелік того що знаєш.
- Я крутий, БЭЙБІ!- кричав Саундбайт.
Ташіґі пильно подивилася на слимака, перш ніж повернутися до мене. - При чому тут мертва подруга Ророноа...?
- Я перервав її, штовхнувши пальцем вгору. - Не подружка, вони знали один одного, коли їм було років дванадцять або близько того, так що їх стосунки не були романтичними. Ні, ні. Я думав глянути на вогонь розтоплюючий восок. -Ні, якщо Куіна і була кимось, то швидше суперницею Зоро... і явно його перевершувала.
Очі Ташіґі дивно розширилися. -Провосходила?
- 2000 разів вони билися в дуелі, - похмуро вимовив я. - 2000 разів він програв. В суху. Чорт забирай, вона була його першим, найбільшою поразкою! Раніше він рубав додзе, як пшеницю, але Куіна? Куіна холодно зупинила його.
Начебто подивилась на мене, намагаючись зв’язати почуте з Зоро, якого вона знала і погорджувала.
- Отже, точка, де все це стає актуальним, знаходиться на 2001 дуелі, - наголосив я одним пальцем. -Після 2000 явних поразок, гордість Зоро була... не стільки задета, скільки пом'якшена. Отже, він запропонував фінальну дуель. Цього разу з справжніми мечами. Він використовував дві звичайні катани, - я важко зітхала. - А Куіна використала свою дорогоцінну власність, меч, який передавався з покоління в рід всередині її сім'ї. Він відомий як Вадо Ітімоодзі.
Ташіґі захиталась проти її волі.
Я трохи замовк, а потім безпорадно розвів руками. - 2001 дуелей, 2001 поразка. Але цього разу все було по-іншому. Чи бачиш, Куіна висловила деякі сумніви, які були у неї на душі. Вона скаржилася на те, що вона дівчинка, і те що це робить її фізично слабшим хлопчиків, й говорила, ніби одного дня, може бути, навіть дуже скоро, Зоро зуміє перемогти її, виключно через її стать.
Ташіґі дуже поморилась перед тим, як відвести свій погляд і знову звернути увагу на віск. Вона навіть почала просуватися.
- Зоро назвав це дурнею.
І ось тут прогрес і зупинився.
- Він сказав, - повільно продовжив я. - Що якщо йому коли-небудь і вдасться перемогти Куіна, то тільки завдяки майстерності та розумінню. Те, що вона була хлопчиком або дівчинкою не мало жодного значення. Тієї ночі вони уклали пакт. Він чи вона, не мало значення хто. Так чи інакше... Один з них стане найбільшим фехтальником у світі. І на цьому все закінчилося. - Або, принаймні, закінчилося для Ковіни.
- Що ти маєш на увазі?
Я сумно схилив голову. - Наступного дня Зоро дізнався, що Куіна мертва. Вона померла, впавши зі сходів. Нещасний випадок. Очевидно, вона ... - Я важко зітхнув. - Відправилась завченим каменем.
Вираз обличчя Ташіґі відразу змінився на уражене, її рот мовчазно відкрився. - ...ах.
- Тепер розумієш, ось чому тобі ніколи не пощастить битися з Зоро особою до обличчя,- пояснив я. - Бо ти ніколи не будеш битися з ним обличчям до обличчя. Коли б'єшся з ним, ти не просто борешся з одним із кращих майстрів клинка нашого покоління. Зоро тренується і бореться з силою двох чоловік.
- Ах...
- І я вважаю, тепер ти розумієш чому Зора так важко з тобою бачитися. Ти виглядаєш як Куіна, і це викликає в нього багато емоцій. Насправді, це ніколи не було пов'язано з твоїм полом. Багато хто міг би подумати, що це добре виправдання, але не Зоро. І вже точно не я, якщо вже на те пішло!
- Ах!
Я був збентежений, почувши незрозумілу відповідь Ташіґі. -Ем, ти згодна зі мною або...
- АХ, ОГОНЬ, ЧЕРЕТ ПОБЕРІ!- закричала Ташіґі, явно напружуючись проти воску. Але треба визнати, цього разу явно просуваючись.
От лайно! - Гаразд, тягнемо на три, раз, два, ТРІ!