20 років минуло, але він добре пам’ятав.
"У тій битві загинули всі новачки крім мене і Пірса."
Олівер і командир відділу Тайн також віддали богу душі.
"Недалеко від Еля на нас напали гобліни."
Це було в місці, де проходить вузька ущелина.
Саме там ці створіння ховалися в засідці.
Невибагливе пересування Полка Рози коштувало життя багатьом солдатам.
"Що я можу зробити?"
Розповісти командиру правду про те, що гобліни готують засідку?
"Повезе, якщо він не переріже мені горло."
Ніхто з них не буде слухати слова новобранця, без будь-яких доказів.
Ні, почнемо з того, що я і не зможу зустрітися з ним.
"Сказати командиру відділення Тейну?"
Теж не кращий вибір.
Він пам’ятав, що Тайн не був привітною людиною.
"То є, я повинен просто спостерігати, як мій загін знищать?"
Він не міг цього допустити.
Він не хотів зруйнувати і це життя.
І тут обличчя Роана просвітило.
"Ах! Ось воно".
Вузьких вузеньок його рота повільно піднімався.
Він спостерігав за тим, як Тейн чекав чогось з нетерплячим видом.
- Так! І ще одне...
Приклавши речі, Тейн викрикнув з таким видом, ніби щойно згадав.
- Є тут хтось, знайомий з районом Еля? Хто жив у цій області, або провів там багато часу.
"Це мій шанс!"
Роан зробив крок вперед і підняв праву руку.
- Я добре знаю цей район.
- Ти?
Тейн нахмурився.
"Той хлопець, якого вдарив Піт."
Піт не був людиною, яка розпускає руки без причини.
Це означало, що з цим хлопцем, який стояв перед ним, щось було не так.
"Проблемний."
Роль провідника дуже важлива.
Якщо він допустить помилки, то може загрожувати цілий загін.
- Ти дійсно добре знаєш Район Еля?
- Так! Я можу дійти від фортеці Еліна до Еля з заплющеними очима.
- Хмм.
Тейн хмуро подивився на Роана.
"Ну, рішення приймав ад'ютант".
Він не довго роздумував.
Він був не з того типу людей, хто так робить.
- Чудово. Як тебе звати?
- Роан.
- Зараз же збирай свої речі і йди за мною.
Тейн підійшов до заступника командира відділення, Лендеру.
- Лендер. Якщо ви вже закінчили підготовку ходити на плац з хлопцями.
- Так. Зрозумів.
Лендер кивнув, підкріпившись усміхаючись Роану. Тейн вдарив себе в груди і вийшов назовні.
Роан поспішив за ним.
Після того як вони вийшли з казарми, знайомий запах торкнувся його носа.
"Запах війни. Ні, запах смерті."
Жілзо, вогонь, коні, піт, солдати та кров.
Запах, в якому змішувалося багато всього.
Протягом 20 років безупинних боїв він так сильно пахнув, що вже не міг зносити цього запаху.
Це був огидний запах, проте десь у глибині душі він відчув себе спокійніше.
"Чим більше тобі подобається цей запах, тим ближче ти до смерті."
Роан гірко посміхнувся і похитав головою.
У цей час Тайн, який стояв попереду, різко запитав.
- Звідки ти?
- Я родом з маленького гірського містечка, що на кордоні гірських хребтів Гренана.
- Гірські хребти Грэйна... Сурове місце.
Тейн говорив і продовжував крокувати.
"Парень з гірського села Грейна, який добре знає околиці Еля?"
Він відчув, що його обманюють.
"Неважливо. Покарання дістанеться не мені."
Тейн хмикнув і подивився вперед.
Чоловік середніх років розглядав купу документів.
- Ад'ютант Досен.
Тейн підійшов до чоловіка і вклонився.
Досен був одним з п'яти помічників Полка Рози, відповідальний за координацію.
"Він вже вибрав декількох."
Тейн подивився йому за спину.
Він побачив інших провідників з різних відділень.
Їх набралося вже більше десяти.
- Ох. Тэйн.
Досен усміхнувся і привітався з ним.
- У нашому відділенні теж є хлопець, який добре знайомий з околицями Еля.
- Невже?
Досен змінив свій погляд на Роана.
- Вперше його бачу. Він новобранець?
- Так. Прибув вчора. Вищий хлопець.
Досен оглянув Роана з ніг до голови і посміхнувся.
- Знайомий з районом Еля?
- Так. - Відповів Роан без коливань.
"У околицях Еля я нарахував двадцять боїв, в яких брав участь. Двадцять."
Тож довкола Еля була досить чіткою територія, яка стояла перед очима.
- Тоді я задам тобі просте питання? Що виготовляється в Елі?
Складне питання.
- Ячмінь.
- Яка найбільша село в області?
- Ел, звичайно ж. За ним йдуть села Рівен, Мосс і Фербус.
"І в кожній з них було бій."
Роан посміхнувся.
Досен здивовано кивнув.
- Не думав, що ти знаєш село Фербус. Схоже, ти дійсно жив там довгий час. Ти ідеально підходиш на роль провідника.
Роан насправді не розповідав, звідки прийшов.
Тому що це було не головне.
"Я виявив, що гобліни ховаються задовго до їх нападу."
Він подивився на провідників, які стояли поруч з ним.
"З-за того, що ці хлопці погано виконували свої обов'язки, загинуло багато людей."
Звичайно, він знав, чому вони не знайшли пастки.
Цей край був безпечною зоною, без монстрів.
Тому вони вирішили, що гобліни тут не можуть з’явитися.
"Але цього разу я не дам їм пройти тут."
Роан прикусив губу.
- Возьми. І не загуби його.
Тейн простягнув йому спис.
Роан кивнув і міцно вхопився за нього.
Сильно і важке почуття.
"Незручно."
Його долоні були занадто м'які і гладенькі.
Його ранена, груба шкіра, яку він отримав за 20 років, зникла.
"Все дійсно починається знову."
Він сильно посміхнувся.
- Тоді дозвольте піти.
Він віддав честь і пішов на плац.
Роан зітхнув, дивлячись, як видаляється Тейн.
- Та не бійся ти.
Солдат, який стояв поруч, гримнув його по плечу.
Схоже, той помилково подумав, що він боїться.
- Це ще нічого. Ось минулого року...
Він почав розповідати про свої героїчні історії.
"У мене теж за плечима 20 років життя, гідної казок."
Історія, яку він розповідав, все ніяк не закінчувалася.
У цей момент Досен відклав пачку документів в сторону.
- Думаю цього буде достатньо. Мейсон. Якщо ми вже знайшли найдосвідченіших, поведи інших гідів.
- Зрозумів! Дайте це мені!
Надто ретельна відповідь.
Такий вид зовсім не викликає довір’я.
"Тому ми і потрапили в засідку гоблінів."
Роан нахмурився.
"Якщо Полк Рози буде знищено, це доведе багато незручностей."
У його попередньому житті Полк Рози був знищений раптовим нападом гоблінів.
Після цього всіх, хто вижив, у тому числі Роана, розподілили між іншими відділами.
"Навіть якщо ми докладемо всіх зусиль, то отримаємо ще одну нагороду."
Камінь, який летить тобі в голову, цінніший від того, що лежить на землі.
Ще тоді, солдати в цьому загоні не звернули на нього уваги.
І привласнення чужих зусиль було не таким вже й рідкісним явищем.
Тому, навіть після того, як він зловить багато монстрів, отримає виговорення, за те, що ходив поодинці.
"Я не можу прожити так життя."
Він стиснув дерево списа з усіх сил.
Почувся гучний голос Мейсона.
- Так! Ми теж йдемо на плац.
Він вийшов на крок вперед і повів за собою інших.
Роан глибоко зітхнув, дивлячись йому в спину.
"Це початок."
Початок нового життя.
Його серце забилося швидше.
Порив вітру доніс до нього запах поля бою.