- АХ ТИ, ЩОЖУ ГРАВІЙ, ПИХОТЯчий СОЛЬЮ, ЛЮБОВ КРИС- УБИДОК!- люто зревів я в бік Ейса, поки він зникав у променях заходу сонця. Цей довбаний засранець тільки що кинув мене, і це після всього, що я для нього зробив!
- Не розумію, чим ти такий засмучений, Кросс, - задумливо вимовив Зоро, стоячи поруч зі мною і оглядаючи записку, над якою Ейс корпел цілих п'ять хвилин, на яку я дійсно поклав багато надій. - По мені, з інструкціями повний порядок.
Я кинув розлючений погляд на мечника. Якщо говорити точніше, я намагався спалити папір, який він тримав, і розумом, та очима. -О так, вони дуже точні!- ричав я, вириваючи папір з його рук. - Хакі Спостереження, - Я розірвав папір навпіл. - Вслуховуйся дуже сильно! Хакі Озброєння, - Я розірвав його на чвертінки. - Зосереджувати силу волі з усіх сил! Я ткнув папірець Саундбайту, дозволивши йому розірвати її на дрібні шматочки. - БУДЬ Я ПРОКЛЯТ, ЯКЩО НЕ ВСЕ ЗАВЖДИ ВИДАЮСЯ З УСІХ СІЛ! РАААAa!
- Я зрозумів, ти злишся, - сухо гумував Зеро.
Я відкрив рот, щоб крикнути ще що-небудь ... Потім захлопнув, почувши звук, дуже схожий на лай, що доносить з берега, де ми стояли на якорі. Я злісно посміхнувся, розвернувся, пронісся по палубі і стрибнув за борт на першого потопного дюгоня. - ПРИВІТ, МІШЕНЬ БЕЗ ЧУВСТВА ВІНИ!- криків я.
Як і слід було очікувати, мені сильно надерли дупу. Але, на свій захист я абсолютно впевнений, що протримався три хвилини проти представника виду, в назві якого є слово "кунг-фу", принаймні віддалено притримувався. Однак те, як дюгонь хитав головою і нянькав зі своїми власними синцями, було досить приємно.
Я злегка зморщився, коли зі скелі сльозом вистрілив в дику звірину. - Не погано... Два з трьох?
Дюгонь здивовано моргнув, дивлячись на мене, а потім теж посміхнувся у відповідь. - Насаджуй, фу!- фиркнув він з наполовину стереотипним китайським акцентом.
Я кинув погляд на Саундбайта. Це ж расизм. що йому було абсолютно наплювати.
Але перш ніж ми змогли дійсно повернутися до бійки, увагу дюгонів відвернуло більш невідкладними справами. А точніше, як Луффі одним ударом вставив у землю ще одного дюгоня.
- Святе лайно, він щойно звалив шефа!
- Він, мабуть, дивовижний воїн, фу!
- Ми повинні вчитися у нього, дзюцу!
- Що сталося з вашим "фу"?
- Будь ласка, обвчи нас, майстер, фу!
- Боже ...-Віві скаржилася і плескнула себе долонею по обличчю.
- Не хвилюйся, я розберуся. Я запевнив її перед Луфі і навідаюся до тварин. - Шановані кунг-фу дюгоні! Хоча в будь-який інший день не було б ніяких проблем з Луффі, він навчив би вас, як боротися у його стилі, я боюся, що зараз у нас немає часу! У нас є невідкладна справа в Юбі, яка знаходиться у самому центрі пустелі! Ви всі витривалі, в цьому я не сумніваюся, але навіть ви не зможете прикидатися, що добре справляєтеся з руйнівними пісками, чи не так?
Дюгони перемішалися з ноги на ногу, виганяючись між собою.
- Крім того, - продовжував я, потискуючи плечима. - Справа в тому, що від тренувань з Луфі все одно не було б ніякої користі. Його бойовий стиль побудований на основі його диявольського плоду, а його сила-це продукт його способу життя! Якщо ви дійсно хочете стати сильнішим, то, на мою думку, вам потрібно подбати про те, щоб піти звідси, де ви відчуваєте себе найбільш безпечно і відправитися в невідомі води. Абсолютно буквально! - Особисто я пропоную череп зі скрегоченими кістками. Це майже гарантує вам безліч випробувань, про які ви навіть не мріяли.
Знову почувся голос дюгоней, хоча звучав набагато впевненіше, ніж раніше.
Я з радістю посміхнувся, почувши цю дискусію, і навіть роздратований погляд Намі не сильно зіпсував мій настрій. - Справді? Хлопці розповіли мені про Бартоломео; що з тобою не так, що ти намагаєшся зробити всіх підряд піратами?
Я з смішком пожав плечима. Я вважаю, що чим більше людей виступлять проти світових урядів навіть опосередковано, тим краще. З іншого боку... - Я злегка нахмурився. - Це не просто слова, це бізнес: довгострокова інвестиція. Буде Битва за Маринфорд чи ні, але світ все одно котиться в пекло. Великі гравці ведуть підготовку, зброю заряджається і готується до бою... Врешті-решт, насувається буря і чим більше людей буде на нашому боці, тим краще. І якщо Бартоломео або ці хлопці витримає, - я кивнув на дюгоней. - Тоді вони будуть безцінними в майбутньому.
Ми з захопленням озирнулися, оглядаючись тварин. - Це чертовски ризикована гра.
- Так, але якщо ставки не високі, тоді це не весело. А тепер прошу вибачити мені... - Я прочистив горло і знову привернув увагу дюгонів. А тепер, якщо ви все ще хочете отримати якісь інструкції або навчання, я з радістю дам вам його! -Це судно Гоїнг Меррі! Вона дуже важлива для нас, і ми були б надзвичайно вдячні за те, що ви попіклувалися про неї. Якщо це взагалі можливо, я б попросив вас відбудувати її вгору по річці Сандера і охороняти від всіх порушників, які можуть спробувати завдати їй шкоди! Згодні?
Ще один короткий момент наради, після якої пішли радісні вигуки з розмахом кулаків: - Прийнято, фу!
І на цьому все закінчилося. Решта команда працювала, щоб прибрати наші припаси з Меррі поки дюгоні готувалися до буксирування.
Переконуючись, що ніхто не дивиться, я похлопав одного з них по плечу і обережно нахилився до нього. - Якщо чоловік у жіночому костюмі прийде шукати Меррі, пусти його на борт. Він скаже, що він друг, і не буде брехати. Зрозумів?
Дюгонь кивнула на знак згоди. - Я розповсюджу слух, фу.
Я дякував йому і попрямував до решти екіпажу. - Я посміхнувся і плескнув у долоні. - Ну що, підемо?
- Ага!- Луфі почав кивати, але відразу ж напружився. -Ах! Ні, постривай, я мало не забув дещо!
Ми роздратовано закотили очі, коли Луфі стрибнув на Меррі, щось шукаючи навколо, перш ніж, нарешті, зістрибнути, гігантська ухмілля приклеїлася до його обличчя. - Гаразд, тепер ми можемо йти!
Всі інші втупилися на приз, який Луфі приклепив до своєї спини, а я тільки посміхнувся на знак визнання. - Повернення до основах основ, а?
Луфі хмикнув і знову взявся за трубу, яку перекинув через спину. - Ага! Я забув, як це весело використовувати її, так що я не хочу забувати знову, розумієш?
- Я кивнув на знак згоди.
- Ну, якщо це все ...-Віві повернулася і зайшла в глиб пустелі. - Нам краще нарешті почати. До того, як наздоженеш, шлях не близько.
І ось ми рушили в дорогу, крокуючи по піску і жару.
Я намагався сповільнити крок настільки, щоб йти в хвості нашого маленького каравана. Мені не довелося довго чекати, перш ніж Намі та Зоро приєдналися до мене.
- Про що ти не розповів Віві, Кросс?
Я похитав головою. - Віві сподівається знайти квітучий оазис і понад 600 тисяч бунтарів, яких вона зможе заспокоїти. - Те, що нас чекає, це висохла оболонка міста і один впертий старий.
Зоро похмуро хмикнув. - І де ж зараз бунтівники?
- Каторія. Маленьке містечко на північ від Нанохани.
- Як же так? - Чому ти їй нічого не сказав?
- Тому що Віві думає, що план Крокодайла подібний до отруйного змія, голова якої вона може відрубати, хоча насправді це зовсім не так, - парував я. - Правда в тому, що Крокодайл витратив роки на розвиток і вирощування повноцінної Гідри. Ми відрубаємо їй голову, і на її місці з'являться ще дві, готові вкусити нас за дупу. Звичайно, Віві легко могло б заспокоїти Козу, але це нічого не дасть. У повстанцях і королівській армії є солдати Барок Воркс, так що навіть якщо ми запустимо будь-яку зі сторони поступитися і безумовно здатися, ці сплячі агенти просто відкриють вогонь і почнуть все спочатку.
Якщо ми дійсно хочемо, щоб усе це скінчилося, тобто тільки один живий варіант. Єдиний спосіб вбити гідру: підпалити рани, прошити серце і стерти його серця.
Або, іншими словами - повільно вимовила Намі, виглядала так, ніби відкусила лимон. - План Луфі найкращий.
- Надрати Крокодайлу дупу і знищити його організацію, - безапелляційно різав Зоро.
- Навіть простіше, - потиснув я плечима. - Крокодайл чертовски зухвалы. Він не припускає можливість програшу, і структурував Барок Воркс з відповідним чином. Якщо нейтралізувати його, все інше розвалитися без нього. Ось так просто.
- Але Віві не прийме цього, тому що люди можуть постраждати ...- відзначила Намі, дивлячись в спину подруги.
- Тому що ми, Намі, немає потреби приховувати, - поправив я її. - І, чесно кажучи, це не їй вирішувати. Ми зайшли так далеко, і ми зайдемо ще далі, щоб довести справу до кінця.
Зорові кивнув на знак згоди, перш ніж іскоса подивитися на мене. - Віві не зрадіє, ти ж знаєш.
Я покачав голово. Якщо її гнів - це ціна порятунку тисяч життів, то я більш ніж готовий заплатити її.
- Цілком справедливо, - потиснув плечима Зеро.
- Мабуть, так ...- Намі подихнула. -В кінці кінців, я думаю, тобі видніше ... Та все ж у мене є одне питання.
- Я з цікавістю подивився на неї.
Намі кинула на мене серйозний погляд, піднявши край свого пальто і демонструючи досить виразний ... Нарядний одяг.
- ХУББА-ХАбба!
- Особисто я думаю, що ти швидше осінь, ніж... Що це таке, зима? Але в будь-якому випадку це виглядає непогано, - нахлинув я.
Нам сумно заричавши, скинувши мантію. - Про що, чорт візьми, ти думав, коли мало не наказав Санджі, щоб він спеціально купив ці прикраси?
Моя усмішка розширилася ще на кілька зубів. - Я високо ціную багату культуру Алабасти? *УДАР*! Ай, блін! - І взагалі, чому ти так роздратована? Ти ж не так сильно проти цього в історії!
- Якщо Санджі поводиться як Санджи, я не проти! -Але тепер, коли в цьому замішаний ти, це абсолютно інша парадигма! А зараз говори!
- Я підняв руки вгору, здаючись. Якщо ти дійсно хочеш знати, я випростався і дав її найсерйознішим поглядом на який був здатний. - Наряди на тебе с Віві? Вони безпосередньо пов'язані з долею Алабасти. Якби ви їх не наділи, тоді все могло б прірви.
Нам було дуже приємно, коли я почала кліпати і потім задумливо подивилася на себе. -Добре... Гаразд. Якщо ти так говориш.
І з цими словами вона трохи прискорилася і повернулася в центр нашої групи.
Я тримав своє серйозне вираз протягом цілих десяти секунд, перш ніж дозволив собі посміхнутися як божевільний.
- Цей одяг зовсім не важливий, чи не так? - Проворчав Зоро.
- О, вони важливі!- Я поспішно заспокоїв його. - Просто...- Моя посмішка стала ще більшою. -Не з тих причин, про які вона думає.
Зора і Саундбайт весело розсміялися.
- Не знаю, чому я очікував чогось іншого, Кросс.
- Вона приб'є тебе, хлопче!
- Ах, але який це буде ..!
- АааАа, як жайарко!
Нас відірвався від розмови Луфі, видавши жалобний скуль.
- Скільки ще часу пройде, поки ми туди доберемося?
- Боюся, що це займе якийсь час, Луффі, - зітхнувши Виві. - Все, що ми можемо зробити, це продовжувати йти вперед.
Я заспокоїв Луфі, коли підбіг до нього і поплескав по плечу, дивлячись на пустелю. - Це буде довго і важко, але ніхто не може заперечувати правду: ми знаходимося на останньому відрізку нашої подорожі. Зараз нас вже ніщо не зупинить.
Луффі на мить замовк, обдумавши почуте. Поки він вдивлявся у безмежні простори. Дивився в майбутнє, дивився на майбутню війну. Борьбу, яка нам належить.
- Але це все одно буде довго і жарко, вірно?
- Ніби Бог карає нас згори.
- О-о...