- Эй. Эй. Эй. Эй, Кросс. Кросс. Кросс. Эй. Эй.
- Мммргх...- застонав я, повільно приходячи в себе і з тріском відкриваючи повіки ... І раптом усвідомив, що Луфіче мене пальцем в обличчя.
- Ти впевнений, що він ще живий, Луфі?
- Так, я впевнений! - Кросс зовсім не слабак! Хоча, він начебто як слабак, але стає краще ... Начебто? Це збиває з пантелику.
- Ні, ти ПРОСТО ІДІОТ!- посміхнувся Саундбайт.
Вирішивши, що з мене вистачить, я оголосив про своє повернення в царство живих... і зараз же зашипів від болю, помолившись, як я звунув руку під потилицю. Чорт забирай, чи всесвіт намагається проробити діру в моєму затилку?
- О, привіт Кросс, ти прокинувся!- з ентузіазмом вигукнув Луфі. - Як ти себе почуваєш?
Я... Мушу визнати, що не зовсім розумів, як це сталось. Може бути, у мене був тепловий удар від необережної кількості сонця, якому я зазнався, можливо, мій терплячість прийшов кінець, а може, я просто тимчасово зійшов з розуму.
Врешті-решт, "причина" не мала значення.
*БАМ*! - ММПХ!
Важливо було те, що мій кулак якимось чином опинився буквально по лікоть в обличчі Луффі.
Я здивовано моргнув, обдумавши те, що тільки що відбулося, перш ніж експериментально дернути рукою. Я відчув, як на голові з'явилися краплі піта, а моя кінцівка міцно застрягла в голові капітана.
Я збентежено посміхнувся Ейсу. -Хм... Черепальця Луфі трохи приємніші, ніж я думав. Маленька підмога?
Ейс ще секунду приголомшено дивився на мене, а потім відкинув голову назад і розхвилювався. -Хаха! О боже, ти дійсно накама Луффі! Тільки в нього вистачило б розуму завербувати когось на зразок тебе!
- Так, так, я божевільний сучий син, гідний Гранд Лайна, це і комплімент, і образа. А тепер допоможи мені, поки Луфі не задихнувся! Бачить Бог, йому і так не вистачало повітря при народженні...
- Ні, я точно знаю, що в дитинстві Луфі гриз прутья своєї ліжка, - з посміхом сказав Ейс.
Я теж посміхнувся у відповідь. - Свиняюча фарба?
- Він присягнувся, що вона була на смак як шоколад.
- На ткей бэла!
- ХОХАХАхарахихИ!
Але я поставив ногу на плече Луфі і потягнув, злегка розтягнувши його обличчя, але все ж недостатньо сильно. - Допоможи. Мне...!
У спалахі полум'я Ейс виявився позаду Луфі, схопив його за потилицю і різко смикнула назад. На щастя, сили було більш ніж достатньо, щоб відпустити хаст його обличчя на моїй руці з дуже приємним бавовною!
- Дякую, - сказав я, треся своєю рукою, щоб хоч трохи прийти в себе. -Я боявся, що нам доведеться звертатися до хірургічного втручання нашого першого помічника. Не знаю, як тобі, а мені подобається мати дві руки, дякую.
- Їм же... є Ророноа Зоро, вірно? - Хороший вибір, Луфі.
- Він тренує мене, так що мої синці і я, готові посперечатися!
- Хех, так, Зоро і всі інші члени моєї команди просто прекрасні! Потім він поплескав Ейса по плечу. -Я знаю, що вже говорив це, але я дійсно радий бачити тебе знову, Ейс! Я так за тобою нудьгував! - Потім його обличчя перекосилося в замішанні. - Але якого біса ти взагалі робиш в Алабасте? Кросс сказав мені, що твій новий капітан Белобород ...
- Белоус!- поправили ми Луфі з різною ступеням гарячості.
- Білоус знаходиться на іншому кінці світу! Як же ти опинився так далеко?
Це питання застав мене миттєво заміряти.
- ЗІХАХАхара! З ЦЬОГО СИЛОЮ Я СТАНУ КОРОЛІМ ПІРАТІВ! ЗІХАХА!
Я дуже здригнувся від цієї думки, перш ніж відчайдушно замахати рукою. -Ем, перш ніж ти відповіси, не заперечуєш, якщо я дещо скажу?
Брати подивилися на мене у замішанні. -Мм... - Луфі поставив запитання.
Отримавши належну увагу, я відразу завмер. Я знав, що цей день прийде рано чи пізно. Але якщо він вже настав, то мені не стане легше. Тим не менш... Здається, у мене не було іншого вибору. Не сказати цього було б так само погано, як якби я взагалі нічого не говорив. Краще негайно покінчити з цим.
Я вагався прикусив губу, перш ніж збентежено скласти пальці разом. - Я... Послухай, Луфі, то що я зараз скажу... Мабуть, ти захочеш вибити мені голову з моїх плечей за це. И... Ви були б цілком у своєму праві зробити це. Ви обоє. Просто... Чесне попередження, зрозуміло?
Луффі дуже нахмурився. - Кросс, це якось пов'язано з "тем самим"?
Я винен. - Так воно і є... це частина "того", про що я не говорив. Я не міг тобі сказати до цих пір, поки поруч не виявився Ейс. Мені дуже шкода, що я цього не зробив, але присягаюся, у мене були на те свої причини. Вічно, не те що минулого разу. Добре?
Луффі задумливо підвів губи, а потім твердо кивнув. -Тоді ладно. Що це?
Ейс, зі свого боку, дивився на нас так, ніби ми обидва божевільні. -Ем... - Про що ти говориш? Що таке "те саме"? І Кросс, що ти взагалі можеш ...
- Більше десяти років тому у тебе з Луфі був третій брат на ім'я Сабо.
Голос Ейса завмер у нього в горлі, коли він витріщився на мене так, ніби я щойно виросла друга голова. Але перш ніж він встиг щось сказати, я продовжив:
- Коли ти з ним зустрілася, він виставив себе вуличним щурем, подібним до тебе, але правда полягала в тому, що він був екс-дворянином, удар на слові хазяйко, бо для тих хто не може відповідати, життя двірянина це пекло, тому йому ще пощастило. Хоча ви не були пов'язані кровним зв"язком, всі троє були такі ж близькі, навіть ближче. Але після того, як палаци принесли в жертву Серий Термінал і всіх мешканців цього міста, Сабіно вирішив утекти з Королівства Ґоа й сам вирушив на дорогу піратів. На жаль, він поїхав у той же день, коли в Королівство прибув один з Тен'юбіто. Аристократ відкрив вогонь по його кораблі і знищив його за подвійний злочин-підняття піратського прапора ... І тому, що корабель Сабо посмів стати на шляху аристократа.
Якщо б я відростив другу голову, яка перетворилася би на Чорну Бороду, то як Ейс дивився б на мене не дуже змінилося.
- Як ...?- він почав задаватися питанням, перш ніж я зупинив його піднятою рукою.
- Це була ...- повільно сказав я, дивлячись на свого капітана, який кинув капелюх на очі. - Це була та частина, про яку Луфі знав, що я знаю. Але те, що я зараз скажу... він почує вперше.
Температура повільно почала підніматися, коли Ейс зробив крок до мене, повернувшись так, щоб опинитися перед Луффі. -Про що ти говориш?
Я важко сковтнув, зажмурив очі разом з усіма іншими м'язами, які були в моєму тілі. Це... Буде дуже боляче.
- Сабо живий.
*УДАР*!
- Я з хрипом вирвався з залізної дрижання, що схопив мене за горло і відкидала до найближчої стіни. Перед очима у мене були плями, але важко було сказати, чи були вони викликані легким струсом мозку, який, без сумніву, починав розвиватися, або ж запалуючи кінчиками пальців, що зависли всього в декількох дюймах від мого обличчя.
Мама!
- Я-не-вру-я-нуру, я-ні-тву-боже-мій-Вбивай-мінь-нема-ню!- відчайдушно огорожав я, намагаючись зберегти хоч якийсь контроль над сечовим міхуром. Чесно кажучи, я б, напевно, сміявся до падіння, якби це не гарантувало швидку і вогненну смерть від розлюченого брата.
- Та вже, тримаю пари, - люто проричав Ейс, повітря навколо нього почав помітно мерехтіти. - Дуже шкода, але я дійсно вважав тебе порядним хлопцем. Наступного разу я помилився. Тільки цього разу від мене не втечуть.
- Ейс!- Я смутно почув крик Луфі. - Відпусти мого комуніста!
- Луффі, ти ж не повірив в це лайно, правда? - Навіть ти не настільки наївний.
- Хіба хтось ... знайшов... Тіл... перш ніж Ейс затиснув мені горло.
- Не смій, чорт забирай натякати на це! -Його рознесло на шматки, мать твою! Там не було нічого ...
- Ейс, ХВАТ!
- Луфі..!
- Кросс вже раз збрехав мені, і він ненавидів кожну секунду цього! Він би цього не робив! Я йому довіряю!
- Але... Він говорить про Сабо!
- Він ніколи раніше не помилявся, і я йому довіряю! А тепер відпусти його... інакше.
Протягом усього цього розмови темрява повільно підкрадалася до країв мого зору. Я вже майже відключився, коли хватка Ейса послабила рівно настільки, щоб я міг вдихнути струмку повітря.
- Говори швидко.
- Тен'юбіто ні хріна не вміють стріляти, - пропищав я, з усіх сил намагаючись тримати свої все більш заплутані думки ясними. - Цей виродок потрапив у човен Сабо, але він не опинився в самому Сабіно. Причина, чому ніхто не був знайдений, полягає в тому, що там нікого не було. Він був врятований.
- Хто ж? - поспішно запитав Луффі.
- Теми ж людьми... які врятували людей з Серого Терминалу... До того як її спалили, - видихнув я. - Драгон... Драгон і його революціонери. Драгон врятував його, і вони поставили його на ноги ...
- Сабо повернувся б, якби ще був живий!- лютий рикнув Ейс.
- Він не пам'ятав тебе, в буквальному сенсі!- швидко вставив я, коли пальці вогняної людини спалахнули. - Він не вийшов неушкодженим, у нього була амнезія, тобто він страждає від амбіції. Єдина причина, чому він знає своє власне ім'я - це через те, що воно було на підкладці його капелюхи! Все минуле до вибуху абсолютно стерто!
- Тоді чому вони просто не відвезли його назад в Гоа, а? Навіщо брати його з собою?
Я сумно похитав головою. - Кохання Сабо до тебе була сильна, але його ненависть до Ґоа виявилася сильнішою! Кожна клітка його істоти кричала йому, щоб він не повертався в Гоа, і революціонери погодилися! Вони забрали його з собою! Він все ще з ними, він начальник штабу Драона, і він живий!
Ейс якийсь час дивився на мене непроникним поглядом, а потім нарешті відпустив і відступив назад, дозволив мені притулитися до стіни, поки я відчайдушно кашляв, масуючи вухабоване та обпечене горло.
- Дякую.
- Повтори.
Я заморгував, дивлячись на нього знизу вгору. - Що...?
І слова відразу ж замерли у мене в горлі... Ні, ні, не так. Все було не так просто. Моє дихання зупинилося, серце застигло, душа висохла... але померли не тільки мої слова... Я помер. На короткий, дуже коротку мить... Це було невимовно.
З чого ж почати...
Сонце, я думаю, було б хорошим прикладом.
Уявіть собі цю ядерну кулю з пилюки та плазми, масивний і гарячий поза будь-якими розмірами, без здорового глузду, не в кожній уяві. Уявіть собі весь цей вогонь, тепло, світло і силу...
Тоді уявіть собі, що ви - нікчемна, незначна людина, нескінченно маленька в космічному масштабі... Ви стоїте прямо перед ним.
Просто... Уявіть собі, що ви абсолютно нічого у порівнянні... стоїть напроти вособлення сили та влади. І це просто факт, який не можна назвати фактом космосу.
Саме це я відчував, коли дивився на Ейса в цей момент.
- Скажи мені. Це. Ще раз, - наказав він.
Коли тремтячи охопила кожен дюйм мого тіла, я зрозумів, що в якийсь момент впав на коліна. Потім я зрозумів, що плачу. Я зрозумів, що Саундбайт лежить у відключці в мене на плечі, і піна люто булькає з його тремтячої оболонки. Нарешті... Мені вдалося змусити себе заговорити.