"Я знав, що він був вільною людиною..."
Арон був приголомшений.
Він майже забув, що їде верхи.
Прямо перед ним, весело розмовляючи, на коні їхав чоловік середніх років.
— Хахаа. Дуже приємно подорожувати східними рівнинами!
Милий сміх.
Обличчя, повне озорства.
Це був відомий геній - списносець Реіл Бейкер.
"Пояснитися вже на заході, у супроводі всього одного лицаря."
Арон був вражений.
Навіть він не був настільки вільний і відкритий, як Реїл.
— Хахаа! Лиам! Ти не встигнеш на роботу! Чому ти постійно завалюєшся? - Прокричав він лицарю.
Лиам, на ім’я Ліям, соромився висміювати коня.
"Сер віконт. Будь ласка, дозвольте хоча б мені зберегти своє обличчя."
Він згадав довірливі слова Кевіна перед тим, як вони покинули свою територію.
<Рицарь - охоронець повинен не тільки супроводжувати. Він повинен захистити гідність Віканта Бейкера.>
Ліам зітхнув.
"Перш усього, тут немає ні краплі гідності, яке потрібно було б захищати."
Він повечав з Реілом.
— Умм, сэр виконт. Я знаю, що ви зараз у хорошому настрої, але все одно хоча б ...
У цей момент Реїл вказав вперед і викрикнув.
- Я бачу замок Бено!
Потім він перекричав Арону та іншим солдатам.
— Той, хто приїде останнім - платить за вечерю!
Нерозумні слова.
Однак Реїл пригнувся нижче до спини коня і пустив його в галоп.
На обличчі Арона і штабних офіцерів з’явилась розгублена ситуація. Зітхнувши, Ліам пояснив:
— Він сказав це серйозно.
Потім він також підігнав коня і поскакав за виконтом.
— Ха?
- Що?
Інші неввічливо розсміялися і, переглянувшись, схопили повода та скакали вперед.
Вони підігнали коней майже в той самий момент.
Хіініїнг.
Роздалося гучне кінське ржавіння.
Так почалася несподівана змагання.
***
— Фуф. Більше ні шматочка не влізе.
Реїл поплескав себе по животу і подивився на Арона.
— Барон Арон. Я відмінно послужив.
— Да? Ах, да. Я радий, що вам сподобалося.
Покинувши погляд на свій пустий гаманець, Арон похитав головою.
"Він дійсно прийняв їжу."
Звичайно, останнім в гонках був Арон.
Але коли за людину, яка має такий високий титул, платив хтось нижчого звання, це трохи виходило за рамки звичаю.
"Схоже, для нього не існує різниці у званнях."
Арон з слабкою посмішкою подивився на Реїла, який їхав попереду.
Він ніяк не міг розібратися в дивакуватому характері шина, але Арону він напевно подобався.
— У будь-якому випадку, все це сумно. Я хочу побачитися з ад'юнтом Роаном.
Реїл зачемкнув губами.
Тільки прибувши до замку Іпен, він дізнався, що Роан був у відставці.
Він сказав, що в найгіршому випадку повернеться через три місяці. Значить, залишався ще один місяць.
Почувся голос Арона.
— Він скоро повернеться, то чому б вам не залишитися і не зачекати на його повернення?
— Ммм.
Трохи подумавши, Реїл похитав головою.
"Навіть так, я не можу залишити свої володіння на цілий місяць."
Він сильно посміхнувся.
- Це буде трохи складно.
Він вирішив відмовитися.
На мить, на обличчі Арона з'явилося жаль.
"Не можу з цим нічого вдіяти."
Справді, для вікінга або іншого знаного чоловіка протягом цілого місяця чекати зустрічі з ад’ютантом п’ятого класу було справжнім безглуздям.
Арон вклонився.
- Тоді я повідомлю вам, як тільки він повернеться.
Його обличчя виражало справжнє розчарування.
Але в цьому не було його вини.
Реїл був частково винний у тому, що не перевірив листа раніше і віддав увесь свій час на тренування списа.
— Так и поступим. А поки що мені вистачить того, що я зустрівся з Полком Рози.
Це був полк, якому належав Роан. Йому дісталася вся слава у битві Слан.
"Одного погляду на звіт про битву Слан було достатньо, щоб зрозуміти, що це видатний полк..."
Зустріти відмінного командира і солдатів завжди приємно.
Подорож з замку Іпен до села Бено була також кумедним досвідом.
— Я проведу вас.
Арон пішов вперед на крок попереду.
Вони вийшли на вулиці замку Бено і незабаром опинилися поблизу штабу Пола Рози.
Щоразу, як вони проходили повз інший будинок, до них долинав тихий звук.
"Мм?"
Але єдиним, хто почув його, був Реїл.
Похитнувся секунду, він раптово повернувся і пішов убік.
— Ха? Виконт Бейкер, нам сюди.
Арон голосно покликав його, але Реїл, наче одержимий, продовжував йти в неправильному напрямку.
"Дуже гострий звук."
Реїл обійшов довкола будинку і зупинився посеред великого пустиря.
— Ах... - З його губ зірвався тихий крик.
Це був просторий тренальний полігон.
Молодий хлопець тренувався зі списом.
Але прийоми, які він використовував були дуже дивними.
"Підготовлені навички не навчають у королівстві."
Щоб не потрапити йому на очі, Реїл досить довго спостерігав за тренуванням.
Арон, Ліам і офіцери запросили догнуті Реїла тихо стояли позаду нього.
Паат! Пабат! Паат!
Гострий звук, не оббігаючись, долітав до їх вух.
Коли він танцював у повітрі, спис встромлював свою блискучу лінію.
М’якими, плавними рухами спис малював вишукану лінію.
— Ах... Приголомшливо! Вигукнув Ліам, не в змозі більше контролювати себе.
Так само було з Ароном і офіцерами.
На їхніх обличчях застигло подив.
Обернувшись, Реїл подивився на Арона і впівголоса запитав:
- Хто цей хлопець?
— Да? Це...
Арон здивовано подивився на офіцерів.
Однак офіцери також засміялися, похитували головами.
— Він настільки вражає списом, а ви навіть не знаєте, хто він такий? Хаха.
З великою радістю, висміюючись, Реїл подався до молодого чоловіка.
— Эй!
Гучний крик.
Раптом хлопець замер на місці, зупинившись серед чергового помаху списом.
— Кто... Ха?
Юнак, який дивився на Реїла з дивним виразом на обличчі, раптово помітив Арона і офіцерів за його спиною. Він поспішно прийняв стихію.
— Сэр!
Арон злегка похитав головою.
— Це Виконт Реіл Бейкер. Відповідай на його запитання.
- Так!
Юнак голосно відповів і знову подивився на Реїла.
— Я списносець Пірс з двобого відділення Полка Рози, що належить сьомому корпусу!
Молодого юнака звали Пірс.
Реїл слабо посміхнувся і взяв Пірса за плечі.
— Що ти робив прямо зараз? Це не було мистецтво списа, якому навчає королівство.
Почувши ці слова, Пірс трохи розгубився.
Він вагався і не міг дати відповідь.
Арон насупився.
— Пирс. Віконт поставив тобі питання.
Пірс по черзі подивився на Реїла та Арона і потім важко зітхнув.
— Це... Цим прийомам мене навчили окремо.
— Відрядно? Хто навчив? - Запитав Реіл.
"Це неймовірні навички списа. Дуже ефективні методи, які можуть виконати навіть звичайні солдати без застосування манів. "
Він дуже хотів знати, ким був учень Пірса.
Помедлився знову, Пірс неохоче відповів.
— Ад’юант Роан з Полка Рози.
Бум.
У ту ж мить на обличчі Реїла, Арона та інших з’явився здивований вираз.
Вони зовсім не сподівалися, що Пірс назве це ім'я.
"Я знав, що Роан має видатний талант..."
Він не здогадувався, що Роан навчився настільки добре списа.
Він навіть не здогадувався, що Роан може бути достатньо досвідченим для навчання подібних прийомів інших людей.
— Хо!
Реїл видав натягнутий сміх.
"18-річний ад'ютент навчив його подібних навичок списа?"
Він подивився на Арона.
— Барон Тйтет.
— Да? - Сумно відказав Арон.
Далі Реїл говорить з серйозним виразом на обличчі.
— Виділіть мені кімнату на наступний місяць.
Потім він подивився на Пірса.
- Тебе звуть Пірс, вірно?
— Да? Так! - Відповів Пірс, знову вставши.
Вузьки губ Реіла піднялися в усмішку.
- Тобі доведеться поговорити зі мною.
***
Роан залишив столицю Міллер і вже був недалеко від східного регіону королівства.
"Через два дні я буду в регіоні Слан"
Тим часом, вже настав літо.
Сонце жилося і палило, а західний вітер обдурив його сухим жаром.
Але, звичайно ж, Роан не відчував цього жару завдяки кільцю Брента.
Опустивши очі, він подивився на кільце.
"Чим більше я думаю, тим більше мені здається, що таке кільце людині створити не під силу."
Хоча Луї був магом шостого кола, йому не вистачало навичок зробити подібний артефакт.
Це означало, що кільце Брента було настільки приголомшливим.
"Оно навіть дає можливість дихати під водою."
Звичайно, він міг дихати під водою, хоча не зміг довго підтримувати цю здатність, оскільки потребував забагато манів.
Не тільки це, але він ще міг записати звук розмови або назавжди запам'ятати якусь картину перед очима.
"Звичайно, все це теж витрачає багато мани."
У будь - якому разі, чим більше він міг контролювати свою ману, тим новішою була його особистість.
"Тепер я бачу, що сльоза Каліана - теж дивовижний артифакт."
Роан змінив свій погляд на далекий кінець рівнини.
Звичайний, не дуже помітний пейзаж.
Але як тільки він направив ману в сльозу, картина негайно змінилася.
Його очі наповнились хвилями золотого світла.
"Значить, це і є мана..."
Напрямивши на неї свої руки, він зміг побачити її потоки, які пронизують увесь світ навколо.
Хоча, в звичайних ситуаціях від цієї функції було мало користі, вона може виявитися досить корисною у битвах або інших надзвичайних випадках.
Тому що коли хтось використав ману або рухався, золота хвиля навколо нього відразу ж перекрутилась і реагувала на ці зміни.
Завдяки цьому Роан міг передбачити дії свого ворога і зрозуміти, що він збирається зробити.
"Коли мій рівень власності покращиться, з'явиться більше функцій, вірно?"
У цей момент картина, наповнена золотими хвилями, знову стала звичайною.
"Ха?"
Раптом, він помітив дивний рух вдалеці.
"Це..."
Він подивився на далекий край рівнини.
У ту ж мить, місце, яке він розглядав, збільшилося.
"Гобліни?"
Невелика армія гоблінів втекла вздовж рівнин.
Крім того, всі вони тримали в руках зброю.
Хоча вони були далеко, він відчував лють від їхніх облич.
Роан закусил губу.
"Вони збираються напасти на село?"
Це відбувалося досить часто, у місцях, відокремлених від безпечних зон.
"Хота в цьому селі повинна бути місцева охорона..."
На перший погляд, кількість гоблінів у армії становила принаймні 200.
Якщо найменша помилка, охорона впаде і село буде знищено.
"Якщо поблизу не опиниться полку найближчого регіону, або хоча б солдат, що влаштовує перевірку території..."
Це була досить небезпечна ситуація.
Роан більше не думав.
Тат!
Він кинувся слідом за гоблінами.
У гіршому випадку, він сам спробує допомогти селянам.
Пасс.
У спину Роану підув гарячий вітер.
***
— Проклятье! Зупиніть їх! Не дайте пройти через огорожу!
Гат стояв на вартовій вежі і продовжував випускати одну стрілу за іншою.
Чвії! Чвії!
Гоблінів вдарили по вухах.
Майже дві сотні гоблінів зупинялися через огорожі, збудований кількома шарами.
Свиї!
З вартової вежі на гоблінів посипалися стріли.
Однак вартові не були досконалі.
Паск. Пак. Пак.
Більшість стріл встромилися у землю, пролітаючи повз гоблінів.
"Чорт! Ось чому я говорив вам тренуватися в стрільбі з лука, навіть коли ви були зайнятими фермерством!"
Лише Ґат, голова відділу охорони села ВВ, показував добрі навички у стрільбі.
Пак! Чвії!
Стріла встромилася у голову гобліна.
"Цікаво, чому вони так тихо поводилися останнім часом..."
У цьому регіоні гобліни зазвичай збирались по кілька десятків і нападали на великі та маленькі села.
Однак останнім часом це припинилося.
І коли Ґат та інші вже встиг заспокоїтись, раптово з'явилося стільки гоблінів, з якими вони ще ніколи не стикалися.
"Прокляття. Чи вдасться нам зупинити їх?"
Його очі були дуже сумнівні.
Там було лише 30 воїнів.
Враховуючи всіх чоловіків у селі, в яких був хоч якийсь досвід, налічувало лише 100 осіб, які могли протистояти гоблінам.
Хоча вони не мали достатньо привілеїв, беручи до уваги гобліни їхніх противників, ситуація була зовсім інакша.
Однак.
"Як ми зможемо битися кирками!"
Лише 30 чоловік тримали в руках щось схоже на зброю.
Охоронці та селяни були лише фермерами, тому їхня кількість була досить мізерною.
Більшості дістався кирки, сертифікації і мотоги.
"Прокляття. Бийся або умирай!"
Вони відіслали найпоспішніших охоронців до найближчої полиці, але шанси протриматися до їх появи майже не було.
Чвії! Чвії!
Тим часом, гобліни підходили до огорожі.
Бeнг! Бэнг!
Вони кидалися на огорожу і намагалися його перелізти.
На щастя, гобліни були невисокими і їм потрібен був час для перебратися на інший бік.
— Умри!
— Брудне гоблінське отроде!
Притиснувшись до огорожі, охоронці кололи гоблінів списами.
Укол.
— Куаак!
— Чвиия!
Не звертаючи уваги на загиблих товаришів, гобліни продовжували безстрашно пурхати на огорожу.
- Кидайте каміння!
- Стріляйте!
Вони почали стріляти з вартової вежі і кидати каміння в гоблінів, які вже встигли залізти на огорожу.
Багато з них знову потрапляли вниз.
Чвії! Чвії!
Після цього, гобліним пора було відступати але замість того, вони ще лютіше кинулися вперед.
Гобліни нападали на трупи своїх покійних союзників і почали лізти через огорожу.
Бум.
Вони звалювали трупи своїх товаришів один на одного.
Невдовзі за огорожею з’явилася тверда опора.
Чвії!
Один з гоблінів, який був найбільшим лідером армії, махнув рукою і закричав.
Чвії! Чвії!
Гобліни почали підбігати до огорожі, зі зброєю в руках.
Ток! Тоок!
Вони забиралися на тіла загиблих союзників і перестрибували через огорожу.
— Ха? Зупиніть їх! - Прокричав Ґат, спостерігаючи за тим, що відбувається.
Охоронці та інші жителі села підняли свої мечі над головою, а списи й серпи.
- Зупиніть їх!
— Убийте!
— Якщо вони прорвуться, наші сім’ї будуть в небезпеці!
Вони були готові віддати своє життя за своїх близьких.
Ченг! Чженг! Ченг!
Клинки гоблінів зіткнулися зі зброєю фермерів. Полетіли іскри.
— Кук!
— Кагх!
Охоронці та інші жителі села трималися, стиснувши зуби, але багатьом з них бракувало досвіду в бою. Гобліни повільно відштовхували людей від огорожі.
"Прокляття. Тепер буде занадто складно стріляти з лука."
Гат сильно закусив губу.
Друг за іншим, на огорожу лезло понад сто гоблінів.
Раптово.
Свиї!
Гострий звук вдарив по вухах.
"Що це?"
Гат повернув голову в тому напрямку, звідки почувся звук.
Пак!
З землі, мілко тремтячи, стирчав спис.
- Що за...
На їхніх обличчях, які стояли на огорожі та гоблінів і намагалися пролізти крізь неї з подивом. Вони дивилися в те місце, звідки прилетів спис.
— Ха?
— Чвии?
Їхні очі округли.
Разом з західним вітром в їхній бік нісся молодий чоловік.
Він біг вперед з холодною люттю на обличчі.
Вітер роздув його розтріпане волосся.
Хоча він був ще дуже молодим, все ж відчував себе сильним.
Це був Роан.