Розділ 22. Частина 1
Як єдиний син герцога, він ніколи не почувався « старшим братом ».
Зазвичай люди дивилися на своїх братів і сестер, як на прикрих перешкодах.
Але тут правда в тому, що принцеса Айша перетворила Ейсіса на зовсім іншу людину. І ця правда була цікавою.
« Я так хочу з тобою поговорити».
Поки він думав про Айшу, дощ поступово утих.
Ось і все.
Дощ припинився, і над столицею з'явилася прекрасна веселка.
Я дивилася у вікно.
« Яка гарна веселка», - сказала з усмішкою пробігла повз няньку, дивлячись на мене.
"Так".
Я підперла рукою підборіддя і виглянула у вікно.
З мого палацу я могла бачити Імператорський палац.
Я розсміялася без причини.
Няня швидко помітила, чому мені стало так добре.
"Ви сказали, що отримали листа від його висновки наслідкового принца?"
"Так".
Я сором'язливо посміхнулась.
Мій брат Ейсіс відповів мені, як тільки отримав листа.
« Я така щаслива»
Крім того, сьогодні день початку весняного свята.
Дощ щойно припинився, так що пейзаж повернувся до своєї норми.
Няня з радістю посміхнулася.
Дивлячись у голубе небо, я замислилась.
Мене звати Айша, і в Ельмірі це слово означає "Білий".
Коли мама була вагітна мною, мені снилася біла пташка, яка летів по небу.
Це була культура, якої не існувало в Еденбеллі. Вона дуже цікавила мене, адже я мав ім’я.
Я запитала про інших, і мама сказала, що її звати Іріс за кольором її очей.
Ім’я мого батька походить від слова «Лів».
А Ейсіс означало « веселка».
Мені було цікаво, тому так.
« Я щаслива, що з'являється після дощу».
« Я хотів би подолати будь-які труднощі в майбутньому»
"Імена, які дали нам мати і батько, вони не випадкові".
Я була переконана.
Радуга, що піднімається після дощу.
Це було дуже схоже на мого брата Ейсіса.
Красиво, благородно і загадково.
Дивлячись в його ніжні очі, я тоді подумала, що його ім'я йому дуже підходить.
І веселка висіла в голубому небі, і білі птахи піднялися у повітря.
Це було схоже на гарний сон.
***
Весняний фестиваль.
Того ранку в Імператорському палаці товпилися високопоставлені двори.
Це сталося тому, що це була подія, коли треба було молитися до Бога.
У просторому залі люди закривали очі й молилися до Бога Світла Луміннаса.
Його батько, Найвища Величність, не був винятком.
Можливо, це тому, що наша віра настільки поширена.
Тепер я знаю, що Лумінас - це дух, а не бог.
Отже, коли інші молились до Бога світла, я молилася Королеві Духів Лумінасу.
Щоб моя сім'я була здоровішою і щасливішою.
Після цього продовжувалися різні ритуали.
Жреці освячували воду, і хори виходили на гімн.
Серед них був найзахопливіший ритуал зцілення хворих священиками.
Було так багато кандидатів, які хочуть бути обрані для цього ритуалу.
Зрозуміло.
Безсумнівно, духовенство лікує.
Але священики мали свої обмеження, тому туди могли приходити лише вибрані люди.
З'явились люди, які були щирими незалежно від свого статусу або захворіли через несправедливі обставини.
Він також був батьком, який отримав опіки і врятував свою дитину в горішній сім’ї.
« Прийміть Бога Светла".
« Це честь»
У той же час, коли натовп кричав, від священика зійшла божественна сила.
Потім тіло чоловіка, який отримав опіки, почало повільно загоювати.
"Дивно".
Хоча це не дуже ідеально, але було очевидно, що важкі опіки поступово зникли і відродилися первісним кольором шкіри.
Коли я дивилася на це, то раптом відчула цікавість.
« Гей, Лу».
Я заговорила з Лу, який сидів на моєму плечі.
« Що? Майстер?»
« Минулого разу ти сказав, що Луміннас не бог, а король духів?»
« Так! Це так."
Я продовжувала говорити.
« Тоді, якщо Лумінас не Бог, як священики можуть використовувати його божественну силу?»
Його очі сяяли.
"Тобі все цікаво!"