Наступного ранку ми всі зібралися на міській площі, щоб попрощатися з Тото. Старик був досить бадьорий, коли проводив нас; я практично бачив задоволення на його обличчі, якщо він простягнув Луфі маленьку бочку з водою, яку йому вдалося витягнути з піску.
- Мені шкода, що я не можу дати більше, але в будь-якому випадку це справжня вода Юби. Запевняю тебе, це принесе тобі багато користі, - сказав він, прямо сяючи.
- Не хвилюйся, старий! Я буду тримати його в руках і пити дуже повільно, обіцяю!- запевнив його Луффі, нетерпляче хапаючись за бочечку.
- Будь бережливий з цією водою, Луффі, - швидко попередив я його. - Ця вода набагато важливіша, ніж будь-хто з нас може собі уявити.
Луфі здивовано моргнув, а потім рішуче кивнув. - Я зрозумів.
Я випадково кинув погляд на Віві і був винагороджений її похмурим поглядом в сторону. Я здригнувся і винено схилив голову, але відразу ж відчув, що хтось поклав мені руку на плече.
Тото збудив дух. -Принцеса може бути такою ж впертою, як і доброю, але вона не може заперечувати свою власну природу. Вона пробачить тобі, синку. Просто дай час.
Я сумно потиснув губи, але кивнув. Потім я простягнув йому руку. - Ви хороша людина, Тото. Я навіть не знаю, як вам дякувати.
Тото фикнув, схопив мою руку і міцно струшив. - Захисти Принцесу Віві і рятуйте це королівство. Це буде досить велике спасибі.
Я впевнено кивнув. - Я обіцяю.
Після цих слів ми знову вирушили в пустелю, не звертаючи уваги на жару й пісок. Ми пройшли досить далеко, милю, може бути, дві, поки Юба не укрилася з виду. Віві очолювала наш загін, а решта слідували за нею по п'ятах. Тому ніхто відразу не помітив, як Луфі раптово зупинився як вкопаний, а Зоро, Намі і я його скопіювали.
Намі кинула на капітана насторожений погляд. -Все в порядке, Луффи?
Луффі був... Помовчши, що для нього було нехарактерно. Довгий час він просто стояв там. Якби я не знав його краще, то сказав би, що він думає. Зрештою Луфі повернув голову і кинув на мене непроникний погляд. Де він?
- Реінбейс, місто на північ від Юби. Він тримає місцевий казино, наче це його замок, - швидко відповів я.
Луффі виждаюче подивився на Намі.
На мить навігатор підтиснув губи, але зрештою з великим подихом заспокоївся. -Вон туди, - слухняно звернула вона.
І з цими словами Луфі рішуче заходив у напрямку, а Зорі пішов слідом.
Поспостерігайте за парами, що віддаляються і дивляться на інших членів екіпажу. -А ми не повинні...?
Я не такий вже й щасливий. - Рано чи пізно вони це помітять. А поки що... - І з цими словами я пішов за двома старшими офіцерами, а через мить почув, що Намі робить те ж саме.
Але далеко ми не пішли, тишу пустелі порушив звук чиєїсь погоні.
- Мистер Джереми! Ти що думаєш, що ти ... - Спочатку Віві, підштовхуючи Реснічки вперед, перш ніж я встиг її перервати.
- Наказ капітана. Поговори с Луфи.
Я зрозумів, що був дуже винний за переклад стрілки; укол, який помер швидкою смертю, коли я побачив, як Віві зісковзнула з верблюда і підійшла до Луффі. Не сумнівайтеся, я витримую гнів Віві у свій час, але спочатку дозволю припливу впасти на голову Луффі. Вибачте, капітане, але вже краще ви, ніж я!
- Луффі, куди ти йдеш? Річка Сандора знаходиться там, на сході! Нам потрібно перетнути його, якщо ми хочемо дістатися до Катеї!- Наполягла Віві.
- Так, але я їду на північ, - ввічливо повідомив їй Луффі.
Неперевірливо пробурмотала Віві. - На північ! Навіщо тобі на північ?
Луфі знизився плечима. - Тому що саме там знаходиться Реінбейс.
Віві потрібно було десять секунд, щоб обміркувати цю заяву і проговорити свої слова, перш ніж вона розвернулася та кинула на мене гіркий погляд.
Нама швидко встала переді мною. - Не гнівайся на Кросса, Віві, Луфі запитав його. Він повинен був сказати.
Віві ще мить продовжувала провокувати мене, перш ніж знову направити свій гнів на Луффі, схопивши його за рукав і заставивши зупинитися. - Луффі, я вже казала тобі, що нам не потрібно битися з Крокодайлом! Якщо я доберуся до Катореї, то зможу поговорити з Кодзо і ...
- Віві, - перервав її Луфі, нахиливши голову і кинувши на неї серйозний погляд. -Це просто нерозумно.
- Вибач! Хоча, чесно кажучи, її реакція була найменш імпульсивною з усіх реакцій екіпажу.
- ЯК ТИ, ГОВНЮК!?- закричав Санджі і попрямував до Луфі, поки мені не вдалося схопити його за комір і відтягнути назад.
- Ці слова повинні бути промовлені, Санджі, - сказав я йому, з усіх сил намагаючись триматися непохитно перед лицем його гніву. На щастя, Намі підтримала мене.
- Залиш його в спокої, Санджі...- пробурмотала вона упівголоса, більше зосередившись на лайновому шоу, що розвертається перед нами.
- Про що ти говориш, Луфі!
- Віві, я знаю, що пробув у цій країні зовсім недовго і знаю не так вже й багато, але ось що я розумію точно: зупинка бунтівників не зупинити Крокодайла ні на йоту. Поїздка в Каторію нічого не дасть,- м'яко пояснив гумовий чоловік, як ніби йшла про погоду або про його наступний обід після трьох тижнів у морі.
Повірте, навіть Луфі не захоплюється соком лайма, солоної яловичини та сухарників. Чорт забирай, у мене мало не стався серцевий приступ, коли він в перший раз не відреагував як маніяк на те, що Санджі покликав нас на вечерю, але тут вже нічого не поробиш.
У всякому разі, коли команда обмірковувала слова Луффі, над ними запанувала тиша.
- Емм...- пішов інтелігентна відповідь Усоппа.
- Вау...- видихнув Чоппер.
- ДАЖЕ ТУПІЦЯ може виявитися прав!- вставив Саундбайт.
- Я... Я... - Віві ніяково запнулася.
- Ти дійсно вважаєш, що ми можемо зупинити бунтівників і ніхто не загине? Що ніхто, ні ми, ані твої люди не постраждають?
Віві шалено б'ється, явно борючись з собою.
- Ми кинули виклик проти одного з Шичібукаїв, і половина королівства готова вбити себе. Ти дійсно думаєш, що ніхто не загине? - Луфі деякий час пильно дивився на Віві, потім зітхнув і схилив голову. -Це безглуздо, Віві.
Сама Намі явно відреагувала на цю заяву, але я поспішно схопив її за плече і похитав головою.
- А що поганого в тому, щоб не бажати нікому смерті? - запитала Віві тремтівчим від хвилювання голосом. -Що не так з бажанням, щоб ніхто не загинув?
Я бачив, що Луфі готовий відповісти на питання Віві, але чесно кажучи, я просто не міг мовчати.
- Це абсолютно нереально, - рішуче заявив я з легким натяком на гнів. -І від когось у твоєму положенні це просто небезпечно.
Віві розвернулася на підборах і схопила мене за комір, очевидно, в декількох дюймах від того, щоб вибити з мене все лайно. Знову. - Не смій так говорити, не смей! Я намагаюся запобігти кривавій лазні! Що в цьому поганого?
- З метою все гаразд, проблема в методі!- вистрілив я у відповідь, підвищивши голос. - Тобі набридло, що я все приховую, і ти хочеш, щоб я сказав тобі всю правду і нічого крім правди? Ось вона: ти збираєшся стати нікчемним правителем!
*УДАР*!
- Гух!- Я пухнув, стискаючи кулак, який Віві щойно вдарила мені в живіт.
- ЗАТКНИСЬ ЧОРТ ВООЗЬМИ!- заричала люто вона.
Я скористався моментом, щоб втягнути трохи повітря назад у легені, перш ніж нахилив голову і витріщитися на неї. -Ти хочеш знати, чому станеш відстійним правителем? Тому що ти занадто зосереджена на доброті, як на правилі правління!
- ГРА!
Віві повалила мене на пісок, намагаючись обхопити руками моє горло.
- Це... Звісно, корисно було проричав я схопив її за зап'ястя і намагався утримати подалі від себе. - Але врешті-решт, люди не йдуть за добром, не схиляються перед нею! Вони кланяються перед владою, а ти така, якою є, нікому не накажеш! Бо ти знаєш, що бачать Крокодайли всього світу, коли ти не готова принести в жертву нікого, крім себе?
Я ривком підвівся, наблизив своє обличчя і подивився їй прямо в очі. - Вони бачать можливість. Можливість захоплення цілої країни. І якщо ви вважаєте, що ваше життя настільки цінне для того, щоб змусити їх відмовитися від цього, то це не просто дурня!
З-ЗАТКНИСЬ! - Проричала Віві, намагаючись вирватися з моїх обіймів, але замість цього я перевернув нас і притиснув її до піску.
- Бажання врятувати якомога більше життів благородний намір для більшості людей, але це не те, що відкрито для нас!- прошипів я. -Ти ж правитель, Віві, аристократ! Кожне рішення, яке ти приймаєш, є небезпечним! І кожного разу ти ризикуєш життям людей! Твоє завдання полягає не в тому, щоб врятувати якомога більше життів, а у спробі вбити якнайменше людей і щоб їх смерть означала щось!
- ЦЕ... - Віві боролася в моїй хватці, хоча її рухи почали сповільнюватися. - Це неправда...
- Це... - Я почав ричати, перш ніж зробити глибокий вдих. - Це нісенітниця собача, Віві. Це нісенітниця собача, і ти це прекрасно знаєш. Ти розумна дівчинка, Віві, ти досить довго жила зі своїм батьком, щоб засвоїти цей факт, і час, проведений з Барок Воркс, повинно було вдолбити це в тебе. Це благородно, що ти не хочеш, щоб все було так, навіть більше ніж шляхетно ... але у тебе просто немає такої розкоші.
Я відпустив руки Віві і відійшов від неї, дозволивши їй перевернутися на спину та подивитися на мене знизу вгору.
- Якщо ти хочеш чогось досягти в житті, Віві, то повинна бути готова ризикувати. Ризикнути всім. Навіть... я стиснув кулаки. - Навіть своїми друзями.
Віві тремтіла по тілу, але не від гніву. -Я... Я...
- Віві...- сказав Луфі, піднявши капелюх вгору. - Ми ж накама.
- Н-но...- пробурмотала Віві і люто затрясла головою. -Я... Я... Я не можу просити про таке...
- Ти можеш не питати, ми все одно це зробимо, - фиркнув Зоро.
Усопп важко здригнувся на мить, перш ніж вдихнути і вистрілити в неї великими пальцями. - Великий капітан Усопп не боїться ні людини, ні рептилії, якщо вже на те пішло!
Тож я вирішив не поправляти його титулу. Або той факт, що він все ще тремтів як осиковий лист, якщо вже на те пішло.
Чоппер почав озиратися, але відразу посхопився. Замість цього він схрестив руки на грудях, подивився Віві прямо в очі і твердо кивнув. - Я йду до кінця!
Голова Віві поверталася, поки вона дивилася між усіма нами, її рот був відкритий, коли вона намагалася і не могла вичавити щось з себе.
Санджі затягнувся сигаретою перед тим, як її витягнути на пісок і розтоптати підбором. - Я готовий зануритися в глибини пекла заради будь-якої дівчини. Заради тебе, люба моя, я маю намір подолати його.
Ланцюги на мить захищався... доки я не вдарив його ліктем у основу горла. -Ак-пбхт-те-я-Я-а маю на увазі, що згоден з білокурим коком!
- ВСЕ ЗАВЖДИ, ВСІ ЗА ОДНОГО!
Тепер вона дуже затряслася, і на очах у неї виступили сльози. - Н-но... Но...
Нами опустилась на коліна поруч з принцесою і обняла її за плечі. - Віві. Ми знаємо, що у нас є всі шанси померти. Ми знаємо, що можемо померти. І ми готові піти на цей ризик, ми самі його обираємо... - Вона міцно обняла Віві. - Тому що ти наш друг, і тому що в казино Крокодайла напевно знайдеться купа грошей, які ми зможемо розграбувати.
Я опустив руку на макушку Намі. - Ні, погана дівчинка вниз.
- Я зламаю тебе через коліно Кросс, клянуся...
Смертельні погрози Намі були перервані риданням, що вирвалося з горла Віві, потім принцеса з усіх сил вчепилася до Намі і заткнулась латкою обличчям у плече навігатора.
Нама кинула на мене останній погляд, перш ніж поплескати Віві по спині і почати заспокоювати її.
- Дякую. - Дякую... Кожному з вас... Дуже дякую.
- О, моя любов...!- Санджі почав закручуватися в урагані кохання ... Поки Зоро не хлопив його по затилку. - Гей, що це за...?
- Кхм, - проворчав Зоро, тичи великим пальцем в мою сторону.
Віві важко фиркувала на мить, подивившись на Зорі, перш ніж здригнутися від усвідомлення. - А..? Ах! Вона подивилася на мене зі сльозами на очах. -Я... Я... Кросс... Мені дуже шкода. Все, що я сказала...
Я перервав її, піднявши руку. - Тобі потрібно залишити з двох причин. Перш за все, я заслуговую той удар в Юбі і досить чоловік, щоб визнати це. А по-друге...
Я простягнув руку до неї і допоміг піднятись на ноги. -Зараз не час і не місце для водоспаду сліз. Ти можеш відкласти слова жалю. Прямо зараз... Я люто посміхнувся і ткнув пальцем прямо на північ. - Що скажеш, якщо ми виб'ємо все лайно з Крокодайла?
Віві зробила ще раз. Потім випросталась, витерла сльози і посли з обличчя та невпевнено усміхнулася мені.
- Окей!