Вайолін.
Дружина Седека. Вона була видатним воїном навіть серед орків з королівства Рінс.
Її характер був настільки кровожерливим, що вона відрізала члену свого чоловіка після того як зрозуміла, наскільки він її зрадив.
- Вони рухаються дуже заплутано, уникаючи королівських людей та їхніх територій, але я думаю, що в кінцевому підсумку їх метою стане замок Бено.
- І чому ти так думаєш?
- Дивлячись на останні сліди і місце, яке я знайшов, я зрозумів, що вони рухалися на південний схід. Якщо вони і далі просуватимуться вперед...
— На їхньому шляху з'явиться замок Бено.
Кріс повільно кивнув на слова Роана.
"У нього безумовно є талант до інформації."
Роан був злегка здивований.
З інформацією, отриманою від Кріса, він зробив досить точне припущення.
"Навіть так..."
Мало помітна тінь з’явилася на обличчі Роана.
"Всі це заради помсти за чоловіка?"
Вайолін справді кохала Седек.
Через це вона і не змогла пробачити зраду.
Любов, близька до божевілля.
Її чоловік, якого вона так сильно кохала, загинув з рук чоловіка.
"Наш Полк Рози, ні, точніше кажучи, я один буду її ціллю."
Раз вони не займалися набігами і не атакували села, рухаючись на південний схід, вони майже напевно переслідували його.
"Не час вечеряти в барі."
Вони повинні закінчити приготування до того, як прибуде військо Вайолін.
Крім того, їх було дві тисячі.
Порівняно з ними, в Полці Рози не було й тисячі людей.
Роан злегка вклонився перед Крісом.
— Завдяки тобі, я думаю, ми зможемо підготуватися до їх несподіваної атаки. Дякую.
Кріс слабо посміхнувся і замахав руками.
— Нет. Я все ще далекий від оплати вашої милості. Але я думав... - Він зупинився на секунду і запитав з трохи стурбованим обличчям, - Можу я простежити за військом орків і дізнатися їх маршрут?
— Да? - Здивований перепитав Роан.
Дійсно несподіване питання.
Кріс продовжив:
— Чи вам буде корисно знати їхній маршрут?
— Так, але це надто небезпечно. - зупинив його з серйозним виразом.
Але Кріс слабо посміхнувся і похитав головою:
- Думаю, це я зможу зробити, - впевнено сказав він.
Здавалося, що це викликало в нього азарт.
"У нього напевно є талант в цьому."
Роан дивився на Кріса секунду, а потім кивнув:
— Ладно. Але краще не підходь до них занадто близько.
— Кріс по грудях плескав у долоні, а потім сказав, що не варто хвилюватися.
"Навіть тоді ти хочеш керувати звичайним туристичним агентством?"
Можливо, Кріс сам не міг би керувати агенцією, бо така робота сильно обмежує його свободу.
— Тоді я піду, - Кріс віддав честь Роану і швидкими кроками вийшов з вулиці.
"Мені теж варто повернутися?"
Роан повернувся в бар.
— Сэр ад'юант.
Остін і всі члени загону піднялися.
Роан подивився на них з гіркою посмішкою.
але на цьому нам доведеться закінчити. Ми повертаємося до штабу.
- Так.
Ніхто не запитав про причину.
Вони лише виконували накази Роана.
Роан подивився на Гленна.
— Гленн. Візьми сестру. Якщо ваші родичі ще не повернулись, почекайте і тільки тоді повертайся.
— Да, да. Зрозумів, - Гленн кивнув з спантеличеним виразом на обличчі.
Роан кинув погляд на Селін.
Це був короткий момент, але їхні очі вперше зустрілися.
Зап.
У цей момент його серце заніміло.
"Не час бути таким."
Роан з силою помочив головою і заходив до виходу.
Остен і солдати 12 відділів пішли за ним.
Шумний стіл спорожнів за секунду.
Селін дивилася на двері, які закривали їхні спини.
"Мм."
Вона не розуміла, чому так думала.
"Чому він такий знайомий?"
Перший раз у житті вона так себе відчувала.
Відчуття, що вона знайшла щось загублене дуже давно, але, не встигши це знайти, знову втратила.
Її очі мерехтіли дивним світлом.
***
Роан пояснив, що належить до відділень і поїхав до Ґейла.
— Командире полку.
Несподіваний візит.
Гейл, який насолоджувався чашкою чаю, слабо посміхнувся:
— Роан. Що сталося цього разу? Я починаю турбуватися кожного разу, коли ти приходиш. - Він жартома кинув.
Проте обличчя Роана було серйозним:
- Це може бути саме такий випадок.
— Ха?
Тільки тоді Ґейл зрозумів, що ситуація насправді не була звичайною.
Він поставив чашку, невідривно дивлячись на Роана.
- Наближається армія орків.
Спокійний голос.
Але зміст слів був шокований.
— Войско орків? - Нахмурився Гейл.
Армія орків майже ніяк не виявляла себе в той час.
Роан пройшов ближче і вказав на карту, яка лежала на столі.
- Вони рухаються з півночі на південний схід. Я думаю, їх мета знаходиться тут, в замку Бено.
- Чому...
Гейл нахмурився і похитав головою.
Роан розповів йому історію, яку почув від Кріса.
Деякий час Ґейла не рухалася.
— Проклятье. Вона вирішила помститися за смерть чоловіка... - він зітхнув і подивився на Роана. - Ти довіряєш своєму другові з розвідкою?
— Да. Він сам вирішив стежити за ворожим військом.
— Йому можна довіряти?
— Да. Ви можете йому довіряти, - посміхнувся Роан без коливань.
Гейл кивнув і взяв Роана за плечі.
- Зараз ми підемо до штабу військ. Мені потрібно доповісти про цього верховного командувача. Ти можеш йти зі мною, вірно?
- Так. Зрозумів.
Роан не відмовився.
Потім Ґейл покликав Кенніса та ад’ютантів і наказав їм підготуватися до битви з орками.
— Ми виходимо?
— Да. Я поведу.
Роан забрався на коня і схопив поводя.
Між замком Бено і замок Іппен було два дні шляху.
Якщо вони швидко стрибнуть, то зможуть досягти мети за один день.
"Я хотів взяти звільнення, але скоро почнеться битва."
Роан посміхнувся і пришпорив коня.
Хиїнг!
Грімом заіржавілий кінь понісся на південь.
Гейл теж пришпорив коня, щоб не відставати.
Дудуду.
Клопи коней трясли землю.
***
— Хум. Хмм, - Він почав тихо наспівувати собі під ніс.
Арон у ці дні почувався досить щасливим.
Все, що він запланував, йшло чудово, і до того ж він знайшов хлопця, який йому дійсно подобався.
"Роан. Йому тільки 18 років, але він напевно стане великою людиною."
Шило в його кишені може здаватися у будь-який момент.
Якщо Роан продовжить отримувати заслуги, з'явиться багато людей, які захочуть його отримати.
"Я повинен зробити його своїм до того, як це станеться."
Незліченні плани виникали і руйнувалися в його голові. Добре все обдумавши, він вибрав першу карту.
"Віконт Реіл Бейкер повинен виявити інтерес."
Арон надіслав листа талановитому копійнику Реілу. Про те, що він виявив хлопця, до якого варто придивитися.
"Судячи по доповідьх ад’ютантів, командирів військ і офіцерів штабу, в цьому не було нічого особливого. Але найдивовижніше..."
Розум Роана значно покращився лише за кілька місяців.
"Судячи за доповіддю, його навички змінилися, в його першому бою у ущелині Еля і на річці Прилі. І як Гейл сам написав у своєму звіті, це було, наче за одну ніч новонароджений став підлітком."
Безумовно, він мав неймовірний талант у володіння списом.
"Якщо він отримає навички бою від Реїла Бейкера, у нього будуть шанси стати першим списносцем в королівстві."
Звичайно, Арона побоювалась цього.
Якщо Реїл зможе забрати Роана.
Але Арон вірив у нього.
Ні, він скоріше вірив у його характер.
"Якщо говорити коротко, виконт Реїл Бейкер був самотнім вовком. Він не цікавиться владою. Навіть якщо Роан сподобається йому, він лише візьме його в учні, не буде намагатися переманити його на свою сторону."
Чому Арон міг відправити листа з спокійною душею?
"Якщо все пройде, як заплановано, Роан буде переді мною у величезному боргу."
Усмішка з'явилася на обличчі Арона.
Він хотів залишити Роана біля себе і зробити його генералом.
"Якщо Роан росте відповідно до моїх сподівань..."
Він не буде лише одним із військових команд. Він зможе потрапити в центр.
"Але звичайно, він повинен рости відповідно до моїх очікувань."
Для цього, він витягнув багато різних карт.
"Якщо цей успіх, я негайно перейду до наступного."
Його майбутні плани вимальовувалися в голові.
— Хмм. Ммм.
Він продовжував тихо наспівувати.
Також була інша добра подія.
"Прокляття. Навіть так це все ще мій день народження..."
Арон підняв лист, який лежав на краю столу.
Лист, який відіслала його дочка, яка навчалася в замку Пейвор.
Це був лист, який вона відправила до замку Іпрен.
Вона все одно наполягала на тому, щоб зробити що-небудь на мій день народження.
Для нього Мері Тейт була приємною і гідною похвали дочкою.
"Я повинен купити доброго м'яса."
Посмішка на його губах стала яснішою.
Потім двері різко відчинилися, до зал увійшов Мендель.
- Командувач корпусом. Командир полку Ґейл і ад'юнт Роан прибули до вас.
Серйозний голос і вираз.
"Гейл і Роан?"
Арон нахилив голову і махнув рукою.
- Скажи їм увійти.
Прямо перед тим, як він це сказав, увійшли Ґейл і Роан.
- Привітаємо командуючого корпусу.
Вони віддали честь.
"Що сталося..."
Арон насупився.
Вирази облич Ґейла і Роана були незвичними.
- Що сталося?
Після короткого запитання Ґейл проковтнув і сказав:
- Насувається армія орків.
Бум.
У цю мить обличчя Арона застигло.
— Орки? Про що ти говориш?
— Це...
Гейл описав ситуацію, яку раніше почув від Роана.
У цей же час він розгорнув карту східної частини королівства.
- З тією інформацією, яку ми зараз маємо, стало зрозуміло, що вони йдуть з півночі і рухаються на південний схід. Кількість приблизно двох тисяч. Вони всі їдуть на блобусах і їх метою, схоже, є замок Бено.
Важка тиша.
Арон роздивлявся карту з лютістю в очах.
"Оки рухаються на південний схід?"
Шок, ніби хтось вдарив його по голові.
"Їх шлях перетинається з дорогою моєї дочки."
Його пальці були нервово тремтіли.
"Після два дні з тих пір, як Мері покинула замок Пейвор. Скоро вона досягне регіону Слан".
Мері рухалася від замку Пейвор до замка Бено в північно-західному напрямку.
Війська орків рухалася на південний схід.
"Висока ймовірність, що вони зустрінуться в регіоні Слан."
Арон зробив глибокий вдих.
"Якщо її зловлять ці виродки,- орки..."
Арон похитав головою.
Ситуація, про яку він не хотів навіть думати.
Заради безпеки Мері, він повинен захистити регіон Слан.
"Однако ми не можемо битися з армією орків у відкритому полі."
Навіть заради безпеки своєї дочки він не хотів заганяти в куток солдата корпусу.
Він ще глибше пішов в роздуми.
"Моя дочка або мої солдати."
Арон поринув у глибокі роздуми між ролями батька і командувача.
Але Ґейл, який не знав про це, зголоднів від нетерплячості.
Ситуація, в якій важлива навіть хвилина.
- Командуючий корпус?
Він обережно покликав Арона.
Арон пильно дивився на обличчя Менделя, Ґейла і Роана.
"Я командую їх."
Він цінував солдатів не менше, ніж своїх дітей.
"Мені шкода, Мері."
Підсумовуючи свої роздуми, він прийняв рішення.
- Їх чисельність не така велика, і всі вони їдуть на блощицях, зачиніть ворота та бийтеся з ними за стінами фортеці. Я відправлю війська з штаба корпусу.
Він віддав наказ не як батько, а як командуючий.
"Мері..."
Кров у його грудях кипіла.
Потім, зі складним виразом на обличчі, подав голос Мендель:
- Командувач корпусу. Якщо ви зробите це, ваша дочка...
- Зупинися. Ни слова больше.
Арон помахав рукою.
Він сильно прикусив нижню губу.
- Ми відправимо Мері гонца.
- Але ми навіть не дізнаємося, чи зможе гонець...
Бeнг!
Арон вдарив по стовпу.
— Тоді ти хочеш, щоб я загнав усіх своїх солдатів у куток заради порятунку моєї дочки?
Гучний крик.
Тільки тоді Мендель закрив рот і зробив крок назад.
Його обличчя застигло.
"Командуючий корпусами..."
Мендель знав, як Арон любив і цінував Мері.
"Він завжди жив, хвалячись і хвалячи."
Навіть цього разу він був такий щасливий, що майже стрибав, коли Мері сказала, щоб прибуде, аби подбати про його день народження.
"Командуючий корпус вибрав своїх підлеглих замість дочки."
Жорстоке рішення.
Мендель відчував, як киплять емоції в серці Арона.
Потім Арон віддав наказ з такою важкою, що здавалося, ніби його зараз вирве.
- Відправте Мері гонца.
Ґейл і Роан пізно зрозуміли ситуацію.
"Його дочка рухається до замка Іпрен прямо зараз!"
Тепер вони зрозуміли, чому Арон так довго думав.
Але тільки через це, вони дійсно не могли битися у відкритому полі.
"Немає причин зустрічатися обличчям з орками, які їхали на лолоусах".
Раз вони дізналися про раптовий напад, вони закриють ворота замку і будуть битися під захистом його стін.
В поточній ситуації, ця тактика була сама адекватною.
Арон зітхнув і вказав на карту.
- Я відправлю вам війська з штабу, так що закрийте ворота і пригот...
У цю мить, Роан, який до того стояв мовчки, коротко зітхнув.
Він подивився на Арона, Ґейла і Менделя.
— Роан. У тебе є що сказати? - Нахмурившись, запитав його Арон.
Роан похитав головою і сказав:
- Ми не можемо так битися.