Кімната розчинялася у водовороті тьмяних квітів. Гаррі почув тихий стукіт кігтів, коли ми пропливли алое пляму.
Він прошепотів. « Ти мені потрібен, друже. Тільки твої сльози зможуть мені допомогти. Будь ласка."
Це були єдиним, що могло врятувати його в даний момент.
Голова фенікса то з'являлася, то зникала із фокусу рівності. Густі жіночі сльози сходили через блискуче пір’я прямо в його рану.
"Сподіваюся, було ще не надто пізно", - подумав Гаррі. Він поняття не мав, як скоро отрута назавжди пошириться по його крові. Але замість того, щоб все стало чорним, кімната знову набула форми. Поттер злегка похитав головою і побачив Фокса, все ще схилив над його рукою.
Оглянувшись, він побачив, що Дамбльдор все ще бореться з Ріддлом.
Потім він побачив маленький чорний щоденник, який валявся поруч з Уїзлі. Хто б не був Том насправді, спогадами або, можливо, чимось більшим... Це якось пов'язано з цим щоденником.
Приймаючи рішення, Гаррі добрався до нього і скасовував своє найсильніше заклинання вогню.
На його здивування полум'я навіть не могло доторкнутися сторінок, просто обтікаючи їх... Як і його Редукт чи будь-яке інше закляття. Щоб допомогти Дамбльдору, який, здавалося, швидко втомлювався, оскільки не міг фізично завдати шкоди своєму противникові, Гаррі схопив найсмертоноснішу зброю, яку тут було - кличок Васіліска, котрий всього хвилину тому мало не проколов його руку, і загнив його у щоденник з усією силою, якою був здатний.
Роздався довгий, жахливий, пронизливий крик. Чорнила потоками з’явилися зі сторінок, і Гаррі заливаючи підлогу. Ріддл корчився і звивався, кричав та розмахував руками, а потім раптово, зник.
Дамбльдор в шоці подивився на те місце, де лише кілька секунд тому стояв його противник.
Палочка Уїзлі зі стуком впала на підлогу, і настала тиша, якщо не вважати звук крапель чорнила падаючих на підлозі, все ще счащаються з щоденнику.
Директор перевів погляд на Гаррі, який тримає чорну книжку в одній руці і кличок в іншій з виразом повного шоку на обличчі, після чого закликав паличку Уїзлі та повільно попрямував до нього.
Він обережно розгорнув сторінки своїми руками.
"- Професор, що це була за магія?"
"- Я не впевнений на 100%, Гаррі. Але Том був правий у оцінці мене. Це магія, на яку я б ніколи не насмілився".
Потім почувся слабкий стон дівчинки, яка зашевилася на підлозі і через кілька секунд сіла. Її затуманений погляд перемістився з величезною фігурою мертвого василіска на Дамбльдора, потім на Гаррі в його наповненій кров'ю мантії і нарешті на щоденник. У неї вирвалося судомне зітхання, а по обличчю котилися сльози.
Професоре... Я намагалася сказати вам, але я не могла це зробити при Персі. Це була я, П-профессор, але я - я з-клянуся, я н-не хотіла. Р-Рідл захопив мене, - і як ви вбили цю тварюку? Г-де Ріддл? Останнє, що я пам'ятаю, це як він виходить з щоденника..."
"- Не хвилюйтеся, міс Візлі. Том Ріддл обдурив багатьох більш мудрих відьом і чарівників. Повернемося до мого кабінету. Мені потрібно пояснити опікунам свою відсутність, і я впевнений, що твої батьки будуть раді, щоб з тобою все в порядку ".
" Гаррі, не міг би ти забрати щоденник і цей чудовий меч, будь ласка, а я допоможу юній Джиневрі".
Поттер кивнув і взяв обидва предмети, слідуючи за Дамбльдером з кімнати. На виході він обернувся, щоб в останній раз подивитися на гігантського змія. Шкода, що йому довелося перервати його життя. Але сама кімната може стати чудовим місцем для практики небезпечних заклинань.
Салазар Слізерін, можливо, побудував її не лише для того, щоб оселити свого улюбленого василіска. Він скоро повернеться і огляне кожен куточок тут.
Після Дамбльдора і Візлі, яка все ще висхлипувала, Гаррі думав про вчинки дівчини. Чи її можна звинувачувати за те, що трапилося?
Звичайно, він сам відразу відчув, що з щоденником щось не так, але він був дуже чутливий до магічних еманаціям.
Крім того, його почуття посилилися завдяки навчанню Ника і Пенні. Чи міг він звинувачувати одинадцятирічну дівчинку, яка все своє життя росла в магічному оточенні за те, що вона не розпізнала предмет, повний темної магії? Звідки вона його взяла? Власне, це питання він негайно поставив.
"- Міс Уїзлі, де ви знайшли цей щоденник?"
"-Він лежав разом з усіма моїми шкільними книгами в моєму казані після того, як мама і тато садили мене за покупками у Косою провулок. Я думала, що вони купили його мені в подарунок".
Гаррі згадав її, коли він сам закінчував покупки. Але він також згадав, що ще сталося в той момент.
"- Малфой" - виплюнув рівнийклівець з усією ненавистю, на яку був здатний.
"- Що ти сказав, Гаррі?" - здивувався Дамбльдор, збитий з пантелику.
"-Люціус Малфой і Артур Уїзлі посварилися, або, краще сказати, підростали перед початком навчального року у Флориш та Блоттс. Коли їх розняли, Малфой кинув кілька книжок назад у котел Уїзлі. Я тримаю парі, що щоденник був серед них і ніхто цього не помітив".
"- Дуже цікава теорія, Гаррі. Насправді, Хаґрід розповів мені про той інцидент, але я боюся, що ми не зможемо довести, чи це дійсно Люціус Малфой дав щоденник юній Джиневрі. "
"- Я не дозволю йому вийти сухим з води. Він заплатить за те, що зробив".
"-Я б порадив бути обережним при спілкуванні з Малфоями, Гаррі. Це стара сім'я з хорошими зв"язками в міністерстві."
Гаррі фикнув: "- Мені все одно... Він заплатить за це. Я не боюся його колишнього господаря і вже точно не боюсь якогось блондинистого павича".
Невдовзі вони вибралися з таємної кімнати і разом вирушили в кабінет директора, де їх вже чекала купа людей. Гаррі впізнав інших професорів і міністра магії Корнеліуса Фаджа. Тут також був Люціус Малфой, який стояв з групою добре одягнених людей, які, мабуть, були опікунами школи.
Також були ще дві жінки, що стояли поряд з міністром. Одна була схожа на жабу в яскраво-розовій мантії, а інша нагадувала йому МакГонаголл своїм суворим поглядом. І нарешті останні гості директора, але не менш важливі, були місіс і містер Візлі стоячи біля стінки в кутку кімнати.
"- Мамо!" - закричала Джінні, підбігаючи до своїх батьків.
Чета з радістю вітали дочку, яку вважали мертвою, і звернули увагу на Дамбльдора та Гаррі.
"- Де ви були, директор?" - буквально заснув Малфой, дивлячись на директора. "Ви повинні були зустрітися з нами близько години тому, а тепер ви бачите себе в такому вигляді?"
"- Зараз, Люціус. Я впевнений, що ми всі разом розберемося, Що сталося ". – втрутився в його тирад міністр.
Дамбльдор оселився у своєму кріслі, очевидно втомлений і тільки після цього відповів.
"- Ви, звичайно, все заслуговуєте пояснення, де я був і як нам, тобто молодому Гаррі та мені, вдалося повернути міс Візлі ...
Гаррі, не міг би ти почати, розповівши присутнім про свої відкриття, я був б тобі дуже вдячний за це ".
Жінка-жаба фиркала: "Ви хочете, щоб ми повірили, що цей маленький хлопчик зіграв у те, як відбувається якась важлива роль?"
https://literna.net/uk/books/623-harri-potter-sila-svoboda-i-frantsuzka-kvitka